Рішення № 141389150 у справі № 903/809/26 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 листопада 2026 року Справа № 903/809/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників:

від позивача: Бондар М.Л.

від відповідача: Суха Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/809/26 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про стягнення 1691193,23 грн та виселення,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2026 представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" сформував в системі "Електронний суд" позов до Приватного акціонерного товариства "Київстар", в якому просить суд:

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київстар" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" неустойку за несвоєчасне повернення майна з орендного користування в сумі 1650424,30грн. за період з жовтня 2023 по листопад 2025 року включно;

- виселити Приватне акціонерне товариство "Київстар" з асфальтобетонної площадки площею 12,0 кв. м та частини поверхні водонапірної башти, що знаходиться за адресою: Волинська обл. м. Ковель, вул. А. Люльки, 1;

- судові витрати по справі покласти на відповідача.

Позовна заява обґрунтована тим, що приватне акціонерне товариство "Київстар" належним чином не виконало зобов`язання згідно договору оренди нерухомого майна №438 від 13.10.2008, в частині сплати орендної плати.

Ухвалою суду від 31.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

15.09.2026 зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

1) Щодо грошової вимоги в заявленому розмірі, оскільки розрахунок Позивача здійснено без врахування вимог до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 10.10 Договору оренди державного нерухомого майна № 438 від 31.10.2008 року та до складу неустойки. Очевидно, включено ПДВ та щомісячну індексацію після припинення Договору.

2) Щодо виселення Київстар з асфальтобетонного майданчика площею 12,0 кв. м та частини поверхні водонапірної башти за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Академіка Люльки, 1, так як листом НЦУ від 14.04.2022 №68/ВС/03-6 наголошено на недопустимості демонтажу телекомунікаційного обладнання операторів, оскільки це може призвести до перебоїв у роботі об`єктів критичної інфраструктури на період дії воєнного стану. Відповідач наголошує на тому, що сплачує неустойку у визначеному чинним законодавством розмірі до демонтажу обладнання та звернувся з листом до Позивача про укладення нового договору оренди спірного нерухомого майна.

21.09.2026 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач не нараховує індекс інфляції на неустойку. Позивач визначає базу неустойки - розмір плати за користування річчю - за формулою, яку самі Сторони погодили у пункті 3.3 Договору в редакції Додаткових договорів від 22.12.2017 та від 09.01.2018 і яка діяла до 30.06.2018 включно. Застереження Додаткового договору від 07.04.2017 про незастосування індексу інфляції доводить, що Сторони свідомо розрізняли два режими визначення плати, і що станом на день припинення Договору діяв саме режим щомісячного коригування. Вказує, що Верховний Суд у справі № 904/8325/21 не сформулював висновку щодо коригування бази неустойки на індекс інфляції та прямо відмовив ПрАТ «Київстар» у формуванні такого висновку, направивши справу на новий розгляд. Контррозрахунок Відповідача не є відтворюваним і не доводить припинення зобов`язання виконанням. Восьмирічна практика безспірної сплати за виставленими рахунками та підписаний акт звірки від 30.09.2023 виключають добросовісність нинішньої позиції Відповідача. Лист від 14.04.2022 № 68/ВС/03-6 та Закон України «Про критичну інфраструктуру» не створюють правового титулу на чуже майно.

25.09.2026 представник позивача долучив до матеріалів справи довідку розрахунків неустойки між ВСП «Львівська дирекція» філії «БМЕС» АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Київстар» за період з 01.07.2018 по 31.08.2026 року станом на 01.09.2026 з врахуванням п.3.3 договору.

29.09.2026 представниця відповідача сформувала в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, в яких вважає, що твердження, викладені у відповіді на відзив є необґрунтованими, а вимоги - безпідставними.

09.10.2026 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» неустойку за несвоєчасне повернення майна з орендного користування в сумі 1691193,23 грн. за період з жовтня 2023 по листопад 2025 року включно. Виселити Приватне акціонерне товариство «Київстар» ЄДРПОУ 21673832, 03113 м. Київ вул.Дегтярівська, 53 з асфальтобетонна площадка площею 12,0 кв. м та частина поверхні водонапірної башти, що знаходиться за адресою: Волинська обл.. м. Ковель, вул.. А. Люльки,1.

Протокольною ухвалою від 13.10.2026 суд приєднав до матеріалів справи довідку розрахунків неустойки. Відклав розгляд заяви про збільшення розміру позовних вимог. Надати можливість позивачу подати до суду докази сплати судового збору. Відклав підготовче судове засідання на 20.10.2026 о 12.15 год в режимі відеоконференції за заявами представників позивача та відповідача.

19.10.2026 зареєстровано заяву позивача про усунення недоліків, а саме долучено докази сплати судового збору.

19.10.2026 представниця відповідача сформувала в системі «Електронний суд» заперечення на заяву про збільшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 20.10.2026 суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог. Затвердив порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів, розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрив та призначив розгляд справи по суті на 03.11.2026 о 11.00 год. в режимі відеоконференції за заявами представників позивача та відповідача.

Протокольною ухвалою від 03.11.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 10.11.2026 о 09.45 год. в режимі відеоконференції за заявами представниць позивача та відповідача.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представниця позивача просила суд позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представниця відповідача в задоволенні позову просила відмовити.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 31 жовтня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі - Орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем» (далі - Орендар) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 438 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: асфальтобетонна площадка площею 12м. кВ. та частина даху водонапірної башні (далі Майно), що знаходиться за адресою Волинська обл.. м. Ковель вул.. Академіка Люльки, 1 та обліковується на балансі Відокремленого підрозділу «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» (далі Балансоутримувач).

Додатковим договором № 1 від 14.09.2009 року в пункт 10.1 Договору оренди слова «строком на одинадцять місяців, що діє з 01 Листопада 2008 року до 01 жовтня 2009 року» замінено на слова «строком на одинадцять місяців, що діє з 01 жовтня 2009 року до 31 серпня 2010 року включно».

З пункту 10.4 Договору оренди вилучити слова «при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди».

Додатковим договором № 2 від 01.09.2010 року в пункті 1.1. Договору оренди слова «на балансі Відокремленого підрозділу «Рівненської дистанції водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» замінено на слова «на балансі Відокремленого підрозділу «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

В пункті 10.1 Договору оренди слова «Строком на одинадцять місяців, що діє з 01 жовтня 2009 року до 31 серпня 2010 року включно» замінити на слова «строком на два роки, що діє з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року включно».

Додатковим договором № 3 від 31.10.2011 року пункт 3.1 Договору оренди викладено в редакції: «Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного Майна з врахуванням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 961) та становить 4868,90 грн. за базовий місяць оренди (вересень 2011) без врахування ПДВ. Орендна плата за жовтень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди (вересень 2011) в сумі 4868,90 грн на індекс інфляції за жовтень 2011 року».

Додатковим договором № 4 від 31.08.2012 року в пункті 1.1. договору оренди слова «асфальтобетонна площадка площею 12 кв.м та частина даху водонапірної башні» замінено на слова «асфальтобетонна площадка площею 12 кв. м та водонапірна башта».

Пункт 3.1. договору оренди викладено в наступній редакції «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить 5214,74 грн. за базовий місяць оренди (Липень2012) без ПДВ».

Пункт 3.3. Договору оренди викладено в наступній редакції «Орендна плата перераховується Орендарем щомісячно в термін не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітнім і спрямовується 70% до державного бюджету та 30% Балансоутримувачу».

Пунктом 10.1 продовжено строк дії договору до 31 липня 2013 року.

Розділ 10 Договору оренди доповнено пунктами 10.13, 10.14 та 10.15.

Додатковим договором № 5 від 31.07.2013 року умови Договору оренди викладено в редакції додаткової угоди.

Додатковим договором № 6 від 31.12.2013 року пункт 1.1 викладено в редакції «Орендодаввець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: асфальтобетонну площадку площею 12 кв. м та частину поверхні водонапірної башти (надалі майно), що знаходиться за адресою : Волинська область м. Ковель вул.. Академіка Люльки, 1 та обліковується на балансі Відокремленого підрозділу «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Пункт 3.1 Договору оренди викладено у такій редакції: «Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди жовтень 2013 6259,18грн.».

Пунктом 10.1. Договору строк дії договору продовжено до 31 грудня 2014 року.

Додатковим договором № 7 від 11.12.2014 року пунктом 10.1 продовжено строк дії договору до 31.03.2015 року.

Додатковим договором № 8 від 24 березня 2015 року пунктом 10.1 продовжено строк дії договору до 31.07.2015 року.

Додатковим договором № 9 від 07 липня 2015 року пункт 10.1 договору викладено в такій редакції «Цей Договір є пролонгованим з 01.08.2015 до моменту створення (реєстрації) публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», але не більше ніж до 31.12.2015. У разі проведення ремонтних робіт та реконструкції, а також виникнення необхідності використання орендованого майна для власних потреб, договір оренди припиняється у місячний строк після повідомлення про це органу, уповноваженому управляти державним майном».

Додатковим договором від 29.01.2016 року внесено зміни в договір оренди нерухомого майна від 31.10.2008 року за № 438 та встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 31.10.2008 за № 438 є ПАТ «Укрзалізниця».

У тексті договору найменування відокремлений підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» та скорочене найменування ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» замінено на: виробничий структурний підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Додатковим договором від 29.01.2016 також внесено зміни в пункт 3.6. Договору та викладено його в наступній редакції: 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Додатковим договором від 31.03.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 30 червня 2016 року.

Додатковим договором від 30.06.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 липня 2016 року.

Додатковим договором від 01.08.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 жовтня 2016 року.

Додатковим договором від 02.12.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 березня 2017 року. А також абзац пункту 3.1 розділу 3 «Орендна плата» викладено в такій редакції: «Орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01 жовтня 2016 року становить 11705,00 грн. без ПДВ».

Додатковим договором від 07.04.2017 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 жовтня 2017 року. А також абзац пункту 3.1 розділу 3 «Орендна плата» викладено в такій редакції: «Орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01 квітня 2017 року становить 14046,00 грн. без ПДВ».

Додатковим договором від 22.12.2017 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни а саме: У тексті Договору найменування «Виробничий структурний підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та скорочене найменування підрозділ Рівненська дистанція водопостачання замінити на виробничий підрозділ «Рівненсько - Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та ВП «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» ПАТ «Укрзалізниця». У розділ 3 «Орендна плата» пункт 3.3 викладено у наступній редакції: «Орендна плата за листопад 2017 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітній місяць», внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

Додатковим договором від 09.01.2018 до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 внесено зміни у розділ 10 «Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» та продовжено строк дії договору до 31 березня 2018 року.

У розділ 3 «Орендна плата» пункт 3.3 викладено у наступній редакції: «Орендна плата за січень 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітній місяць».

Додатковим Договором від 25.04.2018 року до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008 року № 438 у розділ 10 Строк дії та умови зміни, розірвання Договору» пункт 10.1 викладено у наступній редакції: «Цей Договір діє з 01 квітня 2018 року до 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження». Додаткова угода підписана з боку Відповідача по справі без зауважень та заперечень.

27.04.2018 року за № ФБМЕС-01247 за підписом першого заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Ю.Б. Мруця та головного бухгалтера О.П. Красносільської на адресу Приватного акціонерного товариства «Київстар» скеровано заяву про припинення дії договору оренди № 438 від 31.10.2008 року.

Пунктом 10.9 Договору вказано, що майно вважається поверенним балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про поверення Майна покладається на Орендаря.

П. 10.10 якщо Орендар не виконує обов`язку щодо поверенння Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.

П. 3.6. Договору передбачено обов`язок Орендаря щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітнім надавати перераховувати орендну плату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 року № 938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця», затверджено нову редакцію статуту товариства.

27 листопада 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства на акціонерне товариство «Українська залізниця», скорочено - АТ «Укрзалізниця».

Термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018 року.

Акт приймання-передачі до Договору оренди нерухомого майна від 31 жовтня 2008р. за № 438 з боку відповідача на адресу Орендодавця - АТ «Укрзалізниця», не надано, що стало підставою для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Листом від 25.09.2018 № 2147 «Щодо нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном» відповідача було попереджено про прийняте рішення орендодавцем про застосування свого права щодо нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування.

Листом від 29.08.2023 № 2527 заборгованість відповідача було скориговано зокрема вказано, що зважаючи на те що листом № 2147 від 25.09.2018 «Щодо нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном» Компанія Київстар була проінформована щодо рішення ПАТ «Українська залізниця» філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» (протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 19.07.2021 №Ц-56/82 Ком.т. та наказ філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця») з прийнятим орендодавцем рішенням застосувати своє право щодо нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном у відповідності до п. 2 ст. 785 ЦКУ та п. 10.10 договору № 438 від 31.10.2018, з 01.07.2018 року та рішенням Компанії Київстар щодо сплати додатково послуг оренди за період з 01.07.2018 по листопад 2022 року в сумі 1131598,53 грн.

Вказаним листом Відповідачу на підпис було запропоновано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.07.2023 року по неустойці за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної плати за користування майном у відповідності до п. 2 ст 785 ЦКУ (пункт 10.10 договору № 438) з урахуванням суми додаткової оплати в розмірі 1131598,53грн.

Відповідно до акту звірки станом на 30.09.2023 переплата відповідача за несвоєчасне повернення майна з орендного користування становила 50108,61 грн.

Позивач вказує, що на підставі п.10.10 Договору, п. 2 ст. 785 ЦК України, Відповідачу виставлено наступні рахунки починаючи з жовтня 2023 року: № 30099/868 від 31.10.2023 на суму 59283,48 грн, № 30102/868 від 30.11.2023 на суму 59579,90 грн, № 31105/868 від 29.12.2023 на суму 59996,96 грн, № 30002/868 від 31.01.2024 на суму 60236,95 грн, № 30005/868 від 02.03.2024 на суму 60417,66 грн (рахунок за лютий 2024 року), № 30008/868 від 29.03.2024 на суму 60719,75 грн, № 30011/868 від 30.04.2024 на суму 60841,19 грн, № 8913014 від 31.05.2024 на суму 61206,24 грн, № 8913017 від 28.06.2024 на суму 62552,78 грн, № 8913020 від 31.07.2024 на суму 62552,78 грн, № 8913023 від 30.08.2024 на суму 62928,10 грн, № 8913026 від 30.09.2024 на суму 63872,02 грн, № 8913028 від 31.10.2024 на суму 65021,72 грн, № 8913030 від 29.11.2024 на суму 66257,13 грн, № 8913032 від 31.12.2024 на суму 66257,13 грн, № 8913026 від 31.01.2025 на суму 67990,94 грн, № 8913058 від 28.02.2025 на суму 68534,87 грн, № 8913088 від 31.03.2025 на суму 69562,89 грн, № 8913128 від 30.04.2025 на суму 70049,83 грн, № 8913161 від 30.05.2025 на суму 70960,48 грн, № 8913212 від 30.06.2025 на суму 71528,16 грн, № 8913253 від 31.07.2025 на суму 71385,10 грн, № 8913289 від 29.08.2025 на суму 61584,86 грн, № 8913349 від 30.09.2025 на суму 71109,09 грн, № 8913394 від 31.10.2025 на суму 73067,67 грн, № 8913431 від 28.11.2025 на суму 72107,60 грн. Виставлені рахунки були оплачені частково, а саме рахунок за жовтень 2023 року на суму зарахованої переплати яка становила 50108,61 грн.

Таким чином, позивач доводить, що сума заборгованості відповідача перед АТ «Укрзалізниця» становить 1691193,23 грн за період з жовтня 2023 по листопад 2025 року включно.

Приватне акціонерне товариство «Київстар» зауважує, що після закінчення строку дії Договору Акціонерне товариство «Українська залізниця», як орендодавець, не має права нараховувати орендну плату. Вважає наданий позивачем розрахунок неправомірним, оскільки при здійсненні останнього застосована сума орендної плати з урахуванням податку на додану вартість, на відміну від неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Відповідач вважає, що неустойка не може обчислюватись з урахуванням щомісячного коригування на індекс інфляції.

Позивач не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, та зауважує, що обов`язок орендаря сплачувати неустойку закріплений у пункті 10.10 Договору, яким передбачено, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.

На думку Акціонерного товариства «Українська залізниця», позиція Приватного акціонерного товариства «Київстар» з приводу того, що після припинення договору припиняються зобов`язання за ним, є неправильною, оскільки зобов`язання продовжують існувати. З огляду на це, позивач просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з абз. 1 ч. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватись орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму (оренди) зумовлює обов`язок наймача (орендаря) негайно повернути наймодавцеві (орендодавцеві) річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який обумовлено в договорі.

Як убачається з матеріалів справи, термін дії договору закінчився 30.06.2018.

Ураховуючи пункт 10.8 Договору, відповідач повинен був повернути орендоване майно за актом приймання-передачі впродовж 3-х робочих днів з дати припинення Договору.

Проте, Приватне акціонерне товариство «Київстар» своє зобов`язання з повернення об`єкта оренди не виконало та продовжує користуватись орендованим майном.

Указані обставини підтверджені матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Суд відзначає, що відповідач не довів відсутність своєї вини в порушенні зобов`язання орендаря повернути орендодавцю майно, що є предметом оренди, після закінчення строку дії Договору.

Таким чином, відсутні підстави для звільнення Приватного акціонерного товариства «Київстар» від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що неповернення об`єкта оренди за Договором після закінчення строку його дії, відбулось виключно з вини самого орендаря (Приватного акціонерного товариства «Київстар»), тому існують правові підстави для застосування до відповідача згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування об`єктом оренди після закінчення строку дії Договору.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, що регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей об`єкта оренди та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини оренди в разі неправомірного користування майном можуть регулюватись умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, що застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю впродовж певного строку. Обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) правовідносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві (орендодавцеві) річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке передано в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця (орендодавця) і наймача (орендаря), що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, що регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (орендодавцеві).

Отже, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо сплати орендних платежів за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його укладено), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 «Плата за найм (оренду) майна» Цивільного кодексу України та охоронна норма ч. 2 ст. 785 «Обов`язок наймача у разі припинення договору найму» Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно, оскільки орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Таким чином, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 Цивільного кодексу України).

З вищенаведеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди, якщо орендар не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, та є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) згідно з вимогами ст. 614 Цивільного кодексу України.

Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувались правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, крім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічний правовий висновок викладено в п.п. 9.9-9.13 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

За правовим висновком, викладеним у п.п. 4.8, 4.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про неправомірність здійсненого позивачем розрахунку неустойки із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату.

Крім того, за правовим висновком, викладеним у п.п. 46, 47 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

З урахуванням вищевикладеного, до правовідносин сторін з питань відповідальності орендаря за невиконання обов`язку з повернення об`єкта оренди після припинення Договору підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, а не положення Договору, чинність умов якого припинена із закінченням строку, на який його укладено.

Разом з цим, як слідує з розрахунку позивача, останнім здійснено нарахування: орендна плата + ПДВ + індексація = подвійний розмір», що не відповідає правовій природі стягнення за ч. 2 ст. 785 ЦК України. Включення ПДВ фактично збільшує розмір цивільно-правової санкції на суму податку за відсутності операції, що є об`єктом оподаткування. Також з розрахунку позивача вбачається зростання неустойки.

Судом установлено, що Приватне акціонерне товариство «Київстар» у період з 01.07.2018 до 31.08.2026 сплатило неустойку на загальну суму 2928225,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, з призначенням платежу: оплата неустойки згідно договору 438 від 31.10.2008.

Тобто, з моменту припинення договору (30.06.2018) і фактично здійсненими платежами відповідачем у сумі (14939,43*2=29878,86 грн неустойки) у Приватного акціонерного товариства «Київстар» на думку суду відсутнє грошове зобов`язання перед позивачем.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів у їхній сукупності суд дійшов висновку, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» не довело належними та допустимими доказами правомірність вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки, у сумі 1691193,23 грн, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Щодо вимоги виселення ПрАТ «Київстар» (вул. Дегтярівська, 53, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ 21673832) з асфальтобетонної площадки площею 12,0 кв. м та частини поверхні водонапірної башти, що знаходиться за адресою: Волинська обл.. м. Ковель, вул.. А. Люльки, 1, судом враховано наступне.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано факту закінчення строку дії Договору оренди, у відповідача виник обов`язок повернути позивачу спірне приміщення.

Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази повернення спірного орендованого державного майна після закінчення строку дії вказаного договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 статті 759 ЦК України прямо визначено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частина перша статті 785 ЦК України встановлює: у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Умовами п. 10.9. Договору оренди визначено, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/ балансоутримувачу.

Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази повернення спірного орендованого майна після закінчення строку дії вказаного договору оренди.

Відповідач посилається на лист від 14.04.2022 № 68/ВС/03-6 щодо недопустимості демонтажу телекомунікаційного обладнання, однак цей лист за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом. Лист органу державної влади не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 11 ЦК України.

Жодних обставин, які об`єктивно перешкоджали б Відповідачу повернути майно у період з 01.07.2018 по 23.02.2022 - тобто до введення воєнного стану Відповідачем не доведено. Це самостійно спростовує посилання на воєнний стан, як на виправдання невиконання зобов`язання, що виникло за три роки та сім місяців до його введення.

Щодо обраного Позивачем способу захисту порушеного права

Верховний Суд неодноразово вказував, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист свого цивільного права та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права та інтересу.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів, як позивача, так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, аби убезпечити особу повторно звертатись до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

Разом із цим у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже, законодавець чітко визначив право суду визначати у судовому рішенні ефективний спосіб захисту, незважаючи на відсутність його у законі чи договорі, за умови того, що такий спосіб не буде суперечити закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений Цивільним кодексом України) суперечить завданням цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом цивільних спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом встановлено, що спір у даній справі пов`язаний з орендними правовідносинами, що виникли на підставі Договору оренди, який неодноразово був продовжений. Однак, Відповідачем як Орендарем не дотримано встановленого законодавством порядку продовження строку дії такого договору, а тому з 01.07.2018 такий договір є припиненим у зв`язку з закінчення строку, на який його укладено.

Згідно з частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди. При цьому у Договорі оренди №438 від 31.10.2008 сторони конкретизували, що припинення обов`язків Орендаря пов`язано з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна, невиконання такого обов`язку у добровільному порядку не забезпечить відновлення порушеного права Позивача навіть за наявності судового рішення, оскільки у такому випадку відсутні матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких можна вплинути на правопорушника.

Встановивши у даній справі невиконання Орендарем обов`язку щодо повернення майна за актом приймання-передачі, господарський суд дійшов висновку, що вимога Позивача про виселення з орендованого майна, відповідатиме змісту порушеного права та призведе до ефективного його захисту, оскільки рішення про виселення підлягає примусовому виконанню.

Враховуючи те, що виселення полягає у поверненні (звільненні) орендованого майна від боржника та його майна, слід дійти висновку, що Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права і задоволення такої вимоги призведе до дійсного захисту його порушеного права та законного інтересу без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення спору по суті. (Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про виселення відповідача є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 3328,00 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Виселити Приватне акціонерне товариство «Київстар» (вул. Дегтярівська, 53, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ 21673832) з асфальтобетонної площадки площею 12,0 кв. м та частини поверхні водонапірної башти, що знаходиться за адресою: Волинська обл. м. Ковель, вул. А. Люльки, 1.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (вул. Дегтярівська, 53, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ 21673832) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815, р/р НОМЕР_1 в АТБВ №10026/0123 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669 код за ЄДРПОУ 41149437 Податковий: 40[телефон приховано] Призначення платежу: податковий код 868) 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 11.11.2026.

Суддя І. О. Гарбар