Рішення № 141385762 у справі № 720/1311/26 від 10.11.2026

10.11.2026

Справа № 720/1311/26

Провадження № 2/720/837/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

за участю секретаря Княгницької Ю.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» про визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит та перерахунок кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Короткий зміст позовної заяви.

В травні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними окремих положень договору про споживчий кредит та перерахунок кредитної заборгованості, посилаючись на те, що 14 лютого 2026 року між позивачем та відповідачем в електронній формі, за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем було укладено кредитний договір № 00-10922894. Відповідно до вказаного договору відповідач надав позивачу кредит в розмірі 9000 гривень строком на 360 днів та сплатою процентів в розмірі 0,94 % від суми кредиту за кожен день користування. Крім того, відповідно до п. 1.6 договору відповідач нараховує одноразово позивачу Комісію за надання кредиту в розмірі 20% від суми кредиту та згідно п. 6 договору за неналежне виконання договору позивач зобов`язаний сплатити неустойку (штраф) у визначеному порядку та розмірі. Зазначає, що відповідачем порушено ч. 2 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» щодо стягнення з нього комісії за надання кредиту, а також вказує, що відповідно до перехідних положень вищевказаного закону, він звільняється від сплати будь-яких штрафних санкцій. Вказані пункти договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та є грубим порушенням чинного законодавства. Просив визнати недійсним положення договору в частині встановлення комісії за надання кредиту та встановлення штрафних санкцій, визнати несправедливим та недійсним умови графіку платежів в частині одноразового стягнення повної суми тіла кредиту і фінальний період та зобов1язати відповідача здійснити повний перерахунок заборгованості за кредитним договором.

Позиція відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та зазначив, що відповідно до ст.ст. 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість включення до загальної вартості кредиту комісії пов`язаних із наданням кредиту та вказане не свідчить про незаконність або нікчемність вказаного пункту у договорі та вказане було погоджено під час укладання договору між сторонами. Крім того зазначає, що наявність у договорі положень про відповідальність (штрафів) не свідчить про їх застосування та наданий відповідачем графік платежів по кредиту не містить штрафних санкцій та їх розрахунку, а лише відображає погоджений порядок погашення кредиту. Графік платежів був погоджений між сторонами шляхом його підпису та поведінка позивача суперечить добросовісності, через його обізнаність у наявності вказаних пунктів та умов договору.

Аргументи учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З метою всебічного, повного, об`єктивного, безпосереднього дослідження доказів та з`ясування всіх обставин справи, суд з власної ініціативи викликав сторони в судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак від нього надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача направив на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 14 лютого 2026 року між позивачем та відповідачем в електронній формі, за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем було укладено кредитний договір № 00-10922894. Відповідно до вказаного договору відповідач надав позивачу грошові кошти в розмірі 9000 гривень (п. 1.2 Договору) строком на 360 календарних днів(п. 1.3 Договору) та сплатою процентів в розмірі 0,94 % від суми кредиту за кожен день користування (п. 10.2 Договору).

Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом з застосування одноразового ідентифікатора.

Відповідно до п. 1.6 Договору кредитодавець одноразово нараховує позичальнику Комісію за надання кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, що складає 1800 гривень, яку позичальник зобов`язується сплатити.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору, між сторонами було узгоджено графік платежів (кожні 15днів) та загальної вартості кредиту, в якому враховано оплату комісії в період з 01 березня 2026 року по30 квітня 2026 року (включно).

Розділом 6 «Відповідальність сторін за договором» кредитного договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором згідно чинного законодавства України та цього Договору.

Згідно п. 6.4 Договору у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором, Кредитодавець має право нарахувати, а Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю неустойку у вигляді штрафу в такому порядку та розмірі:

на другий день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язання штраф у розмірі - 450,00 грн.;

на п`ятий день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язання штраф у розмірі - 900,00 грн.;

на десятий день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язання штраф у розмірі - 1350,00 грн.;

на двадцять перший день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язання штраф у розмірі - 900,00 грн.;

на сороковий день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язання штраф у розмірі - 900,00 грн.

Мотивувальна частина

Щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Суд звертає увагу, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором.

Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.

Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь-яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.

Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.

Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

У даній справі відповідно до умов кредитного договору № 00-10922894 від 14 лютого 2026 року, який підписаний сторонами, комісія, пов`язана з наданням Кредиту та вона є одноразовою платою, яку здійснює позичальник за надання кредиту. Така плата є економічною сутністю комісії, при цьому базою розрахунку є сума кредиту. Комісія розраховується як фіксований відсоток від суми кредиту, та не є платою за додаткову та/або супутню послугу кредитодавця.

Комісія включена до графіку платежів відповідно до додатку № 1 до кредитного договору № 00-10922894 від 14 лютого 2026 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до законодавства України (зокрема, Закону «Про споживче кредитування») та актуальної судової практики Верховного Суду, правомірними є лише ті комісії, які стягуються за реально надані послуги на користь споживача, тоді як комісії за послуги, які банк зобов`язаний надавати безкоштовно за законом, або за дії, які він вчиняє виключно у власних інтересах, є незаконними (нікчемними) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що відповідач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а також правомірності встановлення комісії за послуги, які реально надавалися на користь споживача, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, суд доходить висновку, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту (комісії), а саме п. 1.6 кредитного договору щодо нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту, що складає 1800 гривень, є нікчемними.

Щодо способу захисту порушеного права.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним положення договору в частині встановлення комісії за надання кредиту та встановлення штрафних санкцій, визнати несправедливим та недійсним умови графіку платежів в частині одноразового стягнення повної суми тіла кредиту і фінальний період.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому раз івизнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальнійй частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий cnociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заітересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними положень договору в частині встановлення комісії за надання кредиту та встановлення штрафних санкцій, визнати несправедливим та недійсним умови графіку платежів в частині одноразового стягнення повної суми тіла кредиту і фінальний період не підлягають задоволенню саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності п. 1.6 кредитного договору щодо нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту, що складає 1800 гривень, суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 лютого 2026 року за № 00-10922894 з огляду на нікчемність пункту 1.6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.

Саме до такого правового висновку при вирішенні тотожної справи дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21).

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Фактично за наслідками судового розгляду справи позовні вимоги задоволені (констатовано нікчемність окремих пунктів кредитного договору та проведено реституцію), а тому незалежно від форми їх заявлення питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України.

Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат й він не оплачував судовим збором позовну заяву, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються.

На підставі ст.ст. 1, 3, 10, 15, 16, 203, 215, 216, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1054, 1055, 1056 ЦК України, ст.ст. 11, 12, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд керуючись ст.ст. 1, 2, 10-13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 209, 235, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-10922894 від 14 лютого 2026 року з огляду на нікчемність пункту 1.6 цього договору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ляху Г.О.