Рішення № 141389533 у справі № 910/8501/26 від 04.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 Справа № 910/8501/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» (37300, Полтавська обл., Миргородський р-н, місто Гадяч, вул.Лохвицька, будинок 29, Ідентифікаційний код юридичної особи 41103827)

до за участю про Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13, Ідентифікаційний код юридичної особи 00015622) Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача: 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ); 2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ); 3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ); 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК" (37352, Полтавська обл., Миргородський р-н, село Соснівка, Лютенська ТГ, Ідентифікаційний код юридичної особи 00015622 - 03771442) визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

Представники:

від Позивача: Луценко Л.І. (представник на підставі довіреності);

від Відповідача: Свіршкова І.В.(представник в порядку самопредставництва);

від Третьої особи-1: не з`явились;

від Третьої особи-2: не з`явились;

від Третьої особи-3: не з`явились;

від Третьої особи-4: Рой І.В. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі також - «Відповідач») про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2025 року "Про задоволення скарг", зобов`язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який був скасований на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1539/5 від 09.06.2025 року, а саме, запису, внесеного на підставі рішень державного реєстратора виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії залишено без руху.

20.07.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 року відкрито провадження у справі №910/8501/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.08.2026 року.

06.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просив закрити провадження у справі №910/8501/26 в частині, в решті позовних вимог - відмовити.

06.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача.

11.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла відповідь на відзив.

21.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК" надійшла заява про залучення їх до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача.

24.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

25.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про розгляд справи без участі уповноваженого представника, задоволено заяву ТОВ "Маяк" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача, задоволено заяву Відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зобов`язано Позивача та Відповідача направити на адресу Третіх осіб копію всіх заяв по суті позовних вимог із доданими до них документами, у строк не пізніше 5 днів з 27.08.2026, докази чого надати суду, встановлено Третім особам строк до 15 днів з дня отримання ухвали для надання письмових пояснень по суті позовних вимог, встановлено Позивачу та Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання пояснень третіх осіб для надання письмових пояснень та відкладено підготовче судове засідання на 23.09.2026 року.

31.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Третьої особи 4 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК" про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.

04.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Третьої особи 4 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи.

14.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КРАЙ" про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.

17.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2026 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КРАЙ" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 21.10.2026 року.

14.10.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2026 року заяву Міністерства юстиції України про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2026 року.

В судовому засіданні 04 листопада 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи-4 надав усні пояснення по суті спору. Представники Третіх осіб-1,2,3 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Третьої особи-1, роздруківками з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта».

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Треті особи-1,2,3 про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Треті особи-1,2,3 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Третьої особи-1,2,3 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 04 листопада 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

06.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81732955 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_4 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.19-21)

05.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81710592 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_1 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.33-35)

05.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81691191 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_2 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.101-102)

ОСОБА_3 звернулась із скаргою б/н від 18.02.2026 року до Міністерства юстиції України, яка була отримана останнім 19.02.2026 року за вх. №СК-719-26, в якій просила, зокрема, скасувати рішення №81732955 від 06.11.2025 року державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права. (т.1 а.с.14-24, зворотна частина а.с.102-109)

ОСОБА_1 звернувся із скаргою б/н від 12.02.2026 року до Міністерства юстиції України, яка була отримана останнім 12.02.2026 року за вх. №СК-615-26, в якій просив, зокрема, визнати прийнятим з порушенням рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. №81710592 від 05.11.2025 року. (т.1 а.с.25-35, 91-96)

ОСОБА_2 звернулась із скаргою б/н від 12.02.2026 року до Міністерства юстиції України, яка була отримана останнім 12.02.2026 року за вх. №СК-616-26, в якій просила, зокрема, визнати прийнятим з порушенням рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. №81691191 від 05.11.2025 року. (т.1 зворотна частина а.с.96-102)

15.04.2026 року на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було розміщено оголошення, що 28 квітня 2026 року відбудеться засідання Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Комісія), на якому будуть розглянуті скарги, перелік яких наведений нижче, зокрема, розгляд скарги ОСОБА_2 від 12.02.2026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.02.2026 за № СК-616-26. Тип об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:00:008:0354. Суб`єкт оскарження: державний реєстратор Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлія Миколаївна. Заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-КРАЙ" (41103827); розгляд скарги ОСОБА_1 від 12.02.2026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.02.2026 за № СК-615-26. Тип об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:00:005:0201. Суб`єкт оскарження: державний реєстратор Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлія Миколаївна. Заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-КРАЙ" (41103827); розгляд скарги ОСОБА_3 від 18.02.2026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.02.2026 за № СК-719-26. Тип об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:00:005:0425. Суб`єкт оскарження: державний реєстратор Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлія Миколаївна. Заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-КРАЙ" (41103827). (т.1 а.с.110-113)

Наказом Міністерства юстиції України №1539/5 "Про задоволення скарг" від 09.06.2026 року скарги ОСОБА_2 від 12.02.2026, ОСОБА_1 від 12.02.2026 та ОСОБА_3 від 18.02.2026 задоволено. Визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025. Тимчасово блоковано доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 2 (два) місяці. Виконання пункту 2 цього наказу покладено на Офіс протидії рейдерству. Виконання пункту 3 цього наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».(т.1 а.с.8)

Підставою для прийняття вказаного наказу Міністерства юстиції України слугував висновок Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерства юстиції України від 28.04.2026 року, складеного за результатом розгляду скарг ОСОБА_2 від 12.02.2026, ОСОБА_1 від 12.02.2026 та ОСОБА_3 від 18.02.2026. (т.1 а.с.9-13)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що наказ Міністерства юстиції №1539/5 "Про задоволення скарг" від 09.06.2026 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем у даній справі не конкретизовано та допущено помилкових висновків під час розгляду скарг про відсутність у ТОВ «Агро Край» права на поновлення на такий самий строк і на таких самих умовах з урахуванням змін передбачених Законом № 340-IX від 05.12.2019. Крім того, скарги підлягали залишенню без розгляду по суті, оскільки встановлений законом для подання скарг строк сплив до дня їх подання. За таких підстав, просить Суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1539/5 від 09.06.2025 року "Про задоволення скарг"; зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який був скасований на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1539/5 від 09.06.2025 року, а саме, запису, внесеного на підставі рішень державного реєстратора виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначає, що приймаючи спірний наказ, Мін`юст діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що провадження у справі про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2026 року в частині пунктів 3, 5 підлягає закриттю, інші позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 5 Закону до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

Міністерство юстиції України розглядає:

1) скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії;

2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України;

3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Єдиного державного реєстру іншими особами.

Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації (крім скарг на проведені державним реєстратором реєстраційні дії), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Згідно із абзацом 1 ч. 3 статті 34 Закону (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

Згідно з абзацами 3, 7-8 ч. 3 статті 34 Закону (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше шести місяців з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності. Строк для подання скарги не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу подано до установи зв`язку чи направлено іншими засобами зв`язку. Поновлення строку подання скарги не допускається.

Відповідно до ч.4 статті 34 Закону (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги. Скарга на рішення, дії державного реєстратора, прийняте, вчинені всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України "Про санкції", має містити обставини, якими суб`єкт подання скарги обґрунтовує недотримання чи порушення державним реєстратором відповідних санкцій. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом третім частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав. Якщо з дня прийняття рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням Закону України "Про санкції", спливло більше двох місяців, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про таку реєстраційну дію.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, що подана особою, яка не має на це повноважень, або не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов`язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Скарга на рішення державного реєстратора, прийняте всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України "Про санкції", яка не містить обставин, якими суб`єкт подання скарги обґрунтовує недотримання чи порушення державним реєстратором відповідних санкцій, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Скарга, подана в електронній формі без використання кваліфікованого електронного підпису або без застосування засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Повернення скарги не позбавляє скаржника права на повторне її подання у встановленому порядку.

Перебіг строку на оскарження зупиняється з дня подання скарги до дня її повернення скаржнику.

Подання скарги не зупиняє дію реєстраційної дії, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 статті 34 Закону (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:

про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);

про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);

про залишення скарги без розгляду по суті.

Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації без розгляду по суті, якщо:

1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;

2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;

3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації;

4) скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації не порушено;

5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;

6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;

7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та скасовані;

8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яким врегульовано процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, зокрема на дії, проведені в автоматичному режимі, на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Мін`юсту, а також повідомлень державних реєстраторів про виявлені ними факти використання їх ідентифікаторів доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри) іншими особами (далі - скарги у сфері державної реєстрації) відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" із урахуванням особливостей, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно з п.2 Порядку суб`єктами розгляду скарг у сфері державної реєстрації є Мін`юст і його територіальні органи в межах компетенції, визначеної Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється комісіями з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), утвореними Мін`юстом і його територіальними органами, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 8 цього Порядку.

Положення про комісію Мін`юсту та її склад затверджується Мін`юстом, а положення про комісії територіальних органів Мін`юсту та їх склад - відповідними територіальними органами із урахуванням Примірного положення про комісію з розгляду скарг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 р. № 420 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 47, ст. 2572).

Скарга у сфері державної реєстрації реєструється у день її надходження до Мін`юсту чи відповідного територіального органу відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах. (абзац 1 п.3 Порядку)

Згідно з п.8 Порядку у разі відсутності підстав для повернення скаржнику поданої ним скарги у сфері державної реєстрації чи направлення її за належністю Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює розгляд такої скарги.

У разі наявності очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, наявності очевидних підстав для залишення скарги у сфері державної реєстрації без розгляду по суті, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а також повідомлень державних реєстраторів про виявлені ними факти використання їх ідентифікаторів доступу до реєстрів іншими особами розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом на підставі службової записки посадової особи Мін`юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її комісією.

У п.9 Порядку визначено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації, відмовити в її задоволенні або залишити скаргу без розгляду по суті;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення або дії визнаються такими, що прийняті із порушенням Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" і підлягають анулюванню, скасуванню, і які дії, що випливають із відповідного факту визнання такими, що прийняті із порушенням Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", підлягають вчиненню.

Відповідно до абзацу першого пункту 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації для забезпечення участі у розгляді комісією скарги у сфері державної реєстрації державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржується, державного реєстратора, яким повідомлено про виявлені ним факти використання його ідентифікаторів доступу до реєстрів іншими особами, скаржника, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - учасники адміністративного провадження), і реалізації такими учасниками своїх прав під час підготовки справи до розгляду та її вирішення Мін`юст чи відповідний територіальний орган у строки та порядку, визначені Законом України "Про адміністративну процедуру", направляє відповідне запрошення та додатково забезпечує оприлюднення на його офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого розгляду, а під час воєнного стану - про дату розгляду.

Відповідно до абзаців четвертого та п`ятого пункту 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації розгляд скарг у сфері державної реєстрації колегіально під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", проводиться з урахуванням обмежень, встановлених відповідним рішенням Кабінету Міністрів України. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі учасників адміністративного провадження.

Системний аналіз наведених вище положень Закону та Порядку №1128 дає підстави стверджувати, що право на звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора має особа, яка вважає, що її права порушено. Розгляд скарги здійснюється Колегією у разі, якщо скарга відповідає вимогам, встановленим цими нормативними актами та подана у передбачений ними строк. Водночас, у скарзі повинні бути викладені обставини, що обґрунтовують порушення прав скаржника та спосіб поновлення порушеного права. При цьому, наведення обставин, які засвідчують факт порушеного права або інтересу скаржника і надання відповідних доказів (в разі їх наявності) має суттєве значення для вирішення Колегією питання щодо належності скаржнику права на звернення з такою скаргою, а також для обрання способу його відновлення, в разі виявлення факту його порушення.

Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №1539/5 "Про задоволення скарг" від 09.06.2026 року скарги ОСОБА_2 від 12.02.2026, ОСОБА_1 від 12.02.2026 та ОСОБА_3 від 18.02.2026 задоволено. Визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025. Тимчасово блоковано доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 2 (два) місяці. Виконання пункту 2 цього наказу покладено на Офіс протидії рейдерству. Виконання пункту 3 цього наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».(т.1 а.с.8)

Підставою для прийняття вказаного наказу Міністерства юстиції України слугував висновок Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерства юстиції України від 28.04.2026 року, складеного за результатом розгляду скарг ОСОБА_2 від 12.02.2026, ОСОБА_1 від 12.02.2026 та ОСОБА_3 від 18.02.2026. (т.1 а.с.9-13)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що наказ Міністерства юстиції України №1539/5 "Про задоволення скарг" від 09.06.2026 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки скарги подані з порушенням строку, що виключало підстави для задоволення скарги.

Згідно із абзацом 1 ч. 3 статті 34 Закону (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

Згідно з п.2 Порядку суб`єктами розгляду скарг у сфері державної реєстрації є Мін`юст і його територіальні органи в межах компетенції, визначеної Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється комісіями з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), утвореними Мін`юстом і його територіальними органами, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 8 цього Порядку.

Положення про комісію Мін`юсту та її склад затверджується Мін`юстом, а положення про комісії територіальних органів Мін`юсту та їх склад - відповідними територіальними органами із урахуванням Примірного положення про комісію з розгляду скарг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 р. № 420 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 47, ст. 2572).

Згідно з п.8 Порядку у разі відсутності підстав для повернення скаржнику поданої ним скарги у сфері державної реєстрації чи направлення її за належністю Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює розгляд такої скарги.

Тобто на етапі підготовки скарги до розгляду, комісія вирішує питання про відповідність поданої скарги вимогам щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги. Подібні висновки зроблені Верховним Судом і у постановах від 27.05.2021 у справі №420/2037/20, від 07.07.2022 у справі №280/2030/21.

Верховний Суд у постановах від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 06.07.2018 у справі №826/3442/17, вказав, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні і суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

Також Верховний Суд у справах №400/1825/20, №910/4088/22, №910/5635/22 зазначив, що за загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Як вбачається з матеріалів справи, скарга ОСОБА_3 на дії державного реєстратора була подана на адресу Міністерства юстиції України 18.02.2026 року, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти Відповідача та вхідним штампом за вх. №СК-719-26 від 19.02.2026 року. (т.1 зворотна частина а.с.102-109) У поданій скарзі ОСОБА_3 просила скасувати рішення №81732955 від 06.11.2025 року державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права. При цьому, в скарзі зазначила, що про оскаржувану реєстраційну дію дізналась 17.02.2026 року.

Скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на дії державного реєстратора були подані на адресу Міністерства юстиції України 12.02.2026 року, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти Відповідача та вхідними штампами за вх. №СК-615-26 від 12.02.2026 року, №СК-616-26 від 12.02.2026 року. (т.1 а.с.91-102)

У поданих скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили визнати прийнятими з порушенням рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. №81710592 від 05.11.2025 року, №81691191 від 05.11.2025 року. При цьому, в скаргах зазначили, що про оскаржувані реєстраційні дії дізнались 11.02.2026 року.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції на момент прийняття державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. оскаржуваних рішень) рішення суб`єкта державної реєстрації про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025 могли бути оскаржені протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

Зі змісту цих правових норм слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах (справи №400/1825/20 та №826/3442/17), що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Верховний Суд у постановах від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 06.07.2018 у справі №826/3442/17, вказав, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні і суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

Судом встановлено, що при обчисленні строку подання скарги Міністерство юстиції України керувалось наведеними Скаржниками у скарзі даними щодо дати, коли вони дізналися про існування оскаржуваних реєстраційних дій, зокрема, ОСОБА_3 - 17.02.2026 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 11.02.2026 року. Вказане підтверджується долученими до скарг інформаційними довідками №463713773 від 11.02.2026 р., №463714782 від 11.02.2026 р., №464438202 від 17.02.2026 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знали про обставини прийняття рішень суб`єктом державної реєстрації про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025 саме з моменту їх прийняття, а тому саме інформаційні довідки №463713773 від 11.02.2026 р., №463714782 від 11.02.2026 р., №464438202 від 17.02.2026 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, які були додані в якості додатків до скарг, підтверджують факт того, що Скаржники дізналися про наявність рішень державного реєстратора саме з моменту їх формування, від чого і варто відраховувати строк на оскарження рішення державного реєстратора. Суд не приймає до уваги доводи Позивача про те, що відомості з Державного реєстру прав є відкритими та загальнодоступними, а тому скаржники повинні були дізнатися про оскаржувані рішення ще з моменту їх прийняття, оскільки у скаржників відсутній обов`язок щоденно перевіряти такі відомості.

За таких підстав, відштовхуючись від цієї дати, останнім днем календарного строку подання скарги ОСОБА_3 є 17.04.2026 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 11.04.2026 року.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що скарги ОСОБА_2 від 12.02.2026, ОСОБА_1 від 12.02.2026 та ОСОБА_3 від 18.02.2026 на рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни № 81691191, 81710592 від 05.11.2025, № 81732955 від 06.11.2025, які були зареєстровані за вх. №СК-615-26 від 12.02.2026 року, №СК-616-26 від 12.02.2026 року, №СК-719-26 від 19.02.2026 року, були подані протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, тобто у строк, встановлений ч. 3 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення). А тому станом на час подачі (надсилання) даних скарг не закінчився встановлений законом строк їх подачі, що унеможливлювало застосування приписів частини 6 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" як підстави для залишення скарги без розгляду по суті.

Що стосується доводів Позивача в частині того, що Відповідачем у даній справі не конкретизовано та допущено помилкових висновків під час розгляду скарг про відсутність у ТОВ «Агро Край» права на поновлення на такий самий строк і на таких самих умовах з урахуванням змін передбачених Законом № 340-IX від 05.12.2019, Суд зазначає.

06.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81732955 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_4 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.19-21)

05.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81710592 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_1 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.33-35)

05.11.2025 року державним реєстратором Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Ю.М. прийнято рішення №81691191 про проведення державної реєстрації виправлення іншого речового права, а саме змінено орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ», змінено орендодавця на ОСОБА_2 , змінено характеристику речового права із зазначенням про автоматичне продовження дії договору з правом пролонгації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. (т.1 а.с.101-102)

Суд зазначає, що на підставі оскаржуваних рішень державним реєстратором змінено строк закінчення договорів оренди 31.12.2025 року із зазначенням про автоматичне продовженням дії договорів.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України (далі - ЗК України) визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124 ЗК України). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

У ст. 13 Закону України "Про оренду землі" міститься визначення договору оренди землі, яким є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 126-1 Земельного кодексу України визначено, що договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.

Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.

У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Оспорювані договори оренди були укладені між Скаржниками та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» у 2013 році.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакціях на момент укладення догорів оренди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким статтю 33 викладено в новій редакції: «Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою і п`ятою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

У разі зміни меж або цільового призначення земельної ділянки вимоги цієї статті не застосовуються";

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту: «Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» , у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126 1 ЗК України України . Правила, визначені статтею 126 1 ЗК щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» , а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

У ст. 33 Закону України "Про оренду землі" законодавець закріпив порядок дій як орендаря, так і орендодавця за наявності наміру, зокрема, поновити договір оренди землі.

Здійснюючи тлумачення вказаної норми матеріально права, Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо її застосування. Водночас, Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21 здійснив узагальнення висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та зазначив, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в контексті дій сторін договору виглядає таким чином:

- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки, саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.

Верховний Суд у справі № 926/2720/21 також зазначив, що у випадку якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають встановленню судами, та, за умови їх підтвердження це є підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові від 21.02.2024 у справі № 910/1235/22 Верховний Суд виснував, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій як орендаря, так і орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому наявність саме сукупності встановлених ст. 33 Закону України "Про оренду землі" юридичних фактів надає орендарю переважне право на продовження орендних правовідносин, а у разі порушення такого права орендодавцем - на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги орендаря.

Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу. Вказав на те, що законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк має тільки орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/1235/22).

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України), одним із елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

Як вбачається із матеріалів справи, орендовані земельні ділянки були передані Позивачу в користування ще в 2013 році з урахуванням додаткових угод про внесення змін в частині орендаря, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", то до спірних правовідносин належить застосовувати приписи Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки. Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, які викладені, зокрема, у п.5.22 постанови від 19.11.2024 у справі №922/533/23. За таких підстав, Орендар зобов`язаний був дотриматися передбаченого законодавством України алгоритму дій для поновлення договору оренди землі, оскільки діючим законодавством станом на 2013 рік не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №904/2390/22, від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі №922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69.

За таких підстав, Суд не приймає до уваги доводи Позивача щодо необхідності внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору з метою приведення у відповідність орендних відносин, оскільки відсутній інший технічний інструмент, який дає можливість відобразити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно поновлення договорів на такий самий строк і на таких самих умовах.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що наказ Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2026 року «Про задоволення скарг» прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Крім того, в постанові Верховного Суду від 03.09.2025 року по справі №910/2546/22 зазначено, що Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді. Наведений висновок є застосовним, зокрема і до правовідносин, у яких позивач звертається до Мін`юсту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов`язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Саме така участь Мін`юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків можлива в контексті висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19. Однак таких вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав позивачів діями лише Мін`юсту, за відсутності спору про речове право з іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від вказаних вище висновків КЦС ВС та власних висновків, викладених у постанові від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, оскільки вважає їх правильними з мотивів, викладених у попередніх розділах цієї постанови.

Натомість для забезпечення ефективного функціонування відносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також єдності та передбачуваності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, оскільки сформульований у них підхід, за якого в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін`юст, суперечить викладеним у цій постанові висновкам з посиланням на інші висновки Великої Палати Верховного Суду, від яких вона не відступала, зокрема про склад сторін такого спору.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

З огляду на викладене, Суд зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору".

Що стосується вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2026 року в частині п.п.3, 5 вказаного наказу, то вказані пункти не порушують права Позивача, оскільки вони стосуються прав державного реєстратора Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни, а вимоги про їх скасування мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки блокуючи державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Мін`юст здійснював владні повноваження, отже спір належить до сфери публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі №825/642/18, Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, провадження у справі №910/8501/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2026 року в частині пунктів 3 та 5 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Провадження у справі №910/8501/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1539/5 від 09.06.2026 року в частині пунктів 3 та 5 - закрити.

2. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-КРАЙ» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 листопада 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин