Постанова № 141386007 у справі № 645/6614/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 645/6614/25

провадження № 22-ц/818/5911/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа: Служба у справах дітей Батуринської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 липня 2026 року в складі судді Сілантьєвої Е.Є.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом, в якому з метою забезпечення реалізації прав дитини просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує без участі відповідачки неповнолітню дитину - доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19.02.2011 року. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 вересня 2023 року шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу, дитина залишились проживати з відповідачем, що підтверджується Актом виїзду на місцевість від 19 серпня 2025 року. Відповідно до вказаного акту ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з березня 2022 року проживає в будинку бабусі разом з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що він більше 3 років самостійно забезпечує всі потреби доньки: харчування, лікування, одяг, навчання, розвиток, відпочинок тощо. У повному обсязі створює всі необхідні умови для його проживання та нормального розвитку, задовольняє гармонійний розвиток особистості дитини в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Крім того, дбає про здоров`я дитини, забезпечує доньці регулярний огляд у лікарів, які здійснюють планові обстеження та лікування. Позивач є працевлаштованою особою, має стабільний дохід, шкідливих звичок не має, дбайливо ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, дочка завжди має доглянутий та охайний вигляд, чемний та спокійний, має гарні манери поведінки. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 наразі не приймає участі у вихованні дитини, не виявляє бажання утримувати дитину, та за весь час не оспорювала той факт, що з 2022 року не проживає разом із позивачем та спільною дитиною. ОСОБА_2 з донькою фактично не спілкуються та не підтримують стосунків. При цьому жодних перешкод у вихованні та спілкуванні матері з дитиною позивач не здійснює. Позивач зазначає, що на даний час виникла необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини повинно бути юридично зафіксоване, адже в подальшому можуть виникати питання стосовно оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків, а також щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом з нею та для того, щоб у повній міри мати право представляти інтереси дитини без згоди матері.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 липня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не зазначено мету встановлення факту в позовному провадженні та не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання спільної доньки. Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини. Також суду не надано доказів як того, що батько дитини самостійно несе витрати по утриманню дитини, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем доньки, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт. За таких обставин, ураховуючи, що спір між сторонами щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини фактично відсутній та факт одноосібного виховання позивачем доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження факту самостійного виховання дитини виключно батьком. Зазначений факт не заперечується відповідачкою, крім того остання повністю визнала позовні вимоги. Апелянт зазначає що виникнення спору пов`язане з тим, що позивач обмежений в можливостях самостійно виконувати батьківські обов`язки, у зв`язку з чим встановлення такого факту надало б йому можливості для отримання соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, а також щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, що в свою чергу потрібно для належного забезпечення дитині рівня безпеки, її виховання та утримання.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає в повній мірі.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження серії виданого 17.08.2011 року Фрунзенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с.8 зворот).

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 19.02.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову, Харківського міського управління юстиції, актовий запис №122; після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище ОСОБА_5 (а.с. 16-18).

Згідно Акту виїзду на місцевість від 19 серпня 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з березня 2022 року проживає в будинку бабусі разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_2 .(а.с.10)

Відповідно до довідки, виданої Обмачівським старостинським округом 12.08.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає фактично без реєстрації зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.9 зворот)

Відповідно до довідки Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області ОСОБА_4 , 06.08.2011 є ученицею 9-Б класу Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області.

Згідно з характеристикою ОСОБА_6 навчається в Батуринській ЗОШ І - III з жовтня 2022 року. Зарекомендувала себе здібною, старанною, відповідальною ученицею. ОСОБА_7 краще засвоює предмети гуманітарного циклу, має гарні декламаторські здібності, чітко вміє сформулювати думку. Активна, має добрий фізичний розвиток. Шкільних занять без поважних причин не пропускає. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно, доручену справу доводить до кінця. З однолітками дружня, доброзичлива. Друзів має багато, серед ровесників проявляє лідерські здібності.

У спілкуванні з дорослими веде себе чемно, виховано, легко іде на контакт. Вміє об`єктивно оцінювати ситуацію. Критику та зауваження сприймає болісно, але реагує на них адекватно і робить певні висновки. Батько ОСОБА_7 цікавиться навчанням та поведінкою доньки, підтримує зв`язок із класним керівником. (а.с.10)

Згідно з довідкою від 15 серпня 2025 року Батуринської амбулаторії загальної практики сімейної медицини на прийом до лікаря приходить ОСОБА_6 особисто або з батьком ОСОБА_1 , маму лікар не бачила. (а.с.11)

Згідно з довідкою від 22.09.2025 №CLO69UTLJKJM8SB8 виданої АТ КБ «ПриватБанк» зазначено, що у фізичної особи ОСОБА_1 , відкрито два карткових рахунки від 28.02.2020 та від 14.04.2022.(а.с.13)

В судовому засіданні першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 які пояснили що вони є сусідами позивача, позивач мешкає у с. Слобідка з мамою та донькою. Позивач опікується донькою у повному обсязі, купує продукти харчування, одяг, водить до школи, перевіряє уроки та все інше. Свідок ОСОБА_9 зазначила що мати дівчинки ніколи не бачила, про їх взаємовідносини нічого не відомо. Разом з тим, свідок ОСОБА_8 повідомила що мати, ОСОБА_2 , телефонує ОСОБА_7 , вони спілкуються. А літом 2025 року ОСОБА_7 разом з бабусею їздили до відповідача у Харків.

26 листопада 2025 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач вказала, що вона визнає, що її донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває повністю на утриманні батька.

На виконання ухвали Немишлянського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2025 року Службою у справах дітей Батуринської міської ради було надано акт обстеження умов від 01.12.2025 року, акт оцінки потреб дитини та її сім`ї, висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.54,58-60,62).

Зі змісту наданого висновку вбачається що у ході перевірки умов проживання було виявлено, що батьком в будинку було створено всі умови для проживання та розвитку дитини, зокрема окрема умебльована кімната, вдосталь сезонного одягу та взуття, оснащене місце для підготовки уроків, дитина має сучасні гаджети. Крім того, після проведеної бесіди з дитиною, виявилось що вона хоче і надалі проживати з батьком. Беручи до уваги вище викладене, служба у справах дітей вважає за доцільне встановити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, статей 2, 4-5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може встановлюватися судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

Разом із тим наведений правовий висновок не означає, що саме по собі проживання дитини з одним із батьків та здійснення ним основного повсякденного догляду за дитиною автоматично свідчить про наявність факту одноосібного виховання або про невиконання іншим із батьків своїх батьківських обов`язків.

Такий факт повинен оцінюватися судом з урахуванням конкретних обставин справи, характеру правовідносин між батьками, наявності або відсутності між ними спору щодо виховання дитини, а також змісту та фактичного виконання домовленостей щодо здійснення батьківських прав.

Водночас Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 уточнив підхід до встановлення факту самостійного виховання дитини з урахуванням законодавчих змін, внесених Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX. Суд звернув увагу, що в умовах дії воєнного стану та за наявності передбаченої законом юридичної мети такий факт може мати самостійне юридичне значення, зокрема для реалізації прав військовослужбовця, а за відсутності спору між батьками може встановлюватися судом у відповідному процесуальному порядку.

Водночас зазначений висновок не може бути застосований ізольовано від фактичних обставин конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 Верховний Суд, розглядаючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини у позовному провадженні, звернув увагу, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту її самостійного виховання. Верховний Суд також погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення відповідної вимоги, коли батьки договором визначили порядок здійснення батьківських прав та участі у вихованні дитини, а позивач не довів порушення, невизнання чи оспорювання його прав.

Саме такі обставини встановлені й у цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_4 дійсно проживає разом із батьком, а останній забезпечує їй належні побутові умови, матеріальне забезпечення, навчання та повсякденний догляд. Зокрема, актом оцінки потреб сім`ї/особи від 11.12.2025 року встановлено, що дитина проживає разом із батьком, який самостійно здійснює догляд та виховання дитини. Дитина забезпечена належним харчуванням, навчається, у родині позитивні стосунки між членами сім`ї.

Також актом обстеження умов проживання від 01.12.2025 року підтверджено наявність належних житлово-побутових умов для проживання дитини разом із батьком, зокрема окремої кімнати, місця для навчання, одягу, взуття та необхідних гаджетів.

Однак наведені обставини характеризують насамперед фактичне проживання дитини та участь батька у її повсякденному забезпеченні й самі по собі не свідчать про існування між батьками спору щодо виконання ними батьківських обов`язків.

26 листопада 2025 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач вказала, що вона визнає, що її донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває повністю на утриманні батька.

Заяву відповідачки про визнання позову колегія суддів оцінює у сукупності з іншими доказами у справі та розцінює її зміст як підтвердження фактично досягнутої між батьками домовленості щодо проживання дитини з батьком та здійснення ним її повсякденного утримання і виховання. Водночас саме по собі визнання відповідачкою обставини перебування доньки на повному утриманні батька не свідчить про її відмову від виконання батьківських обов`язків чи самоусунення від участі в житті дитини.

Наведені обставини самі по собі не доводять та не підтверджують пояснень позивача про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, оскільки фактичне забезпечення дитини одним із батьків не виключає участі іншого з батьків у її житті, підтримання з нею спілкування та збереження емоційного зв`язку.

Крім того, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 повідомила, що мати дитини, ОСОБА_2 , телефонує ОСОБА_7 та підтримує з нею спілкування. Також свідок зазначила, що влітку 2025 року ОСОБА_7 разом із бабусею їздила до відповідачки у м. Харків.

Отже, наведені показання свідка свідчать про збереження між матір`ю та донькою контактів і спілкування, що також не узгоджується з твердженнями позивача про повне самоусунення відповідачки від участі у житті дитини. У сукупності з іншими встановленими обставинами ці відомості не дають достатніх підстав для висновку про повне невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків.

Не встановлено також обставин, які б свідчили про позбавлення ОСОБА_2 батьківської правосуб`єктності, її визнання недієздатною, безвісно відсутньою, померлою або позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до статті 141 СК України проживання батьків окремо один від одного не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Водночас така обставина підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України.

Саме по собі те, що мати фактично проживає окремо від доньки та не здійснює щоденного догляду за нею, за встановлених у цій справі обставин не свідчить про припинення або обмеження її батьківських прав.

При цьому матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що таке окреме проживання матері дитини він дитини та колишнього чоловіка, призвело до виникнення спору між сторонами щодо спільного виховання дитини, позбавило позивача можливості реалізовувати власні батьківські права або стало наслідком протиправної поведінки відповідачки щодо позивача чи дитини.

Так само з матеріалів справи не вбачається, що відповідачка оспорює проживання дитини з батьком чи перешкоджає позивачу у виконанні ним батьківських обов`язків.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору щодо виховання та утримання їхньої доньки. Навпаки, встановлені обставини свідчать про досягнення батьками згоди щодо місця проживання дитини та порядку участі кожного з них у її вихованні.

За таких обставин вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини не спрямована на вирішення існуючого між батьками спору щодо здійснення батьківських прав, оскільки такий спір судом не встановлений.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відсутність спору між батьками не означає неможливості встановлення юридично значущого факту самостійного виховання дитини взагалі. Відповідно до практики Верховного Суду така можливість залежить від правової природи заявленої вимоги, її мети, процесуальної форми звернення до суду та конкретних обставин справи. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 виходив із того, що після законодавчих змін факт самостійного виховання та утримання дитини може мати самостійне юридичне значення для реалізації передбачених законом прав військовослужбовця.

Водночас дійсна справа розглядається в порядку позовного провадження, а позивач не заявляє вимог про вирішення спору щодо визначення порядку здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини всупереч волі іншого з батьків, стягнення аліментів, обмеження чи припинення батьківських прав або інших вимог, які б свідчили про наявність між сторонами спору.

Заявлена вимога фактично спрямована лише на судове підтвердження обставини, яка за змістом встановлених судом правовідносин не є предметом спору між батьками.

Отже, за відсутності спору між сторонами щодо здійснення батьківських прав відсутні правові підстави для задоволення заявленої у цій справі позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Посилання апелянта на те, що встановлення відповідного факту необхідне для оформлення ним документів для отримання соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, а також щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову за встановлених у цій справі обставин.

Метою цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а не створення юридичного факту незалежно від наявності передбачених законом та встановлених судом фактичних підстав для такого захисту.

При цьому Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 уточнив підхід до вирішення питання щодо встановлення факту самостійного виховання дитини, зазначивши, що за відсутності спору між батьками та за наявності юридично значущих обставин такий факт може бути встановлений судом у передбаченому законом порядку.

Разом із тим наведений правовий висновок не свідчить про те, що сама по собі зацікавленість особи у встановленні відповідного факту та отриманні передбачених законодавством гарантій є достатньою підставою для його встановлення судом. Вирішальне значення мають фактичні обставини конкретної справи, характер правовідносин між батьками, їхня участь у вихованні дитини та наявність або відсутність між ними спору щодо здійснення батьківських прав та обов`язків.

Навпаки, у постанові від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 Верховний Суд, розглядаючи позов про встановлення факту самостійного виховання, погодився з відмовою у встановленні вказаного факту за обставин, коли батьки домовилися щодо проживання дитини та здійснення батьківських прав, а позивач не довів порушення своїх прав.

Подібні обставини встановлені у дійсній справі та позивачем не доведено, що відповідачка фактично усунута від здійснення батьківських прав та обов`язків щодо доньки, а встановлені обставини, навпаки, свідчать про погоджений сторонами порядок здійснення таких прав та обов`язків.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведене нормативно-правове регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу позивача, а також відсутність фактичних підстав для висновку про одноосібне виховання дитини.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 яка ді є в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина