Рішення № 141389428 у справі № 908/2116/26 від 11.11.2026

номер провадження справи 4/127/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2026 Справа № 908/2116/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства «ГРАДПРОЕКТ», (69126, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3)

до відповідача Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», (02125, м. Київ, пр. Воскресенський, буд. 22, кв. 50)

про стягнення 151 158,56 грн.

01.09.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 4031, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 01.09.2026, (вх. № 2423/08-07/26 від 01.09.2026) Комунального підприємства «ГРАДПРОЕКТ», м. Запоріжжя до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», м. Київ про стягнення 151 158,56 грн. заборгованості за договором оренди державного нерухомого майна № 1469 від 23.06.2005, в тому числі 119 761,44 грн. основного боргу з орендної плати за період з серпня 2023 року по 28.05.2025, 7 254,98 грн. 3 % річних і 24 142,14 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2026 справу № 908/2116/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.09.2026, після усунення недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2116/26 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/127/26, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 29.01.2027.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 611, 625 ЦК України, договором оренди державного нерухомого майна № 1469 від 23.06.2005 на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 119 761,44 грн. основного боргу з орендної плати за період з серпня 2023 року по 28.05.2025, 7 254,98 грн. 3 % річних і 24 142,14 грн. інфляційних втрат, а всього 151 158,56 грн.

Ухвалою суду від 11.09.2026 у справі № 908/2116/26 відповідачу запропоновано у строк до 28.09.2026, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 23.10.2026 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 12.10.2026 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

28.09.2026 через підсистему «Електронний суд» Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» подано Відзив на позовну заяву б/н від 28.09.2026. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає заявлений позивачем розмір заборгованості необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору оренди нерухомого майна від 23.06.2005 №1469 у редакції додаткової угоди від 30.12.2020 та наступних додаткових угод до нього. На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2020 орендну плату визначено за результатами проведення аукціону, скориговано з урахуванням індексу інфляції за листопад та грудень 2020 року, та встановлено за грудень 2020 року в розмірі 3 037,42 грн. без ПДВ, зі сплатою починаючи з 30.12.2020. За твердженням відповідача, позивач, визначаючи розмір заборгованості за період із серпня 2023 року по 28.05.2025, застосував інші розміри орендної плати, зокрема 5 121,58 грн. у 2023 році, 5 382,78 грн. у 2024 році та 6 028,72 грн. у 2025 році, не навівши належного та зрозумілого обґрунтування порядку й підстав такого збільшення. Відповідач вважає, що розрахунок орендної плати має здійснюватися з урахуванням базового розміру, визначеного додатковою угодою від 30.12.2020, умов щодо індексації, а також положень наступних додаткових угод, зокрема від 01.05.2022 та 01.05.2024. Відповідач також звертає увагу на необхідність перевірки правомірності нарахування ПДВ у кожному відповідному періоді, правильності визначення періодів нарахування орендної плати та строків виникнення відповідних грошових зобов?язань. На підтвердження своїх заперечень відповідач навів альтернативний розрахунок орендної плати, виходячи з базового розміру 3 037,42 грн. без ПДВ із нарахуванням 20 % ПДВ, за яким загальна сума орендної плати за спірний період становить 69 833,88 грн., тоді як за розрахунком позивача - 119 761,44 грн. Таким чином, за твердженням відповідача, різниця між зазначеними розрахунками становить 49 927,56 грн. Крім того, відповідач зазначає, що позивач у листах від 10.04.2025 № 980 та від 13.06.2025 № 1897 наводив різні суми заборгованості, що, на думку відповідача, додатково свідчить про необхідність перевірки правильності визначення заявленого до стягнення основного боргу. Заперечуючи проти стягнення 7 254,98 грн. 3% річних та 24 142,14 грн. інфляційних втрат, відповідач вказує, що ці нарахування є похідними від основної заборгованості, а тому їх розмір безпосередньо залежить від правильності визначення суми орендної плати, періодів прострочення та строків виникнення грошових зобов?язань. У зв?язку з цим відповідач вважає, що в разі встановлення судом іншого розміру основної заборгованості зазначені нарахування також підлягають відповідному перерахунку. Окрім того, відповідач просить суд у разі задоволення позовних вимог та присудження до стягнення грошових коштів розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців із погашенням присудженої суми рівними щомісячними частинами. На обґрунтування такого прохання відповідач посилається на обставини, які, за його твердженням, ускладнюють одночасне виконання рішення суду в повному обсязі, та зазначає, що розстрочення сприятиме реальному і повному виконанню судового рішення без надмірного фінансового навантаження на підприємство. Правовою підставою такого клопотання відповідач визначає статтю 331 Господарського процесуального кодексу України.

07.10.2026 через підсистему «Електронний суд» Комунальним підприємством «ГРАДПРОЕКТ» подано відповідь на відзивна позовну заяву за вих. б/н від 07.10.2026. У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що за період з грудня 2020 року по квітень 2022 року нарахування орендноі? плати здіи?снюється згідно з розподілом орендноі? плати 70 % до місцевого бюджету та 30 % на користь балансоутримувача. Орендна плата до липня 2023 року розраховувалась відповідачем (Орендарем) самостіи?но відповідно до умов договору (п.3.3 договору) та сплачена, останню сплату здіи?снено у липні 2023 року (згідно розрахунку заборгованості з орендноі? плати). Крім того, позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено альтернативнии? розрахунок, якии? здіи?снено без проведення щорічноі? індексаціі?, що є суттєвим порушенням умов договору (п.3.1 та п.3.2. договору із змінами внесеними додатковою угодою від 30.12.2020). Також, позивач у відповіді на відзив надав додатковий розрахунок нарахованої орендної плати на користь балансоутримувача за період з грудня 2020 року по 28.05.2025, тобто з періоду дії додаткової угоди від 30.12.2020.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 12.10.2026 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.

Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 11.11.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

23.06.2005 між Департаментом управління активами Запорізької міської ради як (Орендодавцем), Комунальним підприємством «ГРАДПРОЕКТ» (Балансоутримувач, позивач у справі) та Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС» (Орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 1469 (далі - Договір), відповідно до якого відповідачу передано у строкове платне користування нежитлове приміщення № 132 першого поверху (літ. А-9) площею 61,10 кв. м, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 26.

До договору вносилися зміни додатковими угодами від 01.04.2009, від 01.06.2011, від 16.09.2013, від 01.10.2018, від 30.12.2020, від 01.05.2024 в тому числі й сторони договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, в редакції Додаткової угоди від 30.12.2020,Орендар вступає у строкове платне користування Маи?ном з моменту підписання сторонами Договору та акту прии?ому-передачі.

На виконання умов Договору 23.06.2005 сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення відповідно до Договору.

Акт приймання-передачі від 23.06.2005 змінено відповідно до пункту 1.1 додаткової угоди від 30.12.2020 у зв?язку з проведенням аукціону, результати якого оформлено електронним протоколом від 13.12.2020 № UA-PS-2020-11-23-000083-1.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, в редакції додаткової угоди від 30.12.2020, орендну плату визначено за результатами проведення аукціону з урахуванням індексу інфляції за листопад та грудень 2020 року. Розмір орендної плати за грудень 2020 року становив 3 037,42 грн. без ПДВ. Орендна плата підлягала сплаті починаючи з 30.12.2020. У подальшому її розмір підлягав щорічному коригуванню на початку року на річний індекс інфляції за попередній рік.

Пунктом 3.8 Договору,в редакції додаткової угоди від 30.12.2020, передбачено, що припинення діі? цього Договору не тягне за собою припинення зобов`язання Орендаря з погашення заборгованості з орендноі? плати, пені, штрафів, неустои?ки. Припинення даного зобов`язання відбувається лише при и?ого виконанні у повному обсязі.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, в редакції додаткової угоди від 30.12.2020, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов`язании? сплатити нараховану орендну плату, пеню, штраф, неустои?ку, плату за землю (за наявності підстав), та інші платежі, передбачені цим Договором, враховуючи добу фактичноі? здачі комунального Маи?на по Акту прии?мання-передачі.

Пунктом 6.2 Договору, в редакції додаткової угоди від 30.12.2020, передбачено обов?язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Додатковою угодою від 01.05.2022 до договору внесено зміни до розділу 3, якими визначено, що 100 відсотків розміру орендної плати з додатковим нарахуванням ПДВ Орендар спрямовує Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Сплата здійснюється щомісячно не пізніше останнього дня місяця, наступного за звітним.

Додатковою угодою від 01.05.2024 до Договору внесені зміни до розділу 3 та визначено, що орендна плата розраховується та спрямовується Орендарем самостіи?но на відповіднии? рахунок Балансоутримувача щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з 01.04.2024.

Окрім того, пунктом 4 даноі? додатковоі? угоди передбачено, що права, обов`язки та відповідальність сторін по Договору оренди переходять до «Орендодавця» та «Балансоутримувача» в тому обсязі, в якому вони належали «Орендодавцю, що вибув» та «Балансоутримувачу, що вибув» до набуття чинності цієі? Додатковоі? угоди.

Пунктом 6 угоди також зазначено, що з моменту набрання чинності цієі? додатковоі? угоди «Орендодавець, що вибув» та «Балансоутримувач, що вибув» втрачають, а «Орендодавець» та «Балансоутримувач» набувають право вимагати від «Орендаря» своі?х обов`язків щодо договору оренди, які виникли до моменту набрання чинності цієі? додатковоі? угоди, а також тих, що виникнуть у маи?бутньому.

Отже, умовами додаткової угоди від 01.05.2024 сторони погодили перехід до нового балансоутримувача, яким є КП «ГРАДПРОЕКТ», прав та обов?язків за Договором у тому обсязі, в якому вони належали балансоутримувачу, що вибув, у тому числі права вимагати від Орендаря виконання зобов?язань, які виникли до набрання чинності цією додатковою угодою та виникатимуть надалі. Таким чином, позивач набув право вимоги щодо сплати орендної плати за спірний період в межах визначених додатковою угодою.

Цей Договір продовжено на 5 років та діє з 30.12.2020 по 30.12.2025 (п.10.1 Договору, в редакції Додаткової угоди від 30.12.2020).

Додатковою угодою від 28.05.2025 сторони за взаємною згодою розірвали договір оренди.

Пунктом 2 Додаткової угоди від 28.05.2025 передбачено обов?язок Орендаря здійснити остаточний розрахунок за орендною платою по дату передачі об?єкта оренди за актом приймання-передачі.

Повернення об?єкта оренди оформлено актом приймання-передачі від 28.05.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що до липня 2023 року відповідач самостійно розраховував орендну плату відповідно до пункту 3.3 договору та здійснював її сплату. Останній платіж, як зазначає позивач, було проведено у липні 2023 року.

Станом на час розгляду справи у суді, відповідачем доказів сплати наявної заборгованості з орендної плати, за період з серпня 2023 року по 28.05.2025, не надано.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов?язань зі сплати орендної плати, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 119 761,44 грн. основної заборгованості, 7 254,98 грн. 3 % річних та 24 142,14 грн. інфляційних втрат, а всього 151 158,56 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із орендою майна здійснюється Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язком для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За своєю правовою природою правовідносини сторін є господарськими, а укладений сторонами договір за своїм змістом є договором оренди державного майна.

Положеннями ч.1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.3 ст. 759 ЦК України особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Оскільки у справі, що розглядається, власником майна є держава, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати, суд установив, що нарахування здійснено за період з серпня 2023 року по 28.05.2025 з урахуванням передбаченої пунктом 3.1 Договору щорічної індексації орендної плати, погодженого сторонами порядку її сплати та фактичного періоду користування орендованим майном.

Зокрема, у 2023 році місячна сума орендної плати з урахуванням ПДВ становила 5 121,58 грн., у 2024 році - 5 382,78 грн., у 2025 році - 6 028,72 грн. За травень 2025 року орендну плату нараховано пропорційно 28 календарним дням користування приміщенням до дати його повернення за актом приймання-передачі від 28.05.2025.

Враховуючи здійснений у липні 2023 року останній платіж та відсутність доказів подальшої сплати орендної плати, суд погоджується з розрахунком позивача в частині визначення основної заборгованості у розмірі 119 761,44 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Касаціи?нии? Господарськии? суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.11.2019 №910/16750/18 зазначив, що закінчення строку діі? договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК Украі?ни, ч. 1 ст. 202 ГК Украі?ни такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо діі? договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Навіть після припинення діі? договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такоі? сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів у встановлений договором строк не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.

Відповідач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору оренди державного нерухомого майна № 1469 від 23.06.2005, станом на час розгляду спору,належним чином та в повному обсязі не виконав.

Таким, чином вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 119 761,44 грн. заборгованості з орендної плати, за період з серпня 2023 року по 28.05.2025, підлягають задоволенню.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за порушення строків розрахунків заявлені вимоги про стягнення 7 254,98 грн. 3 % річних за загальний період з 01.10.2023 по 24.08.2026.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний правильно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 7 254,98 грн. 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 24 142,14 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період жовтня 2023 по липень 2026 року.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 24 142,14 грн. інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставності нарахування орендної плати з урахуванням індексації та визначення її розміру у незмінній сумі 3 037,42 грн.

Як вбачається з пункту 3.1 Договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2020, сума 3 037,42 грн. була визначена як розмір орендної плати за грудень 2020 року, тоді як цим пунктом прямо передбачено її подальше щорічне коригування на річний індекс інфляції за попередній календарний рік. Крім того, пунктом 6.2 Договору на Орендаря покладено обов?язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації.

Отже, застосування відповідачем у власному розрахунку незмінної базової суми орендної плати без урахування її щорічної індексації суперечить погодженим сторонами умовам Договору та не спростовує розрахунку позивача.

Внесені додатковими угодами від 01.05.2022 та 01.05.2024 зміни стосувалися порядку, строків і напрямку сплати орендної плати, а також переходу прав та обов?язків сторін, проте не скасовували передбаченої пунктом 3.1 Договору умови щодо її щорічної індексації.

Посилання відповідача на різні суми заборгованості, зазначені у листах позивача від 10.04.2025 № 980 та від 13.06.2025 № 1897, саме по собі не свідчить про неправильність заявленого до стягнення розміру боргу. Розмір заборгованості встановлюється судом на підставі умов Договору, погодженого порядку визначення орендної плати, періоду користування майном,здійснених нарахувань та фактично проведених платежів.

Доводи відповідача щодо похідного характеру 3 % річних та інфляційних втрат суд враховує, однак вони не є підставою для відмови у стягненні таких сум за умови встановленої основної заборгованості та перевірки правильності відповідних розрахунків. Судом перевірено розрахунки позивача з урахуванням строків виконання кожного грошового зобов?язання та періодів прострочення, за результатами чого встановлено їх правильність.

Таким чином, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не доведено здійснення повної оплати орендної плати за спірний період.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців із погашенням присудженої суми рівними щомісячними частинами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця - встановити або змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення враховується, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи тяжке захворювання самої фізичної особи або членів її сім`ї, матеріальний стан фізичної особи, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке реалізується за наявності виняткових обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, що свідчать про істотне ускладнення виконання рішення або неможливість його виконання у встановленому законом порядку.

Водночас саме по собі посилання відповідача на необхідність зменшення фінансового навантаження на підприємство та доцільність погашення присудженої суми частинами не свідчить про наявність передбачених статтею 331 ГПК України підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження свого фактичного фінансового стану, зокрема доказів, які свідчили про відсутність достатніх коштів для виконання рішення суду, наявність об?єктивних перешкод для його виконання, обсяг наявних фінансових зобов?язань, стан розрахунків із контрагентами чи інші обставини, які у своїй сукупності підтверджували істотне ускладнення виконання судового рішення.

Також відповідачем не надано доказів того, що запропонований ним графік погашення заборгованості протягом 12 місяців є реальним, економічно обґрунтованим та забезпечить фактичне виконання судового рішення. Саме лише прохання про надання розстрочки без документального підтвердження обставин, на які посилається заявник, не може бути достатньою підставою для застосування такого процесуального заходу.

При цьому суд бере до уваги, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного обов?язку зі своєчасної та повної сплати орендної плати. Невиконання відповідачем грошового зобов?язання протягом тривалого часу саме по собі не може бути підставою для покладення на позивача додаткового тягаря очікування виконання судового рішення.

Суд також враховує необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, оскільки безпідставне розстрочення виконання рішення призвело б до подальшого відтермінування поновлення порушеного майнового права позивача, який тривалий час не отримував належних йому платежів за користування орендованим майном.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а тому правові підстави для розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст., ст. 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Комунального підприємства «ГРАДПРОЕКТ», м. Запоріжжя до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», м. Київ задовольнити повністю.

2. Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», (02125, м. Київ, пр. Воскресенський, буд. 22, кв. 50, ідентифікаційний код юридичної особи 21536845) на користь Комунального підприємства «ГРАДПРОЕКТ», (69126, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 20504731) 119 761 (сто дев`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят одну) грн. 44 коп. заборгованість з орендної плати, 7 254 (сім тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн. 98 коп. 3 % річних, 24 142 (двадцять чотири тисячі сто сорок дві) грн. 14 коп. інфляційних втрат та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне судове рішення складено « 11» листопада 2026 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.