Постанова № 141385869 у справі № 203/393/26 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9877/26 Справа № 203/393/26 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на заочне рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Дубовенко І.Г.),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Кредитним договором №Z06.00401.004195889 від 09 серпня 2018 року у розмірі 131310,35 грн., з яких 44372,36 грн. - заборгованість за основним боргом, 86937,99 грн. - заборгованість за відсотками.

Заочним рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 28 травня 2026 року залишено без задоволення.

На ввказане заочне рішення суду відповідачка через свого представника подла аапеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скарга мотивована тим, що місцевим судо не було досліджено кредитний договір на предмет зясування строку його дії, порядку виконання зобов`язання сторін за кредитним договором та порядок сплати процентів за його неналежне виконання.

Наголошує на тому, що сукупна сума заборгованості по Договору становить 85028,53 грн.

ОСОБА_2 , просила заочне рішення суду від 28 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідачки заборгованість у загальному розмірі 85028,53 грн., з яких:44372,36 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 40656,17 - заборгованість за нарахованими процентами.

Від представника позивача - Стеценко В.І., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що що в даному кредитному договорі та додатках до нього міститься власноручний підпис і підписанням якої Апелянт підтвердив згоду, що ця заява разом з умовами отримання кредитів та інших послуг становлять кредитний договір між первісним кредитором та апелянтом, як позичальником, а також, що отримав примірник Кредитного договору. Обставини укладення вказаного договору Апелянтом не спростував належними та допустимими доказами.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; Апелянт на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому прийняв надані Кредитором кредитні кошти.

Відповідно до Паспорту споживчого кредиту плата за обслуговування кредитної заборгованості 2,95 % щомісячно від початкової суму кредиту. Також зазначено, що процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту 21,99 %.

ОСОБА_3 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що між АТ «Ідея Банк» та відповідачем 09 серпня 2018 року був укладений Кредитний договір № Z06.00401.004195889, згідно якого позикодавець надав позичальнику кредит в розмірі 44700 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених в договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

Зазначає, що зазначений кредитний договір був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу, що міститься на офіційному сайті товариства. Вказав, що під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства позичальник надав всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів кредитного договору та проставив відмітку про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Кредитний договір укладався відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», і відповідний примірник кредитного договору був наданий позичальнику в її особистому кабінеті на сайті Товариства. Вказав, що позивач повністю виконав взяті на себе зобов`язання, що підтверджується платіжним сервісом ТОВ про проведення успішної видачі займу на картку відповідача за кредитним вказаним кредитним договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, заборгованість не погасив, нараховані проценти за користування кредитом не сплатив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 131310,35 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 44372,36 грн., заборгованості по відсотках у розмірі 86937,99 грн.

07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №07072023, за яким позивач за плату отримав право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача за вказаним договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, та стягуючи з відповідачки на користь позивча заборгованість у розмірі 131310,35 грн., місцевий суд виходв з того, що відповідачка взяті не себе зобов`язання не виконала.

Колегія суддів не може погодиться із вказаним висновком місцевого суду.

З доводів апеляційної скариг вбачається, що відповідачка та її представник фактично незгодна із стягнутоб з нею сумою відсотків у розмірі 86937,99 грн., а тому апеляційний перегляд буде прводиться саме в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Задовольняючи позов Товариства в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачкою кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Водночас, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за нарахованими процентами у повному обсязі, суд першої інстанції не врахував наступне.

Як вбачається з матеріалів справиви, що 09 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z06.00401.004195889.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 44700,00 грн.

Пунктом 1,2 передбачено, що Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 60 місяців, датою видачі кредиту, є дата списанн коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківських поточний рахунок позичальника.

Пункт 1.3 за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49%.

Пунктом 1.4 передбачено, що станом на день укладання договору змінна частина ставки, визначена рішенням Правління банку, становить 9,5%, що разом з Маржею банку складає змінювану ставку в розмірі 21,99%.

Також матеріалами справи встановлено, що відповідачкою було підписано паспорт споживчого кредиту з якого також вбачається, що сума кредиту 44700,00 грн., строк кредитування 60 місяців, процентна ставка, 21,99%, плата за обслуговування кредитної заборгованості 2,95%, загальні витрати за кредитом, 112888,55 грн., орієнтовна загальна варість кредиту для споживача за весь строк користування кредитм, 153710,47 грн, реальна річна процентна ставка, відсотків річних 103,32145691%.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026 року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачкою заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором від 09.08.2018 року, п тпеож враховуючи ту обставину, що в матеріалал справи взагалі відсутній розрахунок заборгованості за даним кредитом, що позабвляє апеляційний суд перевірити правильність нарахування проценнтів то колегія суддів вважає. що у даному випадку слід здійснити власний розрахунок заборгованості по відсотках по процентній ставки 21,99%

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 60 місяців, починаючи з 09.08.2018 року складають 48787,40 грн (44372,36 х 0,2199% х 60/12 = 48787,40 грн. які і підлягають стягненню з відповідачки.

За таких обставин загальна сума заборгованості за кредитом складає 93159,76 грн. (44372,36 грн+48787,40 грн.), а тому апеляційний суд вважає, що щаочне рішення суду від 28 травня 2025 року підлягає зміні в частині стягнення суми заборгованості за відсотками з 86937,99 грн до 48787,40 грн., рішення суду щодо стягнення заборгованості зі тілом кредиту слід залишити без змін.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні, шляхом зменшення суми відсотків, яка підлягає стягненню до 48787,40 грн, апеляційнй суд вважає, що також підлягає перерозподілу судовий збір пропорційно до задоволених позовинх вимог, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у розмірі 2148,06 грн, а з позивача на користь відповідачки 1319.45 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішенняСамарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2026 року змінити в частині стягнення відсотків з «86937,99 грн.» на суму відсотків в розмірі «48787,40 грн», змінивши загальну суму заборгованості за кредитним договором з «131310,35грн.» на суму «93159,76 грн».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2148,06 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1319,45 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк