Ухвала № 141387008 у справі № 363/6523/26 від 10.11.2026

"10" листопада 2026 р. Справа № 363/6523/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючого - судді Баличевої М.Б., при секретарі Темченко В.В., розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Вишгород заяву про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державне спеціалізоване Господарське підприємство «Ліси України» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває справа №363/6523/26 за позовом керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державне спеціалізоване Господарське підприємство «Ліси України» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

09.11.2026 року до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури О. Таможні надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:1108 площею 0,1844 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:1109 площею 0,1956 га, яка перебуває у власності ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви вказала, що вказані ділянки є предметом спору в цивільній справі №363/6523/26 та існує реальна загроза подальшого відчуження спірних земельних ділянок на користь інших фізичних чи юридичних осіб, що також доводиться в позові недобросовісністю дій відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_1 отримав спірну ділянку [номер приховано]:33:022:1108 за договором дарування від свого брата ОСОБА_4 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є пов`язаними особами, бенефіціарами ПП «Парус» та співзасновниками ОК «СТ «Гуд Рівер» (колишня «Рублівка») достеменно знали про відведення земельної ділянки за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення та про наявність судового рішення у справі 363/4884/17 про витребування земельних ділянок, які увійшли до складу новостроних спірних земельних ділянок, а метою договору дарування земельної двялнки є штучне створення статусу «добросовісного набувача». Аналогічно є недобросовісною і поведінка відповідача ОСОБА_3 , яка 02.06.2026 набула у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:1109, частиною якої є земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:6004. Так, загальновідомі та загальнодоступні джерела інформації (зокрема, програмний комплекс Google Earth Pro, інтернет-ресурс Google maps, Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - ЄДРСР), містять дані про те, що вищевказані земельні ділянки кадастровими номерами [номер приховано]:33:022:6004, [номер приховано]:33:022:6005 вкриті лісовою рослинністю (за даними супутникової зйомки), та з 2017 року щодо них наявний судовий спір. Відомості про історію формування земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:33:022:1108 та [номер приховано]:33:022:1109 є відкритими та загальнодоступними. Державний земельний кадастр містить дані про земельні ділянки, з яких вони утворені, а Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - відомості про підстави виникнення права власності та про обтяження. Проявивши розумну обачність, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали можливість пересвідчитися, що спірні земельні ділянки утворені за рахунок земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:33:022:6004 та [номер приховано]:33:022:6005, щодо яких наявне судове рішення про витребування їх на користь держави, проте такої обачності не проявили. Вказане повністю підтверджується долученими прокуратурою до матеріалів справи доказами. Таким чином, попередні та поточні дії відповідачів (багаторазові послідовні об`єднання, поділ ділянок, а також їх відчуження на користь пов`язаних осіб - зокрема, договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ) свідчать про штучне створення статусу «добросовісних набувачів» та спрямовані виключно на уникнення повернення майна державі. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки може призвести до їх подальшого переходу до третіх осіб, зміни меж чи цільового призначення, що унеможливить ефективний захист та відновлення порушених інтересів держави. З огляду на викладене, застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту є повністю обґрунтованим, співмірним та необхідним способом захисту інтересів держави, спрямованим на збереження існуючого становища (status quo) до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Отже, заява про забезпечення позову обґрунтована необхідністю забезпечити можливість реального виконання рішення у справі та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні, у випадку задоволення позову, оскільки державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у разі відсутності забезпечення позову, дає їм право вільно ними розпоряджатись, у тому числі, відчужувати третім особам, здійснювати зміну її конфігурації шляхом поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками тощо

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України - заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

За правилами ст. 150 ЦПК України - позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, зупиненням продажу описанного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Таким чином, забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання. Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову згідно з роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №922/4587/13.

Під час розгляду питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача, на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову (Постанова від 19.02.2021 року у справі за №643/12369/19).

Таким чином, як і арешт, так і заборона відчуження майна допускається за умови, що майно належить відповідачу та є необхідність саме у цьому виді забезпечення позову.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31.01.2019 року у справі за №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим необмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 10.01.2024 року за №910/268/23, від 03.03.2023 року за №905/448/22, від 06.10.2022 року у справі за №905/446/22 та від 14.12.2022 року у справі за №922/1369/22.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись лише на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі за №754/5683/22 (провадження за №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Вирішуючи подану заяву, суд бере до уваги характер спірних правовідносин, вагомість поданих доказів та виходить з висунутих у цій справі позовних вимог. Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір. Предметом спору є витребування земельних ділянок з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підставами для забезпечення позову прокурор зазначає про реальну загрозу подальшого відчуження спірних ділянок на користь інших осіб, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, враховуючи зміст заяви, а також предмет позову, з яким прокурор звернувся за захистом порушених прав, суд дійшов висновку про наявність підстав згідно зі ст. ст. 149-153 ЦПК України для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладання арешту та заборони проводити будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна.

При цьому, суд зазначає, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Обраний вид забезпечення позову, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав сторін, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися цим спірним майном. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення суд зазначає наступне.

Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Відтак, вказана заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.149-153, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:1108 площею 0,1844 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:33:022:1109 площею 0,1956 га, яка перебуває у власності ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів. Оскарження ухвали суду про забезпечення позову не зупиняє її дії.

Головуючий М.Б. Баличева