Рішення № 141389546 у справі № 910/10324/26 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2026 Справа № 910/10324/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТД ТЕХПРОМ" (Україна, 03062, місто Київ, вул. Екскаваторна, будинок 37, ідентифікаційний код 44597370)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬМІКС" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 19; ідентифікаційний код 40949095)

про стягнення 78 235,72 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТД ТЕХПРОМ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬМІКС" про стягнення попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки СМ0513-1 від 13.05.2026 у розмірі 78 235,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що після отримання попередньої оплати ним було здійснено поставку погодженого товару, що підтверджується видатковою накладною №С-1905-001 від 19.05.2026 на загальну суму 109 530,00 грн, підписаною представником позивача на підставі довіреності № 36 від 14.05.2026. Відповідач також посилається на товарно-транспортну накладну перевізника SAT № 009039651 від 19.05.2026 та зазначає, що на момент отримання товару позивач не заявляв претензій щодо його кількості або якості. На думку відповідача, підписання видаткової накладної без зауважень свідчить про належне виконання ним зобов`язань щодо поставки товару, а твердження позивача про недопоставку не підтверджені належними доказами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬМІКС» (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УТД ТЕХПРОМ» (далі - позивач, покупець) було укладено договір поставки № СМ0513-1.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити на умовах договору металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого визначаються в рахунках-фактурах, оформлених як додатки до договору та його невід`ємні частини.

Згідно з пунктом 2.2 договору кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в рахунках-фактурах до договору. З моменту прийняття та оплати покупцем рахунку-фактури партія товару вважається узгодженою між сторонами.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що оплата всієї вартості товару здійснюється шляхом 100 % попередньої оплати протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Відповідно до пункту 4.2 договору строк поставки товару становить 10 робочих днів після здійснення 100 % передоплати та виконання умов пункту 5.1 договору.

Згідно з пунктом 4.3 договору право власності на товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передання його перевізнику, а у випадку самовивозу - з моменту передання товару покупцю.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що товар приймається покупцем відповідно до видаткової накладної.

Відповідно до пункту 5.2 договору сторони погодили порядок приймання товару за кількістю та якістю відповідно до визначених у договорі інструкцій.

Згідно з пунктом 5.3 договору при поставці товару на умовах самовивозу приймання товару за кількістю відбувається на складі постачальника.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що підписання обома сторонами видаткової накладної підтверджує довіреністю засвідчене належним чином отримання товару.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснив попередню оплату товару в розмірі 109 530,00 грн, однак відповідач поставив лише частину оплаченого товару, у зв`язку з чим вартість недопоставленого товару становить 78 235,72 грн.

Позивач стверджує, що фактично отримав лише 40 труб замість погоджених 140.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на розрахунок маси товару, за яким вага однієї труби довжиною 6 метрів становить 14,52 кг, а загальна вага 140 труб повинна становити 2 032,8 кг.

Позивач також зазначає, що звертався до відповідача з листами щодо недопоставки товару та повернення попередньої оплати.

Зокрема, листом від 27.05.2026 позивач просив повернути 78 235,72 грн.

Листом від 08.06.2026 позивач повідомив відповідача про отримання лише 40 труб та повторно просив повернути відповідну частину коштів.

Листом від 03.07.2026 № 2-Зв відповідач повідомив позивача про проведення перевірки викладених обставин та надання відповіді не пізніше 31.07.2026.

Надалі листом від 13.08.2026 № 22-Зв відповідач повідомив, що поставку товару здійснено відповідно до погоджених характеристик та в повному обсязі, посилаючись на видаткову накладну № С-1905-001 від 19.05.2026 і транспортну накладну SAT.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача попередню оплату за непоставлений товар за договором поставки СМ0513-1 від 13.05.2026 у розмірі 78 235,72 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, необхідною передумовою застосування зазначеної норми є встановлення обставин невиконання або неналежного виконання постачальником обов`язку з передання попередньо оплаченого товару.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено правовий висновок про те, що попередня оплата є грошовою сумою, яка перераховується на виконання договірного зобов`язання наперед і підлягає поверненню в разі невиконання зобов`язання, за яким її було передано.

Водночас, здійснення попередньої оплати не є безумовною підставою для повернення коштів, якщо продавцем належним чином виконано обов`язок щодо поставки товару.

На виконання умов договору відповідачем виставлено рахунок № С-00001167 від 13.05.2026 на оплату товару 0 труби електрозварної 51х2 ст.08пс/пачка 140/L=6000 - на загальну суму 109 530,00 грн, у тому числі ПДВ 18 255,00 грн.

14.05.2026 позивач перерахував на рахунок відповідача 109 530,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9854 від 14.05.2026.

19.05.2026 відповідачем оформлено видаткову накладну № С-1905-001 на поставку товару загальною вартістю 109 530,00 грн.

Вказана накладна містить найменування товару, його вартість, реквізити постачальника та покупця, а також підписи й відбитки печаток обох товариств.

З боку покупця видаткову накладну підписано представником на підставі довіреності № 36 від 14.05.2026.

Зазначена довіреність наявна в матеріалах справи та підтверджує повноваження представника покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей за рахунком № С-00001167 від 13.05.2026.

Також до матеріалів справи долучено товарно-транспортну накладну перевізника SAT № 009039651 від 19.05.2026, відповідно до якої відправником вантажу є ТОВ «СТАЛЬМІКС», одержувачем - ТОВ «УТД ТЕХПРОМ», найменування вантажу - труба.

У зазначеній накладній відображено одне вантажне місце, масу вантажу 461 кг та планову дату прибуття 20.05.2026.

Водночас, позивач стверджує, що фактично отримав лише 40 труб замість погоджених 140.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на розрахунок маси товару, за яким вага однієї труби довжиною 6 метрів становить 14,52 кг, а загальна вага 140 труб повинна становити 2 032,8 кг.

При цьому, позивач не заперечує факту оформлення видаткової накладної № С-1905-001 від 19.05.2026 та не наводить обставин, які б свідчили про відсутність повноважень у особи, яка її підписала.

Судом встановлено, що у видатковій накладній № С-1905-001 від 19.05.2026 зазначено товар загальною вартістю 109 530,00 грн, тобто, на повну суму здійсненої позивачем передоплати.

Вказана накладна підписана покупцем без відображення зауважень щодо кількості товару.

Матеріали справи не містять акта про встановлення нестачі товару, складеного під час його приймання, документа про розбіжності за кількістю, оформленого за участю перевізника, або іншого документа, який безпосередньо фіксував би отримання позивачем саме 40 труб.

Посилання позивача на товарно-транспортну накладну SAT № 009039651 від 19.05.2026 суд оцінює з урахуванням її змісту та призначення.

Зазначена накладна містить відомості про перевезення одного вантажного місця масою 461 кг.

Водночас, товарно-транспортна накладна не містить відомостей про кількість окремих труб, що перебували у відповідному вантажному місці. Відображення в товарно-транспортній накладній маси вантажу 461 кг також не дозволяє без додаткових доказів встановити кількість труб, фактично переданих позивачу.

Суд враховує наведений позивачем розрахунок маси товару, згідно з яким одна труба довжиною 6 метрів має важити 14,52 кг, а 140 труб - 2 032,8 кг.

Проте зазначений розрахунок ґрунтується на вихідних даних щодо маси одного погонного метра труби, належне документальне підтвердження яких у матеріалах справи відсутнє.

Позивачем не надано технічної документації виробника, сертифіката якості, паспорта продукції або іншого доказу, який би підтверджував відповідність використаних у розрахунку показників характеристикам саме поставленого товару.

Крім того, наведений розрахунок не підтверджує фактичну кількість отриманих труб, оскільки визначення кількості товару виключно на підставі загальної маси вантажу потребує достовірного встановлення маси одиниці такого товару.

Таким чином, наведені позивачем відомості щодо маси вантажу створюють підстави для сумніву в кількості поставленої продукції, однак за відсутності належного підтвердження вихідних показників не є достатніми для висновку про недопоставку саме 100 труб.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення частини попередньої оплати, посилаючись на отримання меншої кількості товару.

Водночас, направлення відповідних листів підтверджує заявлення позивачем претензій, проте не доводить достовірності викладених у них обставин щодо фактичної кількості отриманого товару.

Лист відповідача від 03.07.2026 № 2-Зв, у якому повідомлено про проведення перевірки, також не може розцінюватися як визнання відповідачем факту недопоставки товару. Зміст цього листа свідчить про намір відповідача перевірити обставини, викладені у зверненні покупця, а не про погодження з ними.

Надалі відповідач листом від 13.08.2026 № 22-Зв прямо заперечив факт недопоставки та повідомив про виконання зобов`язань у повному обсязі.

Отже, листування сторін підтверджує наявність між ними розбіжностей щодо виконання договору, однак не містить однозначного визнання відповідачем порушення зобов`язання з поставки товару.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24 наголошено, що факт поставки товару встановлюється на підставі сукупності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції.

Відтак, при вирішенні спору суд не повинен обмежуватися формальною перевіркою наявності первинних документів, а має дослідити всі обставини фактичного виконання зобов`язання.

Застосовуючи наведений підхід до спірних правовідносин, судом враховано, що відповідачем надано підписану сторонами видаткову накладну на повну суму передоплати, довіреність на отримання товару та документ перевізника, який підтверджує здійснення відправлення вантажу.

Натомість, позивачем, який заперечує отримання товару в повному обсязі, не надано належних доказів фактичного приймання меншої кількості товару, а також доказів, які б переконливо спростовували відомості підписаної видаткової накладної.

За результатами такої оцінки суд дійшов висновку про те, що докази, надані відповідачем на підтвердження виконання договірних зобов`язань, у сукупності є більш вірогідними, ніж докази позивача щодо недопоставки товару.

Відтак, обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару в частині 100 труб на суму 78 235,72 грн не знайшли належного підтвердження під час розгляду справи.

Оскільки факт недопоставки товару на заявлену позивачем суму судом не встановлено, відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України, у вигляді повернення відповідної частини попередньої оплати.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УТД ТЕХПРОМ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬМІКС» 78 235,72 грн є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "УТД ТЕХПРОМ" (Україна, 03062, місто Київ, вул. Екскаваторна, будинок 37, ідентифікаційний код 44597370)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬМІКС" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 19; ідентифікаційний код 40949095)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина