Постанова № 141385030 у справі № 728/1417/26 від 11.11.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1417/26

Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2120/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року (суддя - Глушко О.І., місце ухвалення - м. Бахмач, дата складання повного рішення - 05.08.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі - ТОВ «ФК «Солвентіс») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №197427 від 22.03.2025 у розмірі 22050,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 22.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі було укладено договір позики №197427. Відповідно до умов даного договору товариство перерахувало відповідачу на його банківський рахунок кошти в сумі 7000,00 грн, тоді як відповідач порушив свої договірні зобов`язання. 23.07.2025 право вимоги за цим договором позики на підставі договору факторингу №23072025 відступлено ТОВ «ФК «Солвентіс», перед яким ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 22050,00 грн, з яких: 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 13,30 грн - борг за відсотками, 1036,70 грн - борг по комісії, 14000,00 грн - борг по штрафним санкціям. У зв`язку з цим, зазначену суму кредитної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Солвентіс» просить дане рішення суду першої інстанції змінити в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь товариства сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу, а також клопоче вирішити питання розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції в частині фактичного покладення на позивача понесених ним судових витрат та невирішення питання про їх відшкодування за рахунок відповідача є незаконним та необгрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, правильно встановивши факт укладення 22.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» і ОСОБА_1 електронного договору позики та договору факторингу, новим кредитором за яким є ТОВ «ФК «Солвентіс», установивши наявність заборгованості, її склад та зазначивши правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не спростовано відповідачем, дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні заявлених та документально підтверджених судових витрат з відповідача, неправильно застосувавши норми ст. 133, 141 ЦПК України.

Скаржник акцентує увагу на неврахування судом правових наслідків того, що відповідач добровільно сплатив 7000,00 грн основного боргу та 1036,70 грн комісії вже після пред`явлення позову.

Позивач зазначає, що хоча він і не відмовлявся від позову, оскільки на момент розгляду справи залишався спір щодо інших складових заявленої заборгованості, проте ця обставина не може призводити до повного позбавлення позивача права на відшкодування понесених судових витрат.

Натомість, місцевий суд не здійснив належний розподіл понесених позивачем судових витрат, фактично поклавши їх повністю на особу, яка була вимушена звернутися до суду саме внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Відповідач у встановлений строк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; стягнути з ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката при апеляційному розгляді справи.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що оскільки рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, то відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні й підстави для стягнення з відповідача судових витрат. Крім того, позивач погодився з тим, що суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та процентів, і вважає правомірними позовні вимоги лише в частині стягнення тіла кредиту і комісії, тобто на 36,44 відсотків.

Звертає увагу, що позовна заява та апеляційна скарга підписані ОСОБА_3 , а договори про надання правничої допомоги укладені ТОВ «ФК «Солвентіс» з Адвокатським об`єднанням «Констрактів Лойерз», Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», які не надавали правничої допомоги при складанні цих процесуальних документів, у зв`язку з чим витрати на правову допомогу не можуть бути позивачу відшкодовані.

Також зауважує, що при оскарженні судового рішення лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

22 березня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено Договір позики №197427, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (045KWQ) (а.с. 16-19).

За умовами даного договору товариство зобов`язувалося передати позичальнику у власність грошові кошти (позику) на погоджений строк для задоволення власних потреб шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів його електронного платіжного засобу, а позичальник повинен повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (комісію, проценти) від суми позики (п. 1); сума позики 7000,00 грн (п. 2.1); строк позики (строк договору) 20 днів, процентна ставка фіксована 0,01% в день, комісія 14,81% від суми позики (1036,70 грн) і нараховується в дату надання позики (п. 2.2, 4); дата надання позики 22.03.2025, дата повернення позики 10.04.2025, денна процентна ставка 0,75%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її залишком) 5,00% за день, пеня 5,00% в день (п. 2.3); позичальник підписанням договору підтвердив, що вивчив його та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), які розміщені на сайті https://monto.com.ua/informaciya і є невід`ємною частиною Договору позики, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення Договору, які йому зрозумілі (п. 5.1-5.3); позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою системи BankID НБУ (п. 23); додатком №1 до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Довідкою про ідентифікацію ТОВ «Сіроко Фінанс» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №19742 від 22.03.2025, ідентифікований товариством, акцепт договору позичальником одноразовим ідентифікатором 045KWQ, дата відправки ідентифікатора позичальнику 22.03.2025 о 18:34 год, електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор, [пошта прихована] (а.с. 15).

Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 22.03.2025р (а.с. 35-36).

ТОВ «Сіроко Фінанс» зазначені свої зобов`язання за договором позики виконало належним чином, надавши ОСОБА_1 можливість користуватися обумовленим розміром фінансових ресурсів, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес», яка містить інформацію про зарахування 22.03.2025 коштів у сумі 7000,00 грн на банківський картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 (MASTERCARD), що вказаний ним у договорі позики (а.с. 30).

Згідно наданого позивачем та складеного ТОВ «Сіроко Фінанс» розрахунку заборгованості за кредитним договором №19742 від 22.03.2025 станом на 23.07.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає 22050,00 грн, з яких: : 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 13,30 грн - борг за відсотками, 1036,70 грн - борг за комісіями, 14000,00 грн - борг за штрафним санкціями; позичальником жодного платежу на погашення заборгованості внесено не було. (а.с. 13-14).

23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (клієнт) і ТОВ «ФК «Солвентіс» (фактор) укладено договір факторингу №23072025, згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п. 2.1) Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку №1 до цього договору, за умови виконання фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених розділом 3 договору (п. 4.1). Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в реєстрі прав вимог (п. 3.1.1).(а.с. 20-23).

Відповідно до акту приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу №23072025 від 23.07.2025, кредитор передав, а фактор (новий кредитор) прийняв реєстр прав вимог за договором у кількості 2842 боржників, загальна сума заборгованості 21269764,51 грн (а.с. 8).

У витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025 зазначено боржника ОСОБА_1 за договором позики №19742 від 22.03.2025 на загальну суму 22050,00 грн, з яких: 7000,00 грн - борг за тілом кредиту, 13,30 грн - борг за відсотками, 1036,70 грн - борг по комісії, 14000,00 грн - борг по пені (а.с. 11).

Відповідно до платіжної інструкції №857 від 29.07.2025 ТОВ «ФК «Солвентіс» перерахувало ТОВ «Сіроко Фінанс» кошти в сумі 1508190,50 грн, як оплату ціни придбання за договором факторингу №23072025 від 23.07.2025 (а.с. 37).

Згідно копій квитанції №36 від 25.07.2026 та квитанції до платіжної інструкції №0.0.4996553580.1 від 05.08.2026 ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» 25.07.2026 кошти в сумі 7000,00 грн та 05.08.2026 кошти в сумі 1036,70 грн як сплата заборгованості за договором позики №197427 від 22.03.2025 (а.с. 58, 67).

За копією довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.06.2026, ОСОБА_1 із 26.07.2023 призваний до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом (а.с. 58 зворот), згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 03.09.2024 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 59).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплати типроценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогудійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем заборгованість за договором позики за основним боргом у розмірі 7000,00 грн та за комісією в розмірі 1036,70 грн сплачені добровільно, борг з неустойки (пені) в розмірі 14000,00 грн виник у 2025 році, тобто в період дії на території України воєнного стану, під час якого нарахування штрафних санкцій за кредитними договорами не допускається, а від обов`язку по сплаті нарахованих відсотків у розмірі 13,30 грн, заборгованість за якими виникла за період з 22.03.2025 по 23.07.2025 відповідач звільнений на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оскільки за змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №197427 від 22.03.2025 у розмірі 22050,00 грн, не оскаржується, то воно у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №186/1743/15-ц, де вказано, що у разі коли апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині доводів апеляційної скарги щодо відмови в розподілу понесених позивачем судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «Солвентіс» при зверненні до суду з даним позовом понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн згідно платіжної інструкції №197427 від 07.05.2026 (а.с. 33) та на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги №43657029/02 від 02.01.2026 з додатковою угодою №197427 від 31.03.2026, укладеними між ТОВ «ФК «Солвентіс» і АО «Констрактів Лойерз», актом надання послуг №197427 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.03.2026 з детальним опис робіт, виконаних АО «Констрактів Лойерз», згідно яких було здійснено наступні роботи: усна консультація клієнта щодо обставин спірних правовідносин - 0,5 год, 250,00 грн; письмова консультація клієнта щодо обставин спірних правовідносин - 0,5 год, 500,00 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» - 1 год, 1500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи - 2 год, 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви - 0,5 год, 750,00 грн; загальна вартість виконаних робіт становить 6000,00 грн (а.с. 9, 12, 26-29).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

У статтях 141, 142 ЦПК України унормовано порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Зокрема, згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У ст. 265 ЦПК України містяться вимоги, які ставляться до судового рішення, а саме: у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п. 2 ч. 5).

Приписами ч. 1 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Солвентіс» зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції щодо фактичного покладення на позивача понесених ним судових витрат та не вирішенням питання про їх відшкодування за рахунок відповідача.

Однак, як вбачається зі змісту рішення місцевого суду в ньому взагалі не вирішувалося питання про розподіл між сторонами судових витрат (ні судового збору, ні витрат на професійну правничу допомогу), про що свідчить відсутність будь яких міркувань та висновків суду ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Водночас із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати ТОВ «ФК «Солвентіс» до суду першої інстанції в порядку ч. 1 ст. 270 ЦПК України не зверталось і доказів протилежного матеріали справи не містять.

Натомість стверджувати про відмову позивачу в компенсації за рахунок відповідача судових витрат можливо лише в разі ухвалення про це місцевим судом у рішенні по суті спору або ж у додатковому рішенні щодо судових витрат, чого в справі, яка переглядається, не встановлено.

Відтак, посилання апелянта на фактичне покладення оскаржуваним судовим рішенням на позивача понесених ним судових витрат та не відшкодування їх із відповідача наразі є безпідставними.

При цьому, як слушно вказує відповідач у відзиві, судовий акт щодо вирішення позовних вимог по суті спору позивачем не оскаржується.

За таких обставин, дана апеляційна скарга позивача є передчасною, необгрунтованою і не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року - без змін.

Як вище зазначалось, відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Солвентіс» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь за апеляційний розгляд справи судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Оскільки дану апеляційну скаргу залишено без задоволення, то витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний перегляд справи покладаються на заявника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі №761/27177/14-ц зазначено, що: «у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

Тому у цій справі за апеляційне оскарження судового рішення в частині розподілу судових витрат ТОВ «ФК «Солвентіс» не повинно було сплачувати судовий збір. У зв`язку з цим, уже сплачений скаржником судовий збір у загальній сумі 3993,60 грн (3194,88 + 798,72) може бути повернутий товариству за його клопотанням в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» як надмірно внесений.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Ковалюх В.М. просить стягнути з ТОВ «ФК «Солвентіс на його користь понесені ним судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З процедурою апеляційного провадження пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 360 ЦПК України).

У ч. 4 ст. 360 ЦПК України вказано на необхідність надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Тому надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України).

Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулися за правничою допомогою до адвоката (ст. 15 ЦПК України), у зв`язку з чим можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача надав:

- договір про правничу допомоги від 28 вересня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Ковалюхом В.М., у п. 4.1 якого встановлено фіксований розмір гонорару в сумі 3000 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг) від 29 вересня 2026 року, в якому зазначено найменування робіт та затрачений на них час: аналіз апеляційної скарги - 1 год, 1000 грн; дослідження судової практики, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, його друк, виготовлення копій документів, надсилання їх учасникам справи та подання відзиву на апеляційну скаргу - 2 год, 2000 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера №26 від 28.09.2026 про отримання адвокатом від ОСОБА_1 коштів у сумі 3000,00 грн;

- копію адвокатського ордеру серії СВ №1188425 від 29.09.2026.

Зазначені документи є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відзив представника відповідача на апеляційну скаргу з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із доказами їх понесення був надісланий ТОВ «ФК «Солвентіс» до його електронного кабінету у системі ЄСІТС у порядку, передбаченому процесуальним законом, та отриманий скаржником 29.09.2026 18:15, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Однак станом на час розгляду справи апеляційним судом заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від ТОВ «ФК «Солвентіс» не надходили.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Враховуючи відсутність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши подані докази на предмет їх належності та допустимості, оцінивши заявлені витрати з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, а також керуючись принципами розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи у розмірі 3000,00 грн є доведеними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають стягненню з ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» - залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова