Постанова № 141388659 у справі № 916/573/26 від 10.11.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса Справа № 916/573/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 року, суддя в І інстанції Г.Є. Смелянець, повний текст якого складено 30.07.2026, в м. Одесі

у справі: №916/573/26

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Семенова Олександра Вікторовича

про стягнення 118 244,25 грн

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Семенова Олександра Вікторовича безпідставно грошових коштів у розмірі 118 244,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані збереженням відповідачем грошових коштів внаслідок безпідставного користування нерухомим майном, яке було передано відповідачу за попереднім договором оренди №8/2 від 21.05.2020, який припинився 31.12.2020.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26 позов Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Семенова Олександра Вікторовича на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 99 631,70 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 243,32 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Як установлено судом першої інстанції, 21.05.2020 між сторонами укладено попередній договір оренди № 8/2, за умовами якого позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування виробничо-складське приміщення площею 215,0 кв. м у військовому містечку № 210 за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47. Відповідно до пункту 10.1 договору його дія тривала до 31.12.2020, а за відсутності заяви про припинення та неукладення основного договору міг бути пролонгований не більше ніж до 21.05.2021.

Водночас попередженням від 11.12.2020 № 5275 позивач повідомив відповідача про намір припинити договір та вимагав повернути майно й виконати зобов`язання з оплати орендної плати. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що договір припинив дію 31.12.2020. При цьому в рішенні Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 та постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 916/2126/22 встановлено, що договір не визнано недійсним, а отже, він є правомірним.

Оскільки після припинення договору відповідач продовжував користуватися майном до його повернення позивачу за актом від 07.07.2022, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача, суд установив, що заявлена сума 105 824,04 грн за період з грудня 2020 року по жовтень 2021 року не відповідає обставинам припинення договору 31.12.2020. Врахувавши цю обставину та акти приймання-передачі майна від 21.05.2020 і 07.07.2022, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 99 631,70 грн вартості безпідставного користування майном за період із січня по жовтень 2021 року, розрахованої виходячи з орендної плати, визначеної попереднім договором. У задоволенні вимог про стягнення відшкодування земельного податку суд відмовив через відсутність належних доказів на підтвердження обґрунтованості відповідного розрахунку.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26 в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця Семенова Олександра Вікторовича на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса 18612,48 грн та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції правильно встановив, що договір припинився 31.12.2020, однак відповідач продовжував користуватися майном до його повернення 07.07.2022. Скаржник погоджується із задоволенням позову в частині стягнення 99 631,70 грн вартості безпідставного користування майном за період із січня по жовтень 2021 року, проте вважає необґрунтованою відмову у стягненні решти заявлених сум.

Зокрема, апелянт стверджує, що суд безпідставно відмовив у стягненні компенсації земельного податку через відсутність розрахунку, хоча ухвалою від 25.02.2026 позовну заяву залишено без руху з інших підстав, а після усунення недоліків провадження відкрито. На думку скаржника, суд мав надати можливість подати відповідний розрахунок, а відмова в цій частині фактично застосовує наслідки, передбачені для залишення позовної заяви без руху.

Крім того, скаржник вказує на необґрунтоване зменшення судом суми безпідставного користування майном із заявлених 105 824,04 грн до 99 631,70 грн. На його думку, рішення не містить належного обґрунтування такого зменшення, а відповідач не заперечував ані проти суті вимог, ані проти розміру, періоду чи порядку нарахування заборгованості. Апелянт також посилається на те, що відповідач, продовжуючи користуватися майном, був обізнаний про обов`язок здійснювати платежі, зокрема компенсацію земельного податку, однак не звертався до КЕВ м. Одеса щодо уточнення заборгованості чи її погашення.

З огляду на викладене скаржник вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, а висновки рішення не відповідають установленим обставинам, унаслідок чого просить скасувати рішення в частині відмови у стягненні 18 612,48 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 118 244,25 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.05.2020 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса (Сторона-1, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Семеновим Олександром Вікторовичем (Сторона-2, відповідач) укладено попередній договір оренди №8/2 , згідно з яким Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору) - виробнично-складське приміщення загальною площею 215,0 кв.м. (№12 за ГП) військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47 (у подальшому Майно), вартість якого визначена на 28.11.2019 року за незалежною оцінкою та становить 451 207,00 грн. (без ПДВ), тобто 2098,64 грн. за 1 кв.м.

Згідно з п.1.2 договору, вищезазначене нерухоме майно було передане для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Відповідно до п.2.1 договору Сторона-2 вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору.

Згідно з п.2.3 договору, у разі припинення цього договору майно повертається Стороною-2 Стороні-1 в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторона-1 повинна скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця.

Відповідно до п.п.2.1-2.3 договору Сторона-2 вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору.

Передача майна не тягне за собою виникнення у Сторони-2 права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Сторона-2 користується ним протягом строку, визначеного в договорі до підписання основного договору.

У разі припинення цього договору майно повертається Стороною-2 Стороні-1 в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторона-1 повинна скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця.

Згідно з п.п.3.1-3.4 договору оплата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2019) 7520,12 грн (розрахунок стартової плати за базовий місяць згідно з додатком 3 до договору). Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Оплата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування оплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Оплата у розмірі 100% перераховується Стороною-2 до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок Сторони-1 в територіальному органі Державного казначейства) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт.

Оплата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п.п.5.2, 5.8, 5.12 договору Сторона-2 зобов`язана:

- своєчасно і в повному обсязі сплачувати оплату за користування майном;

- у разі припинення або розірвання договору повернути Стороні-1 майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі, з урахуванням нормального фізичного стану;

- щомісячно компенсувати Стороні-1 кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, згідно з виставленими рахунками.

Згідно з п.10.1 договору цей договір діє за ч.3 ст.631 ЦК України з 21.05.2020 до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору оренди, до 31.12.2020. В разі якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір припинити даний договір, а основний договір не буде укладений, даний договір пролонгується, але не більше ніж до 21.05.2021.

Додатком №1 до договору є Акт інвентаризації нерухомого військового майна від 21.05.2020.

Додатком №2 до договору є Акт приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020.

Додатком №3 до договору є розрахунок стартової плати за базовий місяць оренди державного (військового) нерухомого майна, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса.

21.05.2020 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі нерухомого військового майна - виробничо-складського приміщення площею 215,0 кв.м. (№12 за ГП), військового містечка №210 за адресою: м. Одеса, Світанку, 47, згідно з яким вказане нерухоме майно було передано ФОП Семенову О.

У попередженні №5275 від 11.12.2020 позивач повідомив відповідача, що термін дії попереднього договору закінчується, а укласти основний договір на даний час відсутня можливість, у зв`язку з чим просив відповідача повернути орендоване майно, та виконати зобов`язання зі здійснення виплат з орендної плати.

07.07.2022 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі нерухомого військового майна, відповідно до якого ФОП Семенов О. повертає КЕВ м. Одеса державне майно, а саме: виробничо-складське приміщення площею 215,0 кв.м. (№12 за ГП), військового містечка №210 за адресою: м. Одеса, Світанку, 47, згідно з яким вказане нерухоме майно повертається орендодавцю від ФОП О. Семенов.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2126/22, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, у задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до фізичної особи-підприємця Семенова Олександра Вікторовича про стягнення 366 805,24 грн відмовлено у повному обсязі.

При цьому, предметом спору у справі №916/2126/22 було стягнення з відповідача заборгованості за попереднім договором оренди № 8/2 від 21.05.2020 року у розмірі 366 805,24 грн, з яких: 6 192,34 грн - орендна плата; 12 420,21 грн - компенсація податку на землю; 13 998,71 грн - пеня; 328 362,26 грн - неустойка; 5 831,72 грн - 3 % річних.

У рішенні Господарського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №916/2126/22 та у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №916/2126/22 встановлені наступні обставини: "вказаний попередній договір не визнано судом недійним, сторонами не заявлено суду відповідних вимог, а в силу положень ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним."

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 118 244,25 грн, з підстав користування нерухомим майном, яке було передано відповідачу за попереднім договором оренди №8/2 від 21.05.2020, який припинився 31.12.2020.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Як вбачається з розрахунку, який наведений позивачем у позові, розмір грошових коштів у зв`язку із безпідставним користуванням нерухомим майном становить 118 244,25 грн., з яких: 105 824,04 грн розраховані як вартість безпідставного користування нерухомим майном після припинення попереднього договору оренди №8/2 від 21.05.2020 за період з грудня 2020 по жовтень 2021 виходячи з розміру встановленого у попередньому договорі оренди №8/2 від 21.05.2020 розміру орендної плати, та 12 240,21 грн - розмір відшкодування податку на землю за період з березня 2021 по жовтень 2021.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, заявлених до стягнення з відповідача 105824,04 грн, які розраховані як вартість безпідставного користування нерухомим майном після припинення попереднього договору оренди №8/2 від 21.05.2020 за період з грудня 2020 по жовтень 2021, господарський суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок не відповідає встановленим вище обставинам щодо припинення спірного договору 31.12.2020.

Так, суд, із врахуванням встановлених обставин щодо припинення спірного договору 31.12.2020 та наявних в матеріалах справи акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020 та акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 07.07.2022, згідно з яким відповідачем було повернуто позивачу спірне нерухоме майно, дійшов висновку про підставність, обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 99 631,70 грн., які розраховані як вартість безпідставного користування нерухомим майном після припинення попереднього договору оренди №8/2 від 21.05.2020 за період з січня 2021 по жовтень 2021 виходячи з розміру встановленого у попередньому договорі оренди №8/2 від 21.05.2020 розміру орендної плати.

Тобто суд відмовив у стягненні орендної плати за грудень у розмірі 6192,34 грн, адже на той час орендні правовідносини ще тривали.

Щодо решти позовних вимог про стягнення 12 420,21 грн - відшкодування податку на землю за період з березня 2021 по жовтень 2021, то у зв`язку із відсутністю доказів, які підтверджують обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З огляду на вищевикладене, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса.

Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 6192,34 грн, нарахованих позивачем за грудень 2020 року та в частині відмови у стягненні 12 240,21 грн - розміру відшкодування податку на землю за період з березня 2021 по жовтень 2021, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині задоволення решти позовних вимог перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Стаття 1212 ЦК України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми цієї статті застосовуються під час вирішення спорів, пов`язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов`язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Такі висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Так, як встановлено судом, між сторонами у справі укладений попередній договір оренди №8/2 від 21.05.2020, за умовами якого позивач передає, відповідач приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору) - виробнично-складське приміщення загальною площею 215,0 кв.м. (№12 за ГП) військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47 (у подальшому Майно), вартість якого визначена на 28.11.2019 року за незалежною оцінкою та становить 451 207,00 грн. (без ПДВ), тобто 2098,64 грн. за 1 кв.м.

Пунктом 10.1 договору встановлений строк його чинності, а саме: - до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору оренди, до 31.12.2020. В разі якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір припинити даний договір, а основний договір не буде укладений, даний договір пролонгується, але не більше ніж до 21.05.2021.

Як установлено судом першої інстанції, попередній договір оренди №8/2 від 21.05.2020 припинив свою дію 31.12.2020, про що позивач завчасно повідомив відповідача попередженням від 11.12.2020 №5275.

Водночас відповідач продовжував користуватися переданим йому нерухомим майном до його фактичного повернення за актом приймання-передачі від 07.07.2022.

Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.

У позові наведено розрахунок, в якому Позивачем нараховано Відповідачу плату за час фактичного безпідставного користування орендованим майном, розмір якої за період з грудня 2020 по жовтень 2021 становить 105 824,04 грн, та суму компенсації сплаченого земельного податку в розмірі 12 420,21 грн.

Зокрема, позивачем здійснено нарахування плати за час фактичного безпідставного користування орендованим майном за період грудня 2020 у розмірі 6 192,34 грн.

Тобто позивач включив до заявленої суми 105 824,04 грн нарахування за грудень 2020 року, хоча договір припинився 31.12.2020, а безпідставне користування майном після припинення договору розпочалося з січня 2021 року.

Отже, суд враховує, що вказана сума 6 192,34 грн, нарахована за грудень 2020 року, є платежем за період дії договору, а отже, має договірну, а не кондикційну природу. Тому така сума не могла бути стягнута як безпідставно збережені кошти за користування майном після припинення договору.

Виключивши з розрахунку договірний платіж за грудень 2020 року в сумі 6 192,34 грн, суд визначив вартість безпідставного користування майном за період із січня по жовтень 2021 року в розмірі 99 631,70 грн.

Такий висновок ґрунтується на встановленому періоді користування майном, умовах попереднього договору та наявних у справі актах приймання-передачі.

Отже, зменшення заявленої суми обумовлене виключенням нарахування, яке не належить до заявленого позивачем періоду безпідставного користування.

У зв`язку з чим судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення у вказаній частині.

Не приймає судова колегія й доводи апеляційної скарги про необґрунтовану відмову у стягненні компенсації земельного податку.

Умовами попереднього договору дійсно передбачався обов`язок відповідача компенсувати позивачу частину земельного податку пропорційно площі землі, яку займає передане в користування нерухоме майно.

Однак наявність такого положення сама по собі не підтверджує правильності конкретної суми, заявленої до стягнення, та не звільняє позивача від обов`язку довести її розмір.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

Суд наголошує, що для вирішення питання про стягнення відповідної компенсації суду необхідно мати належні докази, які дають змогу перевірити підстави нарахування, застосований розрахунковий період, суму земельного податку, частку, що припадає на передане відповідачу майно, та арифметичну правильність визначеного розміру.

Відсутність належного розрахунку не дає суду можливості встановити, чи відповідає заявлена до стягнення сума фактичним обставинам справи та умовам договору.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про стягнення компенсації земельного податку через недоведеність її розміру.

Колегія суддів наголошує, що саме позивач визначає предмет і підстави позову, обсяг заявлених вимог, а також обставини, якими їх обґрунтовує, і має подати докази на підтвердження цих обставин.

Суд здійснює правосуддя на підставі поданих учасниками справи доказів та не перебирає на себе функцію сторони щодо обґрунтування позову.

З огляду на це довід апелянта про те, що суд мав надати йому додаткову можливість подати розрахунок компенсації земельного податку, фактично зводиться до покладення на суд обов`язку сприяти стороні в доведенні її вимог шляхом усунення недоліків, які належало усунути самому позивачу.

Не змінює цього висновку й посилання скаржника на те, що відповідач не звертався до КЕВ м. Одеса з приводу уточнення заборгованості, не висловлював заперечень щодо її розміру та був обізнаний про необхідність здійснювати платежі за користування майном. Обізнаність відповідача про передбачені договором платежі та його поведінка після припинення договору не підтверджують автоматично правильності розрахунку, складеного позивачем, і не усувають необхідності доведення заявленої суми належними доказами. Тобто відсутність заперечень відповідача не є самостійним доказом обґрунтованості позовних вимог та не звільняє позивача від виконання покладеного на нього процесуального обов`язку з доведеності своїх вимог.

За наведених обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини, надав належну оцінку доказам та правильно визначив розмір коштів, які підлягають стягненню з відповідача. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а переважно ґрунтуються на помилковому ототожненні факту користування майном та існування передбаченого договором обов`язку здійснювати платежі з доведеністю конкретного розміру заявлених до стягнення сум.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26.

За таких обставин, апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.07.2026 у справі №916/573/26 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська