Постанова № 141385022 у справі № 766/12824/26 від 11.11.2026

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

справа №766/12824/26

провадження №22-ц/819/1297/26

11 листопада 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач),

судді: Базіль Л.В.,

Приходько Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 01 вересня 2026 року, постановлену під головуванням судді Булах Є.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

30 липня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до Херсонського міського суду Херсонської області із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №44907 від 28 серпня 2021 року в загальному розмірі 22 800,00 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01 вересня 2026 року матеріали справи передані для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду м.Києва.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права та помилковим тлумаченням судом положень чинного законодавства, які регулюють визначення зареєстрованого місця проживання (перебування) фізичної особи та територіальну підсудність цивільних справ.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, яким являється м.Херсон, в якому зареєстровано місце проживання відповідача.

Набуття ним статусу внутрішньо переміщеної особи, взяття на облік ВПО з зазначенням фактичного місця проживання/перебування в м.Києві не змінює зареєстрованого у встановленому законом порядку місця його проживання у м.Херсоні, а тому вирішення питання про передачу справи на розгляд Дніпровського районного суду м.Києва здійснено з порушенням визначення територіальної підсудності справи.

Скаржник заперечує, що адреса, зазначена в довідці ВПО, є його новим зареєстрованим місцем проживання та вважає, що розгляд справи має відбуватися саме Херсонським міським судом Херсонської області, а тому просив ухвалу суду від 01 вересня 2026 року просив скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Відзив на апеляційну скаргу від інших сторін не надходив.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Пунктом 9 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Проте, зазначеним вимогам закону ухвала суду не відповідає.

За правилами частини першої статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У пунктах 1, 2, 36 постанови №3 «Про деякі питання визначення юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55,124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: зареєстроване місце проживання або місцезнаходження відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

З матеріалів справи встановлено, що 28 серпня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра груп» та ОСОБА_1 в електронному виді був укладений договір про надання фінансового кредиту №44907, згідно якого позичальник повідомив кредитодавця про своє місце проживання за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язався своєчасно повідомляти товариство про зміну даних клієнта (пункт 3.4.3 договору).

Згідно договору факторингу №05012024 від 05 січня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги за кредитними договорами до боржників, визначених у відповідному реєстрі (Додаток №1 до договору), серед яких ОСОБА_1 та звернулось до Херсонського міського суду Херсонської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, пред`явивши позов за місцем проживання ОСОБА_1 .

Передаючи справу на розгляд іншому суду, суд першої інстанції виходив з того, що згідно відомостей з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відповідач ОСОБА_1 набув статусу внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання якого є АДРЕСА_2 , а тому справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва (а.с.78).

Проте, колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21 (провадження №61-5805сво23), суд зазначив, що «У пункті 4 вказаного Порядку (Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року), в чинній редакції передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

…Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 28 ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21 (провадження № 61-3887св220), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 12 лютого 2020 року у справі № 161/1246/18 (провадження № 61-35403св18) щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого».

Отже, згідно актуальної судової практики суду касаційної інстанції для визначення територіальної підсудності розгляду справи слід встановити саме зареєстроване місце проживання або перебування відповідача, а не фактичне місце його проживання (перебування).

Згідно приписів частин шостої - дев`ятої статті 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять відомостей про виконання судом першої інстанції вимог частини шостої статті 187 ЦПК України щодо встановлення зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача. Належні докази на підтвердження зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не надано й скаржником.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 01 вересня 2026 року щодо передачі справи для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду м.Києва та скасування цієї ухвали в порядку пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 01 вересня 2026 року скасувати, цивільну справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).

Головуючий В.О. Бездрабко

Судді: Л.В. Базіль

Л.А. Приходько