Постанова № 141385885 у справі № 205/1190/26 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10730/26 Справа № 205/1190/26 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Васюченко О.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 130550,00грн, яка складається з: 35000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 78050,00грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до кредитного договору за період 13 вересня 2024року по 23 квітня 2025року включно; 17500,00грн - заборгованість за штрафом відповідно до кредитного договору.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 13 вересня 2024року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір № 4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого Первісний кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 35000,00грн, а відповідач зобов`язався повернути кошти, сплатити проценти та виконати інші обов`язки, передбачені договором, однак взятих на себе зобов`язань не виконав, через що утворилася заборгованість, яку позивач, враховуючи перехід до нього права вимоги до відповідача за договором факторингу від 23 квітня 2025року, просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2026року позов Товариства задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за Договором № 4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 вересня 2024року у розмірі 130550,00грн, яка складається з: 35000,00грн - заборгованість за кредитом; 78050,00грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до Кредитного договору за період з 13 вересня 2024року по 23 квітня 2025року (включно); 17500,00грн - заборгованість за штрафом відповідно до Кредитного договору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2 422,40грн та витрати на правову допомогу в сумі 4500,00грн, а всього 6922,40грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з доведеності укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем у кредит грошових коштів від первісного кредитора та порушення позичальником зобов`язань з повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та штрафом, яка підлягає стягненню на користь позивача, який набув право вимоги до відповідача за укладеним з Первісним кредитором договором факторингу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

21 серпня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи "Електронний суд" апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та просив про ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції належним чином не перевірив чи доведений факт укладення саме відповідачем електронного кредитного договору, узгодження істотних умов договору та перерахування коштів саме за Договором № 4963662.

Стверджував, що в матеріалах справи відсутня належна платіжна інструкція, яка б підтверджувала зарахування кредитодавцем кредиту відповідачу, та вважав, що суд допустив порушення прав відповідача, витребувавши в ухвалі про відкриття провадження інформацію, яка за своїм змістом становить банківську таємницю, не надавши відповідачу можливості висловити свої заперечення проти втручання в банківську таємницю відповідача.

Також зазначав, що розрахунок заборгованості, який складений самим первісним кредитором або позивачем, без належної перевірки первинних даних не є достатнім доказом на підтвердження розміру заборгованості. Наполягав, що надані позивачем докази не підтверджують перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача у заявленому обсязі, а також звертав увагу, що договір факторингу укладено раніше, ніж закінчився строк договору.

Щодо заборгованості по штрафу зазначав, що у рішенні суду першої інстанції не наведено аналізу правової природи цієї суми, її договірної підстави та не враховано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання ним грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

27 серпня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області витребувано цивільну справу; 10 вересня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

05 жовтня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1630год 10 листопада 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

13 вересня 2024року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи укладено Договір № 4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі - Кредитний договір, Договір), за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати позичальнику кредит на умовах строковості, зворотності, платності у розмірі 35000,00грн зі строком кредитування на 360днів, періодичність платежів - кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1,00% за кожен день користування кредитом, реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк кредитування - 2 397,89%; у випадку невиконання та/або неналежного виконання (прострочення виконання) клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором кредитодавець має право нарахувати штраф у розмірі 25% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання /а.с. 28-33/.

Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 14561.

Також ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписаний Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені ідентичні умови кредитування, як і в Договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту /а.с. 35-38/.

Кредитні кошти в сумі 35000,00грн кредитодавцем перераховані 13 вересня 2024року на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка була вказана ОСОБА_1 у Кредитному договорі як реквізити належного йому платіжного засобу для перерахування коштів за даним договором, що підтвердило ТОВ «Пейтек» (яке надає фінансові послуги з переказу коштів без відкриття рахунків) у своєму листі від 23 квітня 2025року, в якому зазначено про успішне перерахування 13 вересня 2024року о 09:06:09 суми 35000,00грн на картку № НОМЕР_1 /а.с. 39/.

На виконання ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026року Акціонерним товариством «Універсал Банк» надано відповідь від 16 травня 2026року, в якій підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну карту № НОМЕР_2 та 13 вересня 2024року на цю платіжну картку було зарахування коштів на суму 35000,00грн, кошти зараховані через платіжну систему /а.с.107/. Наданою Банком випискою за період з 13 вересня 2024року по 18 вересня 2024року підтверджується зарахування 13 вересня 2024року на картку відповідача переказу на суму 35000,00грн /а.с. 109/.

Станом на 23 квітня 2025року ТОВ «Лінеура Україна» нарахована заборгованість за Договором в розмірі 130550,00грн, з яких: 35000,00грн заборгованість за тілом кредиту, 78050,00грн заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, 17500,00грн штрафні санкції /а.с. 40-43/.

23 квітня 2025року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу № 23/04/25, на підставі якого право вимоги до відповідача за Договором №4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 вересня 2024року перейшло до позивача /а.с. 59-62/.

За змістом витягу з реєстру боржників від 23 квітня 2025року до вищевказаного договору факторингу ТОВ «Лінеура України» передало право вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 130550,00грн /а.с. 67/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем підтверджені обставини укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору та перерахування кредитодавцем кредитних коштів, проте відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення отриманих у кредит коштів та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства.

Заразом, на думку суду, позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Щодо штрафу за невиконання/неналежного виконання грошових зобов`язань суд першої інстанції виснував про наявність правових підстав для його стягнення з відповідача на користь Товариства з огляду на положення Закону України "Про споживче кредитування", який є спеціальним законом та регулює правовідносини споживчого кредитування.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не повністю відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію /пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"/.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах /частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"/.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «14561» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, Кредитний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «Лінеура Україна» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Тож, Кредитний договір між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті Товариства подано заявку на отримання кредиту та підтверджено умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого Первісним кредитором надіслано відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був б укладений його сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність підписання та укладення ОСОБА_1 електронного договору в електронному вигляді з ТОВ «Лінеура Україна» спростовуються вищевикладеним.

Відповідач в апеляційній скарзі хоча і стверджував, що позивач не довів укладення відповідачем Кредитного договору та перерахування йому коштів саме за Кредитним договором, проте не подав до суду будь-яких доказів, що не надавав кредитодавцю свої персональні дані, не підписував електронним підписом одноразовим ідентифікатором Кредитний договір та не отримував у кредит кошти у спосіб, обумовлений Договором, а також відповідач не спростував, що номером телефону та електронною поштою, які були вказані у Кредитному договорі користується саме він.

Надані позивачем докази у своїй сукупності є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами для підтвердження укладення між кредитодавцем та відповідачем Кредитного договору, а також отримання від кредитодавця суми кредиту.

Правових підстав не приймати ці докази до уваги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Жодних доказів, що персональні дані відповідача були використані третіми особами без його відома та згоди для оформлення Кредитного договору, відповідач суду не надав, як не надав і доказів, що він звертався до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій та незаконного використання третіми особами персональних даних відповідача.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредиту повністю спростовуються відповіддю Акціонерного товариства «Універсал Банк» від 16 травня 2026року та випискою по рахунку за період з 13 вересня 2024року по 18 вересня 2024року, які АТ «Універсал Банк» надав на виконання ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026року про витребування доказів, та які підтверджують, що карту № НОМЕР_2 емітовано Банком саме на ім`я ОСОБА_1 та 13 вересня 2024року на цю платіжну картку було зараховано переказ на суму 35000,00грн.

Слід також зазначити, що вирішення судом в ухвалі про відкриття провадження клопотань позивача, які надійшли разом з позовною заявою, в тому числі і клопотання про витребування доказів, не є порушенням норм процесуального права та не свідчить про порушення прав відповідача.

Апеляційний суд також враховує, що ТОВ «Лінеура Україна» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок, який вказується самим позичальником. Тож, позивач не мав можливості самостійно надати докази на підтвердження власника картки, на яку були перераховані кредитні кошти, та на підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а тому Товариство мало право подати разом з позовною заявою клопотання про витребування відповідних доказів судом.

В даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище Договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу № 23/04/25 від 23 квітня 2025року позивач отримав право вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність належними та допустимими доказами переходу права вимоги до відповідача за Договором від первісного до нового кредитора спростовуються наданими позивачем договором факторингу, витягом з реєстру прав вимоги та платіжною інструкцією щодо оплати ціни продажу за договором факторингу.

Тож, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність переходу права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».

Заперечення скаржника зводяться до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.

Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення відповідачем Кредитного договору та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35000,00грн, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом, суд першої інстанції не врахував наступне.

Як встановлено, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 13 вересня 2024року укладено договір № 4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Згідно з умовами кредитного договору сума кредиту складає 35000,00грн, строк кредиту 360 днів.

Так, відповідно до пункту 1.4.1. Договору, стандартна процента ставка становить 1,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.

Згідно з пунктом 1.3. Договору встановлено, що періодичність платежів становить кожні 30днів, детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

Та заразом, за змістом пункту 1.5.1. Договору реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредитування становить 2397,89%.

Відповідно до Додатку №1 до Договору № 4963662 (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта), не зазначено, яка процентна ставка застосовується за кожен період нарахування відсотків за кредитом /а.с. 34/.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року у справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 07 вересня 2026року у справі № 552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Суд апеляційної інстанції, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Матеріали справи дійсно свідчать про підписання відповідачем Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, але водночас вказаний договір, паспорт споживчого кредиту та додатки до нього, містять нечіткі та двозначні істотні умови кредитування щодо процентних ставок (стандартної та реальної), в той час як Товариство не надало суду жодних достовірних доказів на підтвердження узгодження з відповідачем зрозумілих умов щодо процентної ставки.

Враховуючи викладене, з урахуванням наявних у справі доказів, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок процентів за користування кредитом.

Через встановлені судом нечіткі та двозначні умови кредитного договору, відсутність достовірних доказів про розмір заборгованості відповідача по процентам за користування кредитом, позовні вимоги Товариства в цій частині не можуть бути задоволені у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Тож, за встановлених обставин у справі, всебічно проаналізувавши умови кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Товариство мало право на отримання процентів від позичальника за користування наданим кредитом, але водночас позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми і допустимими доказами та задля уникнення доказування на підставі припущень, не надав суду достовірних та достатніх доказів, які б надавали можливість встановити правильність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, що є обов`язковим для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором.

Щодо висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог Товариства в частині стягнення з відповідача заборгованості за штрафом, апеляційний суд зазначає, що такі висновки місцевого суду є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, пункт 6.3 Договору дійсно встановлює, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання (прострочення виконання) клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором кредитодавець має право нарахувати штраф у розмірі 25% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання.

Проте, водночас згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, штраф за невиконання/неналежного виконання (прострочення виконання) грошових зобов`язань був нарахований Товариством під час дії воєнного стану, відтак відповідач звільняється від обов`язку його сплати на користь Товариства.

Проте, кредитором не враховано вищевказаних перехідних положень Цивільного кодексу України та здійснено нарахування відповідачу штрафу за невиконання/неналежного виконання (прострочення виконання) грошових зобов`язань.

Посилання суду першої інстанції на пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» є необґрунтованим. Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи Цивільного кодексу України (постанови від 22 червня 2021року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Тож, основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України, норми якого в даному випадку звільняють позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором під час дії воєнного стану.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними та такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованості за нарахованими процентами та заборгованості за штрафом слід скасувати, ухваливши нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а також рішення слід змінити в частині загальної суми заборгованості за кредитним договором, зменшивши її до стягнення зі 130550,00грн до 35000,00грн.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 649,44грн (35000,00 / 130550,00 х 2422,40 = 649,44).

Відповідно з позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2659,44грн (95550,00 / 130550,00 х 3993,00 = 2659,44).

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2010,00грн (2659,44 - 649,44 = 2010,00).

Крім того, відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді першої інстанції від адвоката Руденко К.В., а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 35000,00грн, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2680,97грн (35000,00 / 130550,00 х 10000,00 = 2680,97).

Отже, рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, заборгованості за штрафом та судових витрат, що складаються із судового збору та витрат на правову допомогу та зміні в частині стягнутої загальної суми заборгованості за кредитним договором.

В решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованості за нарахованими процентами, заборгованості за штрафом та судових витрат, що складаються із судового збору та витрат на правову допомогу - скасувати.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами за кредитним договором та заборгованості за штрафом.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» загальної суми заборгованості за Договором № 4963662 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13вересня 2024року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за договором до стягнення зі 130550,00грн до 35000,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2680,97грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2010,00грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026року.

Судді: