Справа № 504/306/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області
у складі: головуючого судді - Козирського Є.С.,
секретар судового засідання - Лепешенковій В.А.,
розглянувши цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
06 березня 2026 року за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшли матеріали цивільної справи за вищевказаним позовом в якому заявник просить стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.03.2019 року у розмірі 98 488,86 грн., що складається із заборгованість за тілом кредиту - 65 659,24 грн., нарахованою пенею - 32 829,62 грн.; та сплачений судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.
В обґрунтуванні вимог позивач зазначає, що відповідач отримав кредитні картки, користувався кредитним лімітом, здійснював розрахунки та частково погашав заборгованість. На підтвердження вимог посилається на анкету-заяву, розрахунок, виписку за рахунком, Умови та правила, Тарифи, довідки про видані картки та зміну кредитного ліміту.
Позивач зазначає, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 98 488,86 грн.
Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.03.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
За відзивом від 07 квітня 2026 року відповідач заперечує проти позову, посилаючись на невідповідність дати анкети-заяви початку кредитування, недоведеність письмової форми договору, підписання анкети стилусом до прийняття постанови НБУ № 151 від 13 грудня 2019 року, відсутність погодження пені та сплив позовної давності щодо цієї вимоги.
У відповіді від 19 серпня 2026 року банк пояснив, що обслуговування відповідача почалося у 2014 році, картки перевипускалися у 2016 та 2017 роках, а анкета 2019 року оформлялася для актуалізації даних клієнта. Банк вважає погодженими Умови, зокрема про збільшення позовної давності до 50 років.
У запереченнях від 24 серпня 2026 року представник відповідача наголосила на відсутності первісного договору 2014 року, неповноті виписки, яка починається з ненульового залишку, відсутності електронного оригіналу анкети та доказів погодження способу підписання. Також заперечила проти зміни підстав позову та прийняття доказів, поданих із пропуском строку, оспорила правову природу 32 829,62 грн і погодження 50-річної давності.
У заяві від 03 вересня 2026 року позивач уточнив: 87 873,95 грн обліковувались як штрафні санкції, а не проценти; 19 жовтня 2023 року проведено списання 55 044,33 грн; залишок становить 32 829,62 грн. Банк стверджує, що до стягнення заявлена пеня, нарахована до 23 лютого 2022 року включно.
Представник позивача у судове засідання не з 'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.
Відповідач та його представник до суду не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. З огляду на подані заяви суд розглядає справу за відсутності сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» існували кредитні правовідносини, в межах яких відповідачу було видано платіжні картки з установленим кредитним лімітом, якими він фактично користувався. Ці обставини підтверджуються наданими банком довідками про видані картки та кредитний ліміт, випискою за рахунком і розрахунком заборгованості. Позивач посилається також на Анкету-Заяву № б/н від 13.03.2019 та зазначає, що вона оформлялася з метою актуалізації даних клієнта. Розміщення Умов на сайті банку та наявність наказу банку про їх затвердження самі собою не підтверджують погодження відповідачем конкретної редакції Умов, зокрема положень про пеню і збільшення позовної давності.
Наданими банком довідками підтверджується відкриття відповідачу карткового рахунку, видача кредитних карток та встановлення кредитного ліміту, який у подальшому збільшувався до 100 000,00 грн. У довідці про картки зазначено, зокрема, платіжну картку № НОМЕР_2 , строк дії - 06/18, тип - Visa Platinum. Сам розмір кредитного ліміту не ототожнюється судом із сумою заборгованості; залишок боргу встановлено за випискою та розрахунком.
Виписка за рахунком відображає здійснені відповідачем операції з використання кредитних коштів, а також платежі на погашення заборгованості. Отже, факт користування кредитними картками та отримання кредитних коштів підтверджений рухом коштів за рахунком. Водночас фактичне користування кредитом не є автоматичним доказом погодження всіх положень Умов і Тарифів, зокрема щодо неустойки.
Надана банком виписка за рахунком охоплює період із 06 липня 2017 року до 05 січня 2026 року та містить відомості про рух коштів, використання кредитного ліміту, внесення платежів і залишок заборгованості. У сукупності з довідками про видані картки та розрахунком заборгованості вона підтверджує розмір неповернутого тіла кредиту станом на 05.01.2026 - 65 659,24 грн. Дата 06.07.2017 є датою початку наданої виписки, а не датою первісного укладення кредитного договору. Ненульовий залишок на початок періоду виписки не спростовує встановлених за наданими документами операцій та кінцевого залишку боргу. Висновок про суму тіла кредиту ґрунтується на сукупності доказів, а не на самому розмірі кредитного ліміту.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Отже, відображені у виписці операції 2017-2018 років підтверджують існування кредитних правовідносин та фактичне користування кредитними коштами до оформлення анкети-заяви від 13.03.2019, яку банк називає актуалізацією даних. Тому сама по собі дата анкети-заяви не спростовує виникнення та виконання кредитних зобов`язань у попередній період. Водночас операції до 2019 року самі собою не підтверджують погодження за цією анкетою пені чи збільшеного строку позовної давності.
За наданими банком довідками, відповідачу також видавалися такі кредитні картки:
1. Кредитна картка номер - 4627055000570639, строк дії - 06/16, тип - Visa Platinum;
2. Кредитна картка номер - 4627055000885201, строк дії - 06/17, тип - Універсальна.
Позивач посилається на зміну процентної ставки до 37,2 % річних. Сам по собі запис про зміну ставки в банківських документах не доводить погодження відповідачем цієї ставки.
Наявність Умов і Тарифів у відкритому доступі на сайті банку або у Приват24 не є самостійним доказом ознайомлення відповідача з конкретною редакцією таких документів та її погодження. Водночас фактичні операції за рахунком і часткові платежі підтверджують користування кредитними коштами та виконання грошового зобов`язання в частині повернення кредиту; такі дії не означають автоматичної згоди зі змінами щодо пені, процентної ставки та позовної давності.
Також, Позивач звертає увагу суду, що у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення та збройної агресії російської федерації, Банк пішов на зустріч клієнтам та скасував відсоткову ставку у березні 2022 р. - розмір 0%, а в подальшому із 01.04.22 р. відсоткова ставка поступово повернута до погодженого розміру (детально у Розрахунку заборгованості).
Таким чином, банк надав відповідачу доступ до кредитного ліміту, відповідач використовував кредитні кошти та здійснював їх часткове погашення, що підтверджується випискою за рахунком і довідками про видані картки. Станом на 05.01.2026 неповернутий залишок тіла кредиту становить 65 659,24 грн.
Випискою за рахунком та розрахунком заборгованості підтверджено, що відповідач користувався кредитними коштами, здійснював часткові платежі, проте заборгованість за тілом кредиту в повному обсязі не погасив. Предметом стягнення в цій частині є фактично використані та неповернуті кошти, а не весь встановлений банком кредитний ліміт.
Таким чином, у порушення ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У зв`язку з цим позивач заявив до стягнення станом на 05.01.2026 року заборгованість - сумі 98 488,86 грн. яка, за розрахунком банку, складається з наступного:
- 65 659,24 грн - заборгованість за тілом кредиту;
- 32 829,62 грн - нарахована пеня.
Закінчення строку дії платіжного інструмента саме по собі не означає погашення використаних кредитних коштів. Водночас цей строк може мати значення для визначення строку виконання зобов`язання, якщо так передбачено погодженими умовами.
Статті 1049, 1054 ЦК України передбачають обов`язок повернення отриманих коштів. Заперечення щодо окремих договірних умов не усувають необхідності встановити суму фактично отриманого і неповерненого кредиту.
Судом досліджено надані позивачем розрахунок заборгованості, виписку за рахунком за період із 06.07.2017 до 05.01.2026, довідки про видані кредитні картки й зміну кредитного ліміту, а також анкету-заяву, Умови та Тарифи. Відомості про користування кредитними коштами, їх часткове погашення та неповернутий залишок у сумі 65 659,24 грн узгоджуються між собою. Отже, позивач довів вимогу про стягнення 65 659,24 грн тіла кредиту належними та допустимими доказами. Відповідний підхід до оцінки виписки за картковим рахунком як доказу заборгованості за тілом кредиту викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 686/6783/21.
Письмова форма правочину може бути електронною. Однак належність електронного документа відповідачу, спосіб його підписання та погоджений зміст мають бути підтверджені відповідно до законодавства, чинного на момент вчинення правочину.
Постанова НБУ № 151 від 13 грудня 2019 року прийнята пізніше за анкету від 13 березня 2019 року і не може сама собою підтверджувати дотримання порядку підписання цієї анкети. Так само пізніша дата постанови не є самостійним доказом того, що до її прийняття будь-яка електронна форма договору була неможлива.
Відповідач оспорює спосіб підписання анкети-заяви від 13.03.2019. Постанова НБУ № 151 від 13.12.2019 не може застосовуватися ретроспективно для підтвердження порядку її підписання. Разом із тим заперечення щодо способу оформлення анкети не спростовують окремо підтверджених випискою та довідками обставин видачі кредитних карток, використання кредитних коштів і наявності неповернутого тіла кредиту. Питання про погодження договірної неустойки суд оцінює окремо.
Фактичне користування кредитними картками, рух коштів за рахунком та часткове погашення підтверджують кредитні правовідносини та залишок основного боргу. Проте самі собою ці обставини не доводять письмового погодження конкретної редакції Умов щодо пені та збільшення позовної давності.
Суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 щодо необхідності доведення погодження конкретних Умов та Тарифів. Ця правова позиція не усуває обов`язку позичальника повернути фактично отримані та неповернуті кредитні кошти, встановлені належними доказами; водночас вона має значення для оцінки заявленої до стягнення пені.
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, Умови та Тарифи без належного підтвердження погодження їх конкретної редакції з позичальником не можна автоматично вважати частиною договору. Внутрішній наказ банку про затвердження редакції не підтверджує згоду клієнта. Операції 2017-2018 років передували анкеті від 13.03.2019 та самі собою не доводять погодження її положень.
За статтями 547, 549, 551 ЦК України стягнення договірної неустойки потребує належного погодження відповідної умови та доказів правильності розрахунку.
Пояснення позивача від 03 вересня 2026 року розкривають арифметику заявленої суми: 87 873,95 грн ? 55 044,33 грн = 32 829,62 грн. Саме відображення операції у розрахунку не означає, що кошти у цій сумі отримані позичальником як кредит. Правову природу платежу суд визначає за погодженими умовами та змістом нарахувань, а не лише за назвою облікової графи.
Застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вимагає виключення санкцій за прострочення, нарахованих з 24 лютого 2022 року. Банк зазначає, що такі нарахування списано. Проте дата 23 лютого 2022 року не є достатнім критерієм правомірності всіх попередніх нарахувань: окремо застосовується пункт 15 цього розділу щодо звільнення від неустойки за прострочення у карантинний період.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 роз`яснено, що пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення у карантинний період. Пояснення банку про нарахування пені до 23.02.2022 та часткове її списання не підтверджують самі собою, що спірний залишок не охоплює періодів, на які поширюється таке звільнення.
Для стягнення 32 829,62 грн пені необхідні належні докази письмового погодження цієї санкції та її обчислення за конкретними ставками, періодами і сумами прострочення. Із наведеного позивачем співвідношення 87 873,95 грн - 55 044,33 грн = 32 829,62 грн не вбачається, за які саме періоди виникли відповідні нарахування і чи дотримано законодавчих обмежень щодо неустойки в карантинний період. Пояснення про списання частини санкцій не замінює доказів погодження самої пені та правомірності залишку.
Оскільки посилання на Умови без належного підтвердження погодження відповідачем їх конкретної редакції та наведений банком підсумковий розрахунок не доводять договірної підстави й правомірності стягнення залишку пені, вимога в частині 32 829,62 грн задоволенню не підлягає. При цьому недоведеність пені не впливає на встановлений за випискою та іншими документами розмір неповернутого тіла кредиту.
Відповідач заявив про застосування позовної давності до пені. За статтями 258, 259 ЦК України до вимог про неустойку застосовується спеціальна однорічна давність, яка може бути збільшена письмовою домовленістю сторін. Посилання банку на пункт 1.1.7.31 Умов не замінює доказу укладення такої домовленості.
Посилання позивача на збільшення позовної давності до 50 років підлягає оцінці відповідно до статті 259 ЦК України, яка передбачає письмову домовленість сторін. Самого посилання на пункт 1.1.7.31 Умов без підтвердження погодження відповідачем саме цього положення недостатньо для застосування 50-річного строку.
Зазначений відповідачем день 22 червня 2019 року не може бути визначений єдиним останнім днем звернення з вимогою про всю пеню: для періодичних нарахувань позовна давність визначається щодо кожного належного платежу окремо з урахуванням законодавчих правил про її перебіг.
При обчисленні давності слід врахувати пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у відповідній редакції, зміни пункту 19 та його виключення Законом № 4434-IX з відновленням перебігу давності 04 вересня 2025 року. Таке регулювання не відновлює давність, яка вже спливла до набрання чинності відповідними нормами.
Водночас відмова у стягненні пені ґрунтується насамперед на недоведеності погодження договірної підстави цієї санкції та обґрунтованості її нарахування, а не на припущенні про автоматичний сплив однорічної позовної давності. Тому питання про сплив давності не підміняє встановлення правової підстави позовної вимоги.
Оцінивши належні та допустимі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Факт отримання і використання відповідачем кредитних коштів та розмір неповернутого тіла кредиту в сумі 65 659,24 грн підтверджено випискою за рахунком, довідками про видані картки та розрахунком заборгованості. У частині стягнення 32 829,62 грн пені позов задоволенню не підлягає з наведених мотивів щодо недоведеності її договірної підстави та правомірності нарахування. Заперечення сторін оцінено окремо щодо кожної складової заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як убачається з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Оскільки позов задоволено в частині 65 659,24 грн із заявлених 98 488,86 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 774,93 грн (2 662,40 грн ? 65 659,24 грн / 98 488,86 грн).
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 83, 89, 100, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитними правовідносинами, щодо яких заявлено позов за договором № б/н від 13 березня 2019 року, станом на 05 січня 2026 року в сумі 65 659 (шістдесят п`ять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 24 копійки - заборгованість за тілом кредиту.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо стягнення 32 829,62 грн пені, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 774 (одна тисяча сімсот сімдесят чотири) гривні 93 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення учасників, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили у порядку, визначеному статтею 273 ЦПК України.
Суддя Є. С. Козирський