Постанова № 141385032 у справі № 742/5005/24 від 10.11.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/5005/24

Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2214/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Онищенко О.І., Шарапової О. Л.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

скаржник (боржник) ОСОБА_1

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оніщенко Дарина Олексіївна,

заінтересовані особи Прилуцька окружна прокуратура, Прилуцька міська рада Чернігівської області,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2026 року про закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оніщенко Дарини Олексіївни щодо винесення постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А. Ю. звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оніщенко Д. О. щодо винесення постанови про накладення штрафу.

В обґрунтування посилався на те, що державним виконавцем без належного встановлення факту невиконання скаржником судового рішення було винесено постанову від 17.08.2026 про накладення штрафу у розмірі 1 700,00грн.

За доводами скарги, на час винесення оскаржуваної постанови державна реєстрація даного зупинкового павільйону була скасована, у зв`язку з чим відсутні належні підстави для висновку про невиконання ним рішення суду.

За твердженням скаржника, винесення постанови про накладення штрафу без належного встановлення факту невиконання судового рішення порушує його права та законні інтереси, оскільки створює для нього обов`язок зі сплати штрафу та може мати подальші негативні наслідки у межах виконавчого провадження.

У скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А. Ю. просив:

визнати протиправними дії старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оніщенко Д. О. щодо винесення постанови від 17.08.2026 року про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії під час примусового виконання виконавчого листа №2/742/150/25, виданого 13.10.2025 на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025, у виконавчому провадженні № 79453399;

визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оніщенко Д. О. від 17.08.2026 про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, під час примусового виконання виконавчого листа №2/742/150/25, виданого 13.10.2025 на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025, у виконавчому провадженні № 79453399.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.09.2026 провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Оніщенко Д. О. щодо винесення постанови про накладення штрафу, закрито.

Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, тому спір щодо правомірності її винесення не є спором щодо виконання рішення суду по суті, а стосується правомірності рішення державного виконавця, прийнятого ним у межах здійснення владних управлінських функцій, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає оскарженню до відповідного адміністративного суду і скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А. Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.09.2026, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами скарги, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права.

В обґрунтування доводів заявник посилається на те, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 79453399 з примусового виконання виконавчого листа № 2/742/150/25, виданого 13.10.2025 року на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025, отже оскаржувана постанова державного виконавця прийнята саме під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.

Вказує, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду, 25.08.2026, законодавство вже містило спеціальне правило щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу, винесеної під час виконання судового рішення, проте суд першої інстанції, вирішуючи питання про юрисдикцію, не врахував чинну на момент звернення заявника редакцію ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Тому вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що скарга ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є передчасним та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки скарга ОСОБА_1 не є самостійним адміністративним позовом щодо діяльності державного виконавця як суб`єкта владних повноважень, натомість предметом оскарження є конкретна постанова державного виконавця, винесена у межах виконавчого провадження № 79453399 під час примусового виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025.

За твердженням заявника, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми ЦПК України, що регулюють порядок судового контролю за виконанням судових рішень, зокрема ст. 447-453 ЦПК України, а інше тлумачення призводить до фактичного позбавлення сторони виконавчого провадження передбаченого ЦПК України механізму судового захисту від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

За доводами скарги, у даному випадку закриття провадження без розгляду скарги по суті за обставин, коли чинна редакція ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачає можливість оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу до суду, який видав виконавчий документ, не відповідає меті забезпечення ефективного судового контролю за виконанням судових рішень.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду учасниками справи подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом встановлено, що старшим державним виконавцем Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оніщенко Д. О. 17.08.2026 винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700,00грн за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, під час примусового виконання виконавчого листа № 2/742/150/25, виданого 13.10.2025 на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025, у виконавчому провадженні № 79453399 (а.с. 26).

За матеріалами справи, рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025 зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 81.1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан, знести об`єкт самочинного будівництва загальною площею 40,7 кв.м та повернути земельну ділянку площею 81.1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Прилуцькій міській раді Чернігівської області.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просив скасувати постанову державного виконавця від 17.08.2026 про накладення штрафу, винесену у виконавчому провадженні № 79453399 під час виконання виконавчого листа № 2/742/150/25, виданого на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, тому спір щодо правомірності її винесення не є спором щодо виконання рішення суду по суті, а стосується правомірності рішення державного виконавця, прийнятого ним у межах здійснення владних управлінських функцій, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає оскарженню до відповідного адміністративного суду і скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, шостої статті 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Про прийняття скарги до розгляду суд постановляє ухвалу та повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після її прийняття до розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції яка діяла на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Аналізуючи зазначені норми права, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який ухвалив судове рішення та, у подальшому, видав виконавчий документ під час примусового виконання якого державний виконавець дійшов висновку, зокрема, про стягнення штрафів.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» від 07 квітня 2026 року № 4833-IX (далі - Закон № 4833-IX), частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції: «1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку».

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону № 4833-IX, останній набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім, зокрема, пунктів 1, 2, підпункту 1 пункту 4, пунктів 6, 9, підпунктів 1, 5, 6, 8, 11, 13, 15-18, 19 (щодо доповнення розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» пунктами 10-11, 10-12, 10-14) пункту 10, пункту 12 розділу I цього Закону, пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Закон № 4833-IX було опубліковано у газеті «Голос України» від 23 квітня 2026 року № 78 (580).

Тобто підпункт 18 пункту 10, у якому закріплена нова редакція частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», набув чинності з 24 квітня 2026 року.

Таким чином, починаючи з 24 квітня 2026 року, під час вирішення питання щодо юрисдикції скарги на дії виконавця, зокрема на постанову про стягнення штрафу, суди мають установлювати, який саме орган прийняв рішення та в подальшому видав виконавчий документ, примусове виконання якого стало підставою для винесення державним або приватним виконавцем постанови про стягнення штрафу. У разі якщо винесення постанови про стягнення штрафу стало наслідком виконання рішення суду у цивільній справі, така скарга підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ, тобто у цій конкретній справі - у порядку цивільного судочинства.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року у справі № 711/6414/19 (провадження № 61-9664св26).

Суд першої інстанції, у цій справі не врахував зазначених законодавчих змін та помилково виходив з того, що оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання рішення суду стосується правомірності рішення державного виконавця, прийнятого ним у межах здійснення владних управлінських функцій, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, оскільки скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця подана 25.08.2026, а оскаржувана ухвала постановлена 14.09.2026, тобто вже після набрання чинності новою редакцією частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», - суд першої інстанції був зобов`язаний застосувати саме цю чинну редакцію зазначеної норми, а не редакцію, яка діяла до внесення відповідних змін.

Натомість суд першої інстанції застосував частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у поєднанні з практикою Великої Палати Верховного Суду, сформованою у 2018-2022 роках, тобто до внесення змін Законом № 4833-IX, і такою, що з 24.04.2026 до спірних правовідносин незастосовна.

З огляду на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та наявні підстави для закриття провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, який не виконав в повній мірі вимоги закону про обґрунтованість та законність ухвали суду та саме порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що оскаржувана ухвала відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 379 ч. 1 п. 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. І. Онищенко

О. Л. Шарапова