Постанова № 141388993 у справі № 918/818/26 від 10.11.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10 листопада 2026 року Справа № 918/818/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2026

(ухвалене у м. Рівному, повний текст складено 08.09.2026)

у справі № 918/818/26 (суддя Горплюк А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог""

до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення заборгованості в розмірі 854 601 грн 42 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення 854 601 грн 42 коп., з яких: 815 268 грн 64 коп. основного боргу; 6 298 грн 79 коп. 3 % річних; 33 033 грн 99 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за Договором купівлі-продажу № 0502-1 від 05.02.2026 зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару, отриманого від позивача.

Також позивач нарахував та заявив до стягнення суми відсотків річних та інфляційних втрат.

Господарський суд Рівненської області рішенням від 08.09.2026 у справі №918/818/26 позов задовольнив частково. Стягнув з Приватного підприємства "Агро-ЕкспреСервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог" 815 268 грн 64 коп. основного боргу, 6 027 грн 78 коп. 3 % річних, 17 927 грн 57 коп. інфляційних втрат, 12 588 грн 30 коп. судового збору та 24 550 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні вимог в частині стягнення 271 грн 01 коп. 3 % річних та 15 106 грн 42 коп. інфляційних втрат відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем виконано належним чином взяті на себе обов`язки та поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 365 268 грн 64 коп. з ПДВ.

В свою чергу відповідачем вартість отриманого товару у повному обсязі не оплачено, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 815 268 грн 64 коп.

Тому суд вказав, що позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

Також місцевий господарський суд зазначив про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Однак, перевіривши здійснені розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд виснував, що надані розрахунки є арифметично неправильними, оскільки позивачем неправильно визначений період нарахувань, а також не враховано погашення, які здійснював відповідач.

Відтак, здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що арифметично вірним є стягнення 6 027 грн 78 коп. 3% річних та 17 927 грн 57 коп. інфляційних втрат, а в частині стягнення 271 грн 01 коп. 3 % річних та 15 106 грн 42 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

З огляду на часткове задоволення позову, ненадання відповідачем доказів необґрунтованості та неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд теж стягнув із відповідача на користь позивача 24 550 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи спірні правовідносини, місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 530, 548, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 627, 628, 638, 629, 655, 692 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс", у якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2026 у справі № 918/818/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Між представниками сторін здійснювалося погодження умов мирової угоди і спільної заяви сторін про затвердження такої мирової угоди, зокрема було досягнуто згоди щодо погодження подальшої співпраці та вирішення спору без сплати судових витрат.

Станом на 08.09.2026 сторони перебували у процесі погодження умов мирової угоди без стягнення судових витрат, у зв`язку з чим ПП "Агро-Експрес-Сервіс" не забезпечило явку представника у судове засідання 03.09.2026, та не змогло своєчасно подати клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник ТОВ "Виробнича компанія "Аналог" не повідомляв ПП "Агро-Експрес-Сервіс" про припинення погодження умов мирової угоди та фактичного продовження судового спору. Крім того ТОВ "Виробнича компанія "Аналог" взагалі перестало виходити на зв`язок з представниками відповідача.

Поведінка позивача свідчила про можливість врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди. Таке зумовило неподання відповідачем будь-яких аргументів щодо природи формування основного боргу, а також належності та допустимості поданих позивачем доказів.

Здійснюючи всі залежні від відповідача дії на мирне врегулювання спору, шляхом укладення мирової угоди, ПП "Агро-Експрес-Сервіс" правомірно розраховувало на добросовісну поведінку позивача. Проте заяви представника позивача про можливість розгляду справи та підтримання позовних вимог, без клопотання про відкладення розгляду справи для підписання і подання на затвердження судом мирової угоди, скаржник вважає зловживанням правом з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог".

Крім того, укладення мирової угоди між сторонами, що саме собою є мирним врегулюванням спору, який виник, в силу ст. 192 ГПК України можливе лише на стадії судового процесу. В цьому випадку у справі № 918/818/26, можливе або на стадії примусового виконання рішення суду першої інстанції, що за собою тягне виникнення додаткових витрат на послуги виконавця, або під час розгляду справи в суді другої інстанції.

Ухвалення 08.09.2026 Господарським судом Рівненської області рішення є передчасним та таким, що зумовило порушення прав позивача і відповідача на мирне врегулювання судового спору, шляхом укладення мирової угоди.

Позовна заява про стягнення заборгованості за порушення строку виконання грошового зобов`язання, з одночасним нарахуванням відсотків річних та інфляційних втрат, підготована як типова і не вимагає значних затрат часу.

Сума гонорару Адвокатського бюро "Едуарда Каленюка" є надмірною. Жодних дій щодо досудового врегулювання спору адвокатом Каленяк Е.А. не здійснювалося, мирного врегулювання спору не було забезпечено, всі необхідні матеріали для підготовки позовної заяви були в наявності у позивача, жодні додаткові матеріали з жодних установ чи організацій представник позивача не витребовував.

З процесуальних документів у справі № 918/818/26, адвокатом Каленяк Е.А. було підготовано лише позовну заяву, клопотання про долучення доказів та розгляд справи без участі, не забезпечено участь у судових засіданнях.

Сума адвокатських витрат навіть більша, ніж нарахований розмір процентів річних.

Реальні адвокатські витрати, які були необхідні та відповідають критерію розумності, мають становити суму 5 000 грн.

За наведеного відповідач вважає, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог"" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 10.11.2026 представники сторін не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (а. с. 92-93), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 05.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог"" (далі - продавець) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 0502-1 (далі - Договір; а. с. 9), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності (далі - товар), а покупець належним чином прийняти у власність та оплатити його на умовах цього Договору.

Товар повинен відповідати стандартам і тех. умовам. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару, за видатковими накладними (п. п. 2.1, 2.2 Договору).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору загальна сума договору встановлюється сумою видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною даного договору. Ціна товару не може бути змінена після його оплати.

Згідно із п. 4.2 Договору, покупець здійснює розрахунки за товар шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця оплати у розмірі 100 % вартості протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки товару.

Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами згідно підписаних сторонами видаткових накладних, при передачі товару від продавця до покупця (п. 5.1. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2030 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем 26.02.2026, 28.02.2026, 04.03.2026 та 21.03.2026 було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 1 365 268 грн 64 коп., що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, котрі підписані сторонами та скріплені їх печатками (т. 1, а. с. 5-8, 49-50).

Як вказує позивач, відповідачем здійснено оплату у розмірі 550 000 грн. Тобто сума основного боргу складає 815 268 грн 64 коп.

Така обставина підтверджується копіями платіжних інструкцій, а саме: № 433 від 23.02.2026 на суму 400 000 грн; № 1982 від 27.03.2026 на суму 50 000 грн; № 2131 від 17.04.2026 на суму 100 000 грн (а. с. 16-17, 20).

Відповідач проти вказаного не заперечує.

17.06.2026 позивач направив відповідачу Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2026 по 15.06.2026, який отриманий відповідачем 24.06.2026 (згідно з інформацією із вебсайту АТ "Укрпошта"), однак не повернутий позивачу (а. с. 10-11).

Також 17.06.2026 позивачем було направлено відповідачу претензію №23, в якій міститься вимога про погашення заборгованості в розмірі 815 268 грн 64 коп., а також нарахованих 3 % річних в розмірі 6 298 грн 79 коп. та інфляційних втрат в розмірі 33 033 грн 99 коп. Також зазначено, що у разі не виконання вимог цієї претензії протягом 5 днів або залишення претензії без відповіді, ТОВ "Виробнича компанія "Аналог" змушене буде звернутись до суду з вимогою про стягнення заборгованості (а. с. 21).

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем так і не виконано зобов`язання щодо оплати отриманого від позивача товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми боргу. Також позивач нарахував та заявив до стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору купівлі-продажу №0502-1 від 05.02.2026.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За наслідками розгляду справи суд встановив, що позивач надав належні та допустимі докази поставки товару на загальну суму 1 365 268 грн 64 коп. та зазначає, що товар частково оплачено в сумі 550 000 грн.

Водночас відповідач, при розгляді справи судом першої інстанції не подав жодних доказів оплати отриманого товару в повному обсязі. Таких доказів не було подано і до суду апеляційної інстанції, з урахуванням положень статті 269 ГПК України.

Тому колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в частині вимоги позивача про стягнення із відповідача 815 268 грн 64 коп. основного боргу, а як наслідок її задоволення в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про допущені позивачем помилки, а відтак і про часткове задоволення позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги вказаного вище жодним чином не спростовують.

Колегія суддів, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, також бере до уваги і те, що відомості про укладання мирової угоди між сторонами та подання її суду першої чи апеляційної інстанцій, у відповідності до норм ст. 192 ГПК України, матеріали справи не містять.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України.

Колегія суддів вказує, що у позовній заяві позивачем зазначений розрахунок витрат із оплати правової допомоги у розмірі 25 000 грн, вказано про розподіл таких витрат, а також подані відповідні докази на підтвердження розміру та фактичного понесення (а. с. 1-3, 12-13, 18-19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в місцевому господарському суді Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Аналог"" надавалася Адвокатським бюро "Едуарда Каленяка".

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, сторона позивача долучила до матеріалів справи: Договір про надання правової допомоги від 16.06.2026; платіжну інструкцію № 1194 від 17.06.2026 на суму 5 000 грн; платіжну інструкцію № 1221 від 29.06.2026 на суму 20 000 грн.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 зауважила, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 126 ГПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 129 ГПК України та з урахуванням заперечень позивача щодо неспівмірності таких витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Колегія апеляційного господарського суду враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Апеляційний господарський суд вказує, що надані позивачем докази підтверджують фактичне понесення витрат у розмірі 25 000 грн, а сам розмір витрат відповідає критеріям розумності, реальності та співмірності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 24 550 грн витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Посилання скаржника на типовий характер позовної заяви, відсутність необхідності витребування додаткових доказів та неучасть представника позивача у судових засіданнях самі по собі не спростовують необхідності наданої правничої допомоги та не доводять надмірності її вартості.

Крім того, порівняння суми витрат на правничу допомогу лише з розміром нарахованих процентів річних не враховує загальної ціни позову та обсягу вимог, щодо яких здійснювався захист прав позивача.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, тому відсутні правові підстави для її задоволення.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2026 у справі № 918/818/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 08.09.2026 у справі №918/818/26 - без змін.

2. Справу № 918/818/26 надіслати Господарському суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "11" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.