Постанова № 141388647 у справі № 916/844/26 від 09.11.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса Справа № 916/844/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Південний)

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026, ухвалене суддею Сулімовською М.Б.., м. Одеса

у справі № 916/844/26

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Південний)

до відповідача: Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод»

про: стягнення 1 468,07 грн,

ВСТАНОВИВ

У березні 2026 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі ДП «АМПУ») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі АТ «Одеський припортовий завод») стягнення загалом 1468,07 грн, з яких: 1175,41 грн пені, 113,76 грн 3% річних та 178,90 грн інфляційних втрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами 03.02.2023 договором про відшкодування витрат з прийому господарсько-побутових технологічних стічних вод № 5-П-ПВФ-23 (далі договір) в частині своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/844/26 позов ДП «АМПУ» задоволено частково, стягнуто з АТ «Одеський припортовий завод» лише 113,76 грн 3% річних та 178,90 грн інфляційних втрат.

У задоволенні решти позову (в частині стягнення 1 175,41 грн пені відмовлено).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 1175,41 грн пені, суд першої інстанції виходив з того, що умовами укладеного сторонами договору не передбачено відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання відповідачем грошового зобов`язання, а оскільки правова природа спірних правовідносин грошова, до них не може бути застосована частина друга статті 231 Господарського кодексу України.

Щодо посилання позивача на приписи частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд зауважив, що відповідна норма діє лише з 28.08.2025 (тобто до виникнення спірних правовідносин) та не відміняє застосування статей 547, 548 Цивільного кодексу України, якими передбачено узгодження розміру пені у письмовій формі шляхом укладення правочину, а також її встановлення договором або законом.

Не погодившись з рішеннями суду в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду, зазначаючи, зокрема, що суд першої інстанції неправильно витлумачив зміст абзацу 2 частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, не врахував правове значення змін, внесених Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX, неправильно застосував положення статей 5, 547 та 548 Цивільного кодексу України, не надав належної правової оцінки пунктам 3.3.2. та 9.4. договору, а також безпідставно застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, сформовані за попереднього законодавчого регулювання.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/844/26, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.

31.07.2026 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 справу № 916/844/26 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М, апеляційну скаргу ДП «АМПУ» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 цього Кодексу, скаржнику встановлено 10-ти денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів доплати судового збору у розмірі 796,32 грн.

21.08.2026 від ДП «АМПУ» надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію № 1615 від 20.08.2026 на суму 796,32 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 за апеляційною скаргою ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2026 у справі № 916/844/26 відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк до 25.09.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення позивачу) та роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині незадоволених позовних вимог про стягнення пені. В решті рішення суду не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, як вже зазначалося, рішення суду оскаржується позивачем лише в частині незадоволених позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на підставі положень частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що умовами укладеного сторонами договору не передбачено відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності відповідача. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження його окремих умов, сторони мали право не укладати його взагалі.

З моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, самостійно погодили відсутність забезпечення виконання зобов`язання відповідачем з оплати послуг за договором у вигляді пені.

Водночас, договором передбачено, що відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків згідно з чинним законодавством України (п 3.3.2 договору).

Позивач обґрунтовує право на стягнення пені положеннями Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент звернення до суду, а саме абз. 2 частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В силу статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Так, Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» доповнено частину третю статті 549 Цивільного кодексу України абзацом другим, за яким: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX, яким внесено зміни до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, не містить вказівок стосовно зворотної дії у часі.

Оскільки договір укладений між сторонами до набрання чинності Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX (28.08.2025) і останній не пом`якшує та не скасовує відповідальність відповідача, а навпаки погіршує його становище та покладає на нього додаткову відповідальність, то застосування вказаного Закону до спірних правовідносин є помилковим.

Колегією суддів також враховано, що позивач належить до державного сектору економіки. Разом з цим, оскільки правова природа спірних правовідносин грошова (замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати), до них не може бути застосована і частина друга статті 231 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), адже штрафні санкції, передбачені цією нормою, застосовуються виключно у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Водночас, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України було передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатись згідно з умовами конкретного укладеного сторонами договору, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

З огляду на викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення пені.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Південний) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області 06.07.2026 у справі №916/844/26 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті другому частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська