Рішення № 141386220 у справі № 161/17247/26 від 27.10.2026

Справа № 161/17247/26

Провадження № 2/161/8124/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого судді Шестерніна В.Д.

за участю секретаря Рудчик А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,-

встановив:

І.Короткий зміст позовних вимог

13.08.2026 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТзОВ «Юбіджі Груп» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 15.07.2025, розірвано договір підряду №37 від 09.06.2023, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Юбіджі Груп», а також стягнуто з відповідача на користь позивача збитки, завдані неналежним виконанням договору підряду, в розмірі 617 400 грн, витрати на проведення технічних обстежень об`єкта в розмірі 23 000 грн, неустойку в розмірі 432 000 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, витрати на проведення судової експертизи у розмірі 30 291 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 596 грн та судовий збір в розмірі 9 628,16 грн

Станом на день звернення до суду рішення суду відповідачем не виконано, присуджені на користь позивача грошові кошти не сплачені ані добровільно, ані у порядку примусового виконання. Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання зі сплати позивачу присуджених судом коштів і таке прострочення станом на 13.08.2026 триває 394 дні.

Позивач просила суд стягнути на свою користь з відповідача інфляційні втрати в розмірі 47 808,99 грн та 3 % річних в розмірі 19 993,61 грн, нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання в розмірі 617 400 грн за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25.

ІІ.Стислий виклад позиції відповідача

02.09.2026 ТзОВ «Юбіджі Груп» через систему «Електронний суд» подало відзив на позовну заяву, який мотивувало тим, що причиною несплати коштів за рішенням суду є значне погіршення фінансового стану підприємства та те, що наразі його діяльність фактично заблокована у зв`язку із арештом рахунків. Як тільки на рахунках підприємства з`являться грошові кошти в необхідній сумі, то вони будуть стягнуті на користь позивача в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ІІІ.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу

Ухвалою суду від 19.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилася, представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників справи відсутні.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

ІV.Фактичні обставини справи

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25, яке постановою Волинського апеляційного суду від 15.07.2025 залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» про розірвання договору та стягнення коштів - задоволено частково. Розірвано договір підряду №37 від 09.06.2023, який укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Юбіджі Груп». Стягнуто з ТзОВ «Юбіджі Груп» на користь ОСОБА_1 збитки, завдані неналежним виконанням договору підряду в розмірі 617 400 грн, витрати на проведення технічних обстежень об`єкта в розмірі 23 000 грн, неустойку в розмірі 432 000 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а також витрати на проведення судової експертизи в розмірі 30 291 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 596 грн та судовий збір в розмірі 9 628,16 грн (а.с. 9-15).

На підставі цього рішення суду видано виконавчий лист №161/1380/25 від 15.08.2025, щодо примусового виконання якого відкрито виконавче провадження ВП №78942641 (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №78942641 від 26.08.2025, а.с. 16).

У зв`язку з невиконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25 ОСОБА_1 нарахувала ТзОВ «Юбіджі Груп» інфляційні втрати та 3 % річних згідно з ст. 625 ЦК України.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача становить 67 802,60 грн, з них: 47 808,99 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з серпня 2025 року до липня 2026 року, та 19 993,61 грн - 3% річних, нараховані за період з 16.07.2025 до 13.08.2026 (дані позовної заяви, а.с. 2-5, розрахунок заборгованості, а.с. 19).

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подав.

V.Мотиви суду та застосоване законодавство

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 в справі №127/15672/16.

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

Відповідач ТзОВ «Юбіджі Груп» має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 зі сплати боргу в розмірі 617 400 грн, яке засвідчене рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму такого грошового зобов`язання.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача становить 67 802,60 грн, з них: 47 808,99 грн - інфляційні втрати (нараховані за період з серпня 2025 року до липня 2026 року) та 19 993,61 грн - 3% річних (нараховані за період з 16.07.2025 до 13.08.2026).

Контррозрахунку заборгованості відповідач не подав. Суд не встановив неправильності наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Отже, позовні вимоги слід задовольнити.

VI.Судові витрати

Щодо судового збору

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 064,96 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Позивач заявив до стягнення 10 000 витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надав договір про надання правничої допомоги від 25.11.2024, детальний опис наданих послуг від 13.08.2026 (додаток №3 до договору про надання правничої допомоги від 25.11.2024), акт прийому-передачі наданих послуг від 13.08.2026, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 6-8, 20-22).

Такі витрати складаються з:

- ознайомлення з документами, правовий аналіз рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 та постанови Волинського апеляційного суду від 15.07.2025 у справі №161/1380/25, вивчення матеріалів виконавчого провадження №78942641, визначення бази та періоду нарахування, консультування клієнта (2 500 грн);

- підготовка позовної заяви, формування додатків та подання позовної заяви до суду - 5 000 грн;

- підготовка відповіді на відзив та інших заяв процесуального характеру, участі в судових засіданнях у суді першої інстанції - 2 500 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу, оскільки заявлена сума в розмірі 10 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт.

Вивчивши заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача, суд дійшов таких висновків.

В частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У постановах від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються документально.

Суд вважає, що не підлягають відшкодуванню в повному обсязі:

- витрати на підготовку відповіді на відзив та інших заяв процесуального характеру, участі в судових засіданнях у суді першої інстанції (2 500 грн), оскільки такі правові послуги позивачем не надавалися.

- витрати на ознайомлення з документами, правовий аналіз судових рішень у справі №161/1380/25, вивчення матеріалів виконавчого провадження №78942641, визначення бази та періоду нарахування, консультування клієнта (2 500 грн), оскільки такі послуги охоплюються правовою послугою щодо підготовки позовної заяви, формування додатків та подання позовної заяви до суду.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості їх складу та розумного розміру, суд вважає, що справедливо буде відшкодувати відповідачу за рахунок позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» на користь ОСОБА_1 67 802,60 грн (шістдесят сім тисяч вісімсот дві гривні, 60 копійок), з них: 47 808,99 грн - інфляційні втрати (за період з серпня 2025 року до липня 2026 року), 19 993,61 грн - 3 % річних (за період з 16.07.2025 до 13.08.2026), нараховані на підставі ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 617 400 грн, засвідченого рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.04.2025 у справі №161/1380/25.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 064,96 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп», місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 76, офіс 312; код ЄДРПОУ 43407965.

Дата складення повного рішення суду - 27.10.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Д. Шестернін