Постанова № 141386008 у справі № 621/3558/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 621/3558/25

провадження № 22-ц/818/4023/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

заявник - ОСОБА_1

заінтересовані особи - Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 березня 2026 року у складі судді Філіп`єва В.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту що має юридичне значення, а саме просила встановити факт її перебування у період з 16.11.2022 року по 07.12.2023 року на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій області, Покровський район, смт Очеретне.

Заява мотивована тим, що 22 березня 2013 року заявниця уклала шлюб з ОСОБА_3 , та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». Батьками заявниці є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заявниця з п`ятирічного віку є особою з інвалідністю, тому її мати перебувала на обліку в Пенсійному фонді Українии та отримувала соціальну пенсію по догляду за дитиною-інвалідом (тобто за заявницею) в період з 15.02.2002 по 24.05.2010 роки, що підтверджується відповідною архівною документацією. З 17.02.2015 по 31.03.2016 року заявниця особисто отримувала пенсію як інвалід ІІІ групи, а на даний час з 18.11.2024 року згідно висновку МСЕК їй знову встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. З самого дитинства батько ОСОБА_2 постійно опікувався станом здоров`я заявниці, разом з матір`ю займався лікуванням, реабілітацією, загальним доглядом, супроводжував на медичні огляди, консультації та процедури, систематично ніс фінансові витрати протягом всього життя заявниці, навіть після її заміжжя, оскільки вона постійно потребувала витрат на лікування.

На початку 2022 року заявниця фактично припинила шлюбні відносини з чоловіком ОСОБА_3 та перейшла проживати до свого батька ОСОБА_2 . Фактично з 16.11.2022 і по день смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 заявниця повністю перебувала на його утриманні. Батько постійно надавав їй матеріальну допомогу, регулярно переказував грошові кошти, забезпечував оплату ліків, медичних обстежень, харчування, одяг та інші житлові потреби заявниці та її неповнолітніх дітей. Факт постійної фінансової підтримки, наданої батьком заявниці, підтверджується копіями банківських виписок по картковим рахункам в період з 16.11.2022 по 10.11.2023 за змістом яких перераховані суми значно перевищували розмір інших доходів заявниці, які взагалі були незначними, оскільки основне утримання вона отримувала від батька.

13.11.2023 по 07.12.2023 року батько заявниці - ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в обороні України проти збройної агресії російської федерації,

11 грудня 2023 року заявницю повідомили про те, що її батько - стрілець - снайпер механізованого відділення військової частини НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мужньо загинув в бою за Україну ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу смт. Очеретне Покровського району Донецької області. Причиною його смерті стали множинні вибухові травми, що підтверджується відповідною медичною документацією та документацією військової частини.

Заявниця особисто займалася похованням батька як єдиний його родич та член родини, отримувала грошову допомогу на поховання

Після загибелі батька заявниця звернулась до комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги із заявою щодо виплати їй грошової допомоги відповідно до Постанови КМ України №168 від 28.02.2022 року, однак комісія прийняла рішення про повернення матеріалів для доопрацювання, в якому зазначено про необхідність надання документів або рішення суду, якими б підтверджувалось, що ОСОБА_6 перебувала на утриманні у свого батька ОСОБА_2 , тобто встановлення вказаного факту має для заявниці юридичне значення, який в подальшому надасть можливість звернутися за призначенням передбачених законом виплат як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, у якого вона перебувала на утриманні.

В зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 просить суд встановити факт, що має для неї юридичне значення, а саме факт її перебування у період з 16.11.2022 року по 07.12.2023 року на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій області, Покровський район, смт Очеретне.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 березня 2026 року позов задоволено. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період з 16.11.2022 року по 07.12.2023 року на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій області, Покровський район, смт Очеретне.

Рішення мотивовано тим, що встановлені під час судового розгляду обставини свідчать про наявність достатніх і переконливих доказів, що підтверджують факт перебування заявниці ОСОБА_1 у період з 16.11.2022 року по 07.12.2023 року на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій області, Покровський район, смт Очеретне, в зв`язку з чим її заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Заявницею доведено належними та допустимими доказами факт перебування її на утриманні батька, відсутність самостійного доходу окрім допомоги яку вона отримувала від батька, яка для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Встановлення юридичного факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, необхідно заявниці для реалізації нею права на отримання матеріальних виплат та інших гарантій з боку держави, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Не погодившись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не повно дослідив матеріали справи та неправильно з`ясував характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Апелянт звертає увагу суду що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Апелянт наголошує що заявником не було надано жодних належних доказів на підтвердження доходів померлого для співвідношення їх розміру та встановлення факту утримання, так як повинно бути доведено, що дохід померлого був єдиним джерелом доходу. Крім того апелянт вказує, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано лише у квітні 2024 року, тобто вже після загибелі ОСОБА_2 що унеможливлює встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військового службовця, оскільки до дати фактичного розірвання шлюбу саме чоловік був зобов`язаний утримувати заявницю.

08 червня 2026 року до суду надійшов відзив від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Оберкович Г.В. в якому остання заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законим та обґрунтованим. Зазначає, що заявниця ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства (встановлено у 1997 році у віці 5 років у зв`язку з тяжким вродженим захворюванням синдромом Марфана, а також сублюксацією кришталиків III ступеня). Відповідно до безстрокової Довідки МСЕК серії 12 ААГ № 957698 Заявниці встановлено III групу інвалідності по зору. Наявність статусу непрацездатної особи є первинною безспірною юридичною умовою для встановлення факту перебування на утриманні. Вказує що протягом 2022-2023 років її батько, ОСОБА_2 , щомісячно перераховував на рахунки доньки грошові кошти для її забезпечення та забезпечення її дітей.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Зміївським РВ ГУ ДМСУ в Харківській області 08.07.2017 року (а.с.11-12).

22 березня 2013 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_4 , виданим виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області , актовий запис № 14 від 22.03.2013 (а.с.13).

29.04.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується рішенням Зміївського районного суду Харківської області в цивільній справі № 621/918/24. (а.с.14).

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Н-Бишкинською сільською радою Зміївського району Харківської області 15.07.1992 року, батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.15).

Згідно наданої медичної документації, ОСОБА_7 з 2001 року лікувалася на стаціонарному лікуванні Українського центру дитячої офтальмології з діагнозом синдром Морфана, сублюксація хрусталиків ІІІ ступеня та ін. (а.с.16-17).

Згідно архівної виписки КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня», ОСОБА_7 в 5 років була госпіталізована до дитячого офтальмологічного відділення, та з 1997 року знаходиться у вказаному відділенні на диспансерному обліку (а.с.18).

Згідно Довідки відділу обслуговування громадян № 7 ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області, мати заявниці перебувала на обліку та отримувала соціальну пенсію на дитину-інваліда до 18 років ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15.02.2002 року по 24.05.2010 роки (а.с.19).

В подальшому заявниця ОСОБА_9 продовжувала отримувати пенсію по інвалідності ІІІ групи (загальне захворювання) з 17.02.2015 по 31.03.2016 роки, що підтверджується Довідкою відділу обслуговування громадян № 7 ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області (а.с.20).

Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ №957698 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено третю групу інвалідності по зору, протипоказана праця на висоті, рухомих механізмах, тощо (а.с.21).

Згідно Довідки вч НОМЕР_1 № 5834 від 28.03.2024 року, рядовий ОСОБА_2 дійсно в період з 13.11.2023 по 08.12.2023 року брав участь у заходах, пов`язаних з обороною України проти збройної агресії російської федерації (а.с.22).

Як вбачається з виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ «Універсалбанк», ОСОБА_10 регулярно здійснював поповнення її рахунку: 16.11.2022 року в сумі 15000,00 грн; 20.11. 2022 року в сумі - 10000,00 грн, 22.12.2022 - в сумі 10000,00 грн; 27.01.2023 - в сумі 5000,00 грн; 16.02.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 26.02.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 25.03.2023 року - в сумі 1000,00 грн; 16.05.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 10.06.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 17.06.2023 року - в сумі 1930,00 грн; 10.07.2023 року - в сумі 1000,00 грн; 24.07.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 25.08.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 31.08.2023 року - в сумі 2000,00 грн; 23.09.2023 року - в сумі 5000,00 грн; 05.10.2023 року - в сумі 5000,00 грн (а.с.23 -38).

Згідно платіжних інструкцій АТКБ «Приватбанк», платник ОСОБА_2 переказав на рахунок ОСОБА_1 23.10.2023 року - 50000,00 гривень; 10.11.2023 року 50000,00 грн (а.с.39 - 40).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув внаслідок вибухової травми та інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла, що підтверджується даними витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 1551 від 09.05.2024, довідок: про причину смерті № 1295 від 09.12.2023 року виданою лікарем ОСОБА_11 , відділу Центру надання адміністративних послуг Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області № 321 від 18.12.2023 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим відділом Центру надання адміністративних послуг Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області 18.12.2023 року, актовий запис № 322, (а.с.41, 43 - 45).

Сповіщення сім`ї № 100 від 11.12.2023 року про загибель рядового ОСОБА_2 надсилалася начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 на ім`я заявниці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.42)

Як вбачається з протоколу засідання комісії Міністерства оборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 47/д від 27.12.2024 року, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_12 ), дочці загиблого солдата ОСОБА_2 , повернуто документи на доопрацювання з метою надання підтверджуючих документів, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця на дату його загибелі, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги (а.с.46).

Згідно копії паспорта НОМЕР_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей з особової справи, витребуваних судом за клопотанням представника Міністерства оборони, військовослужбовець ОСОБА_2 зазначив своїми родичами доньку - ОСОБА_1 , та вказав її мобільний телефон зв`язку, а також сина ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Метою встановлення факту у даній справі заявниця вказала реалізацію права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) т спеціальні збори чи для проходження служби і у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції чинній станом на 23.03.2023, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній станом на 23.03.2023, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній станом на 23.03.2023, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній станом на 23.03.2023, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції чинній станом на 07.12.2023 року, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до пункту а) частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема : діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання (постанова ВС від 22.10.2020 у справі № 210/343/19, від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17, від 27.06.2018 у справі № 210/2422/16-ц).

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова ВС від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17).

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного суду від 11 березня 2025 року у справі № 143/446/25, у якій Верховний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції що самі по собі систематичні перекази коштів від загиблого військовослужбовця не є беззаперечним доказом перебування заявника на його утриманні, якщо не встановлено співвідношення таких переказів з іншими доходами заявника та не з`ясовано його фактичного матеріального становища.

У цій справі суд першої інстанції, задовольняючи заяву, дійшов висновку про перебування заявниці на утриманні загиблого батька, однак належним чином не з`ясував усіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та не навів достатніх мотивів, з яких можна було б дійти висновку, що матеріальна допомога батька була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування.

Зокрема, надані заявницею виписки з банківського рахунку дійсно підтверджують систематичне перерахування батьком грошових коштів на її користь упродовж відповідного періоду. Водночас сам факт здійснення таких переказів підтверджує надання матеріальної допомоги, проте не доводить автоматично перебування заявниці на утриманні батька в розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Для встановлення зазначеного юридичного факту суд мав з`ясувати, чи була ця допомога основним джерелом засобів до існування заявниці, а для цього - установити розмір та характер усіх її доходів за відповідний період, наявність інших джерел матеріального забезпечення, а також співвідношення таких доходів із сумами, які перераховував батько.

Проте матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, які б давали змогу достовірно встановити повний обсяг доходів заявниці, її фактичне матеріальне становище та відсутність інших джерел утримання. Суд першої інстанції фактично ототожнив регулярність грошових переказів із доведеністю перебування на утриманні, не встановивши, чи мали ці кошти визначальне значення для забезпечення повсякденних потреб заявниці.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що допомога батька була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування, належними та достатніми доказами не підтверджений.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, пов`язаним із місцем проживання заявниці та загиблого військовослужбовця.

Як убачається з матеріалів справи, відомості про зареєстроване місце проживання заявниці та її батька відрізняються.

Так відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_3 , виданим Зміївським РВ ГУ ДМСУ в Харківській області 08.07.2017 року, вбачається що громадянка України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . В той же час згідно копії паспорта НОМЕР_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Саме по собі окреме місце реєстрації не виключає можливості фактичного спільного проживання, однак за таких обставин заявниця мала надати належні докази, які б підтверджували її фактичне проживання разом із батьком, ведення спільного господарства та характер взаємного матеріального забезпечення.

Натомість матеріали справи не містять достатніх об`єктивних доказів, які б давали змогу встановлення фактичного спільного проживання заявниці та батька, обставини ведення ними спільного господарства або спільного несення витрат на проживання. За таких обставин висновок суду першої інстанції про спільне проживання заявниці із загиблим батьком не може вважатися належним чином обґрунтованим.

Водночас апеляційний суд зазначає, що факт спільного проживання не є обов`язковою умовою для встановлення перебування на утриманні. Проте у цій справі відсутність належного підтвердження спільного проживання є однією з обставин, яку суд мав оцінити в сукупності з іншими доказами для з`ясування реального характеру матеріального забезпечення заявниці.

Окремої оцінки потребують обставини перебування заявниці у зареєстрованому шлюбі з колишнім чоловіком до квітня 2024 року, оскільки вони мають істотне значення для з`ясування фактичних джерел її матеріального забезпечення у період, за який заявниця просить установити факт перебування на утриманні загиблого батька.

Так як вбачається із матеріалів справи, 22 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено шлюб та змінено прізвище останньої на « ОСОБА_4 », що підтверджується даними свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області , актовий запис № 14 від 22.03.2013 року.

29.04.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується рішенням Зміївського районного суду Харківської області в цивільній справі № 621/918/24.

Відповідно до частини першої статті 75 Сімейного кодексу України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. При цьому частина друга цієї статті передбачає право на утримання того з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати таку допомогу.

Крім того, статтею 76 Сімейного кодексу України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу.

Зазначені положення законодавства свідчать про наявність установлених законом обов`язків подружжя щодо матеріальної підтримки одне одного. Отже, факт перебування заявниці у зареєстрованому шлюбі протягом усього періоду, за який вона просить установити факт перебування на утриманні батька, вимагав від суду першої інстанції з`ясування реальних обставин її сімейного та матеріального становища, зокрема встановлення того, чи надавав її чоловік матеріальну допомогу, чи брав участь у забезпеченні сім`ї та чи отримувала заявниця від нього кошти на власні потреби.

Водночас сам по собі факт перебування у зареєстрованому шлюбі не є безумовним доказом того, що заявниця фактично перебувала на утриманні чоловіка. Однак так само відсутність доказів спільного проживання подружжя або подальше розірвання шлюбу не доводять протилежного - що чоловік не надавав заявниці матеріальної допомоги, а основним і постійним джерелом її засобів до існування була саме допомога батька. Ці обставини підлягали належному з`ясуванню та оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

При цьому рішенням суду про розірвання шлюбу, ухваленим у квітні 2024 року, було вирішено питання про припинення шлюбу між заявницею та її чоловіком. Сам по собі факт ухвалення такого рішення не дає підстав вважати встановленою конкретну дату фактичного припинення подружніх відносин, ведення спільного господарства або надання матеріального утримання одним із подружжя іншому. Посилання заявниці у справі про розірвання шлюбу на те, що подружні відносини фактично припинилися раніше, є її поясненнями та обґрунтуванням відповідної вимоги. Якщо суд у рішенні про розірвання шлюбу не встановив як фактичну обставину конкретний час припинення спільного проживання, ведення спільного господарства та матеріального забезпечення, такі обставини не можуть вважатися встановленими лише з огляду на сам факт розірвання шлюбу.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються повторно при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, у випадках і межах, передбачених законом. Водночас преюдиційне значення мають саме обставини, які були встановлені судом, а не всі твердження сторони, викладені в її заяві чи позові. Тому сам факт розірвання шлюбу у квітні 2024 року не підтверджує автоматично, що заявниця припинила отримувати матеріальну підтримку чоловіка задовго до цієї дати або що протягом спірного періоду перебувала виключно на утриманні батька.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставині наявності у заявниці спільних із колишнім чоловіком дітей. Відповідно до статей 141, 180 та 181 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права й обов`язки щодо дитини, а батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття; способи виконання цього обов`язку визначаються за домовленістю між батьками або у передбаченому законом порядку.

Матеріали справи не містять достатніх доказів того, що до розірвання шлюбу заявниця не отримувала матеріальної допомоги від чоловіка, що він не брав участі у забезпеченні спільних дітей та сімейних потреб або що допомога батька була єдиним чи основним джерелом її засобів до існування. Заявницею не доведено належними та допустимими доказами фактичного припинення матеріального забезпечення з боку чоловіка саме у спірний період з 16.11.2022 року по 07.12.2023 року, а також не встановлено, яким чином співвідносилися можливі доходи та допомога з боку чоловіка із сумами, що перераховувалися батьком.

За таких обставин наявні у справі витяги з банківських виписок, які підтверджують систематичне перерахування коштів батьком на рахунок заявниці, не можуть самі по собі свідчити про те, що ці кошти були для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Для такого висновку необхідно було встановити сукупність обставин, передбачених статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема характер і розмір матеріальної допомоги, наявність інших джерел забезпечення та фактичне співвідношення між ними.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Надані заявницею докази не є безспірним підтвердженням перебування її на утриманні батька та надання ним матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування.

Крім того наявні в матеріалах справи медичні документи, які підтверджують наявність у заявниці хронічного захворювання органів зору та встановлення їй III групи інвалідності у 2024 році, самі по собі не підтверджують факту її перебування на утриманні батька в період з 16 листопада 2022 року до 7 грудня 2023 року.

Зазначені документи можуть свідчити про стан здоров`я заявниці, однак не замінюють доказів її фактичного матеріального становища, розміру власних доходів та того, що допомога батька була постійним і основним джерелом засобів до існування. При цьому суд першої інстанції мав оцінити медичні документи з урахуванням часу їх видачі та змісту, не ототожнюючи наявність хронічного захворювання або встановленої інвалідності з автоматичною доведеністю перебування на утриманні.

Так само відомості з особової справи військовослужбовця про те, що заявниця є його дочкою та зазначена як член сім`ї або контактна особа, підтверджують родинний зв`язок військовослужбовця щодо неї, однак самі по собі не засвідчують, що заявниця перебувала на його повному утриманні або що його допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, жоден із зазначених доказів окремо, а також їх сукупність у тому вигляді, в якому вони подані до суду, не дають достатніх підстав для висновку про доведеність факту перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця у визначений нею період.

Згідно рішення КСУ від 3.06.1999 по справі № 5-рп/99 факт перебування особи на утриманні має бути доведений конкретними матеріальними критеріями.

Апеляційний суд наголошує, що встановлення юридичного факту перебування на утриманні не може ґрунтуватися лише на припущенні, що регулярне надання коштів батьком повнолітній дочці саме по собі означає її утримання. Вирішальним є з`ясування фактичного співвідношення наданої допомоги та інших джерел засобів до існування заявниці, а також установлення того, чи була ця допомога основною та постійною.

Зазначені обставини узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного суду від 11 березня 2026 року у справі № 143/446/25, від 05 березня 2026 року у справі №357/15210/24.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив належними та достатніми доказами, що матеріальна допомога загиблого військовослужбовця була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування, не з`ясував характеру її інших можливих джерел матеріального забезпечення та не надав належної оцінки обставинам її сімейного стану і місця проживання.

За таких обставин висновок суду про наявність правових підстав для задоволення заяви є помилковим та не ґрунтується на повному й усебічному дослідженні доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада) про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина