Рішення № 141383003 у справі № 201/14112/26 від 10.11.2026

№ 201/14112/26

провадження 2-а/201/125/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року місто Дніпро

суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській області про визнання незаконною і скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження в справі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 вересня 2026 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів Департаменту патрульної поліції НП України і Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській області про визнання незаконною і скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження в справі, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 06 вересня 2026 року о 11.44 год. під час руху на трасі М-14 на 57-му кілометрі (в Миколаївській області) він на своєму автомобілі начеб то рухався зі швидкістю 76 км. год. в населеному пункті, де дозволена швидкість складає 50 км. год., чим перевищив встановлені обмеження швидкості на 26 км. год., його автомобіль «Хюндай соната» зупинив наряд патрульної поліції і інспектор поліції капрал поліції Шпак Д.С. вказав на це порушення: п. 12.4 Правил дорожнього руху і виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 122 КУпАП в вигляді штрафу в сумі 340 грн.. Вважає вказану постанову незаконною, оскільки хоча позивач і знаходився в тому місці, де вказано в постанові, але рухався він правильно, без порушення правил швидкості і світлофору та інш., постанова складалася поліцейським без врахування його зауважень та конкретної дорожньої обстановки, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, а надані - сумнівні і протирічливі, тобто факт порушення оснований на припущенні, що є порушенням закону, протокол про адміністративне правопорушення не складався, місце розгляду правопорушення вказане не вірно; позивачу не була надана можливість скористатися правовою допомогою. Вважає дії, вчинені вказаним поліцейським протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив визнати дії вказаного поліцейського по складанню вказаної постанови незаконними і скасувати цю незаконну постанову, закрити провадження в адміністративній справі поліції проти нього, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській області надали відзив на позов і пояснення, позовні вимоги не визнали, заперечували проти позову, вказавши, що у вказаний позивачем день і час поліцейським дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача ОСОБА_1 , в передбаченому законом порядку поліцейським було складено постанову з роз`ясненням її змісту порушнику, постанова вручена. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладенню штрафу в розмірі 340 грн. обґрунтована. Вважають вказану постанову законною, складена постанова вірно, всі істотні умови при її складанні дотримано і правильно відображено. Вважають, що все інспектором зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Позов вважають не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення. Просили справу розглянути без їх участі і в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов обгрунтованим і підлягаючим задоволенню.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У судовому засіданні встановлено, що 06 вересня 206 року о 11.44 год. під час руху на трасі М-14 на 57-му кілометрі інспектором 2-го взводу 2-ї роти 2-г батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області лейтенантом поліції Шпак Даніїлом Сергійовичем було зупинено автомобіль «Хюндай соната», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 ; вказаним поліцейським начебто встановлено, що позивач, керуючи цим транспортним засобом «Hyundai Sonata» (державний номер НОМЕР_1 ) на трасі М-14 на 57-му кілометрі, рухався зі швидкістю 76 км/год у населеному пункті, де дозволена швидкість становить 50 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 26 км/год. Швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем «TruCam TC 008424». Таким чином, на думку поліцейського, позивачем порушено вимоги пункту 12.4 ПДР України та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Поліцейським складена постанова ЕНА № 7837443 від 06 вересня 2026 року, якою на ОСОБА_1 за вказане порушення накладено штраф в сумі 340 грн..

Позивач вважає вказане незаконним, оскільки такого правопорушення, на його думку, він не скоював.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.

Суд вважає вимоги позивача обгрунтованими, оскільки суд при розгляді справи з`ясував думку сторін, дослідив матеріали справи і надані докази: позивач при русі на своєму автомобілі дійсно не здійснив проїзд в тому місці з перевищенням швидкості, пояснив це поліцейському при складанні постанови на місці, аварійної ситуації не створив, шкоди нікому не завдав.

Для висновків у особи, яка винесла постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не було підстав. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях водія є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою не було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи.

При цьому суд враховує наступне. Стосовно фактичних обставин справи.

Ділянка траси М-14, де було здійснено зупинку, має по дві смуги руху в кожному напрямку, і 06 вересня 2026 року, приблизно у зазначений у постанові час, позивач керував транспортним засобом «Hyundai Sonata», державний номер НОМЕР_1 , та здійснював рух в напрямку Одеси, майже весь час рухаючись у крайній правій смузі за автомобілем, що рухався попереду його автомобіля зі швидкістю менше ніж 30 км/год.. Ця інформація відповідачем не спростована.

Враховуючи дорожню обстановку, швидкість автомобіля, що рухався попереду (не більше 30 км/год), та можливість здійснення маневру, автомобіль позивача дещо пришвидшився (приблизно до 50-60 км/год), здійснив обгін транспортного засобу та одразу почав знижувати швидкість руху, оскільки попереду був знак 5.21.1 «Кінець додаткової смуги руху». Ця інформація відповідачем також не спростована.

Після цього в бік автомобіля позивача почали рухатися двоє поліцейських: один демонстрував вимогу зупинки, а другий, рухаючись йому назустріч, тримав вимірювач швидкості в руках. Будь-якого транспортного засобу із увімкненими проблисковими маячками синього кольору на місці зупинки не було.

Після зупинки автомобіля позивача було видно, що інспектор зупинив ще одну машину, яка рухалася з більшою швидкістю і також закінчила маневр обгону попереднього автомобіля та випередження автомобіля позивача. Коли позивач вийшов з автомобіля, інспектор поліції повідомив його про порушення швидкісного режиму в населеному пункті, зафіксоване приладом «TruCam», та про намір винести постанову про адміністративне правопорушення. Також позивача запитали, чи не з ним рухався автомобіль, який зупинився попереду. Після того, як позивач повідомив, що він йому не відомий, один з інспекторів махнув йому, щоб він продовжив рух.

Враховуючи, що швидкість руху автомобіля позивача під час маневру обгону становила не більше 0-60 км/год, він запитав інспектора, чи можливо у разі незначного порушення обмежитися попередженням. Проте інший інспектор, який тримав прилад, продемонстрував фото (відеозапис не демонструвався), на якому зображено автомобіль позивача і нібито швидкість 76 км/год. Попри це, вказане фото не містило даних про фактичне місце порушення, наявність (розташування) знаків обмеження швидкості (хоча б одного), що давало б можливість зіставити його з можливим місцем правопорушення, знаку щодо здійснення фото-, відеофіксаціїна ділянці зазначеного автошляху.

Зважаючи на швидкість руху автомобіля позивача до (до 30 км/год) та після завершення маневру (не перевищувала 60 км/год), повну завантаженість автомобіля (двоє дорослих та двоє неповнолітніх дітей, дитяче крісло, дитячий візок, велика валіза та чотири сумки з речами, великий пляжний зонт тощо), а також фактичну зупинку одразу після вимоги інспектора (приблизно через 50-60 метрів від початку маневру), позивач не міг перевищити обмеження швидкості та рухатися зі швидкістю 76 км/год, тобто більш як на двадцять кілометрів на годину, зокрема з огляду на технічні характеристики його автомобіля.

Попри те, що позивач звернув увагу інспекторів поліції на ймовірні похибки приладу «ТпіСат», оскільки останній не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, який до того ж і сам рухався, позивачеві було повідомлено, що вказаний прилад можна використовувати в ручному режимі, а доводи позивача є припущенням.

Почавши розгляд справи про адміністративне правопорушення, один із поліцейських почав роз`яснювати позивачеві права, передбачені ст. 268 КУпАП, після чого останнім було заявлено клопотання щодо надання для ознайомлення свідоцтва про повірку приладу «ТгиСат». Після цього він передав по рації, що йому необхідне свідоцтво про повірку. Саме в цей момент із транспортного засобу поліції, що стояв взагалі з іншого боку дороги за деревами без увімкнутих проблискових маячків, вийшов ще один поліцейський, який приніс два документа.

У вимозі надати можливість сфотографувати зазначені вище документи позивачеві було відмовлено з мотивуванням, що він маю право лише на візуальний огляд, а не на виготовлення копій документів. При цьому під час візуального огляду прилад мав дещо неохайний стан, значні потертості, на ньому не було видно повірочної пломби або відбитку повірочного тавра. Позивач декілька разів просив інспекторів поліції надати можливість зробити фотокопію документів, які вони принесли для огляду, проте отримав відмову та пояснення, що він можу ознайомитися з усіма документами та отримати копії лише в приміщенні Управління патрульної поліції в місті Миколаєві, тобто вже після фактичного розгляду справи.

Не зрозумівши суті відмови, позивач перепитав, чи здійснюється розгляд справи на місці, чи це все ж таки йде лише процес складання протоколу про адміністративне правопорушення, на що пполіцейські повідомили, що здійснюється саме розгляд справи.

Стосовно правового обгрунтування.

Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідальність настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження е справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.

За змістом ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктом 1 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Отже, даною нормою закону встановлено порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, а також засобів відеозапису.

Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель, закріплений на однострої або службових транспортних засобах.

Інших способів використання технічних засобів, ніж ті, що і визначені в ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не передбачено.

Значення слів «монтований/розміщений» у контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості.

При цьому використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено. Зокрема, хоча використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) й може застосовуватися на практиці, однак для суду це буде неналежний доказ.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 свого рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, що допускає можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів закріплення (розміщення) в порядку, передбаченому ст. 40 Закону, інспектором поліції лазерного вимірювача швидкості «ТшСаш», який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/ або фіксації правопорушень.

Таким чином, якщо поліцейський тримав «ТгиСат» у руках, а не закріпив його стаціонарно, вимірювання швидкості є таким, що отримане з порушенням закону. При цьому інспектор, який тримав «ТшСаш» у руках, не перебував у статичному стані, що в свою чергу також викликає розумний сумнів в об`єктивності результатів приладу та допустимості їх як доказу у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 122 цього Кодексу.

Пунктом 5 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

У статті 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція № 1395.

У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділу І Інструкції № 1395).

Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції № 1395 передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

У статті 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно зі статтею 64 Конституції України: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Отже, законодавством визначено права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема право на належне ознайомлення з матеріалами справи, що є складовою права на захист. Право на захист є конституційною гарантією. Орган влади зобов`язаний не просто зібрати докази, а й ознайомити з ними особу перед ухваленням рішення. Без цього особа позбавлена можливості надати дієві заперечення чи аргументи на свій захист.

Вказане право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, кореспондується з обов`язком посадової особи, яка розглядає справу, забезпечити реалізацію такого права.

Такий обов`язок посадової особи, зокрема, передбачено Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року.

Так, відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Інструкції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.

Пунктом 5 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, зокрема, таке питання: чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Після зупинки транспортного засобу та перед складанням постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності інспектор поліції формально зачитав права, передбачені ст. 268 КУпАП, проте в процесуальному аспекті їх застосування, зокрема ознайомленні та знятті копій з матеріалів, йому фактично було відмовлено.

Отже, вказане свідчить про те, що позивачеві не було надано можливості повною мірою реалізувати свої права, передбачені статтею 268 КУпАП, при розгляді справи та до прийняття рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень не було дотримано прав та процедури притягнення до адміністративної відповідальності, що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови. Право на ознайомлення з матеріалами справи та можливість зняття копій із документів є фундаментальною складовою права на захист, а також принципу змагальності сторін і права на справедливий суд.

Слід зауважити, що порушення прав особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності та порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, є окремою підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Такий висновок ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду, викладених у постановах від 18 лютого 2020 року у справі № 524/9827/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 524/3644/17, від 26 травня 2020 року у справі 640/16220/16-а.

Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, порушив вимоги, передбачені статтею 268 КУпАП, а отже і процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, що є самостійною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність», результати вимірювань можуть бути використані у сфері законодавчо регульованої метрології за умови, що для таких результатів відомі відповідні характеристики похибок або невизначеність вимірювань.

Згідно зі ст. 8 даного Закону, у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації.

Експлуатація засобів вимірювальної техніки, що застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.

Міжповірочний інтервал приладу фіксації швидкості руху «TruCam» визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України (наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05 квітня 2012 року № 437), і становить 1 рік.

Згідно з пп. 16 п. 3 Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів (наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2026 року № 193), у разі якщо відбиток повірочного тавра або пломбу пошкоджено чи свідоцтво про повірку втрачено, засіб вимірювальної техніки вважається неповіреним.

Позивачу для ознайомлення поліцейські надали на місці два документи. Водночас інспектор, що здійснював фіксацію, надав можливість переглянути лише серійний номер приладу « TruCam» на одному з документів. Проте дату та місце його повірки йому не дали змогу зафіксувати, а отже, і заявити відповідні клопотання під час розгляду справи щодо допустимості доказів та вихідних даних, отриманих за його допомогою.

Виникає розумний сумнів і щодо змісту другого документа, який позивачеві взагалі не було надано для ознайомлення. Таким чином, за наявності відповідного клопотання особа, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення, фактично обмежила позивача у дослідженні доказів, зокрема технічних характеристик приладу та його справності, дані якого покладено в основу звинувачення.

Також, позивачеві не було надано змоги на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення ознайомитися з відеофіксацією, здійсненою за допомогою «Motorola vb 400 бк 470594, 470539» та не роз`яснено відповідне право. Вже після ознайомлення з текстом постанови він дізнався про їх наявність.

Відповідно до практики Верховного Суду приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанови від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 607/7987/17).

Лише доказ фіксації, який долучений до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а не сама постанова, без зазначені у ній належних доказів вчинення такого правопорушення, підтверджує обставини та подію щодо вчинення правопорушення та накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним по справі. Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17, від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 537/4012/16-а, від 08 лютого 2018 року у справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року у справі № 743/1128/17 та від 15 листопада 2018 року у справі № 524/7184/16-а.

Так, відповідач як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення покликається на здійснення вимірювання за допомогою приладу «TruCam» та відеофіксацію за допомогою «Motorola vb 400 бк 470594, 470539», проте, як вбачається з оскаржуваної постанови від 06 вересня 2026 року серії ЕНА № 7837443 інформацію щодо здійснення фото- або відеофіксації правопорушення, яке ставиться мені у провину, встановити не можливо, оскільки в графі 7 «До постанови додаються» відповідна інформація відсутня, а отже такі відеозаписи, не можна вважати належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.

Технічні характеристики автомобіля Hyundai Sonata» (державний номер НОМЕР_1 ) передбачають повну масу 1980 кг та об`єм двигуна - 1998 см3, при цьому на цьому автомобілі встановлене незаводське газове обладнання (копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу додана). Зазначені технічні показники роблять неможливим вкластися і в розгін (з менше ніж 30 до 76 км/год), і в повну зупинку на загальному відрізку 50-60 метрів (навіть до 100 метрів) - з технічної точки зору це неможливо. Слід також акцентувати увагу на тому, що автомобіль позивача рухався з невеликим ухилом, тобто з гори, що навіть при екстреному гальмуванні спростовує твердження про рух зі швидкістю 76 км/год на наведеному вище відрізку шляху.

Водночас екстреного гальмування не було, оскільки швидкість руху була в межах дозволеного, що надало позивачеві можливість не лише дотримуватися відповідної швидкості руху, але й одразу зупинитися на вимогу поліцейського.

З огляду на зазначені вище обставини суд вважає, що відповідачем при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення не було зібрано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, а отже, не доведено наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Автомобіль позивача там було зупинено разом з іншим автомобілем. Це викликає розумний сумнів щодо неможливості виключити людський фактор та умов зйомки, які безпосередньо могли вплинути на достовірність результатів. Лазерний радар «ТгиСат» міг помилково зафіксувати швидкість іншого автомобіля, оскільки вимірювання проводилося в щільному потоці машин та з порушенням правил експлуатації.

Основними причинами хибної фіксації є: ефект «тремтіння рук» (ефект ковзання): оскільки поліцейський тримав «ТгиСат» у руках без штатива, лазерний промінь під час заміру міг зміститися з одного об`єкта на інший (наприклад, почати замір на моєму авто, а завершити на сусідньому, що випереджав мене). Це викривлює кінцевий показник швидкості; щільний транспортний потік: на відстані в кілька сотень метрів лазерна пляма розширюється. Якщо дві машини їдуть поруч або одна наздоганяє іншу, промінь може частково відбитися від обох транспортних засобів, але на фото зафіксується лише той автомобіль, на який було наведено прицільну марку кросхейр; перешкод на траєкторії променя: наявність інших попутних чи зустрічних машин, які частково перекривали зону вимірювання в момент надсилання лазерних імпульсів, могли призвести до технічного збою або некоректного зчитування швидкості суміжного авто.

Окрім цього, на своєму офіційному сайті Департамент патрульної поліції України за посиланням: https://patrolpolice.gov.ua/2024/02/28/zbilshuyemo-kilkist-pryladiv-trucam-ta-dilyanok-na-yakyh-patrulni-vymiryuvatymut-shvydkist-2, при визначенні автошляхів та напрямків руху, на яких поліцейські патрульної поліції використовуватимуть поряд з камерами автоматичної фіксації прилади «ТгиСат» заначив, що про використання приладів вимірювання швидкості повідомлятимуть дорожні знаки, які попереджають про фото- та відеофіксацію порушень; у місцях фіксації порушень буде стоятиме службовий автомобіль з увімкненими синіми проблисковими маячками.

Проте жодних знаків про фото- та відеофіксацію порушень та відповідного повідомлення не було. Водночас службовий автомобіль поліції був відсутній у місці зупинки, фактично перебував поза зоною видимості та без увімкнених синіх проблискових маячків. Тобто відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, взяв на себе обов`язок належним чином повідомляти учасників руху про здійснення фото- та відеофіксацію порушень та місцезнаходження службового автомобіля поліції, зокрема за допомогою приладів «ТшСАМ», проте такі обов`язки не виконує.

Крім того, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів щодо фіксації мого транспортного засобу в межах дії будь-якого дорожнього знаку, що обмежує або зобов`язує знизити швидкість руху до відповідного значення (до 90, 70, 50 км/год), у тому числі руху в межах населеного пункту.

Згідно зі ст. 27 КУпАП штраф є грошовим стягнення, що накладається на громадян та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

При цьому частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає призначення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Натомість, в порушення вимог КУпАП інспектором поліції в постанові від 06 вересня 2026 року серії ЕНА № 7837443 накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн 00 коп. без жодного посилання на вимоги закону щодо призначення стягнення в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі «Пол і Одрі Едвардз проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування або в якості підстав для прийняття рішень.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено поза розумним сумнівом факт вчинення позивачем 06 вересня 2026 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Крім того, відповідно до ст. 73 КАС України, докази мають бути належними (стосуватися предмета доказування). У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі № 337/1863/23 суд звернув увагу на те, що відповідно до розділу 9 «ТшСаш Переглядач» Інструкції, комп`ютерна програма ТшСаш розроблена фірмою ПП «Діректон» (Україна, м. Київ) за технічного сприяння виробника приладу «ТшСаш ЦЛ 20/20» і призначена для друку фотододатків. Оператор приєднує прилад до персонального комп`ютера відповідно до «Правил опломбування приладу № ТшСаш ЦТІ 20/20», переглядає і роздруковує накопичені приладом файли у вигляді фотододатків. Файли, що накопичуються приладом, мають унікальні імена, які не повторюються. Програма автоматично друкує на фотододатку такіі дані: швидкість ТЗ, дата вимірювання, час вимірювання, широта місця вимірювання, довгота місця вимірювання, серійний номер приладу, унікальне ім`я файлу. Вказані дані є критичними. Користувач «ТшСАМ» самостійно вносить до відповідних полів, зокрема, місце розташування та обмеження швидкості, а тому така інформація не є автоматичною фіксацією фактичного місця події. Натомість швидкість ТЗ, дата вимірювання, час вимірювання, широта і довгота є критичними даними вимірювання. Порушення системного часу та синхронізації.

Згідно з постановою від 06 вересня 2026 року серії ЕНА № 7837443 датою та часом нібито вчинення позивачем адміністративного правопорушення зазначено «06.09.2026 11:44:13». Водночас наданий відповідачем відеозапис під назвою «відеозапис з приладу трукам Курячий(Шпак)» та фото під назвою «скріншот з відеозапису з приладу трукам» містять дату та час фіксації вимірювання швидкості: «Date: 03/10/2028, Time: 06:02:53» (позначки№ 1 та №2на скріншоті). Абсолютний збій навігаційного обладнання.

На відеозаписі під назвою «відеозапис з приладу трукам Курячий(Шпак)» та фото під назвою «скріншот з відеозапису з приладу трукам» текстова адреса фіксації адміністративного правопорушення у полі «Location» вказана як «АД М14 57КМ КОБЛЕВО». Водночас фактичні географічні координати фіксації вимірювання швидкості зазначені як 12°2'51.19"S, 77°2'45.74MW (позначка № 3 на скріншоті) - це територія поблизу столиці держави Перу - Ліми, Південна Америка (скріншотіз сайту «Google Maps» додається).

Відповідач у відзиві зазначає, що некоректні дані геолокації лазерного пристрою «TruCam LTI 20/20» пов`язані з роботою засобів РЕБ або радіоперешкод. Натомість до відзиву не додано жодного належного та допустимого доказу щодо оголошеної у с. Коблево Миколаївської області 06 вересня 2026 року 11:44:13 повітряної тривоги та впливу радіолокаційного обладнання на роботу приладу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність свого рішення.

Твердження про вплив РЕБ без довідок від Генерального штабу ЗСУ, Державної служби спеціального зв`язку чи обласної військової адміністрації (ОВА) є припущеннями. Попри це, навіть якщо припустити вищевказаний факт, це свідчить лише про те, що прилад «Tru Cam LTI 20/20» працював некоректно та залежить від впливу зовнішніх факторів (тримання в руках, робота засобів РЕБ тощо). Зокрема, якщо прилад реагує на засоби РЕБ або зовнішні чинники спотворенням координат на 12 000 км (до Перу), немає жодних гарантій, що ці ж завади не спотворили значення швидкості руху автомобіля. Неналежне використання та похибка метричних даних.

Слід зауважити, що лазерний прилад «Tru CAM LTI 20/20» використовує технологію імпульсного лазера та вираховує відстань до автомобіля, вимірюючи час польоту лазерного променя до авто і назад. Заявлена паспортна похибка вимірювання відстані у таких лазерних далекомірів становить усього ±0,15-0,3 метра (15-30 см).

З наведеного вище відеозапису підтверджуються мої доводи щодо ефекту «тремтіння рук» (ефекту ковзання), оскільки на розкадровці відео видно, що прилад «Tru Cam TC 008424» немає стабільного положення, кадр щоразу дригається. Зсуви лазерного променя під час вимірювання можуь свідчити про те, що прилад вимірює не швидкість авто, а швидкість переміщення самого променя по кузову чи дорозі.

Окремої уваги заслуговує той факт, що на 0:00:06 секунді відео (дистанція 121.2 м) значення заміру дистанції зникають та з`являються лише на 0:00:09 секунді (дистанція 112.4 м). Втрата даних на відео (з 0:00:06 по 0:00:09) свідчить про зрив автосупроводження цілі (лазерний промінь «втратив» об`єкт). Це прямо вказує на некоректне використання приладу оператором. Зазначене також свідчить про неналежне використання приладу та підтверджує зазначені позивачем в позові обставини.

Недоліки повірки та калібрування приладу.

Із наведених вище відеозапису та фотоматеріалів убачається, що останнє калібрування приладу (позначка № 4 на скріншоті) було здійснено 31 жовтня 2025 року. Водночас, відповідно до свідоцтва про повірку № 22-01/35138, повірку вимірювача швидкості транспортних засобів «ТшСАМ II ЦТІ 20/20 № ТС008424» було здійснено 04 листопада 2025 року.

Таким чином, наявні матеріали містять розбіжності у датах проведення калібрування та повірки приладу, що викликає розумний сумнів при наданні оцінки належності й допустимості результатів вимірювання, здійсненого за його допомогою.

Зокрема, якщо метрологічна повірка здійснюється на основі даних калібрування, що відбулося раніше, а параметри системного часу/координат на момент події виявилися повністю збитими, це вказує на те, що після проведених дій прилад втратив свої метрологічні характеристики або самі процедури були проведені формально.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не спростовано доводів щодо відсутності відбитку повірочного тавра або пломби на приладі та не додано жодного доказу з цього приводу. Докази систематичної несправності приладу.

Так, як доказ здійснення періодичної повірки приладу «ТшСАМ ЦТІ 20/20» із заводським номером ТС 008424, Відповідач надав сервісну книжку, із якої видно, що окрім здійснення повірки, прилад неодноразово ремонтувався, зокрема: 07 грудня 2022 року - метрологічна повірка, заміна клавіатури; 07 листопада 2023 року - метрологічна повірка, ремонт кріплення GPS-антени та 04 листопада 2025 року знову здійснено ремонт кріплення GPS-антени.

Прилад будучі технічним засобом, дійсно може вийти з ладу; проте, як це видно із сервісної книжки, такі несправності приладу ініційовано лише при здійсненні його метрологічної повірки. Слід зауважити, що прилад «ТшСАМ» є вимірювальною технікою, за результати якої особу притягують до відповідальності. Постійний ремонт GPS-антени в сукупності з тим, що прилад у момент фіксації показує координати Перу та дату 2028 року, беззаперечно доводить, що проблема з GPS-модулем не була усунена під час ремонтів і прилад функціонує в несправному стані.

Таким чином, за наявності зазначених технічно некоректних і взаємо виключних показників «ТшСаш ТС 008424» та підтвердження систематичного його ремонту виникає сумнів щодо його справності та належного використання.

У якості підтвердження належної роботи приладу, зокрема програмного забезпечення, що використовується для його функціонування, відповідачем надано експертні висновки щодо програмного забезпечення. Зокрема експертний висновок щодо програмного забезпечення Office TruCam Viewer v3.1.2.0. № 04/03/02-1454 від 11.06.2020 підтверджує правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES, визначений п. 5.1 ДСТУ IOS/IES 18033-3:2015 (в режимі ЕСВ, визначеному ДСТУ IOS/IEC 10116:2019, із довжиною ключа 128 біт), а експертний висновок щодо програмного забезпечення «TruCam Просмотрщик» № 04/03/02-1453 від 11.06.2020 підтверджує правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES, визначений п.5.1 ДСТУ IOS/IES 18033-3:2015 (в режимі ЕСВ, визначеному ДСТУ IOS/IEC 10116:2019, із довжиною ключа 128 біт).

Водночас сам відповідач долучив до відзиву лист Департаменту захисту інформації ДЗІ адміністрації Держспецзв`язку від 27 січня 2026 року № 3170-2026 з якого вбачається, що Департаменту патрульної поліції надано відповідь щодо термінів дії експертних висновків: від 11 червня 2020 року № 04/03/02-1453 на Програмне забезпечення «TrueCAM Просмотрщик», від 11 червня 2020 року № 04/03/02-1454 на Програмне забезпечення «Office TruCam Viewer v3.1.2.0», від 24 грудня 2020 року № 04/05/02-3561 на Програмне забезпечення «TruCAM II Clip Viewer v2.0.5.1» та від 24 грудня 2020 року № 04/05/02-3562 на Програмне забезпечення «ShareView II v2.2.2.23091».

Зокрема повідомлено, що терміни дії експертних висновків від 11 червня 2020 року № № 04/03/02-1453 та 04/03/02-1454 подовжено до 10 червня 2026 року, експертних висновків від 24 грудня 2020 року № № 04/05/02-3561 та 04/05/02-3562 - до 24 червня 2026 року.

Таким чином, на день події (06 вересня 2026 року) на програмне забезпечення «TrueCAM Просмотрщик», «Office TruCam Viewer v3.1.2.0», «TruCAM II Clip Viewer v2.0.5.1» «ShareView II v2.2.2.23091», яке використовується для забезпечення нормального функціонування приладу, не мало відповідних експертних висновків. Використання незахищеного / неатестованого програмного забезпечення тягне за собою недопустимість доказів (ст. 74 КАС України).

В контексті Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» дані, отримані за допомогою програмного забезпечення без чинного атестата/ висновку ТЗІ, не можуть вважатися достовірними та допустимими доказами.

Сукупність вищенаведених фактів (збій часу на 2 роки вперед, координатів в іншій півкулі Землі, відсутність чинного атестата на програмне забезпечення, перерви у відеозапису, постійний ремонт GPS-антени, відсутність повірочного тавра/пломби) свідчить про те, що лазерний вимірювач «TruCAM TC 008424» на момент фіксації перебував у несправному стані, а надані відповідачем фото- та відеоматеріали є неналежними та недопустимими доказами в розумінні ст. 73, 74 КАС України.

Другий сенат Конституційного Суду України у рішенні від 09 вересня 2026 рооку № 10- р(ІІ)/2026 виснував, що приписи абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 рооку № 3674-УІ зі змінами не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено, а тому клопотання Відповідача вважаю необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Відповідно до п. 1ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Ст. 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, суд вважає встановленими обгрунтовані обставини позовних вимог, вони спростовують висновків відзиву та позиції сторони відповідачів, а тому знаходить підстави для скасування спірної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому суд звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в адміністративному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи чи інш..

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред`являються до дій та рішень суб`єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є обгрунтованими, в зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання не відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати не правомірними. Не може суд прийняти до уваги позицію сторони відповідача щодо не визнання позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем були допущені.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Постанову серії ЕНА № 7837443 від 06 вересня 2026 року, внесену інспектором 2-го взводу 2-ї роти 2-г батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області лейтенантом поліції Шпак Даніїлом Сергійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності та накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП - скасувати.

Провадження по цій адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення по вказаній постанові, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Третій апеляційний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 286 КАС України з урахуванням положень п. 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КАС України.

Суддя -