Рішення № 141386187 у справі № 161/23226/26 від 10.11.2026

Справа № 161/23226/26

Провадження № 2-о/161/685/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Антіпової Т.А.

з участю секретаря судового засідання Денис О.Ю.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника ОСОБА_2 , на строк 6 місяців, яким просив визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно заявника:

- заборони перебування в місці проживання (перебування) заявника за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборони наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання (перебування) заявника за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборони особисто і через третіх осіб розшукувати, переслідувати заявника і в будь-який спосіб спілкуватися з ним;

- заборони вести листування, телефонні переговори з заявником або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В обґрунтування вимог заяви зазначив, що ОСОБА_2 є його рідним дядьком, з яким він спільно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Впродовж тривалого часу заявник зазнає фізичного та психологічного насильства від ОСОБА_2 .

Посилається на те, що він неодноразово звертався до поліції з заявами про вчинення щодо нього ОСОБА_2 домашнього насильства. Також, посилається на те, що до ОСОБА_2 неодноразово складались працівниками поліції термінові заборонні приписи щодо вчинення ним домашнього насильства щодо заявника та його матері - ОСОБА_4 .

Також посилається на те, що він та його матір - ОСОБА_4 неодноразово звертались до працівників поліції щодо вчинення відносно нього домашнього насильства психологічного характеру кривдником - дядьком.

Відповідно до довідки від 05.10.2026 року його, ОСОБА_3 , побив вдома дядько і у нього забій м`яких тканин ділянки голови, травматична екстракція переднього зуба. Рекомендовано лікування.

Крім цього, посилається на те, що згідно направлення особи, яка постраждала від домашнього насильства до центру надання безоплатної правової допомоги № 36 від 08.10.2026 року останнього Управлінням соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Луцької міської ради направлено для отримання такої допомоги за фактом та з підстав вчинення фізичного домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , що, на думку заявника, свідчить про вчинення ОСОБА_2 фізичного насильства та застосування фізичної сили кривдника щодо постраждалої особи.

Окрім цього, посилається на те, що відповідно до довідки КП «МО ДМТГ» від 05.10.2026 року № 10978 йому встановлено наступний діагноз: «Забій м`яких тканин волосяної ділянки голови, забійні садна чола справа, верхньої та нижньої губи, травматична екстракція переднього зуба».

Також, посилається на те, що в даному випадку має місце і психологічне насильство, що виражається в нецензурній лайці, образах, погрозах ОСОБА_2 щодо нього, що підтверджується винесеним терміновим заборонним приписом Серії ЕТ № 116135 від 05.10.2026 року поліцією відносно ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням ним домашнього насильства в сім`ї психологічного та фізичного характеру щодо нього, як племінника. Такими діями ОСОБА_2 завдав йому фізичного болю та психологічних і душевних страждань.

Отже, з огляду на вищевикладене щодо наявності психологічного, фізичного насильства, що чинить ОСОБА_2 відносно заявника, а також наміри ОСОБА_2 , що виразилися в погрозах, побоях, переслідуваннях, психологічного тиску, зважаючи на систематичний характер вчинення ним домашнього насильства, враховуючи, що він як «жертва» домашнього насильства потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», просить суд заяву задовольнити.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.11.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду (а.с. 22).

09.11.2026 року представником заявника - адвокатом Спас Ю.О. подано через систему «Електронний суд» заяву про зменшення вимог, відповідно до якої ОСОБА_3 просить суд видати обмежувальний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , на строк 6 місяців, яким просив визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно заявника:

- заборони особисто і через третіх осіб розшукувати, переслідувати заявника і в будь-який спосіб спілкуватися з ним;

- заборони вести листування, телефонні переговори з заявником або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- заборони наближення до заявника на 50 метрів (а.с.42-43).

Представник заявника під час судового розгляду справи підтримала вимоги заяви про видачу обмежувального припису стосовно кривдника - ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про зменшення вимог, з підстав, викладених в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти видачі обмежувального припису, та обставин, якими заявник обґрунтовує необхідність його винесення, з підстав їх необґрунтованості та відсутності з його боку домашнього насильства відносно свого племінника ОСОБА_3 , зокрема, щодо систематичного характеру вчинення відносно нього фізичного та психологічного насильства.

Додатково пояснив суду, що за вказаною адресою: АДРЕСА_1 дійсно зареєстровані він, його сестра - ОСОБА_4 та його племінник ОСОБА_3 . Він та його сестра є співвласниками даного домоволодіння, проте всі витрати по утриманню даного будинку здійснює він, сестра та племінник жодної матеріальної допомоги у цьому не надають. Племінник ОСОБА_3 фактично разом з ними не проживає, періодично з`являється до своєї матері, оскільки він є її опікуном, проте поводить себе зухвало, неадекватно, що він пов`язує із систематичним зловживанням його племінником алкогольними напоями. Так, пояснив, що ОСОБА_3 є алкогольно залежною людиною, від чого неодноразово намагався лікуватися, проте жодного разу таке лікування не завершив, оскільки самовільно залишав медичні установи, де перебував на лікуванні.

Окрім цього пояснив, що жодних дій психологічного чи фізичного насильства по відношенню до свого племінника ОСОБА_3 він не вчиняв, навпаки, його сестра ОСОБА_4 неодноразово зверталась до нього за допомогою у випадках, коли її син ОСОБА_3 вживав алкогольні напої, зникав, не відповідав на телефонні дзвінки, задля пошуків та доставлення додому ОСОБА_3 . Такі випадки траплялись досить часто. Також пояснив, що траплялись такі випадки, коли ОСОБА_3 приходив до даного помешкання, вів себе зухвало, зневажливо ставився до нього, псував їжу, плював в його тарілку. Одного разу ОСОБА_3 , прийшовши до даного помешкання, двері були зачинені, і він побив вікна в даному будинку. Така поведінка ОСОБА_3 була систематичною, на фоні постійного зловживання алкогольними напоями та небажання це змінювати, що, відповідно, не подобалось ОСОБА_2

04.10.2026 року зранку він займався домашніми справами, косив газони, замаринував м`ясо на шашлик. ОСОБА_3 зранку був вдома, тому ОСОБА_2 запропонував йому допомогти по господарству, а потім разом посмажити шашлик, на що племінник відмовився та посилався, що в нього є свої справи, після чого пішов з дому. Через деякий час до нього прибігла сестра ОСОБА_4 та попросила допомогти знайти свого сина, оскільки той, начебто десь загуляв. ОСОБА_5 відмовився. Трохи згодом, на подвір`я його домоволодіння прийшов якийсь незнайомий чоловік, який привів ОСОБА_3 додому та вимагав від ОСОБА_2 матеріальної подяки за це. ОСОБА_2 відмовився будь-що давати цій особі, після чого він пішов. ОСОБА_3 був на подвір`і, в неадекватному стані: чи то алкогольне сп`яніння чи то наркотичне, він не може пояснити. Додатково пояснив, що побачивши племінника знов в такому стані, він почав давати йому ляпаси по обличчю з метою привести до тями, що в подальшому призвело до тілесних ушкоджень у ОСОБА_3 .

Зазначив, що шкодує про такі дії, які є наслідком його психологічного зриву, викликаним такої протиправною поведінкою племінника.

Після цього, сестра викликала працівників поліції, якими було відібрано від нього пояснення, складений відносно нього терміновий заборонний припис та, в подальшому, порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 125 КК України.

Разом з тим, просив звернути увагу суду на те, що нічого схожого з домашнім насильством по відношенню до племінника ОСОБА_3 він ніколи не вчиняв, більше того, жодного бажання бачити його і спілкуватися з ним не має, оскільки ОСОБА_3 є алкоголіком. Просив вирішити заяву ОСОБА_3 з урахуванням зменшення її вимог, на розсуд суду.

Під час судового розгляду справи була також допитані як свідки мати заявника, яка є також рідною сестрою заінтересованої особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , сусідка ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що заявник ОСОБА_3 є її рідним сином та її опікуном. Заінтересована особа ОСОБА_2 є її рідним братом. Вона проживає разом із братом за адресою: АДРЕСА_1 та вони є співвласниками даного домоволодіння. Її син ОСОБА_3 зареєстрований за даною адресою, проте не проживає постійно, оскільки, з її слів, ОСОБА_2 чинить постійний психологічний тиск на нього, виганяє з будинку та не дозволяє там жити. Також свідок підтвердила, що її син ОСОБА_3 має проблеми з алкоголем, є алкогольно залежною особою, від чого неодноразово проходив лікування, проте знову зривався. На сьогоднішній день, він також проходить курс реабілітаційного лікування від алкогольної залежності в християнському реабілітаційному центрі для алкогольно і наркотично залежних людей «Нове життя» з 21.10.2026 року. Щодо подій 04.10.2026 року пояснила, що того дня ОСОБА_7 пішов з дому, його не було досить тривалий період часу, згодом вона почала його розшукувати, проте він не відповідав на телефонні дзвінки. Коли вона до нього додзвонилася, то з`ясувала, що він знов перебуває в стані алкогольного сп`яніння та його веде додому якась невідома людина. Прийшовши додому, ОСОБА_7 був на подвір`ї, а ОСОБА_2 вийшов з будинку, побачив ОСОБА_8 в такому стані та почав давати йому ляпаси по обличчю, чим спричинив йому тілесні ушкодження, про що зазначив лікар-травматолог в медичній довідці. За наслідками таких дій, вона викликала працівників поліції, які приїхали, відібрали пояснення, склали відносно ОСОБА_2 терміновий заборонний припис, а згодом було порушено кримінальну справу, де її сина визнано потерпілим.

Додатково пояснила про те, що її брат систематично вчиняє щодо неї та її сина домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, проте з відповідними заявами до поліції зверталась лише вона, про що було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 , де потерпілою особою була вона, проте суд даний протокол закрив за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Дану постанову суду вона до апеляційної інстанції не оскаржувала.

Чому її син чи вона не звертались до правоохоронних органів із заявами на ОСОБА_2 щодо вчинення ним домашнього насильства по відношенню до її сина ОСОБА_3 пояснити не змогла. Як і не змогла пояснити, чому вона особисто не зверталась до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , якщо вважає, що така поведінка її брата є протиправною, систематичною та такою, що має ознаки домашнього насильства.

Свідок ОСОБА_6 надала суду наступні пояснення.

Так, вона пояснила, що є сусідкою ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , проживає на сусідній вулиці. Даних осіб знає, проте ніяких стосунків з ними не має. Пояснила суду, що періодично бачить ОСОБА_3 , коли той йде її вулицею чи сидить на цій вулиці, при цьому, він завжди перебуває в стані алкогольного сп`яніння, веде себе агресивно і неадекватно. Зазначає про систематичність такої поведінки ОСОБА_3 , жодного разу вона не бачила його тверезим.

Щодо ОСОБА_2 пояснила, що дану особу періодично також бачить, коли він займається домашніми справами, випадків його агресивної поведінки не бачила, як і не бачила жодного випадку конфлікту між будь-ким з цих осіб. Також, свідок повідомила, що їй нічого не відомо про виклики поліції до домоволодіння сусідів, а також випадків їх прибуття за викликом.

Заслухавши осіб, які беруть участь в розгляді справи, свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , дослідивши письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що заява не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.

ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним за цією адресою зареєстровані: ОСОБА_4 (мати); ОСОБА_2 (рідний дядько); ОСОБА_9 (донька дядька) (а.с. 14,15).

Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.01.1999 року спадкоємцями майна ОСОБА_10 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частках кожен: його дочка ОСОБА_4 та його син - ОСОБА_2 , 1982 року народження, що проживають в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається з 2/5 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_2 (а.с. 49).

Отже, станом на сьогоднішній день ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 , що визнавалось учасниками справи та ніким не оспорювалось.

Відповідно до термінового заборонного припису серії ЕТ № 116135 від 05.10.2026 року вбачається, що він виданий в зв`язку із вчиненням фізичного та психологічного насильства 04.10.2026 року о 23:20 год за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 за місцем проживання відносно свого племінника ОСОБА_3 . Даний терміновий заборонний припис стосовно кривдника винесений на 3 доби: з 05.10.2026 23:30 по 09.10.2026 року 00:30 (а.с. 10).

Відповідно до довідки від 05.10.2026 року № 10978, виданої черговим травматологом КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , побив вдома дядько та встановлений діагноз: «забій м`яких тканин волосяної ділянки голови. Забійні садна чола справа, верхньої та нижньої губи. Травматична екстракція переднього зуба». Рекомендовано амбулаторне лікування у травматолога за місцем проживання (а.с. 11).

Згідно направлення особи, яка постраждала від домашнього насильства до центру надання безоплатної правової допомоги № 36 від 08.10.2026 року останнього Управлінням соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Луцької міської ради направлено для отримання такої допомоги за фактом та з підстав вчинення фізичного домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 (а.с. 12).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.10.2026 року, зареєстровано кримінальне провадження № 12026035580000555 за ч. 2 ст. 125 КК України з наступною фабулою: «04.10.2026 року близько 23:20 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є дядьком ОСОБА_3 (в розумінні п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), перебуваючи на прилеглій території до будинку АДРЕСА_2 , в ході конфлікту спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ступінь та тяжкість яких встановлюється (а.с. 32).

Постановою дізнавача сектору дізнання Луцького районного управління поліції старшого лейтенанта поліції Король Максима Руслановича від 07.10.2026 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано потерпілим у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.10.2026 року (а.с. 33).

З копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 має статус учасника бойових дій (а.с. 34).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Так, правовідносини, що склалися між учасниками справи, регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов`язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов`язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

07 листопада 2011 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07 грудня 2017 року прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - дядько (тітка) та племінник (племінниця).

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь; економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, моржування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Зі змісту статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має, зокрема, постраждала особа або її представник.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

За заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Судом встановлено, що заінтересована особа ОСОБА_2 та заявник ОСОБА_3 , є рідним дядьком та племінником відповідно, які зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , проте, фактично за цією адресою заявник ОСОБА_3 не проживає, а лише періодично приходить до даного домоволодіння, оскільки там проживає його мати, ОСОБА_4 (а.с. 14-15).

Окрім цього, з пояснень ОСОБА_2 , які не заперечувались в судовому засіданні представником заявника, - ОСОБА_1 , та були підтверджені свідком ОСОБА_4 , всі витрати по утриманню даного домоволодіння несе заінтересована особа, ОСОБА_2 , який також є його співвласником разом із своєю рідною сестрою ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_3 в свій заяві вказує про систематичне вчинення щодо нього з боку ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру; неодноразового його звернення до правоохоронних органів із заявами стосовно вчинення щодо нього ОСОБА_2 домашнього насильства. Також посилається на те, що працівниками поліції неодноразово складались термінові заборонні приписи щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо нього та його матері - ОСОБА_4 .

Разом з тим, заявник жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог не надав.

Так, до матеріалів справи заявником долучено відповідь Луцького РУП ГУНП у Волинській області № 143215-2025 від 24.09.2025 року, надану на звернення ОСОБА_4 від 22.09.2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 тричі зверталась на лінію «102» з повідомленнями про вчинення щодо неї домашнього насильства її братом ОСОБА_2 : 06.01.2019 року, 15.09.2022 року та 06.09.2025 року. За наслідками виїзду по місцю проживання заявниці - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . 15.09.2022 року та 06.09.2025 року відносно ОСОБА_2 складено протоколи за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 16-17).

Окрім цього, заявником долучено до матеріалів справи копію направлення особи, яка постраждала від домашнього насильства до центру надання безоплатної правової допомоги № 44 від 09.09.2025 року щодо ОСОБА_4 у зв`язку із вчиненням щодо неї домашнього насильства братом - ОСОБА_2 (а.с. 13).

Проте, суд звертає увагу на ненадання стороною заявника жодних доказів щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за наслідками розгляду протоколів щодо нього.

Так, згідно з усними поясненнями свідка ОСОБА_4 , за наслідками розгляду адміністративного матеріалу в суді про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП в 2025 році провадження у справі було закрито за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. Зі слів ОСОБА_4 , дана постанова суду нею до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась.

Більше того, суд звертає увагу на той факт, що вищезазначені матеріали щодо ОСОБА_2 складались за заявами ОСОБА_4 , де потерпілою стороною була також вона - ОСОБА_4 . Жодного доказу того, що ОСОБА_3 або його мати - ОСОБА_4 звертались до правоохоронних органів із заявами про вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо свого племінника - ОСОБА_3 , матеріали справи не містять, як і не знайшло це свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Посилання ОСОБА_3 , в обґрунтування вимог заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , на порушення кривдником - ОСОБА_2 заборон термінового заборонного припису серії ЕТ № 116135 від 05.10.2026 року, під час якого, зі слів заявника, останній знову вчиняє домашнє насильство фізичного характеру та здійснює побиття заявника, не відповідає дійсності, є спотворенням дійсних фактів та явним перекрученням фактичних подій.

Так, судом встановлено та не спростовано заявником та його представником, що терміновий заборонний припис серії ЕТ № 116135 від 05.10.2026 року було винесено саме внаслідок вчинення ОСОБА_2 фізичного насильства щодо свого племінника ОСОБА_3 04.10.2026 року о 23:20:00.

Також, за наслідками саме цих подій 06.10.2026 року відомості по вищевказаному факту були внесені до ЄРДР № 12026035580000555 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Отже, випадок вчинення фізичного насильства щодо ОСОБА_3 його дядьком ОСОБА_2 мав одиничний характер, жодних доказів щодо систематичності таких дій з боку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_11 , заявником суду не надано.

Більше того, саме його, ОСОБА_3 , поведінка, яка характеризується проявами неадекватності та агресії внаслідок зловживання ним алкогольними напоями, викликає занепокоєння та дає підстави вважати такі дії провокацією подальшої поведінки осіб, які його оточують.

Так, під час судового розгляду справи заінтересованою особою було повідомлено суду про факт неодноразового лікування ОСОБА_3 від алкогольної залежності, при цьому, з його слів, жодного разу ОСОБА_3 не пройшов повний курс лікування, оскільки самовільно залишав медичну установу.

Зазначену інформацію підтвердила також й мати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , при цьому також зазначила, що станом на теперішній час її син ОСОБА_3 також проходить програму реабілітації в християнському реабілітаційному центрі для алкогольно і наркотично залежних людей «Нове життя» з 21.10.2026 року і по теперішній час, що підтверджується також копією довідки РО «НРГСХБ «Дім Євангелія» м. Рівне № 32 від 09.11.2026 року (а.с. 46).

Зазначену інформацію також підтвердив і допитаний судом свідок ОСОБА_6 , яка була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Отже, єдиним доказом на підтвердження протиправної поведінки ОСОБА_2 щодо свого племінника ОСОБА_3 , який наданий суду заявником, є докази порушеної кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125 КК України.

При цьому, суд, надаючи оцінку вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, в даному випадку, не знайшов підстав стверджувати про наявність таких ризиків з боку заінтересованої особи - ОСОБА_2 , оскільки нанесення ним тілесних ушкоджень (ляпасів) заявнику 04.10.2026 року о 23:20, на думку суду, не пов`язане з вчиненням домашнього насильства, а є тілесними ушкодженнями, ступінь яких, станом на день розгляду справи, не встановлена.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (частини перша та друга статті 17 КПК України).

Відповідно до преамбули Закону про запобігання домашньому насильству його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межах ЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2 КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

З огляду на вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення заяви, у зв`язку з недоведеністю заявником обставин, викладених у змісті поданої ним заяви та не доведеності того, що ОСОБА_2 підпадає під ознаку кривдника відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що обставини, викладені в заяві про видачу обмежувального припису, не підтверджені належними та допустимими доказами. Беручи до уваги наведені обставини, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про залишення заяви про видачу обмежувального припису без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ст. ст. 10, 12, 18, 76-81, 200, 259, 263-268, 293, 350-6 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова