Рішення № 141387064 у справі № 369/20439/25 від 11.11.2026

Справа № 369/20439/25

Провадження № 2/369/7178/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.11.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.,

за участю

Представник позивача Пилипчук Г.С.

Представник відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Боярська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 позивач звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 18.10.2025, а/з №1952.

Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, яке складається з частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги після померлої ОСОБА_4 є її діти : син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 .

У вересні 2025 позивач звернувся до Боярської державної нотаріальної контори з питання щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , однак нотаріусом його було проінформовано про пропущений ним строк для прийняття спадщини. Зазначає, що звертався до своєї сестри ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину після смерті матері, з проханням надати письмову згоду на подання ним заяви про прийняття спадщини після спливу встановленого строку. Проте отримання такої згоди виявилося неможливим, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду.

Зазначає, що 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Зазначає, що неодноразові зміни законодавства щодо обчислення строків для прийняття спадщини в умовах воєнного стану були непередбачуваними для спадкоємців та спричинили труднощі у своєчасному поданні відповідної заяви.

Позивач стверджує, що, керуючись положеннями законодавства, які передбачали зупинення перебігу строку для прийняття спадщини, він вважав, що строк для подання відповідної заяви продовжено у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Водночас, дізнавшись про зміни законодавства та сплив установленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку, він не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, позивач просить врахувати незначний, на його думку, проміжок часу між закінченням установленого законом строку для прийняття спадщини та зверненням до суду з відповідним позовом.

Також зазначає, що частина житлового будинку, яка увійшла до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , є його постійним місцем проживання з 19 листопада 2005 року. На підтвердження цієї обставини посилається на витяг з реєстру територіальної громади № 2025/015779524 від 27 жовтня 2025 року.

Просить суд витребувати у Боярської державної нотаріальної контори спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити йому, ОСОБА_2 , додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, витребувано з Боярської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10.12.2025 на адресу суду надійшла запитувана інформація.

23.12.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначив, що позивач у вересні 2025 року звернувся до Боярської державної нотаріальної контори з питання прийняття спадщини після смерті матері, однак нотаріусом його було повідомлено про пропущення встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів звернення до державного нотаріуса, зокрема роз`яснень нотаріуса чи постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а отже, на думку сторони відповідачки, не доведено факту порушення або невизнання прав позивача.

Крім того, у позовній заяві позивач фактично визнає, що протягом установленого законом строку ним не було вжито заходів, спрямованих на прийняття спадщини.

Щодо посилань позивача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» представник відповідачки зазначає, що відповідні положення щодо зупинення перебігу строку для прийняття спадщини зазнавали змін, однак на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 вже не діяли.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 пункт 3 постанови № 164, яким передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час дії воєнного стану, було виключено.

Зазначає, що посилання позивача на суперечливість та неодноразові зміни законодавства щодо строків прийняття спадщини в умовах воєнного стану є безпідставними, оскільки на час смерті спадкодавиці 02 листопада 2024 року відповідне законодавче регулювання залишалося незмінним понад рік.

Також представник відповідачки звертає увагу, що шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився 02 травня 2025 року, тоді як із позовною заявою позивач звернувся до суду лише 30 жовтня 2025 року, тобто майже через шість місяців після закінчення встановленого законом строку. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини в повному обсязі.

16.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив. З підстав тотожним викладеним у позовній заяв просив позов задоволити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.04.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 18 жовтня 2025 року Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, входить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 є сином померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 18 жовтня 2025 року.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що Боярською державною нотаріальною конторою вживалися заходи щодо встановлення кола спадкоємців, зокрема направлено запит до виконавчого комітету Боярської міської ради щодо осіб, які були зареєстровані разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини.

Відповідно до листа виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 10 листопада 2025 року № 273/13.01-26 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 28 квітня 2016 року до дня смерті.

Згідно з відомостями реєстру територіальної громади станом на 02 листопада 2024 року разом зі спадкодавицею за зазначеною адресою були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відомості про реєстрацію місця проживання позивача ОСОБА_2 за вказаною адресою відсутні.

Водночас відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2025/015779524 від 27 жовтня 2025 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 19 листопада 2005 року.

Позивач зазначив, що у вересні 2025 року звернувся до Боярської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини після смерті матері, однак нотаріус повідомив його про пропущення встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилається на запровадження воєнного стану в Україні, неодноразові зміни законодавства щодо строків прийняття спадщини, які, на його думку, створили правову невизначеність, а також на незначний проміжок часу між закінченням установленого законом строку та зверненням до суду.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , закінчився 02 травня 2025 року.

Згідно з ч.1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч.2 ст. 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Частиною третьою ст. 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є можливим за умови встановлення судом поважності причин пропуску такого строку.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця у вчиненні дій, необхідних для прийняття спадщини.

При цьому правила ч.3 ст. 1272 ЦК України можуть застосовуватися, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини та суд визнав ці обставини поважними.

Оцінка поважності причин пропуску строку повинна здійснюватися з урахуванням обставин кожної конкретної справи, зокрема характеру перешкод, часу їх виникнення, тривалості та впливу на можливість спадкоємця своєчасно подати відповідну заяву.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18 та від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Оцінюючи доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини у зв`язку зі змінами законодавства в умовах воєнного стану, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», з урахуванням внесених до неї змін, було передбачено зупинення перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану» пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 було виключено.

Зазначені зміни набрали чинності 23 травня 2023 року.

Таким чином, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 , положення щодо зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час дії воєнного стану вже не діяли.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164 суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, оскільки строки для прийняття спадщини встановлюються законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1270 ЦК України, якими встановлено шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Посилання позивача на те, що він вважав строк для прийняття спадщини продовженим до десяти місяців у зв`язку з дією воєнного стану, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідне нормативне регулювання було змінено ще у травні 2023 року, тобто більш ніж за рік до відкриття спадщини.

При цьому позивачем не наведено обставин, які б свідчили про існування об`єктивних перешкод для отримання інформації щодо чинного порядку прийняття спадщини або своєчасного звернення до нотаріуса.

Суд зазначає, що юридична необізнаність спадкоємця щодо строків та порядку прийняття спадщини, неправильне розуміння положень законодавства, а також помилкове переконання щодо продовження відповідного строку самі по собі не можуть вважатися поважними причинами його пропуску, оскільки не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів у вчиненні необхідних дій.

Сам по собі факт запровадження та продовження воєнного стану на території України також не є безумовною підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини без встановлення конкретних обставин, які перешкоджали спадкоємцю своєчасно звернутися із відповідною заявою.

Позивачем не зазначено та не доведено, яким саме чином запровадження воєнного стану перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини протягом періоду з 02 листопада 2024 року до 02 травня 2025 року.

Суд також враховує, що законодавством передбачена можливість подання заяви про прийняття спадщини не лише шляхом особистого звернення до нотаріуса, але й шляхом її надсилання засобами поштового зв`язку з дотриманням установлених вимог до оформлення такої заяви.

Натомість матеріали справи не містять доказів того, що протягом установленого законом строку позивач намагався подати відповідну заяву або що існували об`єктивні перешкоди для її подання будь-яким передбаченим законом способом.

Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 201/9865/23, суд зазначає, що висновки про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини мають застосовуватися з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи.

Зокрема, перебування спадкоємця за межами України, наявність об`єктивних перешкод для звернення до нотаріуса, зміни законодавства та тривалість пропуску строку підлягають оцінці в сукупності, а не окремо одна від одної.

У справі, що розглядається, позивачем не доведено наявності обставин, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання заяви про прийняття спадщини, а тому саме лише посилання на зазначену судову практику не свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, позивач посилається на незначний проміжок часу між закінченням строку для прийняття спадщини та зверненням до суду.

Разом із тим судом встановлено, що шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився 02 травня 2025 року, тоді як позовна заява подана до суду 30 жовтня 2025 року, тобто майже через шість місяців після спливу встановленого законом строку.

При цьому сама по собі тривалість пропуску строку не є самостійною підставою для його поновлення та підлягає оцінці разом з іншими обставинами, які могли перешкоджати спадкоємцю своєчасно прийняти спадщину.

Суд бере до уваги доводи позивача про те, що у вересні 2025 року він звернувся до нотаріуса, після чого намагався отримати письмову згоду відповідачки на подання заяви про прийняття спадщини, однак зазначені обставини виникли вже після закінчення шестимісячного строку та не пояснюють причин невчинення ним необхідних дій у період, відведений законом для прийняття спадщини.

Відмова іншого спадкоємця надати письмову згоду на прийняття спадщини після спливу встановленого строку сама по собі не свідчить про поважність причин його пропуску, а лише зумовлює необхідність судового вирішення питання за наявності передбачених частиною третьою статті 1272 ЦК України підстав.

Оцінюючи доводи позивача щодо проживання у житловому будинку, частина якого входить до складу спадкового майна, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку не заявив про відмову від неї.

Отже, для застосування зазначеної норми визначальне значення має встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.

Як встановлено судом, відповідно до листа виконавчого комітету Боярської міської ради від 10 листопада 2025 року № 273/13.01-26 спадкодавиця ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом із нею за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Натомість місце проживання позивача зареєстроване за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_1 .

Таким чином, наявні у матеріалах справи документи підтверджують, що на час відкриття спадщини позивач та спадкодавиця були зареєстровані за різними адресами.

Суд враховує, що реєстрація місця проживання не є безумовним доказом фактичного проживання чи непроживання особи за відповідною адресою. Водночас позивачем не надано інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували його постійне спільне проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини.

Посилання позивача на те, що у будинку АДРЕСА_1 також зареєстрована та проживає його малолітня дитина, не підтверджує факту спільного проживання позивача зі спадкодавицею на момент її смерті та не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини.

За таких обставин суд не встановив підстав вважати позивача таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Водночас предметом розгляду у цій справі є вимога про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а не встановлення факту постійного проживання зі спадкодавицею чи визнання права власності на спадкове майно.

Щодо доводів відповідачки про відсутність доказів звернення позивача до нотаріуса та постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд зазначає, що відсутність такої постанови сама по собі не виключає права спадкоємця на звернення до суду з позовом, передбаченим частиною третьою статті 1272 ЦК України.

Разом із тим наведені обставини не звільняють позивача від обов`язку довести поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Судом установлено, що позивач знав про смерть матері, мав право на спадкування за законом, однак протягом установленого шестимісячного строку не вчинив передбачених законом дій для прийняття спадщини.

Доказів того, що у зазначений період існували об`єктивні, непереборні та істотні труднощі, які унеможливлювали своєчасне звернення до нотаріуса, позивачем не надано.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підтверджують наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України.

Зокрема, посилання на дію воєнного стану, неодноразові зміни законодавства, помилкове розуміння порядку обчислення строку для прийняття спадщини, звернення до нотаріуса після його закінчення та відмову відповідачки надати письмову згоду на прийняття спадщини не свідчать про існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали подання відповідної заяви протягом установленого законом строку.

Отже, позивачем не доведено наявності передбачених частиною третьою статті 1272 ЦК України підстав для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Окрім цього, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду, як джерело права, та висновки ЄСПЛ, зазначені в рішенні від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («RuizTorijav. Spain», № 303А, п. 2958), про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 16, 1269, 1270, 1272 ЦК України,.ст. 4, 12, 13, 7681, 259, 263265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Боярська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 11 листопада 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ