Постанова № 141388696 у справі № 910/6039/26 від 03.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2026 р. Справа№ 910/6039/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.11.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 (повний текст складено 08.08.2026)

у справі № 910/6039/26 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ на Липківського»

до Київської міської ради

про скасування державної реєстрації земельних ділянок, визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БЦ НА ЛИПКІВСЬКОГО» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, в якому просило суд:

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,1234 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0014, яка розташована на адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, площа Солом`янська, вулиці Липківського Василя Митрополита, Кавказька, Генерала Шаповала, Солом`янська у Державному земельному кадастрі (вимога №1);

- скасувати державну реєстрації земельної ділянки площею 0,3680 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038, яка розташована на адресою: місто Київ, Солом`янський район, вулиця Липківського Василя Митрополита у Державному земельному кадастрі(вимога №2);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0735 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047, яка розташована на адресою: місто Київ, Солом`янський район, вулиця Солом`янська, 1а у Державному земельному кадастрі (вимога №3);

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради III сесії ІХ скликання від 21.03.2024 №304/8270 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель» в частині затвердження Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 72:141, обмеженого вулицями Липківського Василя Митрополита, Солом`янською, Кавказькою та Генерала Шаповала у Солом`янському районі м. Києва щодо земельної ділянки площею 1,1234 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0014, яка розташована на адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, площа Солом`янська, вулиці Липківського Василя Митрополита, Кавказька, Генерала Шаповала, Солом`янська, земельної ділянки площею 0,3680 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038, яка розташована на адресою: місто Київ, Солом`янський район, вулиця Липківського Василя Митрополита, земельної ділянки площею 0,0735 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047 (вимога №4);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 79223808 від 02.06.2025 14:54:56, Урдюк Оксана Юріївна, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ, яким за Київською міською радою (код ЄДРПОУ: 22883141), зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038, номер відомостей про речове право: 60139584 (вимога №5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування майна Позивача, за Радою на праві комунальної власності зареєстровані три земельні ділянки з кадастровими номерами: [номер приховано]:72:141:0014, [номер приховано]:72:141:0038, [номер приховано]:72:141:0047. Оскільки формування земельних ділянок було здійснено без дотримання вимог ДБН, вони безпосередньо накладаються на об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності Позивачу, що свідчить про порушення права останнього, яке полягає у позбавляється можливості у передбачений законом спосіб отримати право оренди на земельну ділянку та вільно користуватись своїм нерухомим майном.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що позивачем не доведено наявності у нього права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірних земельних ділянках, а також порушення його прав та інтересів унаслідок формування цих земельних ділянок і реєстрації права комунальної власності на одну з них. Крім того, відповідач вказав, що Рада не є належним відповідачем у справі, а вимога про скасування рішення від 21.03.2024 № 304/8270 в оскаржуваній частині не є ефективним способом захисту, оскільки це рішення вичерпало свою дію шляхом виконання та його скасування не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6039/26 позов задоволено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки формування та державна реєстрація спірних земельних ділянок порушують охоронюваний законом інтерес позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно та яка необхідна для його обслуговування і нормального функціонування. При цьому суд зазначив, що звернення позивача до Ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою підтверджує наявність у нього інтересу в одержанні відповідної земельної ділянки у користування, а державна реєстрація спірних земельних ділянок перешкоджає реалізації такого інтересу.

Водночас місцевий господарський суд відхилив доводи Ради про недоведеність права власності позивача на об`єкти нерухомого майна та про те, що вона не є належним відповідачем у справі, пославшись на приписи статей 13, 74 ГПК України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 823/2042/16. Також суд зазначив, що скасування державної реєстрації земельних ділянок не призведе до порушення прав територіальної громади, оскільки право власності на них залишатиметься за нею.

Крім того, суд визнав належним та ефективним способом захисту всі заявлені позовні вимоги в їх сукупності, зокрема вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Ради від 21.03.2024 № 304/8270 у відповідній частині, оскільки така вимога відповідає передбаченим законом способам захисту та спрямована на захист охоронюваного законом інтересу позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 26.08.2026 Київська міська рада через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6039/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам Ради щодо недоведення позивачем підстав набуття права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, зокрема попередніми власниками, а також зазначив, що технічний паспорт не є документом, який підтверджує виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, а лише містить відомості про його технічні характеристики. Крім того, апелянт наголосив на необхідності перевірки дотримання вимог статті 376 ЦК України щодо законності будівництва відповідних об`єктів.

Також апелянт стверджував, що Рада не є належним відповідачем за окремими позовними вимогами, а вимога про визнання протиправним та скасування рішення Ради від 21.03.2024 № 304/8270 є неефективним способом захисту, оскільки це рішення вичерпало свою дію шляхом виконання, а його скасування не призведе до відновлення порушених прав позивача. Окремо апелянт зазначав про відсутність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, оскільки останнім не усунуто недоліків поданої до Ради заяви про оформлення права на земельну ділянку та не надано всіх необхідних документів щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих у її межах.

Крім того, апелянт вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із залишенням без розгляду клопотання Ради про долучення до матеріалів справи листів КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та Департаменту містобудування та архітектури, які, на його думку, мали значення для встановлення обставин справи. Також Рада просила закрити провадження у справі в частині позовних вимог № 1- 4 у зв`язку з тим, що спір у цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 справа № 910/6039/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Спаських Н.М., Горбасенко П.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 29.09.2026.

07.09.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

16.09.2026 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач вважав, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи. а наведенні апелянтом доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Зокрема, відповідач підтримав висновки місцевого господарського суду про наявність у позивача охоронюваного законом інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою, порушення такого інтересу внаслідок формування та державної реєстрації спірних земельних ділянок, а також про обрання позивачем належного та ефективного способу захисту. Також відповідач наполягав на тому, що Рада є належним відповідачем у справі, а спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У судовому засіданні 22.09.2026 оголошено перерву до 20.10.2026.

У судовому засіданні 20.10.2026 оголошено перерву до 03.11.2026.

Станом на 03.11.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших клопотань/заяв чи пояснень від учасників справи не надходило.

У судове засідання 03.11.2026 представники сторін з`явилися. Представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, тоді як представник позивача заперечував проти її задоволення.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 18 Додатку до Рішенням Ради №304/8270 від 21.03.2024 затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 72:141 (номер справи 642915274), обмеженого вулицями Липківського Василя Митрополита, Солом`янською, Кавказькою та Генерала Шаповала у Солом`янському районі м. Києва, зокрема:

- земельна ділянка, площею 1,1234 га, місце розташування: площа Солом`янська, вул. Липківського Василя Митрополита, Кавказька, Генерала Шаповала, Солом`янська у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер [номер приховано]:72:141:0014, з цільовим призначенням: 12.13 Земельні ділянки загального користування, які використовуються як вулиці, майдани, проїзди, дороги, набережні;

- земельна ділянка, площею 0,3680 га, місце розташування: вул. Митрополита Василя Липківського у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер: [номер приховано]:72:141:0038, з цільовим призначенням: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови;

- земельна ділянка, площею 0,0735 га, місце розташування: вул. Солом`янська, 1 а у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер: [номер приховано]:72:141:0047, з цільовим призначенням: 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку.

Вищезазначені земельні ділянки сформовані, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак лише щодо земельної ділянки, площею 0,3680 га, місце розташування: вул. Митрополита Василя Липківського у Солом`янському районі м. Києва, з кадастровим номером: [номер приховано]:72:141:0038, внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про її власника - Раду.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038, номер відомостей про речове право: 60139584, зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк Оксани Юріївни індексний номер: 79223808 від 02.06.2025 14:54:56.

На підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2025, зареєстрованого у реєстрі під №307, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мацола Д.В., та Акту прийому-передачі нерухомого майна від 10.07.2025 до вказаного договору, ТОВ «БЦ на Липківського» набуло у приватну власність нежитлові приміщеннями №13, №14, цокольним поверхом IX поверх (в частині літ. «А»), загальною площею 1 562,70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45.

Також Приватним акціонерним товариством «Нерухомість Столиці» було передано до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» додаткові вклади у негрошовій формі:

- згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна №476, №477 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101, загальною площею 652,7 кв.м, які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №478, №479 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101а, загальною площею 102,2 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №480, №481 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101б, загальною площею 555,1 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №482, №483 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101в, загальною площею 229,1 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №484, №485 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101г, загальною площею 150,1 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №486, №487 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101д, загальною площею 462,2 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №488, №489 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101е, загальною площею 12172,8 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №490, №491 від 16.06.2025 - приміщення (група приміщень), групу нежилих приміщень №101є, загальною площею 138,3 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №492, №493 від 16.06.2025 -нежитлову будівлю (літ. В), загальною площею 328,2 кв.м, розташовану за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228580680000;

- згідно Акту приймання-передачу нерухомого майна №494, №495 від 16.06.2025 - трансформаторну підстанцію, гараж (літ. «Г»), загальною площею 125 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228805780000.

На підставі Висновку з технічної інвентаризації про можливість об`єднання №2009/25- 109/1 від 20.09.2025, виконаного ФОП Вадимом Добржанським, об`єднано групи нежилих приміщень: №101є, №101е, №101д, №101г, №101в, №101б, №101а, №101, нежилі приміщення №№13,14, цокольний поверх, IX поверх (в частині літ А,) розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, в один об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3047446.5043153.20250924.94.0000.04, загальною площею 15 961 кв.м за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав №459338509 від 05.01.2026, №431657843 від 17.06.2025, №431656083 від 17.06.2025 ТОВ «БЦ на Липківського» є власником таких об`єктів нерухомого майна, які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45:

- нежитлова будівля, літера «А», загальною площею 15 961 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3264513080000;

- трансформаторна підстанція, гараж (літ. Г), загальною площею 125 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228805780000;

- нежитлова будівля, літера «В», загальною площею 328,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228580680000.

ТОВ «БЦ на Липківського» звернулося до Ради з клопотанням, зареєстрованим 21.04.2026 за №201813103, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою розташування його нерухомого майна: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45.

Повідомленням про відновлення адміністративного провадження №057-6630 від 14.05.2026 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вказав, що наразі немає підстав для підготовки відповідного проекту рішення ради.

Своє повідомлення Департамент земельних ресурсів мотивував, зокрема, тим, що за даними Міського земельного кадастру територія, яка позначена на графічних матеріалах, доданих до Заяви (вищезазначеного клопотання Позивача), потрапляє в межі вже сформованих та зареєстрованих у Державному земельному кадастрі на виконання Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 №229/6280, земельних ділянок:

- площею 1,1234 га, місце розташування: площа Солом`янська, вул. Липківського Василя Митрополита, Кавказька, Генерала Шаповала, Солом`янська у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер [номер приховано]:72:141:0014, з цільовим призначенням: 12.13 Земельні ділянки загального користування, які використовуються як вулиці, майдани, проїзди, дороги, набережні;

- площею 0,3680 га, місце розташування: вул. Митрополита Василя Липківського у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер: [номер приховано]:72:141:0038, з цільовим призначенням: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови;

- площею 0,0735 га, місце розташування: вул. Солом`янська, 1 а у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер: [номер приховано]:72:141:0047, з цільовим призначенням: 03.10 Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку.

Оскільки вказані земельні ділянки комунальної форми власності накладаються на об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності ТОВ «БЦ на Липківського», та на земельні ділянки, які необхідні для обслуговування такого нерухомого майна, останній звернувся з даним позовом до суду.

В апеляційній скарзі апелянт просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації трьох спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та визнання протиправним і скасування рішення Київської міської ради від 21.03.2024 № 304/8270 у відповідній частині на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки вважав, що зазначені вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ст. 124 Конституції України).

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ: ст. 19 КАС України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий ї на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеній у п. 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду №823/2042/16 від 04.09.2018, публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до правової позиції, викладеній у п. 16-19 постанови Великої Палати Верховного Суду 826/10249/18 від 17.06.2020 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (провадження 12-58гс18, пункти 5.7, 5.8), від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження 11-377апп18, пункти 28-30), від 2 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18)).

Таким чином, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (постанова Великої Палати Верховного Суду 804/4362/18 від 03.02.2021).

Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13).

Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, та застосовуючи динамічне тлумачення наведених вище норм у контексті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові 29.02.2024 у справі №580/4531/23 акцентувала на тому, що за загальним правилом спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності закриття провадження у справі в частині вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок та скасування рішення Київської міської ради від 21.03.2024 № 304/8270 у відповідній частині. Характер спірних правовідносин, зміст заявлених вимог та суб`єктний склад учасників спору свідчать про те, що спір стосується захисту приватного інтересу юридичної особи у сфері земельних відносин, а отже, належить до юрисдикції господарських судів. Відтак підстав для закриття провадження у справі в цій частині колегія суддів не вбачає.

Стосовно доводів апелянта про безпідставне залишення місцевим господарським судом без розгляду клопотання Ради про долучення додаткових доказів та, як наслідок, порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У силу ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.

Так, з аналізу наведених вище норм вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Суд може прийняти до розгляду докази, які не були своєчасно подані стороною, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об`єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду разом з першим документом по суті.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що своєчасно повідомив суд у відзиві про неможливість подання відповідних доказів разом із відзивом, оскільки з метою належного захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради мав намір направити запити до відповідних структурних підрозділів щодо законності виникнення права власності на об`єкти нерухомого майна, зареєстровані за позивачем, та подати отримані документи до суду після надходження відповідей. На думку апелянта, у такий спосіб ним було виконано процесуальний обов`язок щодо попереднього повідомлення суду про неможливість подання доказів у встановлений строк.

Колегія суддів зазначає, що саме по собі повідомлення Ради у відзиві на позовну заяву про намір отримати додаткові документи від відповідних структурних підрозділів не свідчить про дотримання встановленого процесуальним законом порядку та строків їх подання. При цьому апелянт посилається на те, що на момент подання відзиву відповідними документами не володів, однак не наводить переконливих пояснень щодо причин їх неподання після отримання листів від 22.06.2026 та 23.06.2026, а саме до 20.07.2026.

Посилання Ради в суді першої інстанції на перебування її представника у відпустці з 29.06.2026 не спростовує висновків місцевого господарського суду, оскільки доказів перебування представника у запланованій щорічній відпустці матеріали справи не містять. Крім того, Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, який має забезпечувати належну організацію своєї діяльності та представництво інтересів у суді, зокрема шляхом розподілу відповідних обов`язків між уповноваженими представниками. Саме по собі перебування одного з представників у відпустці не може вважатися об`єктивною перешкодою для своєчасного подання документів, отриманих Радою, тим більше з огляду на те, що у підготовчому засіданні 30.06.2026 брав участь інший представник відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що попереднє повідомлення суду про намір отримати додаткові документи не виправдовує їх подання лише 20.07.2026, а наведені апелянтом причини пропуску строку не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного подання доказів. Відтак місцевий господарський суд обґрунтовано залишив відповідне клопотання без розгляду.

Тобто фактичною причиною несвоєчасного подання відповідачем додаткового доказу до суду першої інстанції є невчинення ним процесуальних дій, визначених статтями 80, 164 ГПК України.

На переконання суду, відсутність на тій чи іншій стадії судового процесу суб`єктивної волі сторони на реалізацію певного процесуального права не може в подальшому розглядатися як об`єктивна обставина, що від неї не залежала.

Таким чином, відповідач не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів у суді першої інстанції, а отже, не підтвердив неможливості їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Колегія суддів, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо недоведеності підстав набуття позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, необхідності перевірки законності їх будівництва, неналежності Ради як відповідача за окремими позовними вимогами, неефективності обраного способу захисту та відсутності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, зазначає таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому захисту підлягають не лише порушені права, а й інтереси особи.

Зокрема, поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з положеннями абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований.

Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тому власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №924/856/20, від 15.12.2021 у справі №906/109/21, від 23.12.2020 у справі №914/2057/18.

Як слідує із установлених обставин справи, ТОВ «БЦ на Липківського» є власником таких об`єктів нерухомого майна, які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45:

- нежитлова будівля, літера «А», загальною площею 15 961 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3264513080000;

- трансформаторна підстанція, гараж (літ. Г), загальною площею 125 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228805780000;

- нежитлова будівля, літера «В», загальною площею 328,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228580680000.

Відповідно, набувши у власність вказане нерухоме майно, яке розташовано за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, Позивач набув і право на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розміщені такі об`єкти нерухомого майна, та яка необхідна для належного обслуговування цих об`єктів.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 у справі №916/1307/21.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами 1-3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема на землю (частина 1 статті 60 вказаного Закону).

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Оскільки земельні ділянки: площею 1,1234 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0014, площею 0,3680 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038, площею 0,0735 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047, розташовані у межах міста Києва, і не належить іншим особам на праві приватної або державної власності, тому вони є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Частиною 11 статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу (абзац 1).

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом (абзац 2).

Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт (абзац 3).

Таким чином, частина 11 статті 120 ЗК України передбачає для власника (набувача) об`єкта нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці державної або комунальної власності, три варіанти набуття у власність або користування земельної ділянки державної або комунальної власності:

- стаття 118 ЗК України (порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами);

- стаття 123 ЗК України (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування);

- стаття 128 ЗК України (порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам).

Таким правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №153/1548/23.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «БЦ на Липківського» звернулося до Ради з клопотанням, зареєстрованим 21.04.2026 за №201813103, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою розташування його нерухомого майна: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45.

Згідно з абзацами 1-4 частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (абзац 6 частини 1 статті 123 ЗК України).

За змістом частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац 1).

У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац 2).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац 1 частини 3 статті 123 ЗК України).

Однак повідомленням про відновлення адміністративного провадження № 057-6630 від 14.05.2026 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив про відсутність підстав для підготовки відповідного проєкту рішення ради з огляду на те, що визначені ТОВ «БЦ на Липківського» межі земельної ділянки накладаються на межі вже сформованих земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:72:141:0014, [номер приховано]:72:141:0038, [номер приховано]:72:141:0047.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у позивача охоронюваного законом інтересу, який полягає у можливості оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для експлуатації та обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна, оскільки формування спірних земельних ділянок перешкоджає реалізації такого інтересу. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1307/21.

За частиною 1 статті 79 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1 статті 791 ЗК України).

Положеннями частин 3, 4 статті 791 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частини 9, 10 статті 791 ЗК України).

Згідно з частиною 6 статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Положеннями частини 13 статті 791 ЗК України передбачено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

У відповідності до абзаців 1-4 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (пункт 77 постанови Верховного Суду від 10.12.2025 у справі №906/1032/24, пункт 50 постанови Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №916/1750/22).

На підтвердження порушення свого законного інтересу ТОВ «БЦ на Липківського» разом із позовом у порядку статті 101 ГПК України було подано до суду Висновок експерта №1602/26 від 16.02.2026 за результатами виконання земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, виконаний судовим експертом ТОВ «Гісмап» Окрепко Анною Ігорівною, у якому викладено відповіді на поставлені питання:

1. Площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нежитлової будівлі під літ. «А», площею 15961 кв.м (відповідно до технічного паспорту ТІ01:8605-6267-3395-4743), яка належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2025, зареєстрованого у реєстрі під №307, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мацола Д.В., та акту прийому передачі нерухомого майна до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2025, а також на підставі: актів приймання- передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №476, 477; №478, 479; №480, 481; №482, 483; №484, 485; №486, 487; №488, 489; №490, 491 від 16.06.2025; трансформаторної підстанції, гаражу під літ. «Г» площею 125 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228805780000), яка належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №494, 495 від 16.06.2025 та громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228580680000), який належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №492, 493 від 16.06.2025 та розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, 45, складає 0,7692 га (фактичне землекористування обмежене самою будівлею та парканами), що в мінімальних значеннях відповідає вимогам ДБН, а саме п.5.1.1.1 ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення», п. 10.7,10.8., 15.2.2,15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» та п. 4.8., 5.2, 5.5. ДБН 8.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів», п. 6 ДБН 8.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги», п.11 ДБН 8.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів».

2. Межі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нежитлового приміщення площею 15961 кв.м, трансформаторної підстанції, гаражу загальною площею 125 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228805780000), громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228580680000) перетинаються з межами земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0014. Площа перетину становить 0,0411 га. (411 кв.м.) та 0,0012 га. (12 кв.м.). Перетин земельних ділянок зображено на Малюнках 17, 18 дослідницької частини Висновку та Додатку №1 до Висновку зеленою штриховкою.

Межі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нежитлового приміщення площею 15961 кв.м, трансформаторної підстанції, гаражу загальною площею 125 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228805780000), громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228580680000) перетинаються з межами земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038. Площа перетину становить 0,3680 га. (3680 кв.м). Перетин земельних ділянок зображено на Малюнку 19 дослідницької частини Висновку та Додатку №1 до Висновку зеленою штриховкою.

Межі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нежитлового приміщення площею 15961 кв.м, трансформаторної підстанції, гаражу загальною площею 125 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228805780000), громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228580680000) перетинаються з межами земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047. Площа перетину становить 0,0735га. (735 кв.м). Перетин земельних ділянок зображено на Малюнку 20 дослідницької частини Висновку та Додатку №1 до Висновку зеленою штриховкою.

3. Межа земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047 накладається на місце розташування трансформаторної підстанції, гаражу загальною площею 125 кв.м, яка знаходиться у приватній власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання-передачу нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №494, 495 від 16.06.2025, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228805780000. Площа накладання становить 0,0125 га (125 кв.м). Перетин земельної ділянки на місце розташування трансформаторної підстанції, гаражу зображено на Малюнку 20.1 дослідницької частини Висновку.

Межа земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0047 накладається на місце розташування громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м, який знаходиться у приватній власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання- передачу нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №492, 493 від 16.06.2025, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 228580680000. Площа накладання становить 0,0354 га. (354 кв.м). Перетин земельної ділянки на місце розташування громадського (виробничого) будинку зображено на Малюнку 20.2 дослідницької частини Висновку.

Межа земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0014 накладається на зовнішні сходи нежитлової будівлі під літ. «А», яка знаходиться у приватній власності ТОВ «БЦ на Липківського» з площі Солом`янсьої. Площа накладання становить 0,0411 га. (411 кв.м.). Перетин земельної ділянки на місце розташування на зовнішніх сходів до нежитлової будівлі під літ. «А» зображено на Малюнку 20.3 дослідницької частини Висновку.

4. Доступ (проїзд) транспортних засобів до нежитлової будівлі під літ. «А», площею 15961 кв.м (відповідно до технічного паспорту ТІ01:8605-6267-3395-4743), яка належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2025, зареєстрованого у реєстрі під №307, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мацола Д.В., та акту прийому передачі нерухомого майна до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.07.2025, а також на підставі: актів приймання- передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №476, 477; №478, 479; №480, 481; №482, 483; №484, 485; №486, 487; №488, 489; №490, 491 від 16.06.2025; трансформаторної підстанції, гаражу під літ. «Г» площею 125 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228805780000), яка належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №494, 495 від 16.06.2025 та громадського (виробничого) будинку під літ. «В» площею 328,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 228580680000), який належать на праві приватної власності ТОВ «БЦ на Липківського» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, яке вносить учасник до статутного капіталу ТОВ «БЦ на Липківського» №492, 493 від 16.06.2025 та розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, 45 в об`їзд земельних ділянок з кадастровими номерами: [номер приховано]:72:141:0014, [номер приховано]:72:141:0038, [номер приховано]:72:141:0047, не можливий.

Оскільки висновок експерта № 1602/26 від 16.02.2026 відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України, він обґрунтовано прийнятий місцевим господарським судом до розгляду та оцінений у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України.

За результатами дослідження зазначеного висновку експерта та інших матеріалів справи встановлено, що спірні земельні ділянки накладаються на територію, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна позивача та яка необхідна для їх належного обслуговування. Крім того, належний проїзд та під`їзд до відповідних будівель без використання спірних земельних ділянок є неможливим.

Наведене у сукупності з обставинами звернення позивача до Київської міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою свідчить про те, що формування та державна реєстрація спірних земельних ділянок створили перешкоди в реалізації охоронюваного законом інтересу ТОВ «БЦ на Липківського» щодо оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для експлуатації та обслуговування належного йому нерухомого майна.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність порушення прав та інтересів позивача, а також необґрунтованість його звернення до суду.

Необґрунтованими є і доводи Ради про недоведеність позивачем права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна. Так, наявні у матеріалах справи відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують державну реєстрацію права власності ТОВ «БЦ на Липківського» на зазначені об`єкти (т. 1 а. с. 94-96), тоді як доказів скасування відповідних реєстраційних записів або визнання недійсними правовстановлюючих документів матеріали справи не містять.

При цьому відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, сама лише постановка Радою під сумнів правомірності набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомого майна не спростовує зареєстрованого за ним права власності.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

При цьому предметом розгляду в цій справі є правомірність рішення Київської міської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою та формування спірних земельних ділянок, а також наявність порушення охоронюваного законом інтересу позивача внаслідок таких дій. Вимоги щодо визнання права власності на належні позивачу об`єкти нерухомості, встановлення правомірності їх будівництва чи усунення наслідків можливого самочинного будівництва не є предметом цього спору.

За таких обставин доводи апелянта щодо необхідності дослідження можливого самочинного будівництва не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про неправильне вирішення спору по суті.

Доводи апелянта про те, що Рада не є належним відповідачем у справі є безпідставними, оскільки, відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовами про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження є особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Також за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Зазначення позивачем співвідповідачем у справі державного реєстратора не призводить до неправильного вирішення спору по суті.

Отже, державний кадастровий реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №126/2200/20.

З огляду на те, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, представницьким органом якої є Київська міська рада, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Рада є належним відповідачем у справі.

При цьому скасування державної реєстрації земельних ділянок не призведе до припинення права комунальної власності на них, а відтак не порушить майнових прав територіальної громади та водночас усуне перешкоди в реалізації позивачем інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що згідно з абзацом 5 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

У пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №911/906/23 зазначено, що з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі №199/1136/20.

У постановах Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №152/1/25 та від 25.06.2026 у справі №285/802/22 наголошено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.

Як установлено колегією суддів, відомості про право комунальної власності Ради внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише щодо земельної ділянки площею 0,3680 га з кадастровим номером [номер приховано]:72:141:0038 на підставі рішення державного реєстратора від 02.06.2025 (індексний номер 79223808).

З огляду на обґрунтованість вимоги про скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення і похідної вимоги № 5 про скасування рішення державного реєстратора.

Доводи апелянта про неефективність обраного позивачем способу захисту в частині позовної вимоги № 4 з огляду на те, що рішення Ради від 21.03.2024 № 304/8270 в оскаржуваній частині вичерпало свою дію шляхом виконання, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт г частини 3 статті 152 ЗК України).

Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

У постанові від 30.05.2018 у справі №923/466/17, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення». Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду спростувала висновки суду апеляційної інстанції про необхідність пред`явлення позову, де були би об`єднанні вимоги про визнання скасування рішення ради та про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, і виснувала про те, що розгляд позову про визнання рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, в яких самостійно оскаржується рішення органу місцевого самоврядування без оскарження правовстановлюючих документів, складених на підставі цього рішення.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68)). Велика Палата Верховного Суду не може формулювати свої висновки абстрактно, а лише в контексті конкретних обставин справи, яка розглядається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149)).

Згодом позиція Великої Палати Верховного Суду, що сформульована у постанові від 30.05.2018 у справі №923/466/17, була вдосконалена і за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 28.09.2022 у справі №483/448/20 та від 05.07.2023 у справі №912/2797/21).

Проте згідно з абзацом 5 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

При цьому, суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58 постанови Великої палати Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №757/31372/18). Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 (пункт 6.46), від 20 вересня 2023 року у справі №910/3453/22 (пункт 58).

У постанові від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог. У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду за захистом охоронюваного законом інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога № 4 відповідає положенням абзацу п`ятого частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

При цьому така вимога у сукупності з іншими заявленими позовними вимогами (№№ 1- 3, 5) є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу позивача, а тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права. Відтак підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав, отже, апеляційний суд погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6039/26, а підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати у справі за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6039/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі № 910/6039/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 11.11.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

П.В. Горбасенко