Рішення № 141387944 у справі № 569/459/26 від 10.11.2026

Cправа № 569/459/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.11.2026 року

Корецький районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді Загородько Н.А.

секретар судових засідань Павлишина Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Корець за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Представник ТОВ "Дебт Форс" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 17 липня 2020 року між ТОВ "Інфінанс" та відповідачем укладено Договір про надання позики №[номер приховано] в електронній формі з використанням електронного підпису, на умовах строковості, зворотності та платності.

В подальшому, 18 жовтня 2021 року укладено договір № 18-10/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором №[номер приховано].

15 лютого 2023 року укладено договір № 15-02/23 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампіс Лігал» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором №[номер приховано].

12 травня 2023 року укладено договір № 12-05/23 відповідно до якого ТОВ «Кампіс Лігал»» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором №[номер приховано].

ОСОБА_1 допустила виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 59 330 грн. 92 коп., яка складається: 3 250 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 52 327 грн. 17 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги, 3 753 грн. 75 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками, згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості), яку представник позивача просить стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі.

Представник відповідача адвокат Щербяк Ю.В. подала до суду відзив на позов, згідно якого просила відмовити в задоволенні позову повністю, на підставі ч.4 ст.267 ЦК України, тобто у зв`язку із пропущенням позивачем строків позовної давності. Крім того вказала, що оскільки ОСОБА_1 не погашала відсотки, то пролонгація користування кредитними коштами не могла бути застосована, а тому строк кредитування становить саме 30 днів і закінчився 08 вересня 2020 року. Таким чином, вказує, що фактично стягненню з ОСОБА_1 підлягало б лише 4 956 грн. 25 коп. (3 250 грн. +1 706 грн. 25 коп.). Також, просила відмовити в задоволенні витрат на правову допомогу.

Згідно поданої відповіді на відзив представник позивача вказала, що встановлений строк дії договору 36 місяців з дня підписання договору, згідно п.1.7 Договору і саме протягом такого строку надається право користуватися діючим лімітом, які позичальник зобов`язаний повернути в рамках надання кредиту на умовах Договору та Правил. Заперечувала, що посилань сторони відповідача щодо пропущення строку позовної давності, зважаючи на дію карантинних обмежень, спричиненої коронавірусом та зупинку перебігу позовної давності, на строк дії введення воєнного стану в Україні. Також, заперечила щодо посилань про неспівмірність витрат на правову допомогу. Тому наполягала на задоволенні позову повністю.

Представник відповідача адвокат Щербяк Ю.В. подала до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких наполягала на тому, що реальна заборгованість ОСОБА_1 становить 4 956 грн. 25 коп. (3 250 грн. тіло кредиту, згідно траншу і 1 706 грн. 25 коп. відсотки, що нараховані на 30 днів), а нарахування відсотків поза межами строку кредитування не допускається. Просила, правову допомогу стягнути, пропорційно до задоволеної частини вимог позивача.

Представник відповідача адвокат Щербяк Ю.В. в судове засідання не з`явилася, подала заяву про проведення судового засідання без її участі, на підставі поданих заперечень.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд справи без її участі, позов просила задоволити повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №[номер приховано], відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 20 000 грн. з максимальною відсотковою ставкою 1,75 %, що нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості, в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем (п.1.2, 1.6 Договору).

Таким чином, зі змісту наведених положень договору убачається, що сторони погодили строк дії договору тривалістю 36 календарних місяців, протягом якого позичальник має право користуватися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, а проценти нараховуються за кожен день фактичного користування такими коштами.

Тобто, проценти могли нараховуватися лише протягом строку користування окремим траншем, не враховує наведеного розмежування умовами договору строку користування траншем та строку дії договору і користування кредитними коштами в межах відновлювальної кредитної лінії.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач отримала кредитні кошти 10 серпня 2020 року, згідно довідки ТОВ "Інфінанс" від 17 січня 2025 року в сумі 3 250 грн. Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем за період з 10 серпня 2020 року (отримання траншу) по 17 липня 2023 року (дата закінчення строку дії кредитного договору). Отримання коштів у вказаній сумі не заперечується і стороною відповідача.

Тобто, вказаний період повністю охоплюється 36-місячним строком дії договору, який обчислюється з 10 серпня 2020 року, та не виходить за межі погодженого сторонами строку користування кредитними коштами.

Таким чином, нарахування процентів здійснено не за межами строку, визначеного договором, а в межах погодженого сторонами періоду користування кредитними коштами.

Саме по собі посилання представника відповідача на неправильність нарахування процентів без спростування конкретних положень договору та без наведення правильного, на його думку, розрахунку заборгованості не може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення суми.

При укладенні кредитного договору відповідач сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, номер банківської картки. Саме на вказаний нею номер телефону було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористалася, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.

Договір позики укладено в електронній формі, шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором (5w510d).

Підписанням договору позики відповідач підтвердила, що вона повністю ознайомлена з усіма його умовами, в тому числі, з Правилами.

18 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №18-10/21, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі і за договором позики №[номер приховано] від 17 липня 2020 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1

15 лютого 2023 року укладено договір № 15-02/23, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампіс Лігал» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором №[номер приховано].

12 травня 2023 року укладено договір № 12-05/23, відповідно до якого ТОВ «Кампіс Лігал»» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором №[номер приховано]. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» є правонаступником кредитора за договором кредиту.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.

З матеріалів справи вбачається, що первісний позивач повністю виконав взяті на себе зобов`язання, а позичальник навпаки, порушив умови Договору в частині вчасного повернення кредиту, а також відсотків за користування ним, в зв`язку з чим станом на 09 січня 2026 року за ним рахується заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №[номер приховано] від 17 липня 2020 року, у розмірі 59 330 грн. 92 коп., яка складається: 3 250 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 52 327 грн. 17 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги, 3 753 грн. 75 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками, згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості).

Згідно зі ст.525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання.

Порушення боржником умов договорів є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Згідно ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Укладення договору у запропонованій формі із запропонованими умовами, відповідало внутрішній волі відповідача, оскільки саме вона зареєструвалася в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Інфінанс», заповнила заявку, встановленої форми на сайті відповідача на отримання кредиту, повідомивши інформацію про власні прізвище ім`я та по батькові, дату народження, паспортні дані, податковий номер, контактні дані: адресу реєстрації та місця проживання, контактний номер мобільного телефону, номер банківської карти, обрав суму кредиту, проценти за користування кредитом, суму для виплати та строк виплати, підтвердивши, що вказав повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджується довідкою про ідентифікацію є належним та допустимим доказом укладання між сторонами правочину. Сам факт укладення договору не заперечується стороною відпровідача.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20).

Окрім цього, відповідач була вільна у виборі фінансової установи для отримання кредиту, а факт отримання коштів, підтверджує вільне волевиявлення на вчинення правочину.

До позиції сторони відповідача, викладеній у відзиві суд відноситься критично і сприймає його як спосіб уникнення відповідальності з огляду на те, що всі умови кредитного Договору були узгоджені між сторонами та засвідчені їх електронними підписами.

Отже, оскільки в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти, користувалася ними, заперечень за період з 17 липня 2020 року (дата укладення договору) по 17 липня 2023 року (кінцевий строк нарахування процентів) на адресу позивача вона не надсилала, продовжувала користуватися кредитними коштами, що відповідачем в ході розгляду справи не згадувалось, а відповідно, і не оскаржувалось, а також те, що кредитний договір не був ним розірваний, відповідно до умов Договору, то суд дійшов до висновку про законне нарахування процентів за період з 10 серпня 2020 року по 17 липня 2023 року.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог відповідач суду не надав, а тому у суду є підстави вважати, що ці доводи відповідача є недоведеними.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17 та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що відповідачем порушуються умови укладеного договору по своєчасному поверненню суми кредиту та відсотками за користування кредитом, внаслідок чого утворився борг перед позивачем у зазначеній сумі. Таким чином, суд визнає, що відповідач в односторонньому порядку відмовилася від належного виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Суд погоджується із розрахунком позивача, оскільки контррозрахунку відповідачем не надано, а іншого не встановлено.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що на підставі наданих стороною позивача доказів встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором щодо повернення отриманих коштів належним чином не виконує, відповідачем доводи позову не спростовані та не надано суду докази належного виконання кредитних зобов`язань, а відтак суд вважає позов обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає, що посилання сторони відповідача про застосування строків позовної давності не підлягають застосуванню з таких підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна лавність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого пивіпьного поава або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N? 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Відповідно до п. 12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, перебіг таких строків було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому - воєнного стану і тому строки позовної давності не були пропущені ТОВ "Дебт Форс".

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов задоволено повністю, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 16 000 грн.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Сторона відповідача просила стягнути витрати на правову допомогу, пропорційно до задоволенної частини вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають з відносин банківського кредитування та є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні, який подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 353 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" заборгованість за Договором №[номер приховано] від 17 липня 2020 року в загальному розмірі 59 330 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста тридцять) грн. 92 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс", зареєстроване місцезнаходження: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, прим.369, офіс 1, ЄДРПОУ 43577608;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н.А. Загородько