Постанова № 141388681 у справі № 916/931/26 від 10.11.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса Справа № 916/931/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого): Гричулевич А.Н.

за участю представників учасників справи:

від заступника керівника Херсонської обласної прокуратури - Кущ В.Г.;

від Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон не з`явився;

від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Херсон Маляренко А.О.;

від Великоолександрівської селищної ради смт. Велика Олександрівка Херсонської області Біловол Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури, м. Херсон

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026

по справі №916/931/26

за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон

до відповідачів 1) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Херсон

2) Великоолександрівської селищної ради смт. Велика Олександрівка Херсонської області

про скасування рішення та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та Великоолександрівської селищної ради про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності, в якому просив: скасувати рішення державного реєстратора Великоолександрівської селищної ради Бериславського району Кованої А.В. індексний номер 52027093 від 22.04.2020 та державну реєстрацію права власності, проведену 14.04.2020 на його підставі, щодо земельної ділянки площею 14,6281 га, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071949465209; усунути перешкоди у здійсненні права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації зазначеної земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що внаслідок державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 14,6281 га з державного лісового фонду та постійного користування Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення. За твердженням прокурора, за матеріалами ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка частково накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва, а площа перетину становить 14,5700 га. Прокурор вказував, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області за відсутності встановлених законом підстав розпорядилося землею лісогосподарського призначення, право розпорядження якою належить позивачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав належних та достатніх доказів накладення частини земельної ділянки 73 кварталу Великоолександрівського лісництва на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 14,6281 га. Суд зазначив, що листи державних органів, фрагменти картографічних матеріалів, план лісонасаджень і схема розташування земельних ділянок не підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та факт накладення її меж. Безпосередні матеріали лісовпорядкування, зокрема, планшети та схеми розміщення урочищ, на які є посилання в листі Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція», до суду не подано.

Суд також дійшов висновку, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту. На думку місцевого господарського суду, за умови часткового накладення земельних ділянок, належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка накладається на землі позивача, з визначенням координат поворотних точок її меж та даних про прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі. Вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки не може бути застосована окремо від вимоги про її витребування. З огляду на такі висновки суд не надавав оцінки іншим доводам сторін, зокрема, щодо належності Великоолександрівської селищної ради, як відповідача у даній справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Не погодившись із судовим рішенням, заступник керівника Херсонської обласної прокуратури подав до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що рішення ухвалено з двох юридично відмінних і взаємовиключних підстав - недоведеності накладення земельних ділянок та неналежності обраного способу захисту. На переконання прокурора, одночасний висновок про відсутність права, яке підлягає захисту, і про неефективність механізму його захисту не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості судового рішення.

Скаржник вважає, що суд безпідставно не оцінив сукупність доказів, які підтверджують належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та факт накладення: лист Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, скриншоти з порталу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України», план лісонасаджень Великоолександрівського лісництва 2015 року, відомості Державного земельного кадастру, а також інформацію ВО «Укрдержліспроект». Прокурор наголошує, що ВО «Укрдержліспроект» є спеціалізованою державною лісовпорядною організацією, яка володіє інформацією щодо лісовпорядкування, геопросторовими даними та матеріалами, необхідними для встановлення перетину земельних ділянок. Відповідачі, на думку апелянта, не надали доказів на спростування наведених обставин.

За доводами апеляційної скарги, матеріали лісовпорядкування підтверджують статус 73 кварталу Великоолександрівського лісництва, як земель державного лісового фонду площею 64 га та право постійного користування ними. Відсутність державної реєстрації цієї території у Державному земельному кадастрі не позбавляє її статусу земель лісогосподарського призначення. Водночас, реєстрація спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення створює перешкоду для формування та державної реєстрації земель лісового фонду.

Апелянт також заперечує висновок суду про неналежність обраного ним способу захисту. Зазначає, що частина земної поверхні площею 14,5700 га, на яку відбулося накладення, не формувалася як самостійна земельна ділянка, не має окремого кадастрового номера та визначених у натурі меж, а тому не є окремим об`єктом цивільних прав і не може бути предметом віндикації. На думку прокурора, витребування такої частини землі призвело б до ухвалення завідомо невиконуваного рішення та до «вакууму повноважень» щодо поділу земельної ділянки і зміни її цільового призначення.

Прокурор вважає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки є єдиним ефективним способом захисту, оскільки усуне перешкоди для формування земель державного лісового фонду, відновить становище, яке існувало до порушення, та не порушить права на неоспорювану частину земель сільськогосподарського призначення площею 0,0581 га. Крім того, такий спосіб, на думку апелянта, уможливить розроблення єдиної землевпорядної документації на весь лісовий масив і запобігатиме подвійному витрачанню бюджетних коштів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 та призначено розгляд справи на 10.11.2026 року о 14:30 год.

08.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області просить відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін. Управління зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, а доводи апеляційної скарги зводяться до їх власного трактування.

Управління заперечує проти доказової сили наданих прокурором листів, скриншотів геопорталів, плану лісонасаджень, відомостей кадастрових шарів та інформації ВО «Укрдержліспроект». На його думку, публічна кадастрова карта лише відображає дані кадастру, а роздруківка з екрана не встановлює меж земельної ділянки. Належними доказами у земельному спорі відповідач вважає витяг з Державного земельного кадастру, документацію із землеустрою, висновок судової земельно-технічної експертизи, правовстановлюючі документи, каталог координат поворотних точок, кадастровий план, план меж, обмінний XML-файл та інші документи, що фіксують межі на місцевості.

За твердженням Управління, ВО «Укрдержліспроект» не є розпорядником відомостей Державного земельного кадастру, а ведення та адміністрування кадастру забезпечує орган, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідач вказує, що докази, на які посилається апелянт, не є більш вірогідними, ніж нормативно встановлені вимоги до оформлення землевпорядної документації. Оскільки лісова ділянка не є сформованою та не має кадастрового номера й офіційно визначених геодезичних координат, факт її накладення на сформовану земельну ділянку, на думку Управління, не може бути достовірно встановлений.

Управління також підтримує висновок місцевого господарського суду щодо неналежного способу захисту, зазначаючи, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть підтверджувати статус земель лісогосподарського призначення, але не замінюють належної ідентифікації земельної ділянки за правилами земельного законодавства для встановлення меж і факту їх накладення.

У відзиві від 14.10.2026 Управління повторно виклало тотожну за змістом позицію та також просило залишити рішення без змін.

09.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Великоолександрівської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Великоолександрівська селищна рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін. Рада зазначає, що подані прокурором документи не є результатом геодезичних вишукувань на місцевості. На її думку, ВО «Укрдержліспроект» здійснило камеральне моделювання, яке не є актом обміру меж, а скриншоти електронних карт і листи відомчих установ не можуть підтвердити точний перетин меж. Рада вважає, що належними доказами накладення могли бути висновок судової земельно-технічної експертизи або технічна документація, складена за результатами натурних топографо-геодезичних робіт, однак таких доказів прокурор не подав.

Селищна рада також зазначає, що план лісонасаджень 2015 року та дані ВО «Укрдержліспроект» є документами відомчого обліку, не містять координат у державній геодезичній системі та не дозволяють беззаперечно встановити межі на місцевості. Заперечує рада і твердження прокурора про те, що вона не реєструвала право комунальної власності через усвідомлення належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, селищна рада вважає себе неналежним відповідачем, оскільки спірна земельна ділянка їй у комунальну власність не передавалася, акт приймання-передачі щодо неї не підписувався, право комунальної власності чи інше речове право в Державному реєстрі речових прав за радою не зареєстровані. За твердженням ради, власником земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, а сама рада не приймала рішень про її формування, відведення, зміну цільового призначення чи передачу третім особам, тому не створювала перешкод позивачу.

Рада погоджується з висновком про неналежність обраного прокурором негаторного способу захисту у даній справі. На її думку, державна реєстрація права власності на сформовану земельну ділянку припинила володіння держави цією землею, тому належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, а не позов про усунення перешкод у здійсненні права власності. На переконання ради, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судове засідання 10.11.2026 з`явилися представники від прокуратури, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, м. Херсон, Великоолександрівської селищної ради смт. Велика Олександрівка Херсонської області.

Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача-1 та представник відповідача-2 заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

В судове засідання представник від Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчать наявна у матеріалах справи довідка про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження до його електронного кабінету.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

14.04.2020 державним реєстратором Великоолександрівської селищної ради Кованою А.В. було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 14,6281 га, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 464556150 від 17.02.2026. Власником вказаної земельної ділянки є Управління для державної реєстрації права власності якого було надано наказ відповідача №3516-СГ від 15.10.2019.

Факт проведення державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за Управлінням підтверджується також інформаційною довідкою №482952484 від 23.06.2026, сформованою на запит суду.

11.12.2020 Управлінням було видано наказ №46 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», відповідно до якого Раді було передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5815,1766 га, згідно з переліком, у якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок, їх місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні. Згідно з додатком до наказу Раді було передано у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0006 (№з/п 454).

14.12.2020 між Управлінням та Радою було підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність згідно з наказом №46 від 11.12.2020.

29.10.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Адміністрації з листом №15/1-110вих-25 про надання інформації щодо прийняття позивачем розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» земельною ділянкою у 73 кварталі Великоолександрівського лісництва, а також щодо зміни її цільового призначення; про обізнаність позивача з обставиною порушення законодавства при вилученні земельної ділянки державного лісового фонду у 73 кварталі Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», зміни її цільового призначення та подальшої передачі у комунальну власність Великоолександрівській селищній раді, а також вжиті позивачем заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Ради з листом №15/1-135вих-25, відповідно до якого прокуратура, посилаючись на перебування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0016 у комунальній власності Ради, а також часткове накладання ділянки на землі лісогосподарського призначення, просила надати відомості щодо підстав формування та набуття права власності на зазначену земельну ділянку, інформацію про проведення інвентаризації земель на території Ради, документи, що підтверджують прийняття рішення про передачу земельної ділянки у комунальну власність та оформлення акту(-ів) приймання-передачі земель з державної у комунальну власність тощо.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» з листом №15/1-140вих-25 про надання інформації щодо перебування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0016 у постійному користуванні у ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», а також відомостей щодо підстав віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. До вказаного листа було додано кадастровий план з координатами поворотних точок, який також наявний в матеріалах справи.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з листом №15/1-143вих-25 про надання інформації щодо включення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0016 до складу земель лісогосподарського призначення, а також відомостей щодо підстав віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. До вказаного листа було додано кадастровий план з координатами поворотних точок, який також наявний в матеріалах справи.

Листом №3702 від 07.11.2025 Рада у відповідь на звернення прокуратури повідомила про відсутність інформації щодо підстав формування земельної ділянки. При цьому Рада підтвердила перебування ділянки у комунальній власності у зв`язку з її переданням з державної власності на підставі наказу Управління №46 від 11.12.2020 (додаток №з/п 454).

Листом від 10.11.2025 Адміністрація у відповідь на запит прокуратури повідомила про ненадходження матеріалів щодо припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх вилучення, у тому числі, з метою зміни цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення та передачі із земель державної власності у комунальну власність Раді; рішення з цього питання позивачем не приймалися; заходи щодо захисту інтересів держави не вживалися.

Листом №87 від 12.02.2026 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у відповідь на звернення прокуратури повідомило, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0016 згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», Великоолександрівське лісництво, квартал 73 виділи 3, 4, 5, 6; встановлена площа перетину меж зазначеної земельної ділянки з землями ДП «Великоолександрівське ЛМГ», визначена за результатами лісовпорядних робіт, складає 14,5700 га. При цьому у листі зазначено, що в ході перевірки були використані координати, надані у запиті; спосіб оцінювання перетину - графічне співставлення за допомогою комп`ютерної програми Digitals/Delta XE.

Схема розташування земельних ділянок з кадастровими номерами: [номер приховано]:05:001:0016, [номер приховано]:05:001:0011 відносно земель лісогосподарського призначення ДП «Великоолександрівське ЛМГ» (Великоолександрівського лісництва, кв. 73) на території Великоолександрівської селищної ТГ, Бериславського району, Херсонської області, з посиланням на яку ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» повідомило площу перетину земельних ділянок, наявна в матеріалах справи.

Листом № 01-11/202 від 17.02.2026 Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у відповідь на запит прокуратури повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0016 візуально частково накладається на земельні ділянки кварталу 73 виділу 2, 3, 4, 5, 6 Великоолександрівського лісництва, які відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року відносяться до земель лісового фонду та перебувають в постійному користуванні ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство»; орієнтовна площа накладання становить 14,4 га та визначена за допомогою «Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України». При цьому у листі зазначено, що встановити факт перетину земель лісогосподарського призначення державної власності, наданих в користування Херсонському надлісництву філії «Південний лісовий офіс» ДП «Ліси України», із вищезазначеною земельною ділянкою та фактичної площі перетину можливо на підставі відповідної документації із землеустрою та/або судової експертизи. До листа додано скриншот з порталу «Геоінформаційна системи управління лісовими ресурсами України».

Інших належних та допустимих письмових доказів матеріали господарської справи не містять.

Так, предметом позову в цій справі є матеріальна вимога прокурора в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас, доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Предметом захисту є майнові інтереси держави в особі Адміністрації щодо земельної ділянки державної власності, яка належить до земель лісогосподарського призначення. Порушення цих інтересів відбулося, зокрема, внаслідок державної реєстрації права власності зі зміною цільового призначення ділянки та віднесення її до земель сільськогосподарського призначення. В свою чергу, віднесення ділянки до земель сільськогосподарського призначення створило передумови для передачі такої ділянки у комунальну власність.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, термін якого продовжено указами Президента України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Зокрема, згідно ч. ч. 1, 3 вказаної статті військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Районні, обласні військові адміністрації здійснюють на відповідній території, поряд із повноваженнями місцевих державних адміністрацій, повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 серед інших утворено Херсонську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

З урахуванням наведеного, позовну заяву подано до суду першої інстанції в інтересах Херсонської обласної військової адміністрації (Херсонської обласної державної адміністрації).

Апеляційним господарським судом з`ясовано, що Херсонською державною адміністрацією не вживались заходи досудового врегулювання спору та заходи забезпечення доказів або позову до подання цієї позовної заяви.

Крім того, колегією суддів встановлено, що прокурор звертався до Адміністрації з листом №15/1-110 вих-25 від 29.10.2025, у якому просив надати інформацію, зокрема, про вжиті позивачем заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

У відповідь на запит прокурора Адміністрація листом від 10.11.2025 повідомила, що заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах не вживала, оскільки не володіла інформацією про порушення таких прав. Викладене дозволяє дійти висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Адміністрації.

Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка (бездіяльність) Херсонської державної адміністрації щодо захисту інтересів держави.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Херсонська обласна прокуратура на адресу позивача спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом: на адресу Херсонської обласної державної адміністрації № 15/1-1460-26 вих-26 від 03.03.2026.

Отже, на переконання апеляційного господарського суду, прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Херсонську обласну державну адміністрацію позивачем за пред`явленим позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції за мотивами, викладеними в постанові.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

У даному випадку, заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та Великоолександрівської селищної ради про:

- скасування рішення державного реєстратора Великоолександрівської селищної ради Бериславського району Кованої А.В. індексний номер 52027093 від 22.04.2020 та державну реєстрацію права власності, проведену 14.04.2020 на його підставі, щодо земельної ділянки площею 14,6281 га, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071949465209;

- усунення перешкоди у здійсненні права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації зазначеної земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що внаслідок державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 14,6281 га з державного лісового фонду та постійного користування Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення. За твердженням прокурора, за матеріалами ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка частково накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва, а площа перетину становить 14,5700 га.

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68).

Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

Так, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на земельну ділянку площею 14,6281 га з кадастровим номером: [номер приховано]:05:001:0016 зареєстровано за Великоолександрівською селищною радою. Водночас, прокурор стверджує, що частина земельної ділянки, яка належить Великоолександрівській селищній раді, накладається на землі лісового фонду ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», але не визначив ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, яка ж саме частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:05:001:0016 накладається на землі лісового фонду з доданням належних доказів цього.

Апеляційний господарський суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 56, 59), сформулювала висновки про те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак лісових земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

У цій же постанові (пункт 68) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

У пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступила також від висновку про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; та що у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

У пункті 72 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий критерій: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

Як установлено судом, право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Великоолександрівською селищною радою.

Однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Як зазначалося судом, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, за якою, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) тощо).

Отже, на переконання колегії суддів, помилковим є висновок прокурора про те, що з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну цільового призначення земельних ділянок та передачу їх у комунальну власність не приймалося, то ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов. Як зазначено вище, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Натомість, прийняття чи неприйняття органом державної влади рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок чи передачу їх у комунальну власність не є критерієм такого розмежування.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

З огляду на те, що прокурор стверджує, що позивач, як уповноважений орган згоди на вилучення частини земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:05:001:0016, як земельної ділянки лісогосподарського призначення Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», не надавав, саме вимога про витребування частини земельної ділянки на користь держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Великоолександрівської селищної ради є належним та ефективним способом захисту у разі доведення її конкретних меж, площі, розташування тощо.

Натомість, прокурор в обґрунтування позову мотивує свої висновки, зокрема, тим, що ефективний захист порушених прав Херсонської обласної державної адміністрації лежить у площині усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора та проведеної на його підставі державної реєстрації права комунальної власності, а також скасування у державному земельному кадастрі державної реєстрації всієї земельної ділянки.

Так, господарським судом враховано, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права власника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 87)).

Крім того, колегія суддів ще раз наголошує, що витребування, як належний спосіб захисту у цій справі, не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 14,6281 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24 (пункти 291- 297) виснувала, що захист права у спорі про накладення земельних ділянок передбачає ідентифікацію відповідної частини за координатами поворотних точок меж та даними про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі; дослідження цих обставин потребує спеціальних знань і може бути проведене, зокрема, шляхом земельно-технічної експертизи. За відсутності таких даних подані прокурором докази не переважають заперечень відповідачів та не дають підстав вважати доведеними факт, межі і площу накладення за стандартом, визначеним статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому прокурор повинен довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на землі лісогосподарського призначення. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 р. у справі № 446/478/19).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто, така земельна ділянка накладається на землі лісового фонду) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив?язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Так, за змістом частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на землі лісогосподарського призначення та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, скасування рішення державного реєстратора та скасування проведеної на його підставі державної реєстрації права комунальної власності та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що Великоолександрівська селищна рада буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісового фонду, належну Херсонській обласній державній адміністрації, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність якої надання у власність Великоолександрівської селищної ради не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, буде підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема, віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить до земель лісового фонду та накладається на земельну ділянку, яка належить на праві комунальної власності Великоолександрівській селищній раді.

Отже, з огляду на встановлені колегією суддів обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов, про витребування частини земельної ділянки, що накладається при доведеності позивачем такого належними засобами доказування.

Водночас, неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17), від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (пункт 116)).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, 22.09.2020 у справі № 127/18934/18).

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що у позові заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та Великоолександрівської селищної ради про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності потрібно відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту.

На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов`язують суд зробити цей висновок якнайшвидше (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17).

У даному випадку суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем було обрано неналежний спосіб, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції за результатами розгляду спору дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/931/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.11.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді А.І. Ярош

Н.С. Богацька