Рішення № 141387798 у справі № 551/1142/26 від 09.11.2026

Справа №551/1142/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2026 р. селище Шишаки Полтавської області

Суддя Шишацького районного суду Полтавської області Вергун Н.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Шишацької селищної ради Полтавської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

25 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Шишацької селищної ради Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі ордера № 38 від 31 січня 1992 року їй та членам її сім`ї було надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 .

Із часу вселення вона відкрито, безперервно та добросовісно володіє зазначеною квартирою, проживає в ній, утримує її, сплачує комунальні послуги та здійснює поточні ремонти.

Право власності на квартиру не зареєстроване, а рішенням виконавчого комітету Шишацької селищної ради від 26 серпня 2026 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на житло у зв`язку з тим, що будинок не перебуває в комунальній власності територіальної громади.

Вважаючи, що тривале, відкрите, безперервне та добросовісне володіння нерухомим майном є підставою для набуття права власності за набувальною давністю, просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,8 кв. м, у тому числі житловою площею 36,7 кв. м.

Розгляд справи позивачка просила проводити у її відсутність, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі.

Ухвалою суду від 25 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження, у зв`язку з чим розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче судове засідання о 08 год. 00 хв. 22 жовтня 2026 року ( а.с. 56 ).

06 жовтня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява про визнання позову ОСОБА_1 та розгляд справи у його відсутність ( а.с. 60 ).

21 жовтня 2026 року голова Шишацької селищної ради Полтавської області Тутка О.І. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у відсутність представника відповідача, при вирішені спору рада покладається на розсуд суду ( а.с. 61 - 62 ).

Ухвалою суду від 22 жовтня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, її розгляд призначено у відкритому судовому засіданні о 10 год. 00 хв. 09 листопада 2026 року ( а.с. 65 ).

06 листопада 2026 року від голови Шишацької селищної ради Полтавської області Тутки О.І. на адресу суду надійшло аналогічне за змістом клопотання.

За правилами ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши фактичні обставини справи, наявними в ній, доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

За змістом наведених положень закону набуття права власності за набувальною давністю є первинним способом виникнення права власності, для застосування якого необхідна сукупність юридичних фактів, зокрема добросовісність заволодіння чужим майном, відкритість і безперервність володіння протягом установленого законом строку та відповідний правовий характер такого володіння.

При цьому, сплив визначеного законом строку володіння майном не є безумовною підставою для виникнення права власності на нього.

У постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду, зокрема у пунктах 55, 56, зазначила, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення добросовісності та безтитульності володіння.

Безтитульним є фактичне володіння чужим майном, яке не ґрунтується на будь-якій правовій підставі.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що добросовісність особи повинна існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном. При цьому володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки в такому випадку особа володіє майном не як власник.

Отже, для правильного вирішення спору визначальне значення має не лише тривалість фактичного володіння спірним нерухомим майном, а насамперед правова підстава, на якій особа первісно набула можливість володіти та користуватися ним.

Судом встановлено, що на підставі ордера № 38 від 31 січня 1992 року, виданого виконавчим комітетом Шишацької Ради народних депутатів, позивачці ОСОБА_1 та членам її сім`ї було надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 20 ).

Зазначений ордер відповідно до положень житлового законодавства, чинного на момент його видачі, був правовою підставою для вселення до житлового приміщення.

Таким чином, позивачка набула можливість володіти та користуватися спірною квартирою не внаслідок обставин, які давали їй підстави вважати себе власником цього майна, а на підставі документа, що посвідчував право на зайняття житлового приміщення для проживання.

При цьому, ордер не є правовстановлюючим документом, який посвідчує виникнення права власності на квартиру, та не передбачає переходу такого права до особи, якій його видано.

Відтак із моменту вселення позивачка усвідомлювала правову природу набутого нею права на житлове приміщення, а саме права користування квартирою, а не права власності на неї. Наявність зазначеної правової підстави виключає можливість кваліфікації володіння позивачкою спірним майном як безтитульного у розумінні ч.1 ст. 344 ЦК України.

Із матеріалів справи не вбачається обставин припинення відповідного правового титулу користування житлом та подальшого виникнення передбачених законом умов набуття права власності за набувальною давністю.

Згідно з витягом із реєстру територіальної громади позивачка зареєстрована за адресою спірної квартири з 6 січня 1992 року ( а.с. 12 ).

Довідками Яреськівського старостинського округу від 3 вересня 2026 року № 737 та № 738 підтверджено проживання позивачки за відповідною адресою та реєстрацію членів її сім`ї ( а.с. 26 - 27 ).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 8 липня 2026 року, спірна квартира є трикімнатною, загальною площею 60,8 кв. м, у тому числі житловою площею 36,7 кв. м. ( а.с. 22 -23 ).

Зазначені докази підтверджують обставини проживання позивачки у спірному житловому приміщенні, його технічні характеристики та тривалість користування ним. Водночас такі докази не спростовують встановленого судом факту виникнення права користування квартирою на підставі ордера та не підтверджують набуття позивачкою права власності на неї.

Твердження позивачки про те, що протягом тривалого часу вона утримувала спірну квартиру, здійснювала її поточний ремонт та сплачувала житлово-комунальні послуги. Однак, наведені обставини, на думку суду, характеризують фактичне користування житлом та виконання обов`язків, пов`язаних із його утриманням, і не свідчать про зміну правової природи володіння нерухомим майном.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23, у якій зазначено, що користування житловим приміщенням, наданим на підставі ордера, його утримання, проведення ремонтів та сплата комунальних послуг не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки таке володіння здійснюється на відповідній правовій підставі.

Хоча у зазначеній справі предметом спору було службове житло, правовий висновок Верховного Суду щодо значення юридичного титулу користування майном узгоджується із встановленими обставинами справи за позовом ОСОБА_1 .

Оцінюючи доводи позивачки щодо відсутності державної реєстрації права власності на спірну квартиру, суд зазначає, що така обставина сама по собі не свідчить про відсутність власника нерухомого майна або припинення його права власності.

Згідно з довідкою Полтавського бюро технічної інвентаризації від 16 липня 2026 року за матеріалами бюро реєстрація права власності на квартиру, станом на лютий 2004 року, не проводилася ( а.с. 21 ).

Водночас наведені відомості не є достатнім підтвердженням відсутності права власності на це майно в інших осіб, зокрема, права, набутого відповідно до законодавства, чинного до запровадження сучасної системи державної реєстрації речових прав.

Рішення виконавчого комітету Шишацької селищної ради від 26 серпня 2026 року про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право власності на житло з підстав неперебування багатоквартирного будинку в комунальній власності територіальної громади не встановлює факту безхазяйності квартири та не підтверджує виникнення у позивачки права власності на неї ( а.с. 19 ).

Неможливість оформлення права власності шляхом приватизації внаслідок невизначеності правового статусу житлового будинку не є самостійною підставою для набуття права власності за набувальною давністю.

Правовідносини, пов`язані з приватизацією житлового фонду, та правовідносини щодо набуття права власності за набувальною давністю мають різні юридичні підстави виникнення і регулюються відповідними нормами законодавства. Тому, обставини, на які посилається позивачка як на перешкоди в реалізації права на приватизацію житла, не усувають необхідності доведення всіх умов, установлених ст. 344 ЦК України.

Щодо визнання відповідачем ОСОБА_2 позову суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є чоловіком позивачки та користувачем спірного житлового приміщення. Разом із тим, доказів належності йому права власності на квартиру або наявності повноважень розпоряджатися нею матеріали справи не містять, так як і не містять належних доказів, які дозволяли б установити особу власника спірного нерухомого майна. При цьому, відсутність таких відомостей не змінює встановленої правової підстави користування квартирою позивачкою.

За таких обставин, визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог не може підміняти собою встановлені законом підстави набуття права власності та не є достатньою підставою для задоволення позову.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивачкою доведено факт тривалого, відкритого користування спірною квартирою, однак не доведено наявності всіх передбачених ст. 344 ЦК України умов для набуття права власності на це майно за набувальною давністю.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що володіння позивачки квартирою від початку ґрунтувалося на відповідному юридичному титулі, який надавав їй право користування житловим приміщенням, але не передбачав переходу права власності.

З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, таке володіння не відповідає критерію безтитульності, необхідному для застосування частини першої статті 344 ЦК України.

Отже, тривалість проживання позивачки у квартирі, здійснення її утримання та відсутність державної реєстрації права власності на житло не створюють передбачених законом підстав для визнання за нею права власності за набувальною давністю, а відтак суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Питання судових витрат, що пов`язані з сплатою судового збору, суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15,16, 344 ЦК України, 10, 12, 77-81, 197-198, 200, 206, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Шишацької селищної ради Полтавської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - відмовити.

Судові витрати, що пов`язані з сплатою судового збору, - віднести на рахунок ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

відповідач: Шишацька селищна рада Полтавської області, місцезнаходження: 38000, Полтавська область, Миргородський район, сел. Шишаки, вул. Соборності, 2, код ЄДРПОУ 21048749.

Повний текст рішення суду складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий суддя: