Постанова № 141388985 у справі № 903/437/26 від 11.11.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Справа №903/437/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир на рішення Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 (повний текст - 20.08.2026) у справі №903/437/26 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир

про стягнення 19291,56 грн,

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.ч.1, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

06.05.2026 до Господарського суду Волинської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир у якій просив суд стягнути 18933379,53 грн, з них 18914087,97 грн боргу за активну електричну енергію та 19291,56 грн 3% річних.

05.06.2026 позивач звернувся із заявою про зміну предмету позову у якій просив суд викласти позовні вимоги в наступній редакції (замість первісних): стягнути заборгованість на загальну суму 7727313,59 грн, з них: 7708022,03 грн - борг за активну електричну енергію за період з 01.04.2026 по 30.04.2026; 19291,56 грн 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 01.04.2026 по 26.04.2026. У заяві зазначив, що після пред`явлення позову, заборгованість за спожиту електричну енергію за період лютий-березень 2026 у розмірі 18914087,97 грн сплачена відповідачем, а відтак зберігаючи первісні підстави позову, позивач змінює його предмет.

Господарським судом Волинської області не прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, а розцінено її як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Крім цього, ухвалою суду від 05.08.2026 закрито провадження у справі в частині стягнення 7708022,03 грн основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Отже, в результаті судом першої інстанції було здійснено розгляд позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир про стягнення 19291,56 грн 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 01.04.2026 по 26.04.2026.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 у справі №903/437/26 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир про стягнення 19291,56 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимир звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи.

Скаржник зазначає, що судом не враховано порушення позивачем передбаченого договором порядку направлення рахунків та актів приймання-передачі електричної енергії, зокрема щодо строків їх надання, надсилання рекомендованими листами та використання погоджених сторонами електронних адрес і електронного підпису. На думку апелянта, зазначені порушення вплинули на своєчасність проведення розрахунків.

Крім того, скаржник вважає помилковим висновок суду про нікчемність пункту 9.3 договору, яким сторони відповідно до частини другої статті 625 ЦК України погодили інший розмір процентів річних - 0%. Наголошує, що вказана норма має диспозитивний характер у частині визначення розміру процентів, а встановлення нульової ставки не є відмовою від застосування статті 625 ЦК України. Вважає безпідставним застосування судом частини третьої статті 614 ЦК України та нерелевантними окремі висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення 19291,56 грн 3% річних та 2 662,40 грн судового збору, а також покласти на позивача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

02.09.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

10.09.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир на рішення Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 у справі №903/437/26. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 30.09.2026 подати до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу.

ТОВ «Полтаваенергозбут» у відзиві на апеляційну скаргу від 21.09.2026 заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору граничним строком оплати електричної енергії за лютий 2026 року було 31.03.2026, а з 01.04.2026 відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання. При цьому рахунок та акт приймання-передачі були отримані відповідачем електронною поштою, а акт підписаний без зауважень. На думку позивача, порушення способу направлення документів не звільняє споживача від обов`язку своєчасно оплатити фактично отриману електричну енергію.

Щодо нарахування 3% річних позивач вказує, що такі нарахування є способом захисту майнового права кредитора, а не штрафною санкцією. Встановлення договором нульового розміру процентів, на його думку, фактично позбавляє кредитора передбаченого статтею 625 ЦК України права на компенсацію за прострочення виконання грошового зобов`язання, що суперечить вимогам законодавства. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду та положення статей 6, 215, 614, 625 ЦК України.

Вважаючи правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності прострочення, обґрунтованості розрахунку 3% річних та нікчемності відповідної умови договору, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, поклавши судові витрати на відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

26.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" (далі - Постачальник, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Володимир (далі - Споживач, відповідач) укладено Договір про закупівлю електричної енергії №20030631 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався постачати Споживачу електричну енергію, а Споживач - приймати та оплачувати її вартість на умовах, визначених Договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що предметом закупівлі є електрична енергія без розподілу за кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 "Електрична енергія".

Згідно з п.2.2 Договору обсяги закупівлі електричної енергії визначаються Додатком №1 до Договору, при цьому такі обсяги є плановими та можуть змінюватися залежно від фактичного фінансування видатків і потреб Споживача.

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачання електричної енергії здійснюється у період з 01.02.2026 до 30.04.2026. Місце постачання відповідно до пункту 3.2 Договору є об`єкти Споживача, перелік яких визначено у Додатку № 3 до Договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено загальну вартість Договору у розмірі 23546066,57 грн без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 28255279,88 грн. Відповідно до пункту 5.2 Договору ціна за 1 кВт·год електричної енергії становить 7,634290 грн без ПДВ та 9,161148 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 5.10 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 5.11 Договору передбачено обов`язок Споживача отримувати електричну енергію та здійснювати її оплату в терміни і строки, передбачені Договором та календарним планом, що міститься у Додатку № 4 до Договору.

Відповідно до пунктів 5.13, 5.14 Договору загальна вартість Договору складається із місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії Споживачу, а оплата вартості електричної енергії здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника.

Пунктом 5.17 Договору визначено, що оплата електричної енергії за відповідний розрахунковий період здійснюється на підставі підписаного сторонами Акта приймання-передачі електричної енергії. Такий Акт складається Постачальником та надається шляхом направлення рекомендованим листом Споживачу для підписання щомісяця до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Споживач розглядає та підписує Акт протягом п`яти робочих днів або в цей же строк надсилає Постачальнику вмотивовану відмову від його підписання.

Додатком №2 до Договору сторонами погоджено Порядок розрахунків.

Відповідно до пункту 5 Додатка №2 рахунки на оплату платежів, передбачених Договором, виписуються Постачальником та надсилаються Споживачу рекомендованим листом з одночасним надсиланням електронного варіанту рахунка на офіційну електронну адресу Споживача. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не повинна перевищувати 20 календарних днів з дня отримання рахунка, але не пізніше останнього календарного дня, наступного за розрахунковим місяцем. Датою оплати рахунка визначено дату зарахування коштів на рахунок Постачальника.

Згідно з пунктом 6.2.1 Договору на Споживача покладено обов`язок забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами Договору.

Відповідно до пункту 7.2.1 Договору Постачальник зобов`язаний здійснювати постачання електричної енергії Споживачу в обсягах, визначених Додатком №1 до Договору, та забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії. Пунктом 7.2.2 Договору передбачено обов`язок Постачальника нараховувати та виставляти рахунки Споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог законодавства та умов Договору.

Як встановлено пунктом 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену Договором та чинним законодавством.

Пунктом 9.3 Договору сторони погодили розмір збитків та неустойки, що підлягають відшкодуванню Споживачем у разі несвоєчасності грошових розрахунків. Цим же пунктом Договору зазначено, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони встановили для Споживача інший розмір процентів: 0 (нуль) процентів.

Відповідно до пункту 15.1 Договору він набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 30 квітня 2026 року, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

На виконання умов договору у лютому 2026 року постачальником здійснено постачання електричної енергії споживачу.

Так, відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії № 20030631 від 16.03.2026 за лютий 2026 року, складеного на виконання Договору № 20030631 від 26.01.2026, Постачальником передано, а Споживачем прийнято електричну енергію в обсязі 1544956 кВт/год.

Вартість поставленої у лютому 2026 року електричної енергії відповідно до зазначеного Акта становить 14153496,41 грн з ПДВ, у тому числі 11794580,34 грн без ПДВ та 2358916,07 грн ПДВ.

Зазначений акт підписаний представниками сторін і скріплений печатками. В Акті зазначено, що послуги надані у повному обсязі та у зазначений період, а сторони претензій щодо якості та обсягу наданих послуг електричної енергії не мають.

Відповідач здійснював оплату вартості поставленої електричної енергії частинами.

Станом на 01.04.2026 сума основної заборгованості, визначена позивачем у розрахунку, становила 12506812,29 грн.

У подальшому відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості, у зв`язку з чим, відповідно до наданого позивачем розрахунку, з 09.04.2026 сума основної заборгованості становила 7481081,73 грн.

Позивач у розрахунку визначив періоди прострочення грошового зобов`язання по сплаті за поставлену електричну енергію за лютий 2026 з урахуванням зазначеної часткової оплати. Так за період з 01.04.2026 по 08.04.2026 позивачем нараховано 8223,66 грн 3% річних, а за період з 09.04.2026 по 26.04.2026 - 11067,90 грн 3% річних. Загальний розмір - 19291,56 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, укладений між сторонами договір є підставою виникнення у відповідача обов`язку здійснювати оплату поставленої електричної енергії у порядку та строки, погоджені сторонами.

Пунктом 5.17 договору передбачено, що оплата електричної енергії за відповідний розрахунковий період здійснюється на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії.

Згідно з пунктом 5 додатка №2 до договору рахунки на оплату платежів, передбачених договором, виписуються постачальником та надсилаються споживачу рекомендованим листом з одночасним направленням електронного варіанта рахунка на офіційну електронну адресу споживача. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не повинна перевищувати 20 календарних днів з дня отримання рахунка, але в будь-якому разі оплата має бути здійснена не пізніше останнього календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Датою оплати рахунка визначено дату зарахування коштів на рахунок постачальника.

Отже, пунктом 5 додатка №2 до договору сторони погодили спосіб та граничний строк виконання грошового зобов`язання, який у будь-якому разі не може бути пізнішим за останній календарний день місяця, наступного за розрахунковим.

З огляду на те, що відповідно до пункту 5.10 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць, а спірне грошове зобов`язання виникло у зв`язку з поставкою електричної енергії за лютий 2026 року, останнім днем строку виконання відповідачем зобов`язання з її оплати відповідно до пункту 5 додатка №2 до договору є 31.03.2026.

Тому, як правильно встановив суд першої інстанції, починаючи з 01.04.2026, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії. Зазначена дата є наступним днем після закінчення встановленого пунктом 5 додатка № 2 до договору граничного строку виконання грошового зобов`язання.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, невиконання відповідачем у повному обсязі грошового зобов`язання до 31.03.2026 свідчить про його прострочення з 01.04.2026.

Матеріалами справи підтверджується, що рахунок та акт приймання-передачі електричної енергії за лютий 2026 року були направлені позивачем на електронну адресу відповідача [пошта прихована] та отримані останнім 17.03.2026, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами електронного листування.

Водночас зазначені документи були направлені з порушенням встановленого договором строку їх надання, а докази направлення рекомендованим листом у матеріалах справи відсутні.

Однак наведені обставини самі по собі не спростовують виникнення у відповідача грошового зобов`язання з оплати фактично отриманої електричної енергії та не змінюють погодженого сторонами граничного строку його виконання - 31.03.2026.

Відповідач не заперечував факту отримання таких документів електронною поштою та до відзиву на позовну заяву останнім долучено скріншот електронної пошти, що підтверджує їх отримання на офіційну електронну пошту [пошта прихована].

Крім того, акт приймання-передачі електричної енергії за лютий 2026 року підписаний відповідачем 16.03.2026 без будь-яких зауважень.

Таким чином, як правильно виснував суд першої інстанції, факт отримання та прийняття поставленої електричної енергії за лютий 2026 підтверджується підписаним 16.03.2026 сторонами актом приймання-передачі електричної енергії.

Водночас, матеріали справи не містять доказів, що після підписання акта, відповідач заперечував щодо обсягу поставленої електричної енергії, її вартості, якості або факту її прийняття.

При цьому, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги (за поставлений товар), тобто, носить інформаційний характер.

За таких обставин саме по собі посилання відповідача на недотримання позивачем передбаченого пунктом 5 додатка №2 до договору способу направлення документів та направлення на електронну пошту із запізненням на переконання суду є формальним, не спростовує факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання та не свідчить про відсутність у нього обов`язку здійснити оплату поставленої електричної енергії у встановлений договором строк, а саме до 31.03.2026.

Водночас наявність прострочення грошового зобов`язання сама по собі не свідчить про обґрунтованість застосування саме передбаченої Законом ставки 3% річних, якщо сторони відповідно до частини другої статті 625 ЦК України погодили інший їх розмір.

За змістом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із системного та буквального тлумачення наведеної норми вбачається, що законодавець визначив загальний розмір процентів річних - 3% - та одночасно передбачив можливість встановлення іншого розміру договором або законом.

Отже, диспозитивний характер частини другої статті 625 ЦК України виявляється у наданні сторонам права самостійно погодити розмір процентів річних, який відрізняється від законодавчо встановленого.

Слід відмітити, що правове регулювання інфляційних втрат має інший характер, оскільки можливості їх довільного виключення або зміни договором частина друга статті 625 ЦК України не передбачає.

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, розумності та справедливості.

Приписами статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли відповідна заборона прямо встановлена законом або обов`язковість його положень випливає зі змісту чи суті відносин.

Таким чином, реалізація сторонами передбаченого законом права визначати інший розмір процентів річних сама по собі не може розцінюватися як порушення принципу обов`язковості грошового зобов`язання.

При цьому необхідно розмежовувати встановлення сторонами іншого розміру процентів річних та погодження умови про повне незастосування наслідків порушення грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України.

У першому випадку сторони безпосередньо реалізують передбачену законом можливість договірного регулювання розміру процентів.

У другому випадку може йтися про недопустиме виключення імперативних наслідків прострочення, зокрема права кредитора на інфляційні втрати.

У спірних правовідносинах сторони не погоджували умови про незастосування статті 625 ЦК України загалом, а безпосередньо визначили у пункті 9.3 договору інший розмір процентів річних - 0%.

Відтак колегія суддів вважає помилковим ототожнення місцевим господарським судом встановлення іншого розміру процентів із повним виключенням дії частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі №910/4926/19.

У зазначеній справі предметом судового розгляду була, зокрема, правомірність встановлення у договорах про постачання продукції для державних потреб нульового розміру процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Верховний Суд виходив із того, що частина друга статті 625 ЦК України надає сторонам можливість самостійно визначити інший розмір процентів річних від простроченої суми. При цьому встановлення сторонами конкретного розміру процентів річних - 0% - є реалізацією принципу свободи договору та не є тотожним повному звільненню боржника від передбачених законом наслідків прострочення. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними відповідних положень договорів та для стягнення 3% річних за наявності погодженого сторонами іншого розміру процентів.

Колегія суддів звертає увагу на істотну подібність відповідних договірних положень у справі №910/4926/19 та пункту 9.3 договору, укладеного між сторонами у цій справі. Тому вважає, що зазначений правовий висновок Верховного Суду є релевантним для вирішення цього спору.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи нікчемність пункту 9.3 договору, послався на постанови Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №904/3260/19 та від 25.05.2021 у справі №904/2112/20.

Однак, у справі №904/3260/19 договір передбачав виконання простроченого грошового зобов`язання без урахування індексу інфляції та 3% річних. Водночас іншого конкретного розміру процентів сторонами не було встановлено.

У справі №904/2112/20 предметом правової оцінки була договірна умова про незастосування положень частини другої статті 625 ЦК України до відповідних грошових зобов`язань.

Отже, у зазначених справах Верховний Суд оцінював правомірність договірних положень, спрямованих на виключення передбаченого законом механізму захисту кредитора, тоді як у цій справі сторони прямо реалізували передбачене частиною другою статті 625 ЦК України право визначити інший розмір процентів.

Слід відмітити, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, щодо неприпустимості зменшення судом законодавчо встановлених 3% річних не спростовує наведених висновків колегії суддів, оскільки у зазначеній справі сторони не погоджували іншого розміру процентів річних. Натомість предметом правової оцінки в цій справі є застосування прямо встановленої сторонами договірної ставки 0%, а не зменшення судом законного розміру процентів.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Суд першої інстанції, визнаючи положення пункту 9.3 договору нікчемним, послався, зокрема, на частину третю статті 614 ЦК України, відповідно до якої правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Однак зазначений висновок суду першої інстанції не враховує спеціального характеру правового регулювання розміру процентів річних, встановленого частиною другою статті 625 ЦК України.

Погодження сторонами іншого розміру процентів річних, у тому числі нульового, не свідчить про встановлення договірного звільнення боржника від відповідальності за умисне порушення зобов`язання у розумінні частини третьої статті 614 ЦК України.

При цьому пункт 9.3 договору не усуває передбаченого законом обов`язку боржника сплачувати інфляційні втрати, а тому не виключає застосування всіх передбачених статтею 625 ЦК України правових наслідків прострочення грошового зобов`язання.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про нікчемність пункту 9.3 договору в частині встановлення іншого розміру процентів річних - 0%.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив несвоєчасну оплату електричної енергії за лютий 2026 року, водночас сторони у пункті 9.3 договору №20030631 від 26.01.2026 прямо встановили інший розмір процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - 0%.

Зазначена умова договору є чинною та підлягає застосуванню до правовідносин сторін.

Застосування до спірних правовідносин договірного розміру 0% річних виключає можливість стягнення з відповідача заявлених позивачем 19291,56 грн 3% річних, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України, не врахувавши погодженого сторонами іншого розміру процентів річних, та дійшов необґрунтованого висновку про нікчемність відповідної умови договору.

Зазначене призвело до неправильного вирішення спору в частині стягнення 19291,56 грн 3% річних.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир, скасування рішення Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 у справі №903/437/26 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 19291,56 грн 3% річних та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

У частині повернення позивачу з Державного бюджету України 224538,60 грн судового збору рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного оскарження, а тому в цій частині залишається без змін.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення підлягають стягненню з ТОВ «Полтаваенергозбут» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 у справі №903/437/26 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 19291,56 грн 3% річних та стягнення 2662,40 грн витрат зі сплати судового збору скасувати.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення:

«У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир про стягнення 19291,56 грн 3% річних відмовити».

4. В іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 11.08.2026 у справі №903/437/26 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» (36022, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Панянка, будинок 65Б, код ЄДРПОУ 42223804) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир (44701, Волинська область, Володимирський район, місто Володимир, вулиця Академіка Глушкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 07516184) 3993,60 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.11.2026.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.