Постанова № 141389040 у справі № 908/2501/25 від 04.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 м. Дніпро Справа № 908/2501/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,

секретаря судового засідання Янкіної Г. Д.,

представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 (суддя Ярешко О. В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 21.11.2025) у справі № 908/2501/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсталь", м. Запоріжжя

про стягнення 8 554 667,69 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" про стягнення 8 554 667,69 грн пені та штрафу за порушення строків постачання товару за договором про закупівлю товарів № 1 від 01.03.2024.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі №908/2501/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" на користь Військової частини НОМЕР_1 1 709 563 грн 74 коп. пені та 6 849 грн 01 коп. штрафу, 102 656 грн 01 коп. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за договором від 01.03.2024 № 1 про закупівлю товарів, оскільки погоджений сторонами строк поставки товару - до 01.10.2024 - не був дотриманий, а частину товару відповідач поставив після 30.09.2024. При цьому доказів досягнення сторонами згоди щодо зміни встановленого договором строку поставки матеріали справи не містять, а сам відповідач визнав факт прострочення та погодився з арифметичною правильністю розрахунку заявлених штрафних санкцій.

Водночас, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення неустойки на 90%, суд першої інстанції, керуючись положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та принципами справедливості, добросовісності й розумності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового його задоволення. При цьому суд урахував виконання відповідачем договірних зобов`язань у повному обсязі, поставку товару без претензій щодо його якості та без отримання попередньої оплати, відносно незначний період прострочення, а також здійснення господарської діяльності підприємством в умовах воєнного стану на території міста Запоріжжя, наближеного до зони активних бойових дій.

Крім того, суд узяв до уваги пошкодження виробничих і складських приміщень відповідача внаслідок ракетно-дронового удару 18.06.2025, знищення товарно-матеріальних цінностей на суму 5287525,48 грн, необхідність спрямування коштів на відновлення виробничих потужностей, а також фінансові показники підприємства за 2024 рік. Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, відсутність доказів настання для позивача негативних наслідків у зв`язку з простроченням поставки та необхідність дотримання балансу майнових інтересів сторін, місцевий господарський суд визнав співмірним зменшити заявлену до стягнення пеню на 80% - до 1709563,74 грн, відмовивши при цьому у зменшенні штрафу в сумі 6 849,01 грн з огляду на його незначний розмір.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ "ЮГСТАЛЬ" на користь Військової частини НОМЕР_1 пені в сумі 1 709 563,74 грн і штрафу в сумі 6 849,01 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені змінити та збільшити розмір пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" на користь військової частини НОМЕР_1 з 1 709 563 грн 74 коп. до 8 547 818 грн 68 коп., виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (бул. Вінтера, буд. 26, м. Запоріжжя, 69041 код ЄДРПОУ 37941143) на користь ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 8 547 818 (вісім мільйонів п`ятсот сорок сім тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 68 коп. пені та 6849 (шість тисяч вісімсот сорок дев`ять) грн 01 коп. штрафу, 102656 (сто дві тисячі шістсот п`ятдесят шість) грн. 01 коп. судового збору."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" на користь військової частини НОМЕР_1 судовий збір, який був сплачений при подачі цієї апеляційної скарги.

Апелянт вказує на те, що судом безпідставно зменшено розмір пені на 80%, унаслідок чого неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Апелянт наголошує, що факт порушення ТОВ "ЮГСТАЛЬ" строків поставки товару за договором від 01.03.2024 № 1 підтверджений матеріалами справи та визнаний самим відповідачем, який також не заперечував арифметичної правильності розрахунку заявлених штрафних санкцій. За умовами договору строк поставки товару був визначений до 01.10.2024, тобто до 30.09.2024 включно, однак частина товару була поставлена після цієї дати. При цьому відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо зміни строків поставки, хоча така можливість була передбачена договором, та не надав доказів погодження сторонами інших строків виконання зобов`язань.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що обставини пошкодження складських і виробничих приміщень ТОВ "ЮГСТАЛЬ" унаслідок ворожого обстрілу 18.06.2025 не могли бути підставою для зменшення пені за порушення зобов`язань, строк виконання яких закінчився ще 30.09.2024. На думку апелянта, між зазначеною подією та порушенням умов договору відсутній причинно-наслідковий зв`язок, оскільки пошкодження майна відбулося більш ніж через вісім місяців після закінчення строку поставки товару. При цьому суд першої інстанції, зосередившись на обставинах пошкодження майна відповідача, не надав належної оцінки тому, що до моменту настання цих обставин у відповідача було достатньо часу для добровільної сплати нарахованої неустойки. Крім того, апелянт зауважує, що можливість компенсації завданої відповідачу шкоди передбачена законодавством, а тому сам факт пошкодження майна не свідчить про наявність безумовних підстав для зменшення договірної відповідальності.

Також апелянт звертає увагу на відсутність доказів істотної зміни обставин, які впливали на можливість виконання відповідачем договірних зобов`язань. Зокрема, пунктом 6.7 договору передбачено, що доказом виникнення таких обставин є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами. Однак відповідачем ані позивачу, ані суду першої інстанції відповідних експертних документів надано не було. При цьому, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19 та від 10.09.2020 у справі № 910/13459/18, апелянт зазначає, що документи торгово-промислових палат не мають наперед встановленої доказової сили та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Крім того, Військова частина НОМЕР_1 вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність негативних наслідків для позивача внаслідок несвоєчасної поставки товару. Апелянт зазначає, що спірний договір укладався з метою забезпечення потреб оборони держави, а не отримання комерційного прибутку. Малопомітна дротяна перешкода МЗП та бар`єрний рубіж типу "Єгоза" є інженерними загородженнями, які використовуються підрозділами Збройних Сил України для облаштування фортифікаційних споруд, посилення оборонних рубежів, стримування та сповільнення просування противника. За твердженням апелянта, своєчасне отримання таких товарів має безпосереднє значення для належного облаштування інженерних споруд, боєздатності військових підрозділів та ефективності виконання ними покладених завдань. Відтак саме по собі ненаведення позивачем конкретного розміру збитків не свідчить про відсутність негативних наслідків від порушення строків поставки, оскільки характер правовідносин зумовлений необхідністю своєчасного забезпечення оборонних потреб держави.

Окремо апелянт наголошує на необхідності дотримання балансу майнових та немайнових інтересів обох сторін і зазначає, що зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду та може застосовуватися за наявності виняткових обставин, належним чином підтверджених доказами. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, апелянт вказує, що під час вирішення питання про зменшення штрафних санкцій суд повинен ураховувати ступінь вини боржника, його поведінку та вжиті заходи для належного виконання зобов`язання, ступінь його виконання, майновий стан сторін, а також інші обставини, що мають юридичне значення, не допускаючи фактичного звільнення боржника від відповідальності без належних правових підстав.

У цьому контексті апелянт зазначає, що здійснення ТОВ "ЮГСТАЛЬ" підприємницької діяльності в умовах воєнного стану, розташування його виробничих потужностей у місті Запоріжжі та пов`язані з цим господарські ризики не можуть автоматично звільняти відповідача від наслідків неналежного виконання договірних зобов`язань. Оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик суб`єкта господарювання, відповідач, укладаючи договір, усвідомлював умови господарювання, погодив строки поставки, ціну товару та розмір відповідальності за їх порушення. Водночас фінансові показники підприємства та необхідність відновлення пошкоджених виробничих приміщень самі по собі не доводять наявності виняткових обставин, які виправдовували б зменшення пені саме на 80%.

З огляду на викладене апелянт вважає, що відповідач не надав належних, допустимих і достовірних доказів існування виняткових обставин, які б об`єктивно перешкоджали своєчасному виконанню договірних зобов`язань та обґрунтовували істотне зменшення відповідальності. На переконання Військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції не врахував характеру та мети укладеного договору, значення своєчасної поставки товарів оборонного призначення, інтересів держави та можливих наслідків несвоєчасного отримання відповідної продукції, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення пені на 80%.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати оскаржуване рішення в частині зменшення розміру пені та ухвалити нове рішення про стягнення штрафних санкцій у повному заявленому розмірі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Югсталь" не скористалось своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надало суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

03.11.2026 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсталь" про долучення документів щодо виконання рішення суду та розгляд справи за відсутності відповідача, в якому останній просив долучити до матеріалів справи копію платіжної інструкції № 24535 від 18.02.2026 та копію листа Військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2026 № 1029, що підтверджують виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25. Розглянути справу № 908/2501/25 за відсутності директора та інших представників ТОВ "ЮГСТАЛЬ", за наявними матеріалами справи, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 - без змін.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2026 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25. Зупинено дію рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції. Витребувано з Господарського суду Запорізької області справу №908/2501/25.

28.09.2026 справа № 908/2501/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2026 призначено справу № 908/2501/25 до розгляду в судовому засіданні на 04.11.2026 об 11 год. 00 хв.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача та відповідача.

У судовому засіданні 04.11.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

01.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" (постачальник) та ВІЙСЬКОВОЮ ЧАСТИНОЮ НОМЕР_1 (замовник) укладено договір № 1 про закупівлю товарів.

Відповідно до п. 1.1 договору, у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, постачальник зобов`язується здійснити постачання замовникові товарів оборонного призначення, а саме: малопомітна дротяна перешкода МЗП (у комплекті з 40 сталевими кільцями та 40 металевими кілками), бар`єрний рубіж типу "Єгоза" (товар) у кількості, строки та за цінами відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору (далі - специфікація), та за технічною і якісною характеристиками відповідно до технічної специфікації, яка є додатком № 2 до договору (далі - технічна специфікація), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Факт переходу товару у власність замовника, а також факт виконання зобов`язань постачальником за договором оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної після оформлення акту приймання-передачі товару, згідно п.п. 2.4, 2.5 цього договору. Місце поставки: ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 (Чернігівська область) (п. 2.1 договору).

Згідно п.п. 3.1, 3.2, 3.7, платником за цим договором є ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 . Загальна ціна (вартість) товару становить 677310401,28 грн. з ПДВ. Розрахунок за товар здійснюється лише після його фактичного отримання або прийняття (та передачі товару на зберігання) замовником на підставі належним чином оформлених видаткової накладної та рахунків-фактур. Оплата здійснюється протягом 90 банківських днів з дати отримання і прийняття (та передачі на зберігання) замовником товару та отримання рахунків-фактур, за умови надходження коштів на рахунок замовника.

За умовами п. 4.1.5 постачальник зобов`язався забезпечити поставку товару у строки та порядку, встановленим договором.

У пункті 5.4 договору сторони визначили, що за порушення строків постачання товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, за відмову від постачання, або не поставку (поставку не в повному обсязі), додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості непоставленого товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та діє до 25.12.2024 року включно (п. 8.1 договору).

Закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього договору (п. 8.3 договору).

Невід`ємними частинами договору є додатки, зокрема, додаток № 1 до договору про закупівлю товарів - специфікація (п. 10.1 договору).

Відповідно до підписаного сторонами додатку № 1 "Специфікація", сторонами погоджено найменування, кількість товару, його характеристики (малопомітна дротяна перешкода МЗП у комплекті з 40 сталевими кільцями та 40 металевими кілками - 60484 пак. на суму 414915401,28 грн. та бар`єрний рубіж типу "Єгоза" - 51000 бобін на суму 262395000,00 грн.), загальна вартість товару у сумі 677310401,28 грн. з ПДВ. Також було погоджено строк поставки товарів - до 01 жовтня 2024 року. Визначено, що у ході виконання договору строк поставки може бути змінений за згодою сторін.

Як слідує з матеріалів справи, фактично частина товарів була поставлена відповідачем позивачу з порушенням зазначеного у договорі строку, тобто після 30.09.2024, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі та видатковими накладними, складеними за період із 29.04.2024 по 27.11.2024 (щодо поставки малопомітної дротяної перешкоди МЗП) та за період із 15.07.2024 по 18.10.2024 (щодо бар`єрного рубежу типу "Єгоза"), перелік яких викладений у позовній заяві.

25.02.2025 листом з описом вкладення позивач надіслав на адресу місцезнаходження відповідача претензію № 1620 від 25.02.2025, якою вимагав сплатити за порушення терміну виконання зобов`язання з поставки товару пеню у сумі 8547818,68 грн та 6849,01 грн штрафу.

Вказане поштове відправлення було отримано представником відповідача за довіреністю 04.03.2025, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідь на претензію у матеріалах справи відсутня.

Враховуючи порушення відповідачем строку поставки товару за договором та несплату останнім на його вимогу пені та штрафу, ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом, за наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про часткове задоволення позову.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25, яким позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГСТАЛЬ" 1 709 563,74 грн пені, 6 849,01 грн штрафу та 102 656,01 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Апеляційну скаргу подано позивачем у частині зменшення судом першої інстанції розміру пені.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і надану їм юридичну оцінку, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2024 між сторонами укладено договір № 1 про закупівлю товарів, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався поставити позивачу продукцію оборонного призначення, а саме малопомітні дротяні перешкоди МЗП та бар`єрні рубежі типу "Єгоза", у погодженій кількості та у встановлені договором строки. Граничним строком поставки товару визначено 01.10.2024, тобто поставка мала бути здійснена до 30.09.2024 включно.

Факт порушення відповідачем погоджених строків поставки окремих партій товару сторонами не заперечується. Відповідач визнав обставини прострочення та арифметичну правильність розрахунку заявлених штрафних санкцій, відповідно до якого позивачем нараховано 8 547 818,68 грн пені та 6 849,01 грн штрафу, однак просив зменшити їх розмір на 90 %. Суд першої інстанції, оцінивши наведені відповідачем обставини та докази, зменшив розмір пені на 80 %, визначивши до стягнення 1 709 563,74 грн, а у стягненні штрафу відмовив не було, стягнувши його в повному обсязі.

Отже, факт порушення відповідачем строків поставки товару та арифметична правильність нарахування штрафних санкцій не є предметом спору під час апеляційного перегляду. Відповідно, перевірці підлягають наявність правових підстав для зменшення судом першої інстанції розміру пені та співмірність визначеної до стягнення суми з установленими обставинами справи.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені положення законодавства наділяють суд правом зменшити розмір неустойки з урахуванням конкретних обставин справи. Водночас таке зменшення не є автоматичним наслідком подання відповідного клопотання боржником та потребує встановлення обставин, які в сукупності свідчать про необхідність судового коригування погодженого сторонами розміру відповідальності задля забезпечення справедливого балансу інтересів учасників зобов`язання.

При цьому застосування частини третьої статті 551 ЦК України не вимагає обов`язкової одночасної наявності всіх обставин, перелічених у статті 233 ГК України. Визначальним є встановлення судом таких обставин у їх сукупності, які з огляду на характер порушення, ступінь виконання зобов`язання, його наслідки, майновий стан сторін та інші істотні чинники виправдовують зменшення неустойки. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц.

Колегія суддів наголошує, що зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого належить до його дискреційних повноважень. Проте така дискреція не є необмеженою та повинна ґрунтуватися на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні доказів, оцінці конкретних обставин справи та дотриманні принципів справедливості, добросовісності, розумності й пропорційності. Як наголосила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, підстави для зменшення неустойки мають індивідуальний характер, а її розмір повинен визначатися з урахуванням конкретних обставин правовідносин, ступеня виконання зобов`язання, наслідків його порушення та інших обставин, що мають істотне значення, а не шляхом механічного застосування певного відсотка зменшення.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строків поставки окремих партій товару позивачем нараховано пеню в загальному розмірі 8 547 818,68 грн та штраф у розмірі 6 849,01 грн. Вирішуючи питання про співмірність заявленої до стягнення неустойки, місцевий господарський суд урахував не лише сам факт порушення строків поставки, а й характер допущеного порушення, ступінь виконання договірних зобов`язань, поведінку сторін під час виконання договору, наслідки порушення для кредитора, а також обставини, що характеризують майновий стан відповідача.

Так, істотне значення для вирішення питання про зменшення неустойки має встановлена судом обставина, що відповідач не відмовився від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, не припинив поставку товару та врешті здійснив поставку всієї передбаченої договором кількості продукції. Отже, порушення полягало саме в недотриманні погоджених строків виконання зобов`язання, а не в остаточному невиконанні договору чи ухиленні від його виконання.

Крім того, поставлений товар був прийнятий позивачем без зауважень щодо його кількості та якості, що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі та видатковими накладними. Також судом установлено, що поставка здійснювалася без попередньої оплати, тобто відповідач забезпечував придбання та виготовлення продукції за рахунок власних коштів, не маючи гарантії попереднього надходження оплати від замовника.

Наведені обставини, безумовно, не звільняють відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов`язань. Водночас у контексті вирішення питання про співмірність неустойки вони свідчать про спрямованість поведінки відповідача на реальне виконання договору та досягнення передбаченого ним господарського результату, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції як одну з обставин на користь часткового зменшення пені.

Разом із тим колегія суддів враховує, що на час укладення договору та протягом періоду його виконання відповідач здійснював господарську діяльність у місті Запоріжжі, територію якого згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 віднесено до територій можливих бойових дій, починаючи з 01.01.2023. За таких умов виробнича діяльність підприємства здійснювалася в умовах постійної загрози ракетних і безпілотних атак, що об`єктивно створювало додаткові виробничі та організаційні ризики для забезпечення безперебійного виготовлення і поставки продукції.

Водночас сам по собі факт запровадження воєнного стану, розташування підприємства на території можливих бойових дій або загальне посилання на ракетні обстріли не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань чи автоматичного зменшення неустойки. Суб`єкт господарювання, який укладає договір в умовах воєнного стану, повинен враховувати наявні ризики та належним чином організовувати свою діяльність з метою виконання взятих на себе зобов`язань.

Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано не визнав зазначені обставини самостійною підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а врахував їх лише як один із чинників, що характеризує умови здійснення господарської діяльності постачальника та підлягає оцінці під час визначення співмірного розміру неустойки. При цьому місцевий господарський суд урахував і те, що відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо зміни строків поставки, хоча така можливість була передбачена договором. Отже, суд першої інстанції не звільнив відповідача від наслідків реалізації підприємницького ризику та не визнав сам факт ведення діяльності в умовах воєнного стану достатньою підставою для зменшення відповідальності.

Окремо судом першої інстанції враховано наслідки збройної агресії Російської Федерації для майнового стану відповідача, які підтверджуються наявними у справі доказами.

Так, 18.06.2025 внаслідок ударів безпілотних літальних апаратів по території заводу металевих виробів ТОВ "ЮГСТАЛЬ", розташованого у місті Запоріжжі, було пошкоджено виробничі та адміністративні приміщення підприємства, а також складське приміщення, в якому виникла пожежа. Відомості щодо відповідного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а постановою слідчого від 23.06.2025 ТОВ "ЮГСТАЛЬ" залучено до кримінального провадження як потерпілу юридичну особу.

Крім того, актом списання товарів від 18.06.2025 № 62 підтверджується списання товарно-матеріальних цінностей, що перебували на основному складі підприємства, на загальну суму 5 287 525,48 грн.

Отже, надані відповідачем докази підтверджують не абстрактне посилання на складні умови господарювання внаслідок воєнної агресії, а конкретний факт пошкодження виробничої та складської інфраструктури підприємства і втрати належного йому майна, що зумовлює необхідність спрямування фінансових ресурсів на відновлення виробничої діяльності.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що зазначені обставини виникли вже після закінчення погодженого сторонами строку поставки товару, а тому самі по собі не перебувають у причинному зв`язку з допущеним у 2024 році простроченням та не можуть виправдовувати неналежне виконання договірних зобов`язань у відповідний період. Однак із цього не випливає, що такі обставини взагалі не могли бути враховані судом під час вирішення питання про зменшення неустойки.

У цьому контексті необхідно розмежовувати обставини, які впливали на можливість своєчасного виконання договору, та обставини, що характеризують майновий стан боржника на час розгляду спору. У цій справі суд першої інстанції врахував наслідки обстрілу саме в останньому аспекті - як підтвердження реальних майнових втрат відповідача та додаткового фінансового навантаження, пов`язаного з необхідністю відновлення виробничої і складської інфраструктури.

Отже, пошкодження майна підприємства не усуває факту порушення відповідачем договірного зобов`язання та не змінює правової оцінки його поведінки під час виконання договору, проте є об`єктивною обставиною, яка впливає на його майновий стан і підлягає врахуванню при визначенні розміру неустойки, що підлягає стягненню на момент вирішення спору.

Посилання апелянта на те, що до 18.06.2025 відповідач мав достатньо часу для добровільної сплати неустойки, не спростовує наведеного висновку. Обов`язок відповідача сплатити неустойку виник у зв`язку з порушенням договору, однак нездійснення добровільної сплати до моменту пошкодження майна саме по собі не позбавляє суд передбаченого законом права врахувати фактичний майновий стан боржника на час вирішення спору. Така поведінка може характеризувати ставлення відповідача до виконання грошового обов`язку, проте не є обставиною, яка автоматично виключає застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Так само припущення апелянта щодо можливості майбутнього відшкодування пошкодженого майна не спростовує факту вже понесених втрат. Доказів фактичного відшкодування відповідачу вартості пошкодженого майна або отримання ним відповідної компенсації матеріали справи не містять. Тому сама лише можливість одержання компенсації в майбутньому не може ототожнюватися з її фактичним отриманням та не нівелює встановлених судом обставин.

Не заслуговує на увагу й посилання апелянта на відсутність сертифіката або іншого документа Торгово-промислової палати України як на обставину, що виключає можливість урахування наслідків воєнних дій при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Так, пунктом 6.7 договору сторони передбачили необхідність підтвердження відповідним документом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати обставин істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання договірних зобов`язань. Водночас предметом оцінки суду в цій частині спору є не встановлення факту настання форс-мажорних обставин як підстави звільнення відповідача від відповідальності за прострочення поставки, а з`ясування наявності інших істотних обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України можуть бути враховані при визначенні розміру неустойки.

Таким чином, відсутність документа Торгово-промислової палати України не позбавляє відповідача права доводити іншими належними та допустимими доказами факт пошкодження його майна, понесення втрат та вплив цих обставин на майновий стан підприємства. При цьому такий документ сам по собі не мав би наперед установленої сили для суду, а підлягав би оцінці разом з іншими доказами відповідно до вимог процесуального законодавства.

Отже, встановлені обставини пошкодження майна не визнаються підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки та не підміняють передбачену договором процедуру підтвердження форс-мажору. Вони враховуються виключно в межах оцінки майнового стану відповідача та вирішення питання про співмірність розміру неустойки.

Колегія суддів також враховує фінансові показники господарської діяльності відповідача. Згідно з наданою фінансовою звітністю за 2024 рік ТОВ "ЮГСТАЛЬ" отримало прибуток у розмірі 21 327 тис. грн. Отже, матеріали справи не свідчать про перебування підприємства у стані збитковості або повної неплатоспроможності. Водночас розмір заявленої до стягнення пені є істотним у співвідношенні з отриманим підприємством фінансовим результатом, що в поєднанні з підтвердженими втратами внаслідок збройної агресії заслуговує на врахування при визначенні розміру відповідальності.

Разом із тим колегія суддів не вважає, що сам по собі розмір отриманого відповідачем прибутку або здійснення ним витрат на оплату праці можуть бути самодостатніми підставами для зменшення неустойки. У цій справі відповідні фінансові показники оцінюються не ізольовано, а в сукупності з іншими встановленими обставинами, зокрема повним виконанням договору, відсутністю претензій щодо якості поставленого товару, особливими умовами здійснення виробничої діяльності та документально підтвердженими майновими втратами підприємства.

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував відсутність доказів настання негативних наслідків для позивача внаслідок прострочення поставки товару, оскільки такий висновок не свідчить про ототожнення права на стягнення неустойки з обов`язком кредитора доводити завдані йому збитки.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже, для виникнення у позивача права вимагати сплати передбаченої договором пені не має значення, чи зазнав він фактичних майнових втрат унаслідок прострочення поставки.

Водночас наведене положення не виключає необхідності врахування наслідків порушення зобов`язання для кредитора при вирішенні питання про зменшення неустойки. Навпаки, співвідношення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій із наслідками порушення є одним із критеріїв оцінки їх співмірності та необхідності застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України. При цьому відсутність доказів конкретних майнових збитків не означає відсутності негативного впливу прострочення на інтереси кредитора, а лише свідчить про відсутність належного підтвердження таких наслідків у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що предметом договору була поставка товарів оборонного призначення, а саме малопомітних дротяних перешкод МЗП та бар`єрних рубежів типу "Єгоза", які використовуються для облаштування інженерних загороджень та фортифікаційних споруд. Своєчасне отримання такої продукції військовою частиною має особливе значення з огляду на її функціональне призначення та завдання, які виконуються Збройними Силами України в умовах збройної агресії.

Безумовно, порушення строків поставки товарів оборонного призначення не може оцінюватися виключно крізь призму звичайних господарських відносин, оскільки своєчасність виконання такого договору безпосередньо пов`язана з належним забезпеченням оборонних потреб держави. Відтак, інтерес позивача у своєчасному отриманні продукції є істотним та заслуговує на особливу увагу під час вирішення питання про співмірність відповідальності постачальника.

Разом із тим самі по собі посилання апелянта на можливий вплив несвоєчасної поставки на бойову готовність підрозділів, якість облаштування фортифікаційних споруд та обороноздатність держави не є достатніми для висновку про настання конкретних негативних наслідків саме внаслідок допущеного відповідачем прострочення.

Так, позивач не навів конкретних відомостей про те, які саме оборонні завдання не могли бути виконані своєчасно через затримку поставки, які об`єкти не були облаштовані у визначені строки, чи виникла необхідність придбання аналогічної продукції в інших постачальників, а також чи спричинило прострочення додаткові витрати або інші несприятливі наслідки для військової частини. Відповідних доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів наголошує, що відсутність доказів конкретних негативних наслідків не означає відсутності суспільної значущості своєчасного виконання договору або применшення значення оборонного призначення поставленої продукції. Однак під час вирішення питання про зменшення неустойки суд повинен виходити з установлених обставин та належних доказів, а не лише із загальних припущень щодо можливих наслідків порушення.

Крім того, встановлена судом обставина подальшої поставки відповідачем усієї передбаченої договором кількості товару, прийнятого позивачем без зауважень щодо його якості, свідчить про те, що договірне зобов`язання було виконане в повному обсязі, а допущене порушення стосувалося строків виконання, а не остаточної відмови від постачання чи невиконання договору в цілому.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно врахував відсутність підтверджених матеріалами справи конкретних негативних майнових наслідків для позивача, спричинених простроченням, не як підставу для позбавлення його права на неустойку, а як один із чинників, що підлягав оцінці при визначенні її співмірного розміру.

Не змінює цього висновку й посилання апелянта на те, що військова частина використовує отримані за договором товари не з комерційною метою, а для виконання покладених на неї завдань у сфері оборони держави. Така обставина підтверджує важливість договірного зобов`язання та значущість інтересу замовника, проте не виключає застосування до спірних правовідносин загальних засад цивільного законодавства та механізму зменшення неустойки, передбаченого законом. Інше тлумачення фактично означало б, що сам статус кредитора як військової частини та оборонне призначення предмета закупівлі унеможливлюють застосування судом положень статті 551 ЦК України незалежно від фактичних обставин порушення, чого зазначена норма не передбачає.

Також не можуть бути визнані обґрунтованими доводи апелянта про те, що відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність у місті Запоріжжі, повинен самостійно нести всі ризики, пов`язані з воєнним станом, а тому такі обставини не могли враховуватися судом при зменшенні неустойки.

Дійсно, суб`єкт господарювання, вступаючи у договірні відносини, повинен оцінювати можливі ризики своєї діяльності, організовувати виробничі процеси та вживати необхідних заходів для належного виконання взятих на себе зобов`язань. Крім того, укладаючи договір 01.03.2024, тобто в умовах уже запровадженого воєнного стану, відповідач мав усвідомлювати особливості здійснення господарської діяльності на території Запорізької міської територіальної громади та враховувати відповідні ризики під час визначення своїх виробничих можливостей і погодження строків поставки.

Місцевий господарський суд урахував зазначені обставини, зокрема встановивши, що відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо зміни строків поставки, хоча така можливість була передбачена договором. Отже, суд першої інстанції не звільнив відповідача від наслідків реалізації підприємницького ризику та не визнав сам факт ведення діяльності в умовах воєнного стану достатньою підставою для зменшення відповідальності.

Водночас здійснення підприємницької діяльності на власний ризик не означає, що майнові наслідки збройної агресії, підтверджені належними доказами, взагалі не можуть братися до уваги судом під час реалізації дискреційних повноважень, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України. Необхідно розмежовувати відповідальність суб`єкта господарювання за неналежне виконання договірного зобов`язання та оцінку його майнового стану при визначенні розміру неустойки. Перше зумовлене фактом порушення договору, тоді як друге є одним із критеріїв, що підлягає врахуванню при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, посилання апелянта на підприємницький характер діяльності відповідача не спростовує можливості врахування судом документально підтверджених майнових втрат, завданих підприємству внаслідок збройної агресії, у сукупності з іншими істотними обставинами справи.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до матеріалів справи відповідач продовжував господарську діяльність в умовах воєнного стану, здійснював виробництво та поставку продукції, зокрема для потреб оборонного сектору, забезпечував працівників робочими місцями та сплачував податки. Наведені обставини самі по собі не створюють для підприємства привілеїв у договірних відносинах та не звільняють його від відповідальності, однак характеризують умови здійснення господарської діяльності та значення збереження виробничого потенціалу підприємства в умовах воєнного стану.

Посилання апелянта на погоджений сторонами розмір штрафних санкцій також не спростовує правомірності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується, що умови договору є обов`язковими для виконання сторонами, а відповідач, підписавши договір, добровільно погодився з передбаченою пунктом 5.4 відповідальністю за порушення строків поставки товару. Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином.

Разом із тим свобода договору та обов`язковість його умов не виключають застосування імперативних положень законодавства, які надають суду право зменшити розмір неустойки за наявності передбачених законом підстав. Таке зменшення не є переглядом волевиявлення сторін під час укладення договору чи зміною його умов на розсуд боржника, а становить реалізацію прямо передбаченого законом судового повноваження.

Необґрунтованим є також довід апелянта про те, що зменшення пені на 80 % фактично звільняє відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, місцевий господарський суд не відмовив у стягненні пені повністю, а визначив до стягнення 1 709 563,74 грн, що становить 20 % від її нарахованого розміру. Крім того, суд стягнув з відповідача штраф у повному обсязі - 6 849,01 грн, відмовивши в його зменшенні з огляду на незначний розмір такої санкції.

Отже, застосоване судом зменшення неустойки не нівелює відповідальності відповідача, не позбавляє позивача права на отримання договірної санкції та не перетворює порушення строків поставки на юридично байдужу обставину. Відповідач залишається зобов`язаним сплатити значну суму пені, що зберігає майновий та компенсаційний характер відповідальності за допущене порушення.

При цьому визначення конкретного розміру неустойки, який підлягає стягненню після її зменшення, належить до дискреційних повноважень суду. Чинне законодавство не встановлює фіксованого розміру такого зменшення, а тому суд повинен визначити його з урахуванням конкретних обставин справи, забезпечуючи розумне співвідношення між наслідками порушення та майновим тягарем, який покладається на боржника.

Саме такий підхід застосовано місцевим господарським судом у цій справі. Суд урахував повне виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо кількості та якості товару, обставини здійснення ним господарської діяльності в умовах воєнного стану, документально підтверджені втрати майна внаслідок збройної агресії, фінансовий стан підприємства, відсутність доказів конкретних негативних майнових наслідків прострочення для позивача, а також те, що відповідач не ініціював зміну погоджених строків поставки.

Отже, висновок про зменшення пені на 80 % є результатом оцінки всієї сукупності встановлених обставин, а не наслідком врахування лише факту воєнного стану, пошкодження майна відповідача чи відсутності доведених збитків позивача. При цьому суд першої інстанції не залишив поза увагою обставини, які свідчать про порушення відповідачем договірних зобов`язань та необхідність збереження за ним реальної майнової відповідальності.

Колегія суддів окремо зауважує, що зменшення пені на 80 % не означає визнання обставин, на які посилається відповідач, непереборною силою або підставою для звільнення від відповідальності відповідно до статті 617 ЦК України. У цьому випадку суд застосував інший правовий механізм - передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України право на зменшення неустойки з огляду на наявність інших обставин, які мають істотне значення. Тому доводи апелянта щодо відсутності причинного зв`язку між пошкодженням майна підприємства та простроченням поставки, а також щодо відсутності документа Торгово-промислової палати України не спростовують правомірності врахування цих обставин саме в контексті оцінки майнового стану відповідача.

Таким чином, місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення пені, належним чином оцінив як обставини, що свідчать про порушення відповідачем договірних зобов`язань, так і обставини, які характеризують ступінь виконання договору, майновий стан відповідача та наслідки порушення для сторін. Суд не звільнив постачальника від відповідальності, не поставив право позивача на неустойку в залежність від доведення ним збитків, а реалізував передбачене законом право на зменшення її розміру з метою забезпечення балансу майнових інтересів сторін.

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір пені у сумі 1 709 563,74 грн зберігає за відповідачем реальний майновий тягар за допущене порушення договірного зобов`язання, водночас не допускаючи покладення на нього надмірного та неспівмірного фінансового обтяження, і відповідає критеріям справедливості, розумності та пропорційності з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди апелянта з оцінкою судом першої інстанції обставин, які мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки, та до надання переваги інтересам позивача без належного врахування інших істотних обставин справи. Проте сам по собі факт іншого бачення апелянтом співвідношення таких обставин не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права чи необґрунтованість визначеного ним розміру пені.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини, які мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки, надав належну оцінку доказам сторін у їх сукупності та обґрунтовано застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України. Доводи апелянта щодо безпідставності зменшення пені на 80 % не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, не спростовують висновків місцевого господарського суду та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в цій частині.

Відтак, рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 в частині зменшення розміру пені та визначення суми, що підлягає стягненню з відповідача, є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 у цій частині задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25 - залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2025 у справі № 908/2501/25.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повна постанова підписана 11.11.2026.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО