Постанова № 141388951 у справі № 925/1282/24 від 26.10.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. Справа№ 925/1282/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від прокурора: Кузьміна К.Г. (в залі суду),

від ТОВ «Черкасиенергозбут»: Моцайко В.С. (поза межами приміщення суду),

представники інших учасників не з`явилися,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 (повний текст складено 17.06.2026)

у справі № 925/1282/24 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Степанецької сільської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області

до 1) Степанецького сільського комунального підприємства «Благоустрій»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 111 883,24 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

15.10.2024 Смілянська окружна прокуратура (далі - прокурор) сформувала у системі «Електронний суд» позовну заяву в інтересах держави в особі Степанецької сільської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області (далі - Рада), у якій просить Господарський суд Черкаської області: визнати недійсними додаткові угоди №2 від 30.06.2021, №3 від 25.08.2021, №4 від 09.09.2021, №6 від 29.09.2021, №7 від 29.09.2021, №8 від 26.10.2021, №9 від 26.10.2021, №10 від 26.11.2021, №11 від 26.11.2021 до договору №71101000879 від 13.04.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Степанецьким сільським комунальним підприємством «Благоустрій» (далі - Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» (далі - Товариство); стягнути з Товариства на користь Підприємства кошти у розмірі 111 883,24 грн.

На обґрунтування позову прокурор послався на невідповідність спірних додаткових угод приписам пп. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та ст. 632 ЦК України в частині збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%. Прокурор вважає, що спірними додатковими угодами безпідставно змінено істотні умови договору та підвищено ціну за електроенергію, кожного разу під час укладання додаткових угод сторони договору належним чином не обґрунтували та документально не підтвердили необхідність внесення відповідних змін та коливання ціни електричної енергії на ринку після укладення договору. У разі визнанням недійсними спірних додаткових угод поверненню Підприємству на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають 111 883,24 грн безпідставно сплачених державних коштів.

Обґрунтовуючи наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у даній справі шляхом звернення до суду з позовною заявою, прокурор зазначає, що позивач, відповідно до наданих повноважень, незважаючи на наявні порушення норм закону при укладенні оскаржуваних додаткових угод, не здійснює захисту інтересів держави.

Позиції учасників справи.

Товариство у відзиві проти заявлених до нього вимог заперечило, просило відмовити у їх задоволенні.

Товариство зазначило, що при укладанні оскаржуваних додаткових угод до договору, постачальник та споживач кожного разу збільшували ціну товару не більше 10% (загальна сума договору жодного разу при укладанні додаткових угод не збільшувалася), що решта істотних умов Договору залишалися незмінними, як того вимагає Закон України «Про публічні закупівлі».

Рада та Підприємство у поданих ними суду першої інстанції заявах просили розглянути справу без участі їх представників за наявними у матеріалах справи документами.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 30.06.2021, №3 від 25.08.2021, №4 від 09.09.2021, №6 від 29.09.2021, №7 від 29.09.2021, № 8 від 26.10.2021, №9 від 26.10.2021, №10 від 26.11.2021, №11 від 26.11.2021 до договору №71101000879 від 13.04.2021 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Підприємством та Товариством. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства кошти в розмірі 111 883,24 грн. Стягнуто з Товариства на користь Черкаської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 24 224,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим; зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1282/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 до надходження матеріалів справи №925/1282/24.

13.07.2026 матеріали справи №925/1282/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 у справі №925/1282/24 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 у справі №920/1282/24. Розгляд справи призначено на 28.09.2026.

Судове засідання призначене на 28.09.2026 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 11:16 до 15:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 призначено судове засідання на 26.10.2026.

Позиції учасників справи.

Прокурор надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Товариства заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Підприємство провело відкриті торги щодо закупівлі 161 790 кВт/год електричної енергії за кодом ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія з очікуваною вартістю 566 265,00 грн з ПДВ.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб сайті «Prozorro» за UA-2021-03-10-005019-c. Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися: Товариство з первинною пропозицією 527 435,40 грн та ТОВ «Полтаваенергозбут» з первинною пропозицією 554 974,98,00 грн.

За результатом проведення відкритих торгів переможцем аукціону визначено Товариство з остаточною пропозицією 527 435,40 грн за 161 790 кВт/год.

13.04.2021 Підприємство уклало з Товариством договір №71101000879 про постачання електричної енергії (далі - договір). Строк дії договору до 31.12.2021.

Предметом договору є електрична енергія (021:2015:09310000-5 - Електрична енергія) з загальним обсягом споживання замовником 161 790 кВт/год. Загальна сума договору визначена у розмірі 527 435,40 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 3.1 договору постачання електричної енергії здійснюється за умов визначених цим договором та комерційною пропозицією.

Замовник розраховується з учасником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до способу визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 12 Договору № 71101000879 умови договору не можуть змінюватись, крім випадків, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

Згідно з додатком 3 «Комерційна пропозиція «Вільна ціна бюджет» до договору №71101000879 у пункті 1 «Спосіб визначенням ціни на електричну енергію» сторони визначили ціну за одиницю товару (1 кВт/год), яка складає 1,793288 грн з ПДВ.

Комерційною пропозицією визначено, що ціна (тариф) одиниці спожитої електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається у платіжному документі, визначається за формулою: Рфакт=(Ртов+Тпер=Тоср)*Афакт (грн. за 1 кВТ*год), де:

Ртов - ціна за одиницю товару (1 кВт.год) визначається відповідно до домовленостей з урахуванням існуючих цін на ринку електричної енергії. Ціна за одиницю товару (1кВт.год) складає 1,793288 грн з ПДВ для даної комерційної пропозиції.

Тпер - вартість відшкодування тарифу на послугу з передачі електричної енергії оператора системи передачі - НЕК «Укренерго», затвердженого Регулятором на відповідний розрахунковий період (місяць) відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Тоср - тариф на послугу з розподілу електричної енергії оператора системи розподілу, затверджений НКРЕКП на відповідний розрахунковий період (місяць) з урахуванням ПДВ.

Афакт - фактичний обсяг спожитої електричної енергії у розрахунковому періоді.

У разі коливання ціни на ринку постачальник письмово повідомляє про такі зміни замовника з наданням інформації, взятої з офіційного сайту ДП «Оператор ринку» у формі довідки про середньозважену ціну електричної енергії за підписом керівника постачальника. Така довідка має містити інформацію про середньозважену ціну електричної енергії на будь-яку дату або період, що визначається або декадою (декадами) або календарним місяців, після укладення договору та інформацію про середньозважену ціну електричної енергії на дату або період, що визначається декадою (декадами) місяця, календарним місяцем, у яких відбулося коливання ціни у бік збільшення. Період, в якому відбулося коливання ціни, має передувати даті письмового звернення постачальника. На підставі отриманої довідки сторони укладають додаткову угоду до Договору щодо зміни ціни за одиницю товару, з урахуванням статті 631 ЦК України.

21.04.2021 сторони уклали додаткову угоду №1, якою внесли зміни до договору в частині загальної суми розрахунків за цим договором, яка становить 527 434,11 грн.

14.06.2021 листом №509/01-04 Товариство, посилаючись на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», лист Мінекономрозвитку України №3304-04/33869-06 від 14.08.2019 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», п. 1 додатку №3 до договору та Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, повідомило про зміну ціни електричної енергії використовуючи інформацію з веб-сайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua, а.с. 64-65).

У подальшому сторони уклали 10 додаткових угод:

- додатковою угодою №2 від 30.06.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 154 212 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 1,971528 грн з ПДВ (на 9,94 % більше від ціни, визначеної в договорі); погодили, що ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.06.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено п. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №3 від 25.08.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 147 345 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 2,16672 грн з ПДВ (на 9,9 % більше від ціни, визначеної у додатковій угоді № 2, та на 20,82% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.08.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №4 від 09.09.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 140 601 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 2,381232 грн з ПДВ (на 9,9% більше від ціни, визначеної у додатковій угоді №3, та на 32,78% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.08.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №5 від 15.09.2021 у зв`язку з прийняттям Радою рішення від 27.08.2021 №8-55/ІХ та у зв`язку з передачею в оперативне управління Підприємству мережі вуличного освітлення сторони внесли зміни у додаток №1 до договору щодо переліку об`єктів замовника та у додаток № 2 «договірні обсяги споживання електричної енергії». Всі інші умови договору залишаються чинними у попередній редакції.

- додатковою угодою №6 від 29.09.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 134 294 кВт.год та збільшено ціну за одиницю товару до 2,616972 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №5, та на 45,93% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.09.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №7 від 29.09.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 128 153 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 2,876052 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №6, та на 60,38% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.09.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №8 від 26.10.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 122 724 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 3,160776 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №7, та на 76,25% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.10.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №9 від 26.10.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 117 479 кВт.год та збільшили ціну за одиницю товару до 3,473688 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №8, та на 93,70% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.10.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №10 від 26.11.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 113 127 кВт.год та виклали п. 1 додатку №3 до договору «Комерційна пропозиція» в новій редакції, зокрема, збільшили ціну за одиницю товару до 3,817572 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №9, та на 112,88% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.11.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії;

- додатковою угодою №11 від 26.11.2021 сторони погодили зменшення обсягів закупівлі електричної енергії у кількості до 1089547 кВт.год та збільшено ціну за одиницю товару до 4,1955 грн з ПДВ (на 9,89% більше від ціни, визначеної в додатковій угоді №10, та на 133,95% більше від ціни визначеної договором); ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.11.2021. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як зазначено в угоді, зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку електричної енергії.

Товариство на виконання умов договору поставило Підприємству поставило 83 837 кВт*год електричної енергії на загальну суму 385 191,26 грн, а Підприємство прийняло вказаний товар та оплатило, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії та платіжними дорученнями, зокрема:

- за актом №4/879 від 05.05.2021 за квітень 2021 року - 11 174 кВт*год на суму 36 427,18 грн з ПДВ (платіжне доручення №151 від 06.05.2021 на суму 36 427,18 грн);

- за актом №5/879 від 27.05.2021 за травень 2021 року - 4 449 кВт*год на суму 14 503,74 грн з ПДВ (платіжне доручення №186 від 28.05.2021 на суму 14 503,74 грн);

- за актом №6/879 від 02.07.2021 за червень 2021 року - 5 759 кВт*год на суму 19 800,79 грн з ПДВ (платіжне доручення № 219 від 05.07.2021 на суму 19 800,79 грн);

- за актом №7/879 від 28.07.2021 за липень 2021 року - 5 005 кВт*год на суму 17 208,40 грн з ПДВ (платіжне доручення №247 від 29.07.2021 на суму 17 208,40 грн);

- за актом №8/879 від 06.09.2021 за серпень 2021 року - 4 972 кВт*год на суму 19 132,01 грн з ПДВ (платіжне доручення №282 від 07.09.2021 на суму 19 132,01 грн);

- за актом №9/879 від 29.09.2021 за вересень 2021 року - 8 569 кВт*год на суму 37 213,14 грн з ПДВ (платіжне доручення №313 від 29.09.2021 на суму 37 213,14 грн);

- за актом №10/879 від 27.10.2021 за жовтень 2021 року - 10 690 кВт*год на суму 52 812,90 грн з ПДВ (платіжне доручення №366 від 28.10.2021 на суму 52 812,90 грн);

- за актом №11/879 за листопад 2021 року - 16 446 кВт*год на суму 93 120,76 грн з ПДВ (платіжне доручення №440 від 29.11.2021 на суму 93 120,76 грн);

- за актом №12/879 від 23.12.2021 за грудень 2021 року - 16 773 кВт*год на суму 94 972,34 грн з ПДВ (платіжне доручення від 23.12.2021 на суму 94 972,34 грн).

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3 та 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абз. 1-4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.03.2025 у справі №924/524/24 зазначив, що у категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону №922-VIII.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Бюджетним кодексом України (далі за текстом - БК України) за статтею 1 регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Відповідно до п. 18 ст. 2 БК України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників (п. 3 ч. 2 ст. 22 БК України).

За змістом ст. 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

В даному випадку таким органом місцевого самоврядування є Рада.

Рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Підприємство, відповідно до розділу І Статуту (затвердженого рішенням Ради №3-3/ІХ від 22.01.2021), засноване на комунальній власності територіальної громади села та підпорядковане Раді. Підприємство є юридичною особою, користується правом господарського відання щодо закріпленого за ним майна, має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права та нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах, займатися діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбаченим цим статутом.

Підприємство, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, у спірних правовідносинах не діяло як приватний суб`єкт господарювання, а реалізовувало державну політику у сфері публічних закупівель, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес. При цьому майновий (приватний) інтерес держави як покупця певних товарів, робіт чи послуг полягає саме в розумному, ощадливому, ефективному та цільовому використанні бюджетних коштів.

Підприємство є розпорядником бюджетних коштів, який отримав від головного розпорядника бюджетне асигнування, тобто повноваження на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів із бюджету за укладеним за наслідками проведеної публічної закупівлі договором. Указане комунальне підприємство, реалізуючи делеговані йому органом місцевого самоврядування повноваження розпорядника бюджетних коштів, є іншим суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним делегованих публічно-владних управлінських функцій.

Таким чином, Рада є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у правовідносинах щодо розпорядження та використання бюджетних коштів, наданих відповідним бюджетним призначенням чи асигнуванням на певні цілі. При цьому вони реалізують такі функції як у публічноправових, так і в приватноправових відносинах. Підприємство є розпорядником бюджетних коштів, який отримав від головного розпорядника бюджетне асигнування, тобто повноваження на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів із бюджету за укладеним за наслідками проведеної публічної закупівлі договором.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.

Неналежне та нераціональне з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування.

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни на товар спричиняє істотну шкоду інтересам держави та територіальної громади щодо здійснення комунальної власності, тобто права територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном(коштами) що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування і, як наслідок, не відповідає суспільному інтересу.

Суд встановив, що прокуратура на адресу Ради направила лист №52/2-5670 вих 24 від 02.09.2024, яким повідомила про виявлені порушення та з метою встановлення повноти вжитих органом місцевого самоврядування заходів усунення виявлених прокурором порушень, в т.ч. шляхом звернення до суду з позовом, причин їх невжиття. У зазначеному листі прокурор обґрунтував, що оскільки засновником та власником майна Підприємства є Степанецька територіальна громада в особі Ради, то органом, насамперед уповноваженим здійснювати функції захисту інтересів територіальної громади у зазначених правовідносинах, є Рада.

Рада своїм листом повідомила прокуратуру про відсутність, на її думку, порушень при здійсненні даної закупівлі, тому наміри щодо вжиття заходів до усунення порушень шляхом ініціювання питання визнання додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії недійсними відсутні.

Крім вказаного вище листа з повідомленням про порушення прокуратура, з метою виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», також повідомила Раду про наявність підстав для представництва інтересів держави та намір звернутися до суду.

Рада, будучи поінформованою про наявність порушення законодавства та інтересів територіальної громади, маючи достатній обсяг повноважень для звернення до суду за їх захистом, відповідних заходів не вжила.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором, адже, відповідно до вимог чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, факт не звернення відповідного суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок захисту інтересів держави, до суду з відповідною позовною заявою, свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави таким суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, враховуючи нездійснення Радою у розумні строки заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів громади, а також враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурор у цьому випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

У справі, що розглядається, Підприємство має статус відповідача, що відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанови від 12.03.2024 у справі №918/7/23, від 26.09.2023 у справі №910/2392/22, від 12.09.2023 у справі №914/198/23, від 29.08.2023 у справі №912/1550/22), згідно з якою у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Водночас прокурор заявив вимогу про стягнення з Товариства коштів на підставі ст. 1212 ЦК України саме на користь Підприємства, яке є відповідачем, а не користь позивача, яким прокурор визначив Раду.

Суд зазначає, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом з тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Разом з тим, в т. ч. з урахуванням правил ч. ч. 3, 4 ст. 45 ГПК України, позов може бути задоволений лише на користь позивача як відповідної правомочної сторони судового процесу. Його задоволення шляхом стягнення спірної суми з одного відповідача на користь іншого без визначення будь-якого конкретного позитивного здобутку для позивача (що має місце в цій справі, в т. ч. у рішенні місцевого суду) спотворює саму суть вирішення спору судом, адже в такому разі відсутнім виявляється сам спір між позивачем та відповідачем (відповідачами).

Апеляційний суд відзначає, що чинне законодавство і численна судова практика допускають пред`явлення позову про визнання угоди недійсною та застосування відповідних матеріальних наслідків однією із сторін спірного правочину (чи в її інтересах) до іншої сторони. Водночас знову ж таки численна судова практика, сформована серед іншого з урахуванням відповідних рішень Конституційного Суду України та практики ЄСПЛ, унеможливлює задоволення позовів прокурора, поданих в інтересах підприємств, в т. ч. державних чи комунальних.

Окремо колегія суддів відзначає таке.

Закон України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 41 Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Водночас відповідно до п. 2 ч. 5 Закону, у редакції Закону України №4888-IX від 27.05.2026, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).

Суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Закону України від 10.02.2010 № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» зі змінами та доповненнями підписані Президентом України закони публікуються в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України, а також розміщуються на офіційному вебсайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих офіційних друкованих виданнях є офіційним оприлюдненням.

За статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України) (абз. 1-4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997).

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. <…> (речення 1-3 абз. 5 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп/1997).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

<…> Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абз. 2, 3 п. 2 мотивувальної частини).

<…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абз. 3, 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/1999).

23.06.2026 в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України - газеті «Голос України» №122 - було оприлюднено новий Закон України №4888-IX «Про публічні закупівлі» (далі за текстом - Закон №4888-ІХ), який набрав чинності 24.06.2026.

Згідно з п. 1 розділу XIV Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4888-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності.

Водночас п. 7 розділу XIV Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4888-ІХ положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII.

Тобто, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII, у редакції Закону №4888-ІХ, має зворотну дію у часі, що прямо передбачено п. 7 розділу XIV Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4888-ІХ.

Таким чином, положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII, у редакції Закону №4888-ІХ, яким передбачено можливість неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару до 10% у кожному окремому випадку діють з 24.06.2026 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки згідно з п. 7 розділу XIV Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4888-ІХ положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 по справі №917/1739/17 виснувала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 12.10.2021 у справі №910/17324/19 виснувала: « 32. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 83), від 25.06.2029 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1))».

Таким чином, положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII, у редакції Закону №4888-ІХ, яким передбачено можливість неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару до 10% у кожному окремому випадку діє з 24.06.2026 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки згідно з п. 7 розділу XIV Прикінцевих та Перехідних положень Закону №4888-ІХ положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII.

Отже, укладення між Підприємством та Товариством спірних додаткових угод, якими збільшувалась вартість електроенергії за одиницю товару до 10% у кожному окремому випадку не суперечать положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII, у редакції Закону №4888-ІХ, яким передбачена можливість неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару до 10% у кожному окремому випадку, з розповсюдженням його дії до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з Товариства на підставі ст. 1212 ЦК України (згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала) на користь Підприємства 242 338,89 грн безпідставно сплачених коштів, суд зазначає, що така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод залежить від задоволення основної позовної вимоги (ст. 173 ГПК України). Тому, враховуючи відсутність правових підстав для визнання недійсними спірних додаткових угод відсутні підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про стягнення з Товариства на користь Підприємства 242 338,89 грн коштів за ст. 1212 ЦК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на всі наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового про відмову в позові.

Судові витрати.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Черкаську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 у справі №925/1282/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 у справі №925/1282/24 скасувати.

3. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119), місцезнаходження: бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18015, розрахунковий рахунок [рахунок приховано] на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» (вул. Благовісна, будинок 166, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 42474208) витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 36 336,00 грн.

5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати відповідний наказ.

6. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.11.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак