Рішення № 141387227 у справі № 381/3400/26 від 30.10.2026

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2832/26

381/3400/26

Рішення

Іменем України

30 жовтня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Встановив:

01 червня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Справа передана на розгляд головуючому судді Самусі В.О.

Зі змісту позовних вимог слідує, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як первісним кредитором та відповідачем, як позичальником, було укладено договір № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Як слідує з умов зазначеного договору, сума кредиту - 15 000 гривень, строк кредитування - 360 днів, комісія за надання кредиту - 1 500 гривень, проценти нараховуються за ставкою 0,95 % щоденно в межах строку кредитування. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 67 800 гривень.

16 березня 2026 року було укладено додаткову угоду до договору № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Суму кредиту збільшено на 4 000 гривень, комісія за надання додаткових коштів - 400 гривень, орієнтовна загальна вартість кредиту - 85 804 гривні. Умови щодо розміру процентної ставки не змінювались.

Первісний кредитор умови договору щодо надання коштів виконав, проте, позичальницею умови договору були порушені, кошти за договором своєчасно не сплачені, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 69 880,08 гривень, з них: 16 670,10 гривень - сума кредиту, 37 056,24 гривні - проценти, що на нараховані первісним кредитором, 16 153,74 гривні - нараховані позивачем проценти.

Після укладення договору факторингу № 28/11/2025 від 28 листопада 2025 року, право вимоги за договором № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту перейшло до позивача, як нового кредитора.

Тому, посилаючись на невиконання відповідачкою умов договору, позивач просить стягнути з неї зазначену вище суму заборгованості, а також компенсувати понесені ним витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. За клопотанням представника позивача витребувано від АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо належності карткового рахунку відповідачу та зарахування коштів в період укладення кредитного договору та додаткового договору.

24 серпня 2026 року до суду надійшов лист АТ КБ «Приватбанк», яким були надані запитувані відомості, зокрема, підтверджено належність рахунку відповідачці та за рахування коштів, що відповідає сумі кредиту.

16 вересня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, якому стверджується про недоведеність переходу до позивача права вимоги, відсутність доказів укладення договору на умовах, вказаних позивачем, а також ненадання допустимих доказів існування заборгованості. Додатково зазначається про відсутність підстав для нарахування процентів і стягнення витрат на правову допомогу у сумі 10 000 гривень. Тому, представниця відповідачки просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

22 вересня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, зі змісту якої слідує, що доводи відповідачки та її представниці є неспроможними, а позовні вимоги підлягаю задоволенню.

В судове засідання учасники справи не з`явились, ними були подані заяви про проведення судового засідання за їхньої відсутності. Неявка зазначених осіб в силу приписів частини 1 статті 223 ЦК України не перешкоджає розгляду справи по суті. У зв`язку із неявкою цих, осіб фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення. У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 30 жовтня 2026 року до 12 години 30 хвилин.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини. Так, судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як первісним кредитором та відповідачкою, як позичальницею, було укладено договір № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Як слідує з умов зазначеного договору, сума кредиту - 15 000 гривень, строк кредитування - 360 днів, комісія за надання кредиту - 1 500 гривень, проценти нараховуються за ставкою 0,95% щоденно в межах строку кредитування. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 67 800 гривень.

16 березня 2026 року було укладено додаткову угоду до договору № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Суму кредиту збільшено на 4 000 гривень, комісія за надання додаткових коштів - 400 гривень, орієнтовна загальна вартість кредиту - 85 804 гривні.

Договір та додатковий договір підписані позичальницею шляхом використання електронного підпису. Відомості про використаний ідентифікатор наведені в у договорах.

Первісний кредитор умови договору щодо надання коштів виконав, зазначені обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи листвами ТОВ «ПЕЙТЕК» від 12 грудня 2025 року, а також відомостями, отриманими від АТ КБ «Приватбанк».

Відповідачка, як позичальниця, умови договору виконала частково. Згідно із розрахунком первісного кредитора, нею було сплачено кошти у сумі 8 216 гривень.

Відповідачка доказів погашення заборгованості у сумі більшій, ніж визнається кредитором не надала.

Згідно із розрахунком первісного кредитора, станом на момент відступлення права вимоги заборгованість за тілом кредиту - 16 670,10 гривень, за процентами - 37 056,24 гривні. Після відступлення права вимоги позивачем, як новим кредитором, були нараховані проценти у сумі 16 153,74 гривні.

Проценти нараховані в межах погодженого сторонами договору строку кредитування та за ставкою, визначеною в договорі.

Відповідачка заперечує правильність розрахунку заборгованості, однак іншого розрахунку заборгованості нею не надано.

Після укладення договору факторингу № 28/11/2025 від 28 листопада 2025 року право вимоги за договором № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту перейшло до позивача, як нового кредитора.

Обставини щодо переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги підтверджуються дорученим до справи реєстром боржників.

Відповідачкою не надано доказів оспорювання зазначеного договору факторингу в судовому порядку.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених обставин, суд вважає, що договір № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту був укладеним та є регулятором спірних правовідносин.

Суд вважає доведеними обставини, що внаслідок невиконання умов договору позичальницею виникла заборгованість, яка має бути стягнена з неї на користь позивача, як нового кредитора. В цьому випадку суд бере до уваги, що перехід права вимоги до позивача, як нового кредитора, підтверджений сукупністю долучених до справи доказів. Договір факторингу не є нікчемним та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Розрахунок заборгованості проведений правильно та не спростований відповідачкою, нею не надано іншого розрахунку заборгованості та доказів погашення заборгованості у розмірі більшому, ніж визнається відповідачем.

Тому, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.

Далі, суд критично оцінює доводи відповідачки щодо не підтвердження обставин погодження нею умов договору, так як використаний під час укладення договору алгоритм ідентифікації в повній мірі доводить обставини укладення договору і наявності волевиявлення відповідачки, як сторони договору, на його укладення. Суд додатково зауважує, що вона з заявами про підроблення документів чи про вчинення шахрайських дій до правоохоронних органів не зверталась.

Далі, сукупність наданих позивачем документів, а також отримані від банківської установити відомості підтверджують обставини отримання коштів в борг.

Проценти нараховані за ставкою та в межах строку кредитування. Відповідні умови договору в силу приписів статті 204 ЦК України є чинними та не оспорені відповідачкою. Розмір застосованої процентної ставки не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, що визначений в статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, суд відхиляє, як неспроможні, заперечення відповідачки та її представниці, що висловлені у відзиві на позов.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 69 880,08 гривень, з них: 16 670,10 гривень - сума кредиту, 37 056,24 гривні - проценти, що на нараховані первісним кредитором, 16 153,74 гривні - нараховані позивачем проценти.

Далі, позивачем заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 гривень.

Для підтвердження обставин щодо понесення цих витрат були надані ордер адвоката, рахунок на оплату наданих послуг від 26 травня 2026 року, акт прийому передачі наданих адвокатом послуг від 26 травня 2026 року, договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року.

Аналізуючи наявність підстав для стягнення з відповідачки цих витрат, суд виходить з наступного.

Так, статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає за необхідне зменшити суму відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 гривень.

Далі, враховуючи те, що позовні вимоги були задоволені повністю, суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 5387009 від 13 березня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту у сумі 69 880,08 гривень, з них: 16 670,10 гривень - сума кредиту, 37 056,24 гривні - проценти, що на нараховані первісним кредитором, 16 153,74 гривні - нараховані позивачем проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» 4 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» 2 662,40 гривні, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.