Постанова № 141385042 у справі № 742/2902/26 від 11.11.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2902/26

Головуючий у першій інстанції - Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2207/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н. В.,

суддів Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі по тексту - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 491061176 від 09.12.2024 у розмірі 19380,21 грн та судові витрати в розмірі 2662,40 грн сплаченого судового збору та 7000,00 грн на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтовувало тим, що 09.12.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено електронний договір кредитної лінії № 491061176 на суму 6400,00 грн, який підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора DUGP-8647.

Первісний кредитор ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кошти у розмірі 6400,00 грн на банківську картку відповідача.

10.01.2025 відповідач здійснила часткове погашення заборгованості на суму 1195,00 грн (0,76 грн - в рахунок тіла кредиту, 874,24 грн - за відсотками, 320,00 грн - за комісією), після чого залишок заборгованості за тілом кредиту склав 6 399,24 грн.

11.03.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №МВ-ТП/26, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу №30/0925-01, згідно з яким право вимоги за кредитним договором № 491061176 від 09.12.2024 перейшло до позивача ТОВ «Юніт Капітал».

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на дату подання позову загальна заборгованість за кредитним договором становила 22579,83 грн, з яких: 6399,24 грн - заборгованості за тілом кредиту; 12 980,97 грн - заборгованості за відсотками; 3199,62 грн - заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08.09.2026 позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відсутні належні докази у підтвердження того, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло статусу нового кредитора щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 491061176 від 09.12.2024 на умовах, що існували на момент укладення вказаного договору та могло передати права вимоги за цим договором ТОВ «Юніт Капітал».

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08.09.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

За доводами апеляційної скарги, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що вони не відповідають дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

11.03.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № МВ-ТП/26. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № БН від 11.03.2025, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем укладено договір факторингу №30/0925-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 30.09.2025 за Договором факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22579,83 грн. Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі прав вимоги №2 від 30.09.2025 до позивача підтверджується Актом прийому передачі Реєстру прав вимоги за Договором факторингу.

Вважає, що предметом є не відступлення права вимоги за конкретним договором, а передання Фактору прав вимоги, перелік яких наведений у відповідних Реєстрах прав вимоги. Таким чином, сторони визначили механізм відступлення прав вимоги як щодо зобов`язань, які існували на момент укладення договору, так і щодо зобов`язань, що можуть виникати в подальшому, із закріпленням їх передачі у наступних Реєстрах прав вимоги, що цілком відповідає змісту та правовій природі договору факторингу.

Наголошує на тому, що кожна із сторін Договорів факторингу на всіх етапах переходу прав вимоги дотрималася вимог цивільного законодавства та спеціальних норм законодавства про фінансові послуги. Істотні умови договорів факторингу зазначені у тексті договорів та деталізовані у Реєстрах прав вимоги до них, які є їх невід`ємними частинами, що свідчить про належність та законність укладених правочинів.

Стверджує, що оплата не є предметом доказування, однак для повного та всебічного розгляду справи позивачем додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) первісного кредитора зі сторони ТОВ «Таліон Плюс» згідно Договору факторингу № МВ-ТП/22 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги №Б/Н від 11.03.2025 до Договору факторингу № МВ-ТП/26 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості відповідача по кредитному договору) до позовної заяви додається повідомлення про сплату фінансування згідно реєстру прав вимог № Б/Н від 11.03.2025.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» залишити без задоволення, а на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08.09.2026 - без змін.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу полягають в тому, що відповідач із доводами апеляційної скарги не погоджується, рішення суду першої інстанції в частині результату розгляду справи є законним та обґрунтованим.

Стверджує, що заявником не доведено належними, допустимими і достатніми доказами безперервного набуття саме ним права грошової вимоги до відповідача на кожному етапі факторингового ланцюга. Існування підписаних рамкових договорів та витягів з реєстрів не є тотожним доказу фактичного виконання передбачених цими договорами умов фінансування, якщо самі договори пов`язують передачу грошових коштів клієнту із конкретними реєстрами та визначають строк і спосіб їх сплати.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 09.12.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №491061176 на суму 6400,00 грн (а.с. 35).

Вказаний договір підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора DUGP-8647.

Згідно з умовами Договору та Правилами надання коштів у позику, за період з 09.12.2024 по 08.01.2025 (включно) позичальнику надавалася знижка у розмірі 60,20% від розміру Базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок здійснювався за Дисконтною процентною ставкою 0,39% на день. З 11.01.2025 р. нарахування відсотків здійснювалося за Базовою процентною ставкою 0,98% в день від суми залишку кредиту.

Первісний кредитор ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» виконав свої зобов`язання за договором та перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 6400,00 грн (а.с. 61).

Відповідно до розрахунку заборгованості від 09.12.2024, ОСОБА_1 10.01.2025 здійснила погашення на суму 1195,00 грн (з яких: 0,76 грн - за тілом, 874,24 грн - за відсотками, 320,00 грн - за комісією). Залишок тіла кредиту з 10.01.2025 склав 6 399,24 грн (а.с. 17-18).

11.03.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № МВ-ТП/26 та підписано Реєстр прав вимоги, за умовами якого право вимоги за кредитним договором № 491061176 переходить до ТОВ «Таліон Плюс» (а.с.7-8, 65-66).

На підтвердження передачі грошових коштів (фінансування) за цим відступленням надано повідомлення про сплату фінансування за Реєстром прав вимог № Б/Н від 11.03.2025 до Договору факторингу № МВ-ТП/26 (а.с. 9).

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу №30/0925-01, Реєстр прав вимоги №2 та Акт прийому-передачі, за якими право вимоги за Кредитним договором №491061176 перейшло до ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 10-11, 13-14).

Згідно з виписки з особового рахунку за договором кредитної лінії №491061176 від 09.12.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 22579,83 грн, з яких: 6 399,24 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 980,97 грн - заборгованість за відсотками; 3 199,62 грн - заборгованість за штрафними санкціями (а.с. 21).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні належні докази у підтвердження того, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло статусу нового кредитора щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 491061176 від 09.12.2024 на умовах, що існували на момент укладення указаного договору та могло передати права вимоги за цим договором ТОВ «Юніт Капітал».

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність належних і допустимих відомостей щодо належного набуття позивачем прав вимоги первісного кредитора відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Юніт Капітал» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача на підставі договорів факторингу, які укладені відповідно 11.03.2025, 30.09.2025 і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

В обґрунтування наявності права вимоги, звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на укладення 09.12.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії №491061176 та наступних договорів факторингу: 11.03.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/26, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № б/н від 11.03.2025.

Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до кінця календарного року (до 31 грудня включно), в якому його було укладено, але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за ним (п. 8.1 договору факторингу №МВ-ТП/26).

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № б/н від 11.03.2025 до договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 13361,46 грн.

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем укладено договір факторингу №30/0925-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги №2 від 30.09.2025 до договору факторингу № 30/0925-01 ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 22579,83 грн.

Перевіряючи наявність у ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №491061176 від 09.12.2024, колегія суддів враховує наступне.

Підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи, що у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025.

Розділом 3 договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 визначено фінансування та порядок розрахунків.

Зокрема, пунктом 1.6 передбачено, що фінансування - це сума коштів, що сплачується фактором клієнту за відступлення прав вимоги на умовах цього договору.

Розмір (сума) фінансування, що підлягає сплаті фактором клієнту, встановлюється у реєстрі прав вимоги. Якщо іншого не передбачено сторонами в реєстрі прав вимоги, розмір (сума) фінансування встановлюється у відсотковому значенні від суми заборгованості по основному боргу (тіло кредиту), що є складовою частиною загального розміру (суми) прав вимог, що відступаються згідно реєстру прав вимог. Якщо іншого не передбачено сторонами в реєстрі прав вимог, фінансування сплачується фактором клієнту протягом 45 календарних днів з моменту його підписання сторонами (п. 3.1.-3.2 договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025).

У розділі 12 договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 зазначені реквізити і підписи сторін.

Проте доказів оплати за договором факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025, зокрема перерахування фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 12 договору, обумовлених правочином коштів, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що повідомлення директора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» не є належним та достатнім доказом того, що сума фінансування за відступлені права вимоги за договором факторингу була фактично перерахована, оскільки він не є відповідним платіжним документом (а.с. 9). Більше того, у повідомленні директора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (вих. № 2507 від 14.07.2025) зазначено договір факторингу № МВ-ТП/26 від 11.03.2024, тоді як предметом доказування є факт оплати саме за договором факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025. Отже, зазначене повідомлення містить істотну невідповідність щодо дати договору та не підтверджує факту виконання фінансових зобов`язань саме за договором від 11.03.2025. Отже, повідомлення директора не підтверджує реального руху грошових коштів та їх перерахування за відступлені права вимоги, оскільки відсутні належні платіжні документи, зокрема банківська виписка, платіжне доручення або інший документ, який би містив відомості про дату, суму, платника, отримувача та призначення платежу, тому вказане повідомлення не може вважатися належним та достатнім доказом фактичної оплати за договором факторингу № МВ-ТП/26 від 11.03.2025.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Відповідно до норм ч. 1 ст. 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Крім того, п. 8.1 договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до кінця календарного року (до 31 грудня включно), в якому його було укладено, але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за ним. Тобто договір факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» діє до 31.12.2025, а договір факторингу №30/0925-01 від 30.09.2026 укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» підписано 30.09.2026.

Відтак, на момент укладення договору факторингу №30/0925-01 від 30.09.2026 договір факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 вже припинив свою дію у зв`язку із закінченням установленого ним строку, тому у ТОВ «Таліон Плюс» відсутні належні правові підстави для подальшого відступлення права вимоги ТОВ «Юніт Капітал», додаткові угоди про продовження строку дії договору матеріали справи не містять, як це передбачено п. 8.3 договору факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025.

Отже, належні докази щодо підтвердження оплати договорів факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги входять до предмета доказування (наявність у ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги) у цій справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що посилання в апеляційній скарзі на ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також доводи апеляційної скарги щодо того, що в наданих договорах факторингу усі зазначені істотні умови дотримані, зокрема, умови, передбачені пунктами 1-5, 7-11 ст. 6 Закону, закріплені безпосередньо в тексті Договорів факторингу; умова щодо розміру фінансового активу, строків його внесення та порядку взаєморозрахунків (п. 6 ст. 6 Закону) деталізована у Реєстрах прав вимоги, які є невід`ємною частиною кожного Договору факторингу, не спростовують правильного висновку суду першої інстанції, щодо відсутності достовірних і допустимих відомостей щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора, оскільки в матеріалах справи відсутня оплата, передбачена договором факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025.

Враховуючи відсутність доказів оплати за Договором факторингу №МВ-ТП/26 від 11.03.2025 (інші укладені договори факторингу є похідними) та доказів продовження строку дії вищезазначеного договору, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт набуття ним права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №491061176 від 09.12.2024.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, як таке, із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Враховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді