Постанова № 141386009 у справі № 953/11983/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 953/11983/25

провадження № 22-ц/818/3961/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року у складі судді Дяченка О.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про стягнення моральної шкоди у розмірі 163 668,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 (надалі - Позивач) проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (надалі - Відповідач) з 28.08.1998 по 06.11.2023, що підтверджується копіями довідки та наказу. Звільнення позивача зі служби у відповідача відбулось за станом здоров`я. Так, згідно довідки ЛЕК ГУДСНС України у Харківській області від 13.10.2023 № 967 позивача визнано обмежено придатним до служби цивільного захисту, а саме, придатним без залучення до виконання робіт з підвищеним ризиком для життя та здоров`я, психоемоційним, фізичним, статичним навантаженням, цілодобовими чергуваннями. У подальшому, позивачу з 08.01.2024 року встановлено другу групу інвалідності з втратою працездатності 70 % внаслідок захворювань, що пов`язані з проходженням служби цивільного захисту та 20 % внаслідок травми, що пов`язана з проходженням служби цивільного захисту. Позивач звернувся до відповідача з заявою про відшкодування моральної школи. У відповідь отримано лист від 07.10.2025 з додатками - доказами виплати одноразової грошової допомоги 02.05.2024 року за нормами Постанови КМУ від 29.03.2024 № 357 та приписами Кодексу цивільного захисту України (надалі - КЦЗУ). Такою виплатою відповідач вважав спірні правовідносини вичерпаними. Захворювання позивача, котрі набуто у період проходження служби у відповідача, є наступними: онкологічне захворювання предміхурової залози, нетримання сечі, гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце. Крім того, травма позивача, що пов`язана з проходженням служби цивільного захисту, призвела до стану невправимої грижі, з приводу чого проведено оперативне втручання. Водночас, сплатою одноразової грошової допомоги 02.05.2024 року за нормами Постанови КМУ від 29.03.2024 № 357 та приписами КЦЗУ не вважаємо правовідносини, які охоплені моральною шкодою та її відшкодуванням вичерпаними. У зв`язку з чим, позивач і звернувся до суду з даною вимогою.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішенням суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що йому було заподіяно ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив докази, що містяться в матеріалах справи, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Зазначає що матеріали справи містять в собі копію довідки ЛЕК ГУ ДСНС України у Харківській області від 13.10.2023 року № 967 про обмежену придатність позивача до служби цивільного захисту. Згідно з цієї довідки у ній відображено що позивач має наступну низку захворювань, які пов`язані з проходженням служби цивільного захисту , а саме онкологічне захворювання предміхурової залози, нетримання сечі, гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце. Крім того, згідно цієї довідки у ній відображено, що травма позивача призвела до стану невправимої грижі, з приводжу чого проведено оперативне втручання, та, вказана травма, пов`язана з проходженням служби цивільного захисту.

Апелянт вказує що зазначеними хронічними професійними захворюваннями та наслідками травми порушено та порушуються надалі його нормальні життєві зв`язки. Внаслідок захворювань він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, вести повноцінний спосіб життя. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Апелянт наголошує що всі ці фактори відображено у довідці ЛЕК ГУДСНС України у Харківській області, яка є чинною, у судовому порядку не скасована, підстави її видачі перевірялась уповноваженими органами на рівні ЦЛЕК ДСНС України, про що свідчать відбитки штампів ЦЛЕК ДСНС України. У подальшому, позивачу з 08.01.2024 року встановлено другу групу інвалідності з втратою працездатності 70% внаслідок захворювань, що пов`язані з проходженням служби цивільного захисту та 20% внаслідок травми, що пов`язана з проходженням служби цивільного захисту. Тобто, відповідні обставини походження низки хвороб позивача та травм саме внаслідок служби цивільного захисту додатково перевірялись у експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи профільними лікарями, позаяк, в іншому випадку, позивачу відповідні інвалідність та ступінь втрати працездатності не встановлювались би.

Крім того, на підставі вказаної довідки відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в порядку, передбаченому п.4 ч.2 ст.118 КЗЦУ, за яким одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі: встановлення особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту інвалідності, що настала внаслідок, зокрема, захворювання, пов`язаних з проходженням нею служби, або встановлення особі протягом шести місяців після звільнення її із служби інвалідності з причин, зазначених у цьому пункті.

При цьому, відповідачем було дотримано приписи спеціальних норм, а саме: ст.118 КЗЦЗ та Постанови КМУ від 29.03.2024 №357 сплатою одноразової грошової допомоги не відміняють дію ч.2 ст.1167 ЦКУ в контексті сплати моральної шкоди, позаяк, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою, яка встановлюється у чіткому розмірі, передбаченому Законом, на її розмір впливають виключно такі фактори, як група інвалідності, ступінь втрати працездатності або факт смерті особи рядового чи начальницького складу, час отримання інвалідності.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника Головного управління ДСНС України у Харківській області № 546 від 06.11.2023 року, ОСОБА_1 звільнено зі служби за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров`я), виключено з кадрів ДСНС України та усіх видів забезпечення на підставі довідки лікарсько-експертної комісії Головного управління ДСНС України у Харківській області від 13.10.2023 № 967 (а.с. 15 зв.с., 16 зв.с.).

На підставі наказу № пс-496 від 01.05.2024 (а.с. 14) та витягу з протоколу № 5 засідання комісії з призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 22.04.2024, вирішено призначити згідно п. 7 ч. 1 ст. 118-2 Кодексу цивільного захисту України, особі з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у сумі 272 520,00 грн (а.с. 19).

Виплата грошової допомоги позивачу у сумі 272 520,00 грн підтверджується платіжною інструкцією № 2336 від 01.05.2024 року (а.с. 20).

Як вбачається з відповіді Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області № 65130-1-10636/65200 від 07.10.2025, підстав для призначення додаткових виплат Головним управлінням не вбачається (а.с. 14 зв.с.).

Позивачем також до матеріалів справи долучено довідку Лікарсько-експертної комісії ГУ ДСНС України у Харківській області від 13.10.2023 року №967, про обмежену придатність позивача до служби цивільного захисту, зі змісту якої вбачається що позивачу було встановлено обмежену придатність до військової служби а саме придатний до служби цивільного захисту без залучення до виконання робіт з підвищеним ризиком для життя та здоров`я, психоемоційним, фізичним, статичним навантаженням, цілодобовими чергуваннями. Як убачається зі змісту зазначеної довідки, комісією враховано наявні у ОСОБА_1 травматичні ушкодження та захворювання, зокрема стан після оперативного лікування з приводу післятравматичної невправимої грижі реберної частини м`язової порції лівого купола діафрагми, лівобічного гідротораксу, а також проведення відеоторакоскопії, передньобокової торакотомії, видалення частини великого сальника та ушивання грижових воріт лівого купола діафрагми. Крім того, у довідці зазначено гіпертонічну хворобу II стадії, 3 ступеня.

Крім того зі змісту вказаної довідки вбачається що вказані травми та захворювання ОСОБА_1 пов`язані з проходженням служби (а.с.16 зв.с).

Відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААВ №335845 від 08.01.2024 року вбачається що позивачу ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності у відсотках - 70% з 08.01.2024 року у зв`язку із наявними захворюваннями що пов`язані із проходженням служби та втрату професійної працездатності у відсотках - 20% у зв`язку із наявними травмами що пов`язані із проходженням служби. Та встановлено гр. ОСОБА_1 другу групу інвалідності з 08.01.2024 року з захворюваннями пов`язаними з проходженням служби. Інвалідність встановлено строком до 01.02.2025 року , наступна дата переогляду 08.01.2025 року (а.с.17-18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того що позивачем не доведено, що вказані захворювання та травми що спричинили втрату працездатності на 70%, були заподіяні йому під час виконання трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись з даними висновками суду з огляду на наступне.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього.

У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно із ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частиною першою ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 210/3177/17.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження заявлених вимог позивач надав, зокрема, витяг з наказу про призначення йому одноразової грошової допомоги, довідку лікарсько-експертної комісії № 967 від 13 жовтня 2023 року, складену головою комісії - підполковником служби цивільного захисту Олегом Соколовим, а також висновок медико-соціальної експертної комісії щодо ступеня втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності.

Зі змісту довідки ЛЕК № 967 вбачається, що 13 жовтня 2023 року лікарсько-експертною комісією ГУ ДСНС України у Харківській області розглянуто медичні документи позивача, наведено його діагнози та відомості про стан після оперативного лікування, а за результатами розгляду прямо зазначено: «Захворювання: ТАК, пов`язані з проходженням служби» та «Травма: ТАК, пов`язана з проходженням служби».

Крім того зі змісту даної довідки також вбачається що позивачу було встановлено обмежену придатність до військової служби а саме придатний до служби цивільного захисту без залучення до виконання робіт з підвищеним ризиком для життя та здоров`я, психоемоційним, фізичним, статичним навантаженням, цілодобовими чергуваннями.

Таким чином, зв`язок захворювань і травми позивача з проходженням служби встановлено не шляхом припущень позивача, а безпосередньо висновком спеціально уповноваженої лікарсько-експертної комісії органу, в якому він проходив службу.

Крім того, висновком МСЕК позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 70 відсотків унаслідок захворювань, пов`язаних із проходженням служби, та окремо 20 відсотків унаслідок травми, також пов`язаної з проходженням служби, з 08 січня 2024 року. Цей документ підтверджує не лише наявність відповідних захворювань і травми, а й визначені медичними фахівцями функціональні наслідки для професійної працездатності позивача.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача захворювань і травми, їх зв`язок із проходженням служби, визначений ступінь втрати професійної працездатності та істотні наслідки для його здоров`я. Відсутність окремого документа про проведення внутрішнього розслідування або відомостей про звернення позивача зі скаргами безпосередньо під час проходження служби не спростовує висновків лікарсько-експертної комісії ГУ ДСНС і МСЕК щодо зв`язку захворювань та травми із проходженням ОСОБА_1 служби.

Колегія суддів зазначає, що правове значення висновку про втрату професійної працездатності полягає не лише у визначенні ступеня обмеження здатності особи виконувати професійну діяльність, а й у підтвердженні медично встановлених наслідків ушкодження здоров`я, які мають значення для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.

У постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, провадження № 14-288цс19, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого право на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах, що були предметом розгляду в тій справі, виникало з дня первинного встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності. Велика Палата також звернула увагу на те, що ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням професійних обов`язків, спричиняє фізичні та душевні страждання незалежно від визначеного ступеня втрати професійної працездатності.

Згідно з наданим позивачем висновком МСЕК з 08 січня 2024 року йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 70 відсотків унаслідок захворювань, пов`язаних із проходженням служби, та окремо 20 відсотків унаслідок травми, також пов`язаної з проходженням служби. Крім того, позивачу встановлено другу групу інвалідності.

Ці відомості є результатом спеціального медичного оцінювання, а не суб`єктивною оцінкою позивачем власного стану здоров`я. Вони підтверджують, що наслідки захворювань і травми набули визначеного медичними фахівцями функціонального вираження та істотно вплинули на професійну працездатність позивача.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 затверджено Порядок та Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності. Наказом МОЗ України від 10 грудня 2024 року № 2067 затверджено нову редакцію відповідного Порядку, яка набрала чинності 01 січня 2025 року та передбачає встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках у межах оцінювання повсякденного функціонування особи.

Оскільки ступінь втрати професійної працездатності позивача встановлено з 08 січня 2024 року, правову оцінку відповідного медичного документа належить здійснювати з урахуванням нормативного регулювання, чинного на дату його складення. Водночас подальша зміна процедури медичного оцінювання не спростовує юридичного значення раніше виданого висновку та не позбавляє його доказової сили.

Сам факт установлення другої групи інвалідності на певний строк із подальшим повторним оглядом не означає, що визначена в медичному документі втрата професійної працездатності є тимчасовою у значенні звичайної короткочасної непрацездатності. Строк, на який установлено інвалідність, і визначений ступінь втрати професійної працездатності є різними характеристиками медичного статусу особи. Необхідність повторного огляду сама по собі не спростовує факту встановлення втрати працездатності з визначеної дати.

У цій справі висновок МСЕК про втрату професійної працездатності узгоджується з довідкою ЛЕК № 967 від 13 жовтня 2023 року, у якій прямо зазначено, що захворювання та травма пов`язані з проходженням служби, а також із документами про встановлення другої групи інвалідності, звільнення позивача за станом здоров`я та призначення йому одноразової грошової допомоги.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що факт установлення позивачу з 08 січня 2024 року визначеного ступеня втрати професійної працездатності внаслідок захворювань і травми, пов`язаних із проходженням служби, підтверджений належними медичними документами. Сукупність цих доказів підтверджує стійкий характер негативних наслідків для здоров`я позивача та є істотною обставиною для визначення наявності моральної шкоди й розміру її компенсації.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Статтею 153 КЗпП України передбачено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Аналогічний обов`язок роботодавця щодо створення належних умов праці та додержання вимог законодавства про охорону праці закріплений у статті 13 Закону України «Про охорону праці».

Згідно зі статтею 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру. Особливий характер цієї служби зумовлює підвищені вимоги до стану здоров`я осіб, які її проходять, та покладає на відповідні органи обов`язок організовувати проходження служби з дотриманням установлених законодавством вимог щодо охорони життя і здоров`я особового складу.

За змістом статті 237-1 КЗпП України моральна шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом у разі порушення законних прав працівника, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Положення цієї статті підлягають застосуванню з урахуванням особливого характеру служби цивільного захисту та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18, щодо можливості відшкодування моральної шкоди особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

У цій справі довідкою лікарсько-експертної комісії № 967 від 13 жовтня 2023 року прямо встановлено, що захворювання та травма позивача пов`язані з проходженням служби. Висновком МСЕК визначено втрату професійної працездатності в розмірі 70 відсотків унаслідок захворювань та окремо 20 відсотків унаслідок травми, пов`язаних із проходженням служби. Крім того, позивачу встановлено другу групу інвалідності, а його звільнення відбулося за станом здоров`я.

Наведені обставини в сукупності підтверджують, що негативні наслідки для здоров`я позивача виникли та розвинулися під час проходження ним служби, а їх тяжкість унеможливила подальше проходження служби на попередніх умовах. Ці обставини мають оцінюватися разом із законодавчо визначеними обов`язками відповідача щодо організації та забезпечення проходження служби.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21.

За встановлення судом порушення відповідачем зазначених обов`язків, причинного зв`язку такого порушення з ушкодженням здоров`я позивача та завданими йому моральними стражданнями, обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається саме на відповідача як орган, у якому позивач проходив службу та який був зобов`язаний забезпечувати дотримання його законних прав у відповідних службових відносинах.

Посилання представника відповідача на те, що позивачу вже виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 272 520 грн, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку відшкодувати моральну шкоду за наявності встановлених законом підстав.

Одноразова грошова допомога, передбачена Кодексом цивільного захисту України, має соціальний та компенсаційний характер і виплачується у зв`язку з настанням передбачених законом обставин, пов`язаних із проходженням служби, ушкодженням здоров`я або встановленням інвалідності.

Натомість відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167, 1168 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України спрямоване на компенсацію фізичних і душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та інших немайнових втрат, яких зазнала особа внаслідок порушення її прав.

Отже, зазначені виплати мають різну правову природу, різні підстави призначення та різне цільове призначення. Одноразова грошова допомога не є компенсацією моральних страждань і не охоплює немайнові втрати, які є предметом розгляду в цій справі.

Такий правовий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18, у якій розмежовано одноразову грошову допомогу, передбачену законодавством про цивільний захист, та відшкодування моральної шкоди. Велика Палата виходила з того, що отримання передбаченої законом одноразової допомоги не позбавляє особу права вимагати відшкодування моральної шкоди за наявності самостійних правових підстав для такої компенсації.

Таким чином, виплата позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 272 520 грн не припиняє та не замінює обов`язку відповідача відшкодувати моральну шкоду, якщо встановлено порушення законних прав позивача, причинний зв`язок між таким порушенням і завданими стражданнями та інші передбачені законом підстави відповідальності.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу цивільного захисту з 28 серпня 1998 року до 6 листопада 2023 року, а згідно з висновком ЛЕК від 13 жовтня 2023 року № 967 його захворювання та травма пов`язані з проходженням служби. Надалі, з 08 січня 2024 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, а за результатами оцінювання визначено втрату професійної працездатності у розмірі 70 % унаслідок захворювань, пов`язаних із проходженням служби, та окремо 20 % унаслідок травми, пов`язаної з проходженням служби.

Сукупність цих обставин свідчить про істотне погіршення стану здоров`я позивача, обмеження його професійних можливостей та вимушене припинення служби за станом здоров`я, що об`єктивно пов`язано з фізичними й моральними стражданнями.

Колегія суддів також ураховує, що грошове відшкодування моральної шкоди за своєю природою не може повністю усунути негативні наслідки ушкодження здоров`я чи відновити попередній стан потерпілого, однак має забезпечити справедливу компенсацію зазнаних ним немайнових втрат. З огляду на характер і тривалість наслідків ушкодження здоров`я позивача, істотне обмеження його професійної працездатності та необхідність припинення служби за станом здоров`я, колегія суддів не вбачає підстав вважати заявлену суму такою, що виходить за межі розумного та справедливого відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судова колегія враховує тривалість проходження позивачем служби цивільного захисту, характер та тяжкість отриманих ним травматичних ушкоджень і захворювань, пов`язаних із проходженням служби, істотне погіршення стану його здоров`я, встановлення ІІ групи інвалідності, а також визначений ступінь втрати професійної працездатності, який становить 70 % унаслідок захворювань та 20 % унаслідок травми, пов`язаних із проходженням служби.

Колегія суддів бере до уваги, що зазначені обставини мають тривалий характер та істотно впливають на повсякденне життя позивача, його можливість реалізовувати професійні здібності й продовжувати службу за попередніх умов. Вимушене припинення позивачем служби за станом здоров`я, зумовлене наявними захворюваннями та наслідками травми, об`єктивно свідчить про істотні зміни у звичному способі життя позивача, необхідність пристосування до нових життєвих обставин, а також наявність фізичних і душевних страждань, пов`язаних із погіршенням стану здоров`я та обмеженням його професійних можливостей.

З огляду на зазначене судова колегія вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 163 668,19 грн є співмірним із характером та обсягом установлених у справі немайнових втрат, тяжкістю наслідків ушкодження здоров`я, ступенем обмеження професійних можливостей позивача та вимушеними змінами у його житті.

Зазначена сума не є надмірною з огляду на встановлені обставини справи та відповідає компенсаційній природі відшкодування моральної шкоди, метою якого є надання потерпілому грошової компенсації за перенесені фізичні й душевні страждання, а не покладення на відповідача додаткового майнового стягнення карального характеру.

Отже, з урахуванням установлених обставин справи в їх сукупності, характеру й обсягу фізичних та душевних страждань позивача, тяжкості наслідків ушкодження здоров`я, ступеня втрати професійної працездатності, а також засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів доходить висновку, що заявлена до стягнення сума моральної шкоди в розмірі 163 668,19 грн є обґрунтованою, співмірною та такою, що має компенсаційний характер, у зв`язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з пред`явленням позову про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, судовий збір, від сплати якого він був звільнений, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

За подання позовної заяви ціна якої становила 163 668,19 грн, з урахуванням подання її в електронній формі, розмір судового збору становить 2 422,40 грн. За подання апеляційної скарги, з урахуванням ставки судового збору, визначеної для оскарження рішення суду, та подання скарги в електронній формі, розмір судового збору становить 3 633,60 грн. Таким чином, загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, становить 6 056,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ЄДРПОУ 38631015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 163668 (сто шістдесят три тисячі шістсот шістдесят вісім) гривень 19 коп з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ЄДРПОУ 38631015) на користь Держави судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина