Постанова № 141385875 у справі № 202/798/25 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8134/26 Справа № 202/798/25 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Недобитюк Н.В., повний текст рішення складено 04 травня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що починаючи із 13.04.2022 року у зв`язку із збройною агресією, я, дочка та чоловік змінили своє місце проживання та наразі проживаємо в АДРЕСА_1 ю

Згідно характеристики учениці 4-В класу Ліцею №18 Івано-Франківської міської ради ОСОБА_4 , виданої класним керівником дитини та директором ліцею зазначено, що батько ОСОБА_5 не бере жодної участі у вихованні і навчанні доньки ОСОБА_4 . Про біологічного батька ОСОБА_6 розповіла, що майже не пам`ятає його. Останній раз батько приїздив до дитини коли їй було 5 або 6 років. Зараз батько не виходить на зв`язок зовсім. Востаннє телефонував Віці 8 березня 2022 року вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Тоді батько запитав про стан ОСОБА_7 та не цікавився її перебуванням, а тільки привітав зі святом 8 березня. В дитини наявна невелика кількість спогадів про біологічного батька основному дівчинка не пам`ятає). (в Віка розповіла психологу, що підтримує процес позбавлення біологічного батька батьківських прав та хоче змінити прізвище і по батькові, взяти їх від вітчима ОСОБА_8 .

Станом здоров`я доньки ОСОБА_4 цікавиться її мати - ОСОБА_2 та супроводжує її до медичного закладу, надає допомогу при амбулаторному лікуванні дитини, контактує із лікарем-педіатром забезпечення належного стану здоров`я доньки.

Вказує, що докази в своїй сукупності підтверджують факт умисного невиконання батьком своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_9 впродовж тривалого часу (із моменту розірвання шлюбу і по сьогодні).

24.10.2024 року психологом-діагностом Центру психологічної допомоги дітям «Серденько» було складено Психологічну характеристику психоемоційного стану дитини та сімейних відносин щодо дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відхиливши Психологічну характеристику психоемоційного стану дитини та сімейних відносин щодо дочки, складену 24.10.2024 року психологом-діагностом Центру психологічної допомоги дітям «Серденько» як письмовий доказ через відсутності у матеріалах справи її оригіналу, суд першої інстанції фактично позбавив нашу дочку бути заслуханою при розгляді даної справи, яка безпосередньо стосується її прав як дитини. Судом не було враховано, що в даній Психологічній характеристиці містилася рекомендація психолога не залучати дитину до судового процесу щодо позбавлення батьківських прав.

Судом першої інстанції не було враховано, що згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментах на утримання доньки ОСОБА_9 , виданою 14.08.2025 року у відповідача продовжувала існувати заборгованість по аліментах в розмірі 1597,73 грн.

Також, судом не було досліджено жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що матір дитини чине відповідачу будь-які перешкоди в його спілкуванні з донькою та спільним проведенням із нею часу.

Станом здоров`я доньки ОСОБА_4 цікавиться її мати - ОСОБА_2 та супроводжує її до медичного закладу, надає допомогу при амбулаторному лікуванні дитини, контактує із лікарем-педіатром забезпечення належного стану здоров`я доньки.

Органом опіки та піклування в ході складення висновку не було з`ясовано думку дитини з даного питання, не було проведено власного психологічного дослідження психоемоційного стану та потреб дитини (зокрема із залученням психолога чи соціального педагога в закладі освіти), а також не проведено звичайної розмови із дитиною із даного питання.

ОСОБА_2 просила рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 04 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове. яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив про те, що сторони живуть у різних областях,тобто з об`єктивних причин немає можливості для спілкування. Позивачка переїхавши, приховувала своє нове місце проживання, заблокувала усі телефони і не дає будь-якої можливості спілкуватися з донькою і навіть немає можливості поздоровити її з Днем народження. Позивачка чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, тому немає належних та допустимих доказів, що відповідач умисно самоусунувся від батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання. Даний позов пред`явлений з метою забезпечити у подальшому відстрочку під час мобілізації теперішньому чоловіку позивачки, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Від третьої особи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2015 між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції було складено актовий запис № 66. Після реєстрації шлюбу позивач взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_11 ».

У шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20.05.2015 Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції складено актовий запис № 508, Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.05.2015.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2018 у справі №202/1025/18 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 12.07.2018.

16.10.2021 позивач вступила у шлюб із ОСОБА_12 . Шлюб зареєстровано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 16.10.2021. Після реєстрації шлюбу позивач взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_13 ».

Спору щодо визначення місця проживання дитини між позивачем та відповідачем не виникало. Дитина залишилася проживати з позивачем.

Позивач у позові зазначила, що починаючи із 13.04.2022 у зв`язку зі збройною агресією, вона з дитиною та чоловіком змінили своє місце проживання та переїхали до м. Івано-Франківська, де проживають як ВПО по АДРЕСА_1 .

Позивач зазначила, що з моменту розірвання шлюбу із відповідачем, останній ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання спільної дитини, що проявляється у відсутності будь-якого піклування про розвиток дочки, відсутності будь-якого спілкування із дитиною та відсутності його участі в утриманні дитини.

Позивач посилалась на те, що навчанням доньки у ліцеї м. Івано-Франківська цікавиться лише вона, як мати. Крім того, вона обрала для доньки лікаря, з яким уклала декларацію. У разі потреби позивач супроводжує дитину до медичного закладу.

Позивач покликалася на «близькі стосунки» між донькою та вітчимом. У позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що дитина «розповіла психологу, що підтримує процес позбавлення біологічного батька батьківських прав та хоче змінити прізвище і по батькові, взяти їх від вітчима».

Натомість у судовому засіданні позивач не змогла пояснити суду як саме дитина 2015 року народження розуміє «процес позбавлення батьківський прав», а також наслідки такого процесу для неї і для біологічного батька.

На запитання суду щодо сплати аліментів відповідачем ОСОБА_2 відповіла, що наразі у ОСОБА_3 заборгованості немає.

Також ОСОБА_2 наголосила, що у майбутньому може мати складність з виїздом закордон разом з дитиною, оскільки біологічний батько може чинити перешкоди. У разі позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , його дозвіл не буде потрібен. Посилалася на право відповідача у майбутньому поновити батьківські права.

Представник позивача, адвокат Гресько В.В. зауважив, що підставою для позбавлення відповідача батьківських прав є його ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про алкоголізм/наркоманію відповідача, його засудження за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, жорстоке поводження з дитиною, експлуатацію дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва.

У своєму відзиві ОСОБА_3 зазначив, що з позивачем проживав без реєстрації шлюбу з 2008 року. 14.02.2015 між ними було зареєстровано шлюб.

Після розірвання шлюбу позивач та відповідач створили нові сім`ї.

Позивач з дитиною мешкають у м. Івано-Франківську, а відповідач - у м. Дніпрі. Відповідач у відзиві зазначив, що сплачує аліменти на утримання спільної дитини, заборгованості не має, до адміністративної/кримінальної відповідальності не притягувався. Наразі має важкий матеріальний стан, немає регулярного доходу, який би дозволяв сплачувати аліменти у більшому розмірі.

Відповідач зазначив, що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, після переїзду у м. Івано-Франківськ приховувала нове місце проживання, заблокувала телефонні номери. Наразі навіть бабуся ОСОБА_14 (мати відповідача) не має можливості спілкуватися з онукою з вини позивача, яка «блокує будь-яке спілкування».

Вважає, що відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про його умисне самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_3 у відзиві дослівно зазначає таке: «Позов носить корисний характер. Даний позов пред`явлений з метою забезпечити у подальшому відстрочку під час мобілізації теперішньому чоловіку позивачки. Також позивачка має на меті виїхати за кордон або до російської федерації, де має брата та іншу рідню, вона запитувала мене чи дам я дозвіл на виїзд разом з дитиною. Я жодної відповіді не дав. Але навіть несхвальна відповідь відповідача не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав з метою безперешкодного виїзду за кордон, ці питання можна підіймати та вирішити їх у законний спосіб. Тобто, переслідуються власні корисні інтереси позивачки, які явно суперечать інтересам дитини».

Виходячи з викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У матеріалах справи також наявні «Письмові пояснення» від ОСОБА_14 ( АДРЕСА_2 ). Хоча, згідно зазначених пояснень фактично дублюється позиція відповідача, втім суд не бере їх до уваги, оскільки ОСОБА_14 у судовому засіданні не допитувалася у якості свідка, не була приведена до присяги та не попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

10.02.2026 через канцелярію Індустріального районного суду м. Дніпра надійшов «Висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зазначений Висновок є Додатком до Рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 30.01.2026 № 131.

У Висновку зазначено, що 26.06.2025 працівниками Служби у справах дітей було проведено телефонну розмову з ОСОБА_3 , у ході якої він заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, стверджував, що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, заблокувала його контакти у всіх соціальних мережах та засобах зв`язку.

02.07.2025 фахівцем із соціальної роботи КЗ «Міський центр соціальних служб» ІФМР відвідано сім`ю за адресою: АДРЕСА_3 та складено акт оцінки потреб. За результатами оцінювання потреб з`ясовано, що складні життєві обставини наявні. Сім`я ВПО, у сім`ї виховуються двоє неповнолітніх дітей, з яких ОСОБА_4 - від першого шлюбу.

Питання розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04.12.2025 (протокол № 18) у присутності матері ОСОБА_2 та батька ОСОБА_3 (за допомогою мобільного зв`язку).

За результатами засідання виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_15 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що надано Висновок.

У судовому засідання думка дитини не заслуховувалася, опитування дитини не проводилося.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

За таких обставин, місцевий суд виходив з того, що у даній справі існують непорозуміння і особистий конфлікт між батьками зокрема щодо участі у вихованні дитини.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, оскільки факт умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків зі сторони відповідача відсутній.

Колегія суддів наголошує на тому, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують факт злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, відсутність постійного спілкування та безпосередньої участі батька у житті доньки обумовлено тим, що позивачка з 2022 року проживає у м. Івано-Франківську, а відповідач у м. Дніпрі, крім того, доказів того, що відповідач ухилявся від виконання обов`язків ще до переїзду позивачки в інші місто матеріали справи не містять, навпаки, відповідач ОСОБА_3 активно брав участь у розгляді справи та заперечував проти позбавлення його батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також слід зазначити, що позивачки у судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила факт відсутності заборгованості у відповідача по сплаті аліментів, що також слугує спростуванням доводів позивачки щодо злісного ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків.

Під час вирішення справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи