Постанова № 141388573 у справі № 909/1210/26 від 05.11.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Львів Справа № 909/1210/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.

за участі секретаря судового засідання - Псярук О. В.

представники сторін:

від скаржника - Максим`юк В. Я.

розглянув матеріали апеляційної скарги Коломийської міської ради (вх. ЗАГС № 01-05/3326/26 від 05.10.2026)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Рочняк О. В.) від 24.09.2026

у справі № 909/1210/26

за позовною заявою Коломийської міської ради (78203, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Коломия, проспект Михайла Грушевського,1, КОД ЄДРПОУ 04054334)

до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 257 866, 38 грн

ВСТАНОВИВ:

Коломийська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 257 866, 38 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0007, яка розташована за адресою: вул. Джерельна,2 (раніше вул. Мамутова,2) с. Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область, з яких: 80 980, 85 грн - безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю, 173 684, 55 грн - інфляційні втрати та 3 200, 98 грн - 3% річних за період з 01.01.2021 по 01.07.2026.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 24.09.2026 у справі №909/1210/26 відмовив у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин (з 01.01.2021) відповідач уже не мав статусу фізичної особи-підприємця, так як його підприємницьку діяльність припинено 10.01.2017, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру. При цьому договір оренди земельної ділянки, укладений між Товмачицькою сільською радою та Іванюком І.В. як фізичною особою - підприємцем, припинив свою дію 21.02.2018, а заявлені до стягнення кошти стосуються періоду подальшого користування земельною ділянкою без належно оформлених правових підстав.

За висновком місцевого господарського суду, спір виник між органом місцевого самоврядування та фізичною особою з приводу користування земельною ділянкою і збереження коштів у розмірі орендної плати, а тому не пов`язаний зі здійсненням відповідачем господарської діяльності.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підстави позову та характер спірних правовідносин суд дійшов висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим, керуючись пунктом 1 частини першої статті 175 ГПК України, відмовив у відкритті провадження у справі.

05.10.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Коломийської міської ради на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 у справі №909/1210/26.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.10.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Коломийської міської ради на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 у справі №909/1210/26; призначив розгляд справи на 05.11.2026 об 11 год 00 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання № 4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував у Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи №909/1210/26.

В апеляційній скарзі Коломийська міська рада просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 у справі №909/1210/26, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Покликається на такі обставини: суд першої інстанції формально дійшов висновку про невідповідність справи до господарської юрисдикції лише на тій підставі, що договір оренди було укладено з фізичною особою-підприємцем (ФОП Іванюк І.В.), яка згодом (10.01.2017) припинила свою підприємницьку діяльність; відповідач є власником об`єкта нерухомості (магазину-кафе) на земельній ділянці комунальної власності, яка надавалася для комерційного використання, після припинення статусу ФОП відповідач продовжував користуватися ділянкою для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності та зобов`язаний сплачувати кошти за фактичне користування землею без оформлення документів; скаржник наголошує на порушенні норм процесуального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи й висновкам Верховного Суду; відповідно до змін до Господарського процесуального кодексу України (з 15 грудня 2017 року), припинення підприємницької діяльності фізичної особи до подання позову не може бути підставою для закриття чи відмови у відкритті провадження у справах, пов`язаних із її колишньою підприємницькою діяльністю.

Таким чином, на думку скаржника, судом першої інстанції неповністю з`ясовано обставини справи, допущено невідповідність висновків обставинам справи та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали згідно зі ст. 280 Господарського процесуального кодексу України та направлення справи для продовження розгляду.

29.10.2026 через систему «Електронний суд» представниця відповідача - адвокатка Неште А.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Коломийської міської ради на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 у справі №909/1210/26 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Коломийської міської ради та встановлено учасникам справи десятиденний строк з дня вручення відповідних ухвал для подання відзивів на апеляційні скарги.

Водночас зазначений відзив поданий після спливу встановленого судом процесуального строку. При цьому клопотання про поновлення пропущеного строку на їх подання, а також обґрунтування поважності причин такого пропуску до суду апеляційної інстанції не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви і клопотання, які без поважних причин не були подані в строк, визначений судом.

Оцінивши поданий представницею відповідача відзив, зважаючи на його подання з пропуском строку, а також з огляду на відсутність клопотання про поновлення такого строку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення відзиву без розгляду.

03.11.2026 через систему «Електронний суд» представниця відповідача - адвокатка Неште А.І. подала заяву про розгляд справи без участі.

Інших клопотань, заяв передбачених в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

05.11.2026 в судовому засіданні в залі суду взяла участь представниця скаржника, яка підтримала позицію, висловлену в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, який не з`явився в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Основного Закону України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правова позиція Верховного Суду, висловлена, зокрема, в постанові від 08 вересня 2026 року у справі № 904/4090/25.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022р. у справі № 904/1448/20.

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником нежитлових приміщень (контора) загальною площею 165,7 кв. м розташованій за адресою: Івано-Франківська область, с. Товмачик, вул. Мамутова, будинок 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1011260926232. Підставою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 13.07.2007, видавник: виконавчий комітет Товмачицької сільської ради.

На думку позивача, нежитлова будівля, що перебуває у власності відповідача, є об`єктом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності як крамниця. Як стверджує позивач, земельна ділянка під зазначеним об`єктом нерухомого майна за договором оренди від 21.02.2008 року передавалась для комерційного використання.

Відтак, за твердженнями позовної заяви, в даному випадку виник спір з відповідачем, який використовує об`єкт нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, а тому дана справа має розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18.

Отже, фізична особа без державної реєстрації як підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, в тому числі пов`язану із використанням та розпорядженням об`єктом нерухомості.

Судова колегія зауважує, що відповідач у даній справі є власником спірного майна - нежитлових приміщень контори, як фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, доказів протилежного матеріали справи не містять та не заперечується з боку позивача.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №910/7781/19, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, не мають господарського характеру, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Положеннями ст.ст.316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, зокрема, наведена вище Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлова будівля, яка розташована на спірній земельній ділянці належить відповідачеві як фізичній особі, є будівлею контори. Будь-якої технічної документації щодо зазначеної будівлі, на підставі дослідження якої можна було б дійти обґрунтованого висновку про те, що будівля є об`єктом комерційної нерухомості, або є пристосованою для здійснення в ній тієї чи іншої господарської діяльності, в тому числі торгівельної, позивачем не подано.

При цьому посилання позивача на відповідні положення договору оренди від 21.02.2008 покладені в основу судового рішення щодо визначення ознак юрисдикції господарських судів бути не можуть, оскільки, по-перше, зазначений договір припинив свою дію, по-друге, доказів реалізації сторонами договору його положень в частині комерційного характеру використання земельної ділянки, шляхом здійснення відповідачем передбаченої пунктом першим договору реконструкції нежитлового приміщення під магазин-кафе, позивачем не подано.

Крім того, відповідно до акту №5 обстеження земельної ділянки від 03.09.2025 на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0007, площею 0, 1036 га, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Товмачик , вул. Мамутова, 2, розташований об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (контора), загальною площею 165,7 кв. м.

За даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (контори), розташованого в межах земельної ділянки, що обстежується, є Іванюк Ігор Васильович, на підставі свідоцтва про право власності САВ №347523.

Земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0007, площею 0,1036 га, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Товмачик, вул. Мамутова, використовується без правовстановлюючих документів за період 01.01.2021-31.07.2025. На момент обстеження приміщення замкнуте і не використовується. Зі слів місцевих мешканців будівля зачинена впродовж багатьох років.

Сукупність наведених обставин на думку колегії суддів свідчить про відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження комерційного використання відповідачем станом на момент звернення позивача з цим позовом спірною земельною ділянкою.

Таким чином, докази використання відповідачем спірного майна саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні.

Відтак, колегією суддів враховується правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17, відповідно до якого спір між міською радою та фізичною особою - підприємцем про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди або наявності правовстановлюючих документів не належить до господарської юрисдикції, якщо відповідач не використовує цю земельну ділянку в господарській діяльності.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в правовідносинах, про які йдеться в позові, пов`язаних із цим об`єктом нерухомого майна, відсутні ознаки господарської діяльності.

Судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні ознаки господарського спору, за сукупності таких критеріїв: відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності, між сторонами відсутні господарські відносини, позивачем жодним чином не доведено факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірному об`єкті, а також відсутні у законі норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Скаржник не спростував висновок суду про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що свідчить про те, що позивач повинен звертатись до суду загальної юрисдикції відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає про відсутність імперативних норм ст. 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

Доводи скаржника про те, що відповідач є власником спірного нерухомого майна, в яких здійснюється господарська діяльність, відхиляються колегією суддів як необгрунтовані. В даному випадку слід виходити не з того, що відповідач є власником нерухомого майна, а з того, що господарські відносини з відповідачем у позивача відсутні.

Як вказано вище, відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

При цьому, суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 постановлена з повним і правильним застосуванням норм процесуального права, а підстави для її скасування або зміни відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Коломийської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 24.09.2026 у справі №909/1210/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 11.11.2026.

Головуючий суддя В. О. Ржепецький

Судді Р. В. Міліціанов

С. В. Іванчук