Рішення № 141383787 у справі № 176/1776/26 від 06.10.2026

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

РІШЕННЯ

06 жовтня 2026 року Справа № 176/1776/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Гасанбекова С.С., при секретарі судового засідання Татуковій А.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал»

до: ОСОБА_1

про: стягнення заборгованості.

09 липня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 13.06.2023 № 18118-06/2023 в розмірі 32656,00 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Справа надійшла до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя за підсудністю на підставі ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

13.06.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс кредит» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023.

У подальшому право вимоги до відповідача за зазначеним договором перейшло до позивача.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 32656,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн.; заборгованість за процентами - 28656 грн.

Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 10.07.2026 було відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

04.08.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не доведено набуття права вимоги саме до відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і неповних копій документів неможна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторингу з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора. Крім того, порушена процедура підписання договору з боку кредитора, оскільки містить факсимільне відтворення підпису, тоді як сам договір укладений в електронному вигляді. Додатково представник відповідача зазначає, що позивачем не надано належних доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача, тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання кредитного договору. Також позивач не надав доказів на підтвердження надання або зарахування кредитних коштів за договором. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Заявлена до стягнення сума відсотків у декілька разів перевищує тіло кредиту, що суперечить принципам розумності та справедливості цивільного законодавства, крім того розмір процентної ставки, застосований первісним кредитором та заявлений позивачем до стягнення, прямо суперечить імперативним нормам чинного законодавства. Так, згідно з положеннями Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 % у день від загального розміру кредиту.

Відповіді на відзив позивач до суду не подав.

Враховуючи неявку в судове засідання 06.10.2026 всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладене, суд також не вбачає підстав, передбачених ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, для заочного розгляду справи.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

13.06.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс кредит» (товариство) та відповідачем (клієнт) було укладено договір про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023, відповідно до якого встановлено наступні умови кредитування: сума кредиту 4000,00 грн (п. 1.1); строк кредиту 360 тижнів до 06.06.2024 (п. 1.2); процентна ставка 1,99% в день (п. 1.4.1).

Позивач виконав своє зобов`язання в повному обсязі та надав відповідачу кредит у сумі 4000,00 грн., що підтверджується листом АТ «Приватбанк» від 20.07.2026 №20.1.0.0.0/7-260717/54136-БТ та випискою про рух коштів за 13.06.2023.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором, відповідач мав заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.06.2023 у розмірі 16497,20 грн., з яких: 4000,00 грн. - основна сума боргу; 12497,20 грн. - заборгованість за процентами.

16.11.2023 між ТОВ «Аванс кредит» та позивачем було укладено договір факторингу №16112023, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.06.2023 на загальну суму 16497,20 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного позивачем, заборгованість відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.06.2023 32656,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - основна сума боргу; 28656,00 грн. - заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з п. 6 ч.1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII (далі - Закон України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України № 675-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Стаття 12 Закону України № 675-VIII визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом установлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором та аналогом власноручного підпису. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позивача пройшов первинну ідентифікацію, заповнив анкетні дані, подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту. Після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним під час реєстрації в системі номер мобільного телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді алфавітно-цифрової послідовності (смс-коду). Цей ідентифікатор відповідач особисто ввів у спеціальне поле електронної форми, використавши його для підтвердження та підписання кредитного договору № 18118-06/2023 від 13.06.2023.

Зазначені дії відповідача підтверджуються, зокрема, заявкою-анкетою із детальними персональними даними відповідача, номером її телефону, електронною адресою та номером її платіжної картки; електронним підписом одноразовим ідентифікатором W8846, який був використаний для підписання кредитного договору.

А отже, твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи технічних логів оператора мобільного зв`язку чи окремої роздруківки SMS-повідомлення суд визнає безпідставними, оскільки наведені вище докази, надані позивачем, у їх сукупності підтверджують, що відповідач здійснила всі дії для укладення кредитного договору № 18118-06/2023 від 13.06.2023.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача в частині відсутності доказів підтвердження перерахування позивачем коштів на її рахунок, оскільки відповідачем не подано до суду належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезазначені докази позивача про перерахування їй грошових коштів за кредитним договором.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність підпису з боку кредитора на договорі про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 суд зазначає наступне.

Пунктом 2.16 зазначеного договору встановлено, що зі сторони товариства кредитний договір та будь-які інші документи (повідомлення, довідки, заяви, інше) пов`язанні з укладенням та виконанням кредитного договору можуть бути підписаними одним із наступних способів: накладенням електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом ««Про електронну комерцію»; аналога власноручного підпису та печатки (факсимільного відтворення підпису та печатки за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису та печатки), зразки яких зазначені у договорі про спосіб підписання, що розміщений на сайті товариства аналога власноручного підпису та печатки (факсимільного відтворення підпису та печатки за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису та печатки), зразки яких зазначені у договорі про спосіб підписання, що розміщений на сайті товариства. Крім того, примірник договору клієнта містить кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником товариства.

Пунктом 2.17 зазначеного договору встановлено, що клієнт підписуючи заявку надає свою згоду на використання товариством всіх варіантів підпису.

З долученого позивачем договору про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.06.2023 вбачається, що він містить реквізити ТОВ «Аванс кредит», підписаний директором Кожухар А.А. та має печатку, тобто підписаний аналогом власноручного підпису, що не суперечить встановленим вище пунктам кредитного договору № 18118-06/2023 від 13.06.2023.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності належних доказів відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивача, з огляду на таке.

На підтвердження відступлення права вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.06.2026 до позивача надано: договір факторингу № 16112023 від 16.11.2023, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 16112023 від 16.11.2023, акт приймання-передачі письмового та електронного реєстру боржників від 16.11.2023 до договору факторингу № 16112023 від 16.11.2023, платіжну інструкцію № 73359 від 16.11.2023.

Так, відповідно до пункту 1.4 договору факторингу № 16112023 від 16.11.2023 права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності цим договором, після чого фактор набуває статусу кредитора щодо боржників у частині їхніх грошових зобов`язань. При цьому виконання фактором і клієнтом умов, визначених зазначеним пунктом договору, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення такого відступлення не вимагається.

Отже, з огляду на умови договору факторингу, зміст наданого витягу з реєстру боржників, акта приймання-передачі реєстрів та платіжної інструкції, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатні докази переходу до нього права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 18118-06/2023 від 13.06.2023.

Щодо доводів представника відповідача про розмір процентної ставки, суд зазначає наступне.

Кредитний договір № 18118-06/2023 укладено 13.06.2023, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким до Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII внесено зміни щодо встановлення максимального розміру денної процентної ставки. Зазначені зміни набрали чинності 24 грудня 2023 року.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки, який встановлений Законом України «Про споживче кредитування», застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того, щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

Отже, якщо кредитний договір № 18118-06/2023 вчинений 13.06.2023, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит було продовжено після 24 грудня 2023 року.

Водночас, з урахуванням встановлених обставин, у цій справі відсутні підстави для висновку, що сторони продовжили строк кредитування чи строк, на який надається кредит після 24 грудня 2023 року. Як наслідок правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки не застосовуються при вирішенні цього спору.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2026 по справі № 552/672/23 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 139787333), що враховується судом у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують наявність у відповідача заборгованості за договором договір про надання фінансового кредиту № 18118-06/2023 від 13.03.2023 у розмірі 32656,00 грн.

За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1).

До позовної заяви додано платіжну інструкцію від 10.04.2026 №23488, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2662,40 грн отже відповідна сума судових підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частиною другою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025; акт наданих послуг №535 від 10.04.2026; детальний опис наданих послуг до акту №535 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Верховний Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Верховний Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Заявлені стороною позивача у цій справі витрати щодо усної консультації клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта у справі, що заявлені як окремі послуги, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позовної заяви до суду, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у додатковій ухвалі від 17.12.2025 по справі № 757/64192/19 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 132648017), що враховується судом у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням складності справи, суті спору, необхідності надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді та їх характер, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерія необхідності вчинення процесуальних дій та їх значущість, а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, становить 4000,00 грн.

Інші судові витрати, понесені учасниками справи, відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованість за договором про надання кредиту від 13 червня 2023 року № 18118-06/2023 в розмірі 32656,00 грн. (тридцять дві тисячі шістсот п`ятдесят шість гривень 00 коп.), з яких: 4000,00 грн. - основна сума боргу; 28656,00 грн. - заборгованість за процентами.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору та 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

4. Реквізити учасників справи:

- позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, 79029, ідентифікаційний код: 35234236;

- відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя С.С. Гасанбеков