Рішення № 141388359 у справі № 711/10029/26 від 10.11.2026

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10029/26

Провадження № 2/711/4985/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Стозуб С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулось до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором №2481266 від 04.08.2025 року в розмірі 136 39,94 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 04.08.025р. між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем був укладений договір №2481266, на підставі якого відповідач отримав у кредит 40 000 грн. На підставі Договору №26-06/26 від 26.06.2026р., укладеного між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», до останнього перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором №2481266 від 04.08.2025р. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором за ним обчислюється заборгованість на загальну суму 156 399,94грн., з яких: 39 999,96 грн. - тіло кредиту; 82 800 грн. - нараховані проценти на дату відступлення права вимоги; 13 599,98 грн. - нараховані проценти з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості; 20 000 грн. - пеня. Оскільки відповідач не виконує своїх грошових зобов`язань з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом. Однак, просить стягнути із відповідача неповну суму заборгованості, а саме 136 399,94 грн., з яких: 39 999,96 грн. - тіло кредиту; 82 800 грн. - нараховані проценти на дату відступлення права вимоги; 13 599,98 грн. - нараховані проценти з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості.

Від відповідача заперечень проти позову не надходило.

08.10.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в позовній заяві стороною позивача було викладено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а також зазначено що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідач також не з`явився. Про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом доставлення судової повістки про виклик до суду до електронної скриньки відповідача (документ доставлено 09.10.2026р.) та шляхом розміщення оголошень про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

04.08.2025р. між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (кредитор) та відповідачем (позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №2481266 (далі - Договір №2481266), відповідно до якого відповідач 04.08.2025р. отримав кредитні кошти в розмірі 40 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, і зобов`язувалась повернути кредит та сплатити проценти за його користування /а.с. 18-38/.

Умовами договору передбачено, що кредит надається строком на 360 днів, стандартна процентна ставка за весь строк користування кредитом - 1% в день, знижена процентна ставка - 0,25%, яка застосовується у випадку, якщо Споживач, як учасник Програми лояльності Товариства, в дату першого платежу - 03.09.2025р. або протягом наступного календарного дня, що слідує за вказаною датою, сплатить кошти у сумі першого платежу, визначеного в Графіку платежів. Загальні витрати на дату укладення договору складають: за стандартною процентною ставкою за весь строк кредитування - 144 000 грн., за стандартною процентною ставкою, з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, - 135 000 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк кредитування - 184 000 грн., за стандартною процентною ставкою, з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, - 175 000 грн.

Разом з підписанням Договору №2481266 відповідач був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту та графіком платежів /а.с. 24, 27-29/.

04.08.2025р. згідно договору №2481266 від 04.08.2025 року відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 40 000 грн. шляхом їх перерахування позичальником на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією ТОВ «ПЕЙТЕК» від 26.06.2026р. /а.с. 39/, а також відомостями АТ КБ «ПРИВАТБАНК», наданими на виконання ухвали суду.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №2481266 від 04.08.2025 року відповідачем було сплачено 38 200,04 грн., з яких: 0,04 грн. - на погашення заборгованості за тілом кредиту, 38 200грн. - на погашення заборгованості за процентами. Починаючи з 02.12.2025р. відповідачем не здійснювалося належних платежів для погашення своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого за ним станом на 26.06.2026р. обліковувалася заборгованість за договором №2481266 в загальній сумі 142 799,96 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 39 999,96 грн.; заборгованість за процентами - 82 800 грн. При цьому, заборгованість за процентами нарахована за період з 04.08.2025р. по 26.06.2026р. включно, тобто в межах строку дії договору, визначеного п. 3.1 договору; пеня - 20 000 грн. /а.с. 42-45/.

26.06.2026р. між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (клієнт) та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (фактор) укладено договір факторингу №26-06/26, за умовами якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло шляхом купівлі належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» права грошової вимоги до боржників, вказаних в Реєстрі боржників, що є додатком до Договору (п. 2.1 договору), в тому числі і права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2481266 від 04.08.2025р. на загальну суму 142 799,96 грн. (а.с. 46-60/.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного позивачем станом на 14.09.2026р., розмір заборгованості відповідача за Договором №2481266 від 04.08.2025р. складає 156 399,94 грн., з яких: 39 999,94 грн. - тіло кредиту; 82 800 грн. - відсотки, що нараховані до 26.06.2026р.; 13 599,98 грн. - відсотки, що нараховані в період з 27.06.2026р. по 14.09.2026р. (фактично нараховані за 34 дні, в межах строку дії договору, виходячи із розрахунку: 39 999,96 грн. х 1% х 34 дні = 13 599,98 грн.); 20 000 грн. - штрафні санкції /а.с. 61/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане в добровільному порядку його грошове зобов`язання за Договором №2481266 від 04.08.2025р., то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 136 399,94 грн., з яких: 39 999,94 грн. - тіло кредиту; 96 399,98 грн. - заборгованість за процентами. Позовних вимог про стягнення із відповідача штрафних санкцій в розмірі 20 000 грн. позивач не заявляв.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позовні вимоги обумовлені порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №2481266, що був укладений нею з ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ».

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором кредиту №2481266 від 04.08.2025р. обумовлено дійсністю договору факторингу №26-06/26 від 26.06.2026р., на підставі якого право вимоги кредитора було відступлене на користь позивача.

В даному випадку предметом позовних вимог є заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом по кредитному договору №2481266 від 04.08.2025р. Аналіз змісту наданих позивачем розрахунків свідчить, що заборгованість за процентами за користування кредитом виникла внаслідок її нарахування первісним кредитором та новим кредитором в межах строку вищевказаного договору.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору кредиту відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 136 399,94 грн. є обґрунтованими і правомірними.

При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та оплати послуг правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають повному задоволенню, а відтак на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача витрати з оплати судового збору в повному обсязі.

Також суд бере до уваги, що позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 25 000 грн.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024р.; заявка про надання юридичної допомоги №2965 від 03.08.2026р.; витяг з акту №42 від 31.08.2026р. про надання юридичної допомоги.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- надання усної консультації з вивченням документів (2 години, загальна вартість 4 000 грн.);

- складання позовної заяви (6 години, загальна вартість 18 000 грн.);

- письмова (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики), (1 година, загальна вартість 3 000 грн.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі та стосуються надання споживчого кредиту. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Представництво інтересів позивача здійснювалось Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності. Враховуючи, що основним видом діяльності позивача є надання інших фінансових послуг, що передбачає надання публічних послуг зі споживчого кредитування, то слід виснувати, що претензійно-позовна робота з боржниками позивача має однотипний характер.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 25 000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями, складанням процесуальних документів).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, час, витрачений на надання таких послуг, а також відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 662,40 грн. (2 662,40 грн. + 5 000 грн.).

На підставі викладеного вище та керуючись ст. ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОРУ 42640371; місцезнаходження за адресою: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 03150) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2481266 від 04.08.2025р. в розмірі 136 399,94 грн. та 7 662,40 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 144 062,34 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 10 листопада 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко