Постанова № 141389034 у справі № 908/91/24 від 28.10.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2026 м. Дніпро Справа № 908/91/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Ярешко О. В.,

секретаря судового засідання Янкіної Г. Д.,

за участю:

позивача (апелянта) Неудачіна Р. В.,

відповідача (апелянта) Скрипчука М. Є.,

третьої особи (апелянта) Сарібекян Н. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги:

Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 (суддя Науменко А. О., повне судове рішення складено 24.04.2026);

Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026

у справі № 908/91/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", ідентифікаційний код юридичної особи 42093239 (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни, ІПН НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ),

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", ідентифікаційний код юридичної особи 00130926 (юридична адреса: вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035),

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ідентифікаційний код юридичної особи 39369133 (вул. Сім`ї Бродських, 19, м. Київ, 03057),

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", ідентифікаційний код юридичної особи 00100227 (вул. Симона Петлюри, буд 25, м. Київ, 01032)

про стягнення 1 445 233 грн 41 коп.,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни 1 445 233 грн 41 коп. заборгованості за спожиту електроенергію за період з 01.01.2022 по 30.06.2023 за Договором № 378 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" (Постачальник) та ФОП Сосновською-Рябухою О. В. (Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019 за № 378 шляхом приєднання Споживача до договору на умовах комерційної пропозиції "Універсальна". В порушення умов Договору в частині оплати вартості електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ у Відповідача виник борг за спожиту електричну енергію, обсяг якої підтверджується повідомленням ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/5520 від 13.11.2023 та складає 276 623 кВт*год за період з 01.01.2022 по 30.06.2023 на суму 1 445 233,41 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 (повне судове рішення складено 24.04.2026) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни, ІПН НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", ідентифікаційний код юридичної особи 42093239 (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063) 383 311 (триста вісімдесят три тисячі триста одинадцять) грн 38 коп. заборгованості за спожиту електроенергію та 4 599 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 74 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 стягнуто з ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" на користь ФОП Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 369 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 38 коп., у задоволенні решти вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами існували договірні відносини на підставі Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019 за № 378, укладеного шляхом приєднання Споживача до умов публічного договору. Факт споживання електричної енергії у січні-лютому 2022 року підтверджено листом ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/5520 від 13.11.2023 та детальним розрахунком нарахування обсягів споживання. Суд встановив, що з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області є тимчасово окупованою територією, у зв`язку з чим, з посиланням на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 та ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", дійшов висновку про заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію починаючи з березня 2022 року. Оскільки умовами договору не передбачено щоденного нарахування плати за електроенергію, а визначено розрахунковий період один місяць, суд відмовив у стягненні заборгованості за березень 2022 року в повному обсязі та за наступні місяці. Заборгованість за січень-лютий 2022 року в сумі 383 311,38 грн суд визнав обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

АТ "Запоріжжяобленерго" як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 248 332,02 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" в частині стягнення заборгованості у розмірі 248 332,02 грн. Також апелянт просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження та покласти судовий збір на відповідача.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", незастосуванням пунктів 9.9.1-9.9.4, 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії та підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2022 (далі - Положення № 148), а також необґрунтованим застосуванням листа НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23.

Щодо неправильного застосування статей 13 та 13-1 Закону апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13-1 цього Закону положення зазначеної статті застосовуються до тимчасово окупованих територій, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3 Закону, а їх поширення на території, визначені пунктом 3 ч. 1 ст. 3 Закону (тобто території, тимчасово окуповані після 24.02.2022), можливе виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Оскільки Кабінет Міністрів України такого рішення не ухвалював, висновок суду про заборону передачі електроенергії відповідачу з посиланням на ч. 2 ст. 13-1 Закону є помилковим. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на лист Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 23.01.2023, яким роз`яснено, що для застосування положень статей 13 та 13-1 Закону щодо територій, тимчасово окупованих починаючи з 24.02.2022, необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, яке наразі не приймалося.

Апелянт також звертає увагу на Закон України "Про особливості нарахування плати за житлово-комунальні послуги та інших платежів, передбачених законодавством, у зв`язку з пошкодженням або знищенням об`єктів нерухомого майна" № 4825-ІХ від 25.03.2026, який набрав чинності 15.04.2026, тобто після ухвалення постанови Верховного Суду у справі № 908/1162/23. Згідно з ч. 3 ст. 7 цього Закону порядок верифікації та врегулювання заборгованості споживачів за житлово-комунальні послуги, що утворилася за період тимчасової окупації, затверджується Кабінетом Міністрів України. Апелянт вважає, що висновки Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23 суперечать зазначеному Закону, який має вищу юридичну силу, і саме на Кабінет Міністрів України покладається функція щодо затвердження порядку врегулювання відповідної заборгованості.

Крім того, апелянт зазначає, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 не було враховано, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону, необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. Рішення про визнання територій тимчасово окупованими не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, а загальновідомий факт окупації сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.

Щодо незастосування норм ККОЕЕ апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував пункти 9.9.1-9.9.4 глави 9.9 розділу ІХ ККОЕЕ, які визначають порядок перевірки, валідації та обробки даних комерційного обліку. АТ "Запоріжжяобленерго" як постачальник послуг комерційного обліку здійснювало валідацію сформованих даних комерційного обліку відповідно до вимог Кодексу, тому визначені ним обсяги спожитої електричної енергії споживачем ФОП Сосновською-Рябухою О.В. є валідованими, підтвердженими та придатними для подальшої обробки адміністратором комерційного обліку.

Щодо незастосування Положення № 148 апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 905/644/22, згідно з якою обов`язковою передумовою для правильного визначення обсягів споживання електричної енергії на тимчасово окупованих територіях є застосування коефіцієнта приросту/зниження споживання, розрахованого оператором системи розподілу. АТ "Запоріжжяобленерго" при формуванні та передачі ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" інформації щодо споживання електричної енергії відповідачем застосувало коефіцієнт приросту/зниження споживання з урахуванням підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення № 148. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому факту. Апелянт наголошує, що обов`язок приймати обсяги споживання рівними нулю покладається на оператора системи лише у двох випадках: за період відсутності електропостачання тривалістю більше 24 годин або з дня пошкодження/руйнування електроустановки споживача. Жодна зі сторін не зазначала про наявність таких підстав.

Щодо листа НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23 апелянт зазначає, що зазначений лист не є нормативно-правовим актом, не підлягає обов`язковому офіційному опублікуванню, не спрямований на встановлення, зміну або скасування правових норм, а носить інформаційний та роз`яснювальний характер. Висновки, викладені в листі, є помилковими та суперечать Положенню № 148. Рішення НКРЕКП оформлюються постановами, а внесення змін до рішень листами НКРЕКП не відповідає вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції необґрунтовано застосував зазначений лист як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, не надавши оцінки іншим доказам у їх сукупності, зокрема актам прийому-передачі електричної енергії, договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та рахункам, що підтверджують обсяг поставленої електричної енергії.

Фізична особа-підприємць Сосновська-Рябуха О.В. подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 383 311 грн 38 коп. заборгованості за спожиту електроенергію та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність обсягів споживання електричної енергії у січні та лютому 2022 року, посилаючись виключно на повідомлення ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/5520 від 13.11.2023. Зазначений лист оператора системи розподілу за своєю правовою природою є лише інформаційним повідомленням, а не первинним документом (актом комерційного обліку або актом прийняття-передачі), що фіксує факт надання послуги. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Позивач не надав суду роздруківок з автоматизованої системи комерційного обліку (АСКОЕ) або підписаних обома сторонами актів зняття показників засобів обліку, що унеможливлює встановлення точного обсягу споживання в межах спірного періоду.

Апелянт також вважає безпідставним твердження суду про підтвердженість договірних відносин на умовах комерційної пропозиції "Універсальна" на 2022 рік. Договір постачання універсальних послуг є договором приєднання, і зміна його цінових умов потребує або підписання споживачем нової заяви-приєднання, або вчинення конклюдентних дій, зокрема оплати рахунку за новими тарифами. Оскільки відповідач не підписував жодних додаткових угод на 2022 рік та не здійснював оплату виставлених рахунків, сам лише факт наявності об`єкта у мережі не може свідчити про згоду з новими ціновими умовами позивача. Суд першої інстанції не дослідив, на підставі яких саме розцінок було розраховано суму в 383 311,38 грн.

Крім того, апелянт зазначає, що при ухваленні рішення суд фактично застосував презумпцію вини споживача, зазначивши, що відповідач не надав доказів припинення електропостачання. Такий підхід суперечить ст. 74 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Оскільки саме позивач вимагає стягнення коштів, саме на нього покладено обов`язок довести реальність надання послуги у заявленому обсязі. Відсутність у матеріалах справи доказів зняття фактичних показників лічильників станом на кінець лютого 2022 року робить будь-які розрахунки позивача теоретичними та припущеними, а рішення суду, що базується на припущеннях, підлягає скасуванню.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у справі № 908/91/24, в якій просить скасувати додаткове рішення про стягнення з ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" на користь ФОП Сосновської-Рябухи О.В. витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 369 грн 38 коп.

Апелянт вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 369 грн 38 коп. не відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України щодо співмірності витрат зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Справа про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію не відноситься до складної категорії спорів, не містить завеликий обсяг матеріалів та складних юридичних конструкцій. Підготовка відзиву на позов об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики.

Апелянт зазначає, що представником відповідача не надано належних та допустимих доказів фактичної сплати адвокату коштів у розмірі 18 369 грн 38 коп. - не надано квитанції, платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, апелянт наголошує, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Крім того, апелянт звертає увагу на незадовільний фінансовий стан ТОВ "Запоріжжяелектропостачання", яке є єдиним постачальником універсальних послуг на території Запорізької області, де 75% територій є тимчасово окупованими або на них здійснюються активні бойові дії. Вартість чистих активів Товариства за попереднім розрахунком склала мінус 1 216 487 тис. грн, кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Апелянт посилається на рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України та у справі "Лавентс проти Латвії", згідно з якими відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір, були фактичними і неминучими.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

ФОП Сосновська-Рябуха О.В. подала відзив на апеляційну скаргу АТ "Запоріжжяобленерго", згідно якого заперечує проти апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою, просить залишити без задоволення, посилаючись на наступне:

Відповідач зазначає, що доводи апелянта про наявність договірних відносин у спірний період (2022-2023 рр.) є безпідставними. Позивач не надав суду жодного належного доказу, який би свідчив про волевиявлення відповідача приєднатися до умов постачання на 2022-2023 роки: відповідач не підписувала додаткові документи, не здійснювала оплату за рахунками позивача у цей період та фактично не споживала електроенергію на об`єктах у зв`язку з форс-мажорними обставинами. Наявні в матеріалах справи квитанції підтверджують оплату відповідачем послуг лише за періоди до 01.01.2022.

Щодо недоведеності факту постачання та обсягів споживання електричної енергії відповідач зазначає, що аргументи апелянта ґрунтуються виключно на внутрішньому листі ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/5520 від 13.11.2023, який є документом одностороннього інформаційного характеру та не може вважатися первинним документом. Позивачем не надано звітів щодо фактичного відпуску електричної енергії за конкретними точками комерційного обліку відповідача, а також двосторонніх актів прийому-передачі електричної енергії.

Відповідач наголошує на неможливості розподілу та постачання електричної енергії на тимчасово окуповану територію м. Енергодар, посилаючись на загальновідомий факт окупації з 26.02.2022, підтверджений наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309, та на лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, згідно з яким покази по об`єктах споживачів, розташованих на окупованих територіях, мають прийматися рівними нулю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" подало відзив на апеляційну скаргу ФОП Сосновської-Рябухи О.В., згідно якого заперечує проти апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою, просить залишити без задоволення. Позивач зазначає, що ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" з 01.01.2019 є єдиним постачальником універсальної послуги у Запорізькій області, а постачання електричної енергії іншим постачальником на цій території неможливо. Між сторонами укладено Договір про постачання електричної енергії від 01.01.2019 за № 378 шляхом приєднання споживача до умов публічного договору. Позивач не визначає самостійно обсяги споживання електричної енергії, а використовує інформацію, отриману від оператора системи розподілу. У матеріалах справи наявні відомості оператора системи розподілу щодо обсягів споживання електричної енергії відповідачем, які є належним доказом у розумінні ст. 73-79 ГПК України.

Щодо доводів апелянта про відсутність первинних документів позивач зазначає, що законодавство ринку електричної енергії не встановлює обов`язку підтвердження кожного розрахункового періоду виключно актами приймання-передачі електричної енергії, а порядок визначення обсягів споживання передбачає використання даних комерційного обліку, які формуються оператором системи розподілу. Відповідач у спірний період фактично отримував послуги електропостачання, не заявив жодних заперечень та не надав доказів того, що споживання здійснено у менших обсягах або взагалі не здійснено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" подало пояснення, в яких підтримує апеляційну скаргу АТ "Запоріжжяобленерго" та вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 248 332,02 грн прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Позивач підтримує доводи апелянта щодо неправильного застосування статей 13 та 13-1 Закону, незастосування норм ККОЕЕ та Положення № 148, а також щодо необґрунтованого застосування листа НКРЕКП. Позивач зазначає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про неможливість постачання та розподілу електричної енергії на тимчасово окупованій території лише з підстав самого факту окупації, без належного аналізу спеціального законодавства у сфері функціонування ринку електричної енергії.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" не скористалися правом подати відзив на апеляційні скарги, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026 та 11.06.2026 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни та Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026, а ухвалою від 22.05.2026 - за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у цій справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026 зазначені апеляційні скарги об`єднано в одне апеляційне провадження для їх спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг, призначений на 01.07.2026, ухвалою суду від 01.07.2026 відкладено на 16.09.2026 о 10:00 год.

Первісно розгляд апеляційних скарг здійснювався колегією суддів у складі: головуючого судді Стефанів Т. В., суддів Демчини Т. Ю. та Кошлі А. О.

Водночас у зв`язку з участю судді Кошлі А. О. у тренінгу в офлайн-режимі, з метою дотримання встановленого законом строку розгляду справи, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.09.2026 та відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 908/91/24.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Стефанів Т. В., судді - Демчина Т. Ю. та Ярешко О. В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2026 зазначені апеляційні скарги прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Стефанів Т. В., суддів Демчини Т. Ю. та Ярешко О. В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2026 розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни, Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у справі № 908/91/24 відкладено на 28.10.2026 об 11:00 год.

В судове засідання з`явилися представники Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" та надали свої пояснення щодо вимог апеляційних скарг, представники третьої особи 2,3 не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційних скарг, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників третьої особи 2,3.

У судовому засіданні 28.10.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" є суб`єктом господарювання, який з 01.01.2019 виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області на підставі постанови НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268 та постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483.

АТ "Запоріжжяобленерго" з 01.01.2019 є оператором системи розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415.

Між ТОВ "ЗАПОРІЖЖЯЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем СОСНОВСЬКОЮ-РЯБУХОЮ (Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2019 за № 378 (далі - Договір) шляхом приєднання Споживача до договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції "Універсальна" - Додаток 3 до Договору.

Згідно із Розділом 2 Договору "Предмет Договору", Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. У відповідності з Розділом 3 Договору, умови надання універсальних послуг Відповідачу визначаються комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до Договору.

Згідно із розділом 5 Договору "Ціна, порядок обліку і оплата електричної енергії", Відповідач розраховується з Позивачем за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Відповідачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до Договору. Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Позивача.

Відповідно до п. 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою від 14.03.2018 № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, із змінами та доповненнями (далі - ПРРЕЕ), дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Згідно із п. 4.12. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно із п. 4 Додатку 3 до Договору "Спосіб та термін оплати", розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100% попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п`яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунка. Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника.

Пунктом 5.10. Договору, передбачена оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.

Позивачем до стягнення заявлено заборгованість за спожиту електричну енергію, обсяг якої підтверджується повідомленням ПАТ "Запоріжжяобленерго" № 007-66/5520 від 13.11.23 та додатком №1 до якого є "Інформація щодо споживання електричної енергії" ФОП СОСНОВСЬКА-РЯБУХА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА (код НОМЕР_2 ) в обсязі 276 623 кВт*год за період з 01.01.22 по 30.06.2023 на суму 1 445 233, 41 грн.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24 про часткове задоволення позову.

20.04.2026 до системи "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою від 20.04.2026 прийнято заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/91/24 до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання.

Позивач 22.04.2026 звернувся до суду із клопотанням про зменшення витрат Відповідача на оплату правничої допомоги у даній справі на 97%, посилаючись на малозначність справи та подання Відповідачем до суду лише відзиву.

Позивач просив суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026, яким позов ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" до ФОП Сосновської-Рябухи О. В. про стягнення 1 445 233 грн 41 коп. заборгованості за спожиту електроенергію за період з 01.01.2022 по 30.06.2023 задоволено частково, стягнуто 383 311 грн 38 коп. заборгованості за січень-лютий 2022 року та 4 599 грн 74 коп. судового збору, в іншій частині позову відмовлено, а також додаткове рішення від 30.04.2026, яким стягнуто з ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" на користь ФОП Сосновської-Рябухи О. В. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 369 грн 38 коп.

АТ "Запоріжжяобленерго" оскаржує рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за період з березня 2022 року по червень 2023 року у сумі 248 332,02 грн (вартість послуг з розподілу електричної енергії). ФОП Сосновська-Рябуха О. В. оскаржує рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 383 311 грн 38 коп. за січень-лютий 2022 року. ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" оскаржує додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та надану їм юридичну оцінку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" та ФОП Сосновською-Рябухою О. В. виникли договірні правовідносини з постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на підставі договору № 378 від 01.01.2019, укладеного шляхом приєднання відповідача до оприлюднених умов договору та комерційної пропозиції "Універсальна".

За умовами договору постачальник зобов`язався постачати електричну енергію на об`єкти споживача, а останній - оплачувати її вартість відповідно до умов договору та комерційної пропозиції. Розрахунковим періодом сторони визначили календарний місяць, а оплата мала здійснюватися у строки та порядку, передбачені відповідними договірними умовами.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо відсутності договірних відносин із позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх безпідставність.

Так, відповідно до пункту 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання споживача до оприлюднених умов договору. Таке приєднання може підтверджуватися, зокрема, фактичним споживанням електричної енергії за умови надання постачальником відповідного рахунка, а також іншими діями, визначеними зазначеним нормативним актом.

Отже, укладення такого договору не обов`язково потребує оформлення окремого двостороннього письмового документа, підписаного обома сторонами. Відсутність у матеріалах справи окремого примірника договору з підписом відповідача сама по собі не свідчить про відсутність договірних правовідносин, якщо факт приєднання до його умов підтверджується передбаченими законодавством діями споживача та іншими доказами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що з 01.01.2019 відповідач перебував у договірних відносинах із АТ "Запоріжжяобленерго" щодо розподілу електричної енергії на відповідні об`єкти. Матеріали справи не містять доказів припинення або розірвання договору про розподіл електричної енергії, від`єднання електроустановок відповідача від електричних мереж чи припинення електропостачання до початку спірного періоду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано виходив з існування між сторонами договірних правовідносин щодо постачання електричної енергії, а заперечення відповідача в цій частині не спростовують установлених обставин.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи ФОП Сосновської-Рябухи О. В. про те, що відсутність підписаної нею додаткової угоди або нової заяви-приєднання на 2022 рік виключає можливість застосування комерційної пропозиції "Універсальна" у відповідному розрахунковому періоді.

Сам по собі початок нового календарного року не припиняє дію раніше укладеного договору та не зумовлює необхідності повторного приєднання споживача до нього, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідач не навів положень договору чи нормативного регулювання, відповідно до яких договір № 378 від 01.01.2019 припиняв свою дію з 01.01.2022 або його чинність залежала від щорічного підписання споживачем нової заяви-приєднання.

Так само відсутність оплати виставлених рахунків не може свідчити про відсутність договірних відносин, оскільки саме невиконання споживачем обов`язку з оплати спожитої електричної енергії стало підставою для звернення позивача до суду. Інше тлумачення фактично означало б, що невиконання споживачем грошового зобов`язання саме по собі звільняє його від такого зобов`язання, що суперечить суті договірних правовідносин.

Щодо доводів відповідача про недоведеність обсягів споживання електричної енергії у січні та лютому 2022 року колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував заявлені вимоги даними щодо обсягів електричної енергії, віднесених до споживання відповідачем, які надані оператором системи розподілу - АТ "Запоріжжяобленерго" листом від 13.11.2023 № 007-66/5520 із доданою до нього інформацією про обсяги споживання, а також розрахунком нарахувань за спірний період та виставленими рахунками.

Апелянт стверджує, що зазначений лист має виключно інформаційний характер, не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не може підтверджувати факт і обсяг постачання електричної енергії за відсутності роздруківок з автоматизованої системи комерційного обліку або підписаних обома сторонами актів зняття показників засобів обліку.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом, оскільки він ґрунтується на ототожненні вимог до документального оформлення господарських операцій для цілей бухгалтерського обліку з правилами доказування обставин у господарському судочинстві.

Дійсно, стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає первинні документи підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Водночас наведена норма не встановлює, що факт та обсяг споживання електричної енергії у господарському спорі можуть підтверджуватися виключно двосторонніми актами приймання-передачі або актами, підписаними обома сторонами. Вона також не визначає вичерпного переліку доказів, які можуть бути використані судом для встановлення відповідних обставин.

За змістом статей 73, 74, 76-79, 86 ГПК України суд установлює обставини, що мають значення для вирішення спору, на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, оцінюючи кожен доказ окремо, а також їх сукупність у взаємному зв`язку. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

У цій справі лист АТ "Запоріжжяобленерго" від 13.11.2023 № 007-66/5520 містить інформацію оператора системи розподілу щодо обсягів електричної енергії, віднесених до споживання відповідачем, а додані до нього відомості деталізують відповідні обсяги. Зазначений документ підлягає оцінці не ізольовано, а разом із розрахунком позивача, рахунками на оплату та іншими матеріалами справи.

Сам по собі факт складення листа після спірного періоду не свідчить про його недостовірність, оскільки визначальним є зміст наведених у ньому відомостей, джерело їх походження та узгодженість з іншими доказами.

Крім того, відповідно до положень Правил роздрібного ринку електричної енергії, зокрема пунктів 2.1.18, 4.3, 4.12, 4.13 та 5.1.2, формування, адміністрування та передавання даних комерційного обліку щодо обсягів споживання електричної енергії здійснюється відповідними учасниками ринку, зокрема оператором системи розподілу та адміністратором комерційного обліку. Саме на підставі таких даних здійснюються розрахунки між постачальником і споживачем.

Отже, відсутність у матеріалах справи роздруківок з АСКОЕ або двосторонніх актів зняття показників лічильників сама по собі не спростовує доказового значення інформації, наданої оператором системи розподілу. Для відхилення таких відомостей необхідно встановити конкретні обставини, які свідчать про їх недостовірність, неправильність визначення обсягів або порушення порядку формування відповідних даних.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до оператора системи розподілу або постачальника із заявами про неправильність визначених обсягів споживання електричної енергії за січень та лютий 2022 року, вимагав перевірки показників засобів обліку чи коригування даних комерційного обліку.

Так, пунктом 2.3.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено право споживача оскаржити обсяги та/або вартість електричної енергії шляхом звернення до оператора системи розподілу та/або електропостачальника із відповідною заявою. Проте доказів реалізації відповідачем такого права, виявлення несправності засобу обліку, порушення порядку формування даних або здійснення оператором системи розподілу коригування відповідних показників суду не надано.

За таких обставин загальні твердження апелянта про можливу неточність даних комерційного обліку, не підкріплені конкретними доказами, не спростовують відомостей, наданих оператором системи розподілу.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що обов`язок доведення факту постачання електричної енергії, її обсягу та вартості покладається саме на позивача. Відсутність контррозрахунку відповідача не звільняє суд від обов`язку перевірити подані позивачем докази та правильність здійснених нарахувань. Водночас у цій справі суд першої інстанції поклав в основу свого висновку не лише сам факт відсутності заперечень відповідача, а сукупність поданих позивачем документів, зокрема інформацію оператора системи розподілу, розрахунок нарахувань та рахунки на оплату.

Щодо посилань апелянта на недослідження судом першої інстанції цінових умов, за якими визначено суму заборгованості у розмірі 383 311,38 грн, колегія суддів зазначає, що вартість електричної енергії за договором постачання універсальних послуг визначається відповідно до умов договору, комерційної пропозиції та нормативно встановленого порядку формування ціни на універсальну послугу.

Відсутність підписаної відповідачем окремої додаткової угоди на 2022 рік сама по собі не свідчить про неправомірність застосованих цінових показників, оскільки договірні відносини сторін не припинилися, а необхідність щорічного повторного приєднання до договору відповідачем не доведена.

При цьому апелянт не зазначив, які саме цінові показники або складові ціни були застосовані позивачем неправильно, які умови комерційної пропозиції не підлягали застосуванню у відповідних розрахункових періодах та якою, на його думку, мала бути належна до сплати сума. Власного контррозрахунку заборгованості за січень та лютий 2022 року відповідач не надав.

Отже, наведені заперечення мають загальний характер і не спростовують правильності розрахунку позивача за умови підтвердження матеріалами справи застосування цінових показників, передбачених комерційною пропозицією, чинною у відповідних розрахункових періодах.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично поклав на відповідача обов`язок доводити відсутність заборгованості, чим порушив положення статті 74 ГПК України.

Відповідно до цієї норми кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У спорі про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію саме постачальник має довести наявність договірних відносин, факт постачання електричної енергії, її обсяг і вартість, а також невиконання споживачем обов`язку з оплати.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не звільнив позивача від виконання зазначеного процесуального обов`язку та не поклав на відповідача обов`язок доводити відсутність заборгованості замість позивача. Суд дослідив подані позивачем документи, встановив наявність договірних відносин, оцінив інформацію оператора системи розподілу щодо обсягів споживання, розрахунок нарахувань та рахунки на оплату, після чого дійшов висновку про доведеність позовних вимог у відповідній частині.

Посилання суду на відсутність доказів припинення договірних відносин, відключення електроустановок або оскарження даних комерційного обліку не означає перенесення на відповідача первинного тягаря доказування. Такі обставини оцінювалися в контексті заперечень відповідача та разом з доказами, поданими позивачем. Відповідач мав процесуальну можливість спростувати відповідні відомості, однак не надав доказів, які б свідчили про їх неправильність.

Водночас визначальним для вирішення спору є те, що заборгованість, стягнута оскаржуваним рішенням, стосується січня та лютого 2022 року, тобто періоду до початку тимчасової окупації міста Енергодара, встановленої судом із 04.03.2022. Тому правові наслідки законодавчої заборони передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію не можуть автоматично поширюватися на попередні розрахункові періоди.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості електричної енергії за січень та лютий 2022 року в сумі 383 311,38 грн.

Разом із тим предметом апеляційного перегляду є також доводи АТ "Запоріжжяобленерго", яке не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення вартості електричної енергії за період після початку тимчасової окупації міста Енергодара.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин другої та тринадцятої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації встановлено заборону переміщення товарів, робіт і послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, зокрема лініями електропередач.

Як встановлено судом першої інстанції, Енергодарська міська територіальна громада перебуває під тимчасовою окупацією Російської Федерації з 04.03.2022. Отже, з цієї дати на відповідну територію поширюються передбачені законом обмеження щодо переміщення товарів, робіт і послуг, у тому числі електричної енергії лініями електропередач.

Доводи апелянта про те, що зазначені обмеження не поширюються на території, окуповані після 24.02.2022, оскільки для цього необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Таке тлумачення не узгоджується зі змістом статті 13-1 Закону, яка пов`язує встановлення відповідних обмежень із фактом тимчасової окупації території. Саме по собі те, що окупація певної території відбулася після початку повномасштабного вторгнення, не є підставою для виключення такої території зі сфери дії законодавчих обмежень.

Крім того, відповідне питання вже було предметом правового аналізу Верховного Суду. У постанові від 08.03.2024 у справі № 910/9680/23, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 сформульовано правові висновки щодо застосування положень статті 13-1 зазначеного Закону до територій, тимчасово окупованих у період воєнного стану.

Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що заборона передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію є самостійною правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення її вартості. Отже, саме існування договірних відносин та здійснення постачальником нарахувань не створюють безумовного права вимагати оплати електричної енергії, передача якої на відповідну територію заборонена законом.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд при виборі і застосуванні норми права враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка стосується застосування тієї самої норми права до правовідносин аналогічного характеру.

Посилання апелянта на необхідність окремого рішення Кабінету Міністрів України не спростовує наведеного висновку, оскільки не доведено, що прийняття такого рішення є обов`язковою передумовою застосування заборони, прямо встановленої законом. Саме по собі інформаційне роз`яснення органу державної влади не може змінювати зміст законодавчого регулювання або спростовувати правовий висновок Верховного Суду.

Не змінює наведеного висновку й посилання апелянта на Закон України № 4825-ІХ від 25.03.2026. Положення цього Закону, на які посилається апелянт, стосуються особливостей нарахування та врегулювання заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з пошкодженням або знищенням об`єктів нерухомого майна. Натомість цей спір стосується оплати електричної енергії, поставленої фізичній особі-підприємцю для використання в межах господарської діяльності.

Крім того, спірні правовідносини виникли до набрання чинності зазначеним Законом. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тому наведений апелянтом Закон не може бути підставою для переоцінки правових наслідків правовідносин, що виникли раніше, або для висновку про виникнення обов`язку оплатити електричну енергію, передача якої на відповідну територію була заборонена законом.

Так само не є підставою для скасування рішення посилання апелянта на положення Кодексу комерційного обліку електричної енергії щодо валідації даних комерційного обліку, а також на Положення № 148 та постанову Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 905/644/22.

Валідація даних комерційного обліку стосується перевірки їх повноти та достовірності, а застосування відповідних методик визначення обсягів споживання - порядку формування розрахункових показників. Водночас такі процедури самі по собі не вирішують питання про правомірність передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію та не можуть усунути встановлену законом заборону.

Отже, навіть належне формування або валідація даних комерційного обліку не створюють правової підстави для стягнення вартості електричної енергії, передача якої на тимчасово окуповану територію заборонена законом. Правова позиція Верховного Суду у справі № 905/644/22 щодо порядку визначення обсягів споживання не спростовує цього висновку, оскільки стосується іншого правового питання та не вирішує питання про застосування статті 13-1 зазначеного Закону.

З огляду на це доводи апелянта щодо застосування коефіцієнтів приросту або зниження споживання та порядку визначення розрахункових обсягів електричної енергії не змінюють правової оцінки спірних правовідносин. Навіть якщо відповідні показники сформовані з дотриманням методики комерційного обліку, це не є достатньою підставою для виникнення обов`язку з оплати електричної енергії, передача якої на тимчасово окуповану територію не допускається законом.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23. Навіть якщо виходити з того, що цей лист не є нормативно-правовим актом, його зміст не має визначального значення для вирішення спору, оскільки висновок суду ґрунтується насамперед на положеннях закону та правовій позиції Верховного Суду. Відтак виключення такого листа з мотивування не призвело б до іншого правового результату.

Також колегія суддів відхиляє доводи про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки актам приймання-передачі електричної енергії, договору про надання послуг з розподілу та рахункам. Наявність таких документів може підтверджувати документальне оформлення взаємовідносин між учасниками ринку та проведення відповідних розрахунків, однак не спростовує законодавчої заборони передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію. Саме по собі документальне оформлення операції не може створити правову підставу для стягнення її вартості за відсутності передбачених законом умов для такого стягнення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення вартості електричної енергії за період після початку тимчасової окупації міста Енергодара.

Окремо колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні вартості електричної енергії за березень 2022 року в повному обсязі.

Як встановлено судом, умовами договору сторони визначили календарний місяць як розрахунковий період. Договором не передбачено щоденного нарахування вартості електричної енергії, а матеріали справи не містять даних щоденного зняття та передавання показників засобів комерційного обліку, які б дали змогу достовірно відокремити обсяги електричної енергії, спожиті до 04.03.2022 та після цієї дати.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував неможливість достовірного розмежування обсягів електричної енергії в межах березневого розрахункового періоду та дійшов висновку про відмову у стягненні заборгованості за березень 2022 року в повному обсязі. Висновок про можливість стягнення вартості електричної енергії лише за період з 01.03.2022 по 03.03.2022 за відсутності відповідних даних комерційного обліку ґрунтувався б на припущенні щодо обсягів такого споживання.

Отже, місцевий господарський суд правильно розмежував періоди виникнення спірних правовідносин: визнав доведеними підстави для оплати електричної енергії за січень та лютий 2022 року, водночас відмовивши у стягненні її вартості за період, на який поширювалася законодавча заборона передачі електричної енергії на тимчасово окуповану територію, а також за березень 2022 року з огляду на неможливість достовірного розмежування обсягів споживання в межах місячного розрахункового періоду.

Перевіряючи законність додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Водночас відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання цих вимог суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Отже, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має встановити їх фактичність, необхідність та розумність розміру, ураховуючи конкретні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 369,38 грн. На підтвердження понесення та розміру таких витрат до суду подано документи, що підтверджують договірні відносини з адвокатом, обсяг наданої правничої допомоги та її вартість.

Апелянт - ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" - заперечує проти визначеного судом розміру відшкодування, посилаючись на неспівмірність витрат зі складністю справи, відсутність доказів їх фактичної сплати та незадовільний фінансовий стан товариства.

Оцінюючи довід про неспівмірність витрат зі складністю справи, колегія суддів виходить із того, що сама по собі незгода сторони з розміром заявленої до відшкодування суми не є достатньою підставою для її зменшення. Сторона, яка заявляє відповідне клопотання, має навести конкретні обставини, що свідчать про неспівмірність витрат, указати, які саме послуги є надмірними або непотрібними, та обґрунтувати, у чому полягає їх невідповідність критеріям, установленим статтею 126 ГПК України.

У цій справі апелянт не навів належного обґрунтування того, які саме послуги адвоката були зайвими, не пов`язаними з розглядом справи або такими, що не потребували відповідних витрат часу. Також апелянтом не подано обґрунтованого альтернативного розрахунку вартості правничої допомоги, який би свідчив про очевидне завищення заявленої суми.

При цьому справа № 908/91/24 не обмежувалася вирішенням типового спору про стягнення заборгованості. Її розгляд вимагав дослідження правового режиму тимчасово окупованої території, застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", аналізу нормативного регулювання ринку електричної енергії, порядку визначення обсягів комерційного обліку та відповідної практики Верховного Суду.

Зазначені обставини свідчать про наявність у справі правових питань, які вимагали від представника відповідача аналізу спеціального законодавства, матеріалів комерційного обліку та судової практики. Отже, довід апелянта про незначну складність справи не узгоджується з її фактичним предметом та обсягом правових питань, які підлягали вирішенню.

Щодо посилання апелянта на відсутність доказів фактичної сплати витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів, рахунків та інших документів.

Отже, наведена норма прямо передбачає можливість відшкодування не лише вже сплачених, а й таких витрат, обов`язок сплатити які виник у сторони у зв`язку з розглядом справи. Тому відсутність платіжного документа на момент вирішення питання про розподіл судових витрат сама по собі не є підставою для відмови у їх відшкодуванні, якщо факт надання правничої допомоги та обов`язок оплатити її підтверджені належними доказами.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якого розрахунок із адвокатом може бути здійснений і після ухвалення судового рішення, а відсутність платіжного документа на момент розгляду заяви про розподіл судових витрат не позбавляє сторону права на їх відшкодування за умови належного підтвердження відповідних витрат.

За таких обставин, якщо подані відповідачем договір, акт наданих послуг та розрахунок підтверджують обсяг правничої допомоги й обов`язок її оплатити, відсутність доказів фактичного перерахування коштів адвокату на час розгляду заяви не спростовує права відповідача на відшкодування таких витрат.

Необґрунтованим є також довід апелянта про необхідність зменшення витрат з огляду на його незадовільний фінансовий стан.

Частина четверта статті 126 ГПК України визначає критерії співмірності витрат на професійну правничу допомогу, серед яких складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, обсяг наданих послуг, ціна позову та значення справи для сторони. Майновий стан сторони, на яку покладається відшкодування судових витрат, до наведених критеріїв не віднесений.

Отже, сам по собі незадовільний фінансовий стан сторони, яка програла спір, не є передбаченою ГПК України підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Інше тлумачення фактично покладало б на сторону, на користь якої ухвалено судове рішення, негативні майнові наслідки звернення іншої сторони до суду та необхідності захищати свої права у судовому процесі.

Крім того, твердження апелянта про його фінансовий стан мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Самі лише посилання на попередній розрахунок вартості чистих активів або загальні відомості про фінансові труднощі не є достатніми для висновку про наявність підстав для зменшення присуджених витрат.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю здійснюється за клопотанням іншої сторони, яка має довести відповідні обставини. Відтак суд не може підміняти сторону у виконанні цього процесуального обов`язку та зменшувати витрати лише з огляду на загальне твердження про їх надмірність.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах "East/West Alliance Limited проти України" та "Лавентс проти Латвії", не спростовують наведених висновків. Визначені ЄСПЛ критерії фактичності, необхідності та розумності витрат мають оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи. Саме по собі посилання на ці рішення без доведення того, що заявлені витрати не були пов`язані з розглядом справи, не були необхідними або є явно нерозумними за розміром, не створює підстав для їх зменшення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані відповідачем докази, урахував характер спору, обсяг наданої правничої допомоги та критерії співмірності, установлені статтею 126 ГПК України, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 18 369,38 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують наявності підстав для скасування чи зміни додаткового рішення від 30.04.2026.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 та додаткове рішення від 30.04.2026 у справі № 908/91/24 підлягають залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржники, звертаючись з апеляційними скаргами, не довели неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційних скарг в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення та додаткове рішення підлягають залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на апелянтів.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сосновської-Рябухи Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2026 у справі № 908/91/24 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у справі № 908/91/24 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.04.2026 у справі № 908/91/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повна постанова підписана 11.11.2026.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя О. В. ЯРЕШКО