Рішення № 141389325 у справі № 907/872/26 від 11.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/872/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу

за позовом: Хустського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ - 00432283, 90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Маркуша, буд. 94,

до відповідача: Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ - 34460960, 90400, Закарпатська область, Хустський район, місто Хуст, вул. Франка І., буд. 6,

про зняття арешту,

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.

Сторони - від позивача - ,

в с т а н о в и в:

Хустське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства звернулось до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою до Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з позовними вимогами зняття арешту з власного нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу ДВС Хустського районного управління юстиції серії АА №200985 від 14.02.2009 та зареєстрований 07.05.2009 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 8698747.

Описова частина рішення.

Ухвалою суду від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судовий розгляд справи по суті на 23.10.2026, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи та з процесуальних питань.

Ухвалою від 23.10.2026 судом відкладено розгляд справи через нез`явлення сторін в судове засідання, ненадання заяв по суті справи та з процесуальних питань.

В судове засідання 09.11.2026 з`явилися представники позивача.

Від відповідача Хустського ВДВС у Хустському районі Закарпатської області надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, повідомлено, що у Хустського ВДВС станом на 09.11.2026 відсутні виконавчі провадження стосовно позивача, він не є боржником, підтримує задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 09.11.2026 суд розглянув справу по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, для виготовлення якого судом оголошено перерву до 11.11.2026 року. Рішення підписано суддею без його проголошення відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України.

Позиції сторін у справі.

Позиція позивача.

Позовна заява обґрунтована тим, що при відсутності у підприємства будь-якої заборгованості перед кредиторами та відсутності виконавчих проваджень існує арешт майна Хустського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства, який створює перешкоди у здійсненні права повного господарського відання.

Так, в інформаційній довідці з ДРРП на нерухоме майно від 10.08.2026 №489292749 міститься чинний запис про арешт його нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 8698747, зареєстрований 07.05.2009 Закарпатською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. За твердженням позивача, відповідач повідомив йому, що інформація щодо виконавчих проваджень, у межах яких накладено арешт, відсутня через закінчення строку їх зберігання. Станом на дату подачі позову арешт не знято, а належних доказів чинної мети обтяження позивачу не надано, що і стало підставою для звернення до суду.

Для з`ясування правової підстави подальшого існування арешту Позивач звернувся до Відповідача листом від 10.08.2026 №166 із проханням надати відомості про виконавче провадження, в межах якого накладено арешт, та вирішити питання про його зняття.

Листом від 10.08.2026 №19.12-37/40654 Відповідач повідомив, що інформація щодо виконавчих проваджень, у межах яких накладено арешт постановою АА №200985 від 14.02.2009, відсутня у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Відповідач не повідомив номера виконавчого провадження, реквізитів виконавчого документа, найменування стягувача, суми стягнення, дати та підстави завершення провадження, наявності непогашених вимог або відкритого провадження, для забезпечення якого арешт має зберігатися.

Позивач у цій справі не оскаржує окрему виконавчу дію в чинному провадженні, а захищає речове право від триваючого обтяження, яке втратило зв`язок із будь-яким встановленим провадженням.

Запис про арешт внесено на підставі постанови органу ДВС, правонаступником якого за територією та функціями є Відповідач. Саме Відповідач надав офіційну відповідь про неможливість ідентифікувати провадження та, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», після набрання рішенням законної сили уповноважений винести постанову про зняття арешту та забезпечити припинення обтяження.

Вважає, що предметом спору є усунення перешкод у здійсненні речового права юридичної особи на нерухоме майно шляхом зняття арешту. Позов не містить вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця у конкретному чинному виконавчому провадженні та не є адміністративним спором про реалізацію владних управлінських повноважень. Вирішення спору потребує встановлення цивільно-правової підстави подальшого обмеження права власності.

Позиція відповідача.

Відповідач Хустський відділ державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує. Повідомив, що станом на 09.11.2026 відсутні виконавчі провадження стосовно позивача, він не є боржником у будь-якому виконавчому провадженні.

ІІІ. МОТИВУВАВЛЬНА ЧАСТИНА РІШЕННЯ.

Характер та правова природа відносин між сторонами спору.

Хустське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства звернулось до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою до Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з позовними вимогами зняття арешту з власного нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу ДВС Хустського районного управління юстиції серії АА №200985 від 14.02.2009 та зареєстрований 07.05.2009 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 8698747.

Позивач та відповідач підтвердили про відсутність відомостей про підстави накладення такого арешту на майно через знищення документів, строк зберігання яких закінчено. В той же час наявних в реєстрах відомостей не достатньо для ідентифікації відомостей про судове рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, про особу боржника, стосовно якої було відкрито виконавче провадження, що суд вважає встановленим фактом.

З наявних у справі матеріалів, зокрема Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в реєстрі міститься запис за реєстраційним номером обтяження 8698747, зареєстрований 07.05.2009, реєстратором Закарпатська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №200985 від 14.02.2009. Заявник Відділ державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції. Власник майна - Хустське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (код ЄДРПОУ 00432283).

Суд враховує, що для з`ясування інформації про підстави накладення арешту та призначення такого арешту на даний час, сторонами вжито відповідних заходів, для з`ясування правової підстави подальшого існування арешту Позивач звернувся до Відповідача листом від 10.08.2026 №166, а Відповідач Листом від 10.08.2026 №19.12-37/40654 повідомив, що інформація відсутня з об`єктивних причин, з`ясувати підстави та призначення арешту постановою АА №200985 від 14.02.2009 - не можливо.

Суд враховує також факт відсутності виконавчих проваджень у ВДВС, зокрема таких, що відкриті у 2009 році, як відсутність підстав для забезпечення виконання буд-яких рішень чи виконавчих документів.

Суд вважає встановленим факт порушення прав заявника та необхідність їх захисту.

Оцінка суду та застосовне право.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У цій справі позивач звернувся до суду із позовними вимогами про скасування арешту нерухомого майна, оскільки останній фактично був накладений на нерухоме майно на підставі виконавчого документу, який був виданий невстановленим органом у 2009 році - понад 17 років тому, не зважаючи на відсутність на даний час виконавчих проваджень - арешт продовжує існувати, що призвело до порушення речових прав позивача.

Суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 чинного Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Подібне за змістом визначення містилось також у ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, який діяв на момент винесення постанови про накладення арешту на майно (далі - Закон № 606-XIV).

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV передбачалось, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Статтями 5, 55 Закону № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на момент винесення постанови від 27.01.2009) було передбачено, що державний виконавець:

зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 5);

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (абз. 1 ч. 2 ст. 5);

має право при здійсненні виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови (абз. 5 ч. 3 ст. 5, ч.1 ст. 55).

Суд встановив, що відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №200985 від 14.02.2009 Відділ державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції наклав арешт на майно Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (код ЄДРПОУ 00432283).

Вказане обтяження зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Як вбачається із змісту листа від 10.08.2026 №19.12-37/40654 Відповідач повідомив, що інформація відсутня з об`єктивних причин, з`ясувати підстави та призначення арешту постановою АА №200985 від 14.02.2009 - не можливо.

Також відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є Хустське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (код ЄДРПОУ 00432283), що підтверджується заявою-повідомленням Відповідача від 04.11.2026 (вх.№02.3.1-02/10986/26).

Позивач звертався до Хустського ВДВС у Хустському районі Закарпатської області із заявою про зняття арешту нерухомого майна від 10.08.2026, однак Відповідачем було відмовлено у такому з посиланням на ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" та рекомендацією захистити своє право у позовному провадженні.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, зважаючи на положення ст. 19 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише із дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, додержання яких є обов`язковим при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 911/1395/15, від 02.04.2018 у справі № 17/116/2011 ).

Суд враховує, що статтею 2 Закону № 1404-VIII закріплено принцип об`єктивності, який вимагає обґрунтованості вчинення тих чи інших дій державним виконавцем.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Наслідком арешту є накладення заборони на право розпоряджатися майном, такий захід триває до визначення подальшої долі відповідного майна. Накладений на майно боржника арешт є в будь-якому випадку перешкодою для розпорядження таким майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частинами 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року та є частиною національного законодавства України, гарантовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).

Усі вищевикладені норми покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для перебування майна позивача під арештом. Тому наявність протягом тривалого часу (майже 17 років) в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про таке обтяження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, порушує право Позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема арешт. Водночас обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення на підставі, зокрема, судового рішення щодо припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зняття арешту з майна передбачено ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, ч. 5 вказаного закону визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження).

Враховуючи вищезазначені положення законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, отже їх належить задовольнити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за загальним правилом покладаються на відповідача.

Згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку, зокрема, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За результатами розгляду цього спору судом встановлено, що вини Відповідача ВДВС не встановлено його вини у збереженні арешту, порушень законодавства чи неналежного виконання повноважень не встановлено, натомість суд вважає, що причиною виникнення цього спору є відсутність контролю з боку Позивача за здійсненням своїх боргових зобов`язань та їх виконання перед окремими кредиторами (стягувачами), що призвело до задавнення строків вирішення питань про скасування арештів за зобов`язаннями, які виконано боржником. За таких обставин суд покладає судові витрати повністю на Позивача.

Керуючись ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Позов Хустського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ - 00432283, м. Хуст, до відповідача Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ - 34460960, м. Хуст - задовольнити повністю.

2. Зняти арешт нерухомого майна Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ 00432283, накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Хустського районного управління юстиції серії АА №200985 від 14.02.2009 та зареєстрованого 07.05.2009 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 8698747.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 11.11.2026 року.

Суддя П. Д. Пригуза