Рішення № 141389552 у справі № 910/10110/26 від 09.11.2026

Рішення від 09.11.2026 у господарській справі № 910/10110/26 (категорія «Перевезення, транспортного експедирування»). Суд: Господарський суд міста Києва, суддя Чинчин О.В.

Справа	№ 910/10110/26
Суд	Господарський суд міста Києва
Суддя	Чинчин О.В.
Форма рішення	Рішення
Форма судочинства	Господарське
Категорія	Перевезення, транспортного експедирування
Дата ухвалення	09.11.2026
Надійшло до реєстру	11.11.2026
Оригінал	reyestr.court.gov.ua/Review/141389552

Сторони-компанії

ТОВ «АМТ ЛОГІСТИКА» позивач або заявник, ЄДРПОУ 44252711

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2026 Справа № 910/10110/26

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (79024, Львівська обл., місто Львів, вул.Промислова, будинок 60, Ідентифікаційний код юридичної особи 44252711)

до про Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) стягнення штрафу та збитків у розмірі 129 360 грн. 24 коп.

Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни (надалі також - «Відповідач») про стягнення штрафу та збитків у розмірі 129 360 грн. 24 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 року відкрито провадження у справі №910/10110/26, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

01.09.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.09.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

08.09.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.08.2026 року направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

20.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (Експедитор) та Фізичною особою - підприємцем Хомицькою Марією Володимирівною (Замовник) було укладено Договір про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964, відповідно до умов якого Експедитор зобов?язується за дорученням, від імені та в інтересах Замовника надати та/ або організувати надання транспортно-експедиторських послуг щодо вантажу (далі - Вантаж) в міжнародному сполученні, будь-яким необхідним видом транспорту відповідно до цього Договору. Експедитор приймає вантаж для організації перевезення на наступних умовах: Маршрут перевезення та строки доставки вантажу - Україна, Київ - Німеччина, Франкфорт, Вантажовідправник (повна назва) ФОП Хомицька Марія Володимирівна, дата завантаження точок за нумерацією (1,2,3.......) - 22.04.2026, погоджена вартість послуг з перевезення вантажу - 2550 EUR, вид розрахунку та строки розрахунку: 50% в день завантаження, 50% в день розвантаження, безготівковий, марка i державний номер автомобіля. Водій, його контакти: MAN НОМЕР_2 . (а.с.8)

Відповідно до пункту 2.1 Договору Сторони несуть відповідальність за належне виконання своїх обов`язків згідно чинного законодавства України, міжнародного права та цього Договору.

Згідно з п.2.2 Договору Сторони мають право відмовитися від завантаження не менше ніж за 24 години від дати завантаження. У випадку відмови однієї із сторін від перевезення Вантажу менше ніж за 24 години до строку подачі автотранспорту сторона, яка відмовилась оплачує іншій штраф 10% від вартості перевезення.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Експедитор несе відповідальність за запізнення на завантаження (невчасна подача автомобіля) і прострочення в доставці вантажу у вигляді штрафу в розмірі 50 Євро (по курсу НБУ на день виникнення простою/за добу за кожний день запізнення), починаючи від дати, що була зазначена у п.1.1. Договору. Запізнення автомобіля під завантаження терміном більше чотирьох годин вважається добою запізнення.

Норма часу - 48 годин на завантаження та митне оформлення і 48 години на розвантаження та митне оформлення. Замовник відшкодовує збитки, понесені Експедитором за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні пункту пропуску, митного оформлення тощо внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов договору, невірного та невчасного оформлення товаротранспортних та інших супровідних документів залежно від виду Вантажу і його специфічних особливостей внаслідок порушення Замовником митного (відсутності чи невірного оформлення в установчому порядку транзитних дозволів по країнам транзиту), податкового законодавства країни слідування вантажу. Замовник сплачує Експедитору штраф в розмірі 50 Євро (згідно курсу НБУ по відношенню до гривні на дату виставлення претензії). Субота і неділя, а також дні державних свят не вважаються днями простою, якщо автомобіль подано менш ніж за 48 годин до початку таких. За порожній пробіг автотранспорту - у разі відмови Замовника від замовлення після відправлення автомобіля в пункт призначення, додатковий пробіг по території іноземних держав у випадку переадресації Вантажу, Замовник оплачує Експедитору: на території України - 20,00 гривень за 1 км.; на території СНД- 25,00 грн. за 1 км.; на території іноземних держав - 1 Євро (згідно курсу НБУ по відношенню до гривні на дату виставлення претензії) за відстань до пункту призначення та у зворотному шляху.

В свою чергу, 20.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (Експедитор1) та Фізичною особою - підприємцем Хлап В.Ю. (Експедитор2) було укладено Договір про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 та Заявку про надання послуг перевезення №601342964 від 20.04.2026 року. (а.с.9-11)

Так, на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року автомобіль марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 22.04.2026 року прибув до митного контролю ВМО №1 митного поста «Столичний» Київської митниці, що підтверджується разовою перепусткою №ПР-158 718 від 22.04.2026 року. (а.с.12)

Згідно з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2026/000312 від 12.05.2026 року, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ" АРЕС" відмовило у прийнятті митної декларації або документа, що її замінює, або у митному оформленні (випуску) товарів, або у пропуску через митний кордон України з таких причин: відповідно до положень ч. 1 ст. 256 Митного кодексу України митним органом відмовлено у митному оформленні через невиконання декларантом умов, визначених цим Кодексом. Не дотримано вимоги статей 257, 335 Митного Кодексу України ЗУ від 13.03.2012 №4495-VI, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450 «Питання, пов?язані із застосуванням митних декларацій», наказу Міністерства Фінансів України від 30.05.2012 №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа», а саме: в графі 30 МД не вірно зазначено місцезнаходження товарів 100-228-1-1 (ТОВ "КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО-13054" м. Київ, вул. Малинська, 20). Повинно бути гр.30 МД: 100-231-1-1 (ТОВ "ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР "УКРАВТО" м.Київ, вул. Новопирогівська, 58). За результатами митного огляду (Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) від 24.04.2020 №26UA/0[телефон приховано]U4 встановлено, що на товарах №2,10 наявне наступне маркування ваги електронні ВТНЕ-/SHIK-1, агрегат повітряно опалювальний "ТЕРМІЯ" АО, що не відповідає інформації, зазначеній в графі 31 МД. (а.с.74)

Згідно з даними міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №22042026, вантаж був повернутий Фізичній особі - підприємцю Хомицькій Марії Володимирівні 13.05.2026 року. (а.с.17)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №635 на суму у розмірі 46 515 грн. 24 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 ), №755 на суму у розмірі 31 270 грн. 63 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 ). (а.с. 18, 21)

В свою чергу на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року Відповідач сплатив на користь Позивача грошові кошти у розмірі 46 515 грн. 24 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №296 від 14.05.2026 року із зазначенням призначення платежу: «оплата (компенсація) за простій в зоні митного контролю вантажного автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зг.рах.№635 від 22.04.2026 р., Договір №601342964 від 20.04.2026». (а.с.20)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконав умови Договору в частині митного оформлення. Крім того, Позивач відшкодував ФОП Хлап В.Ю. згідно з умовами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року грошові кошти у сумі 90 325,66 грн., що підтверджується рахунком №1305/4551/26 від 13.05.2026 року, Актом надання послуг №1305/4551/26 від 13.05.2026 року, платіжною інструкції №3936 від 19.05.2026 року, платіжною інструкції №3993 від 01.06.2026 року. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов`язань Позивач просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни штраф за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) та за відмову від перевезення вантажу у розмірі 31 270 грн. 63 коп., збитки у розмірі 98 089 грн. 61 коп. із розрахунку 90 325,66 грн. (кошти сплачені ТОВ "АМТ Логістика" ФОП Хлап В.Ю. згідно з умовами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року) + 7 763,95 грн. (Упущена вигода-плата експедитора (2550,00 Євро-2400,00Євро=150,00Євро* 51,7597 Курс НБУ станом на 12.08.2026 року)).

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що жодної відмови від перевезення вантажу з боку Замовника не було, а тому відсутні підстави для нарахування штрафу на підставі п.2.2 договору за відмову від перевезення вантажу. Формулювання (мовна конструкція) відповідальності Експедитора у п.2.3 договору за запізнення на завантаження (невчасні подача автомобіля) і за прострочення в доставці вантажу визначено чітко - штраф в розмірі 50 Євро (по курсу НБУ на день виникнення простою/за добу за кожний день запізнення). Для Замовника сторонами передбачено формулювання застосування штрафної санкції та її розмір як сплата штрафу в розмірі 50 Євро (згідно курсу НБУ по відношенню до гривні на дату виставлення претензії). Таким чином, Сторонами не погоджено - за яке саме порушення Замовник повинен сплатити штраф, сплата такого штрафу є разовим платежем, не передбачена за кожен день порушення, наявне порушення претензійного порядку, застосовується курс НБУ по відношенню до гривні на певну дату - виставлення претензії (яка не виставлялася). Крім того, Позивач не довів підстави та розмір збитків, зокрема, ту обставину, що саме діями Відповідача та з його вини спричинено збитки у заявленій сумі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року автомобіль марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 22.04.2026 року прибув до митного контролю ВМО №1 митного поста «Столичний» Київської митниці, що підтверджується разовою перепусткою №ПР-158 718 від 22.04.2026 року. (а.с.12)

При зверненні до суду з вказаним позовом, Позивач просив суд стягнути з Відповідача штраф за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) та 10% штрафу за відмову від перевезення вантажу у загальному розмірі 31 270 грн. 63 коп.

Так, Судом встановлено, що Позивачем було виставлено Відповідачу рахунки на оплату №635 від 22.04.2026 року на суму у розмірі 46 515 грн. 24 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 ), №755 від 13.05.2026 року на суму у розмірі 31 270 грн. 63 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 з 09.05 по 13.05). (а.с. 18, 21)

У позовній заяві при здійсненні розрахунків штрафів Позивач посилається на рахунки №635 від 22.04.2026 року на суму у розмірі 46 515 грн. 24 коп., №755 від 13.05.2026 року на суму у розмірі 31 270 грн. 63 коп., а також зазначає, що штраф за відмову від перевезення: 10% від вартості перевезення 2 550 євро = 255 євро. Проте, загальна сума до стягнення заявлена Позивачем в частині стягнення з Відповідача штрафу за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) та 10% штрафу за відмову від перевезення вантажу складає суму у загальному розмірі 31 270 грн. 63 коп., що дорівнює розміру штрафу за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 з 09.05 по 13.05 згідно з рахунком на оплату№755 від 13.05.2026 року.

Згідно з п. 2, 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст. 162 ГПК України).

Особа, яка звертається до господарського суду за захистом, самостійно визначає спосіб, передбачений статтею 5 ГПК України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Межі позовних вимог називають матеріальними межами судового процесу, й це стосується як розміру позовних вимог, так і способу захисту, про застосування якого просить позивач. Матеріальні межі, за загальним правилом, є нездоланними для суду, тобто суд за власною ініціативою не вправі вийти за такі межі, за винятком випадків, прямо передбачених законом.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 554/154/22.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

У свою чергу, Відповідач зазначає підстави, з огляду на які він заперечує проти позовних вимог, та подає суду докази на підтвердження відповідних обставин.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Тобто під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 30.10.2024 у справі № 916/4921/23 та від 11.03.2025 у справі № 907/665/18.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2024 у справі № 911/3331/23, спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, і суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати. Крім того, суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

За змістом засади диспозитивності суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

Отже суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.

Також, Суд враховує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Таким чином, обставина щодо наявності чи відсутності відповідних обґрунтувань у позові безпосередньо впливає на процесуальну поведінку відповідача, зокрема, щодо надання відповідних доводів та доказів на спростування доводів позивача.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №924/1225/21.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.

Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а.

Крім того, як зазначив Верховний Суд, зокрема, в постанові від 04.07.2024 у справі № 520/16250/23, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 22.11.2024 у справі № 380/17793/22.

Така процесуальна дія суду як вихід суду за межі позовних вимог позбавляє учасників справи можливості та права оспорити та спростувати ті аргументи, які, не будучи предметом заперечення в судовому провадженні, стали підґрунтям ухваленого судом рішення.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 11.09.2024 у справі № 554/154/22.

З огляду на викладене, оскільки при зверненні до суду з вказаним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни штраф за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) та 10% штрафу за відмову від перевезення вантажу лише у загальному розмірі 31 270 грн. 63 коп., Суд приходить до висновку, що в даному випадку предметом розгляду у даній справі є стягнення саме штрафу за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) у розмірі 31 270 грн. 63 коп. згідно з рахунком №755 від 13.05.2026 року на суму у розмірі 31 270 грн. 63 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 з 09.05 по 13.05).

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

Суд зазначає, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.

За приписами частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 Цивільного кодексу України).

Згідно з умовами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року розвантаження мало відбутись 27-28.04.2026. Проте, згідно з даними міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №22042026, вантаж був повернутий Фізичній особі - підприємцю Хомицькій Марії Володимирівні 13.05.2026 року. (а.с.17) Вказане свідчить про те, що розвантаження вантажу всупереч умов Договору не відбулось, про що не заперечували Сторони у поданих заявах по суті спору, а тому відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Так, за приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.

Відповідно до статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення особою грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Суд, дослідивши умови Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року, зокрема пункт 2.3, яким визначено відповідальність сторін за порушення умов даного договору, зазначає, що в даному випадку Сторони передбачили відповідальність Замовника (Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни) у вигляді штрафу в розмірі 50 Євро (згідно курсу НБУ по відношенню до гривні на дату виставлення претензії) за простій транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні пункту пропуску, митного оформлення.

Висновки Верховного Суду щодо правової природи неустойки та щодо відмінностей між такими видами неустойки (формами відповідальності), як штраф та пеня, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 922/4400/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18, від 18 січня 2024 року у справі № 916/410/23.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 922/4400/17, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання (постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18, від 18 січня 2024 року у справі № 916/410/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила про те, що за змістом положень параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 погодилася з правовою позицією Верховного Суду України про те, що міра відповідальності, виражена у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення, є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 08.02.2017 року в справі № 910/29752/15, які знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року в справі № 904/3315/18 (пункт 112 постанови), для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, Суд приходить до висновку, що сторонами в п.2.3 Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року було передбачено відповідальність Замовника за простій транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні пункту пропуску, митного оформлення саме у вигляді штрафу, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №635 на суму у розмірі 46 515 грн. 24 коп. (за понаднормативне використання транспортного засобу НОМЕР_3 ). (а.с. 18)

Таким чином, Суд зазначає, що Фізичною особою - підприємцем Хомицькою Марією Володимирівною було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» штраф за простій транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні пункту пропуску, митного оформлення відповідно до п.2.3 Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року у розмірі 46 515 грн. 24 коп., а тому повторне стягнення штрафу за простій транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні пункту пропуску, митного оформлення відповідно до п.2.3 Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року у розмірі 31 270 грн. 63 коп. є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

З огляду на вище встановлені обставини у даній справі Суд зазначає, що розрахунок штрафу за простій транспортного засобу за кожен день простою у розмірі 50 євро, наданий Позивачем, є необґрунтованим, не відповідає правовій природі такого виду неустойки та умовам п.2.3 Договору, оскільки в даному випадку штраф становить лише суму в розмірі 50 євро.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» в частині стягнення штрафу у розмірі 31 270 грн. 63 коп. не підлягають задоволенню.

Крім того, Позивач просив суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни збитки у розмірі 98 089 грн. 61 коп.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Суд зазначає, що саме на Позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, Суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов`язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов`язків, встановлених договором.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі. (ч.3 ст. 933 Цивільного кодексу України)

Частиною 4 ст. 933 ЦК України унормовано, що клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв`язку з порушенням обов`язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.

Згідно зі статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування, експедитор відповідає перед клієнтом, відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 618 Цивільного кодексу України, яка вміщена у главу 51 цього Кодексу, передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосередньо виконавця.

Умови зазначеної статті є загальними для застосування у зобов`язальних відносинах, тому при вирішенні цього спору, суд враховує насамперед приписи ст. 13 Конвенції, якою передбачено, що одержувач вантажу може пред`явити вимоги перевізнику від свого імені лише у разі, якщо останні основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Якщо з договору не випливає, що експедитор повинен виконати свої обов`язки особисто, експедитор має право залучити до виконання обов`язків інших осіб. Покладення обов`язку на третю особу не звільнить експедитора від відповідальності.

Відповідальність експедитора за дії третіх осіб, які беруть участь у виконанні договорів в силу закону або за дорученням боржників, випливає із суті договірних відносин.

Договір є підставою для виникнення зобов`язальних відносин між сторонами, і юридично тільки вони самі можуть або виконувати, або не виконувати договір.

Боржник хоч і може, якщо інше не передбачено в договорі, залучити до фактичного виконання таких договорів третіх осіб, але юридично і виконавцем, і відповідальною особою, залишається він сам, тому за вину цих осіб він відповідає як за власну, і посилання на відсутність вини з його сторони за наявності третіх осіб не може бути підставою для звільнення його від відповідальності.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України при регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, шо виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов`язання розглядається як похідне від іншого зобов`язання. У регресних зобов`язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, відтак обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов`язання перед потерпілим; регрес застосовується після припинення зобов`язання з відшкодування шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №233/6517/16-ц).

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання. Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата. Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №675/28/15-ц).

Судом встановлено, що 20.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (Експедитор1) та Фізичною особою-підприємцем Хлапом Валерієм Юрійовичем (Експедитор2) було укладено Договір про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02. (а.с.9)

Згідно з п.4.4 Договору нормативний простій автомобіля з вантажем під завантаженням/розвантаженням і проведенням митних формальностей приймається Сторонами 48 годин на території України, не включаючи вихідні та святкові дні, і 48 годин - закордоном. За кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні МПП тощо внаслідок невиконання чи неналежного виконання п. 2.1.6., невірного та невчасного оформлення товаротранспортних та інших супровідних документів залежно від виду Вантажу і його специфічних особливостей (ветеринарні, санітарні свідоцтва, свідоцтва про якість (відповідність), попередня декларація, попереднє повідомлення лист узгодження і т.д.) внаслідок порушення Експедитором 1 (вантжоодержувачем) митного (відсутності чи невірного оформлення в установчому порядку транзитних дозволів по країнам транзиту), податкового законодавства країни завантаження, країн транзиту чи країни розвантаження вантажу (несплати у встановленому порядку митних зборів, акцизного збору чи інших обов`язкових платежів і т.д.) Експедитор 1 (ТОВ «АМТ Логістика» сплачує Експедитору 2 (ФОП Хлап В.Ю.) штраф в розмірі 75 Євро (згідно курсу НБУ по відношенню до гривні на дату виставлення претензії ).

Додатком до Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року Сторони погодили дату завантаження 22.04.2026, термін доставки вантажу 28.04.2026, номер автомобіля НОМЕР_3 . (а.с.11)

Фізичною особою-підприємцем Хлапом Валерієм Юрійовичем виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» рахунок на оплату №1305/4551/26 від 13.05.2026 року на суму 90 325 грн. 66 коп. (штраф за відмову від завантаження та понаднормовий простій автомобіля НОМЕР_3 - 90000 грн. 00 коп., експедиційна винагорода - 325 грн. 66 коп.), який був сплачений останнім у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №3936 від 19.05.2026 р. на суму 30 000 грн. 00 коп., №3993 від 01.06.2026 р. на суму 60 325 грн. 66 коп. (а.с.23, 25-26)

Крім того, на виконання умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року Сторони склали Акт надання послуг №1305/4551/26 від 13.05.2026 р. на суму 90 325 грн. 66 коп. (а.с.24)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що розмір збитків становить 98 089,61 грн., а саме: 90 325,66 грн. (кошти сплачені ТОВ "АМТ Логістика" ФОП Хлап В.Ю. згідно з умовами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року) + 7 763,95 грн. (Упущена вигода-плата експедитора (2550,00 Євро-2400,00Євро=150,00 Євро* 51,7597 Курс НБУ станом на 12.08.2026 року))

Проте, Суд звертає увагу, що умовами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» та Фізичною особою - підприємцем Хомицькою Марією Володимирівною не було передбачено право Експедитора залучити до виконання обов`язків за цим договором третіх осіб, таке право лише передбачено приписами частини 1 статті 932 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, автомобіль марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 22.04.2026 року прибув до митного контролю ВМО №1 митного поста «Столичний» Київської митниці, що підтверджується разовою перепусткою №ПР-158 718 від 22.04.2026 року. (а.с.12)

Під час розгляду даної справи Сторони у поданих заявах по суті спору не заперечували проти факту відмови митного органу у митному оформленні через невиконання декларантом умов, визначених Митним кодексом та поверненні вантажу Фізичній особі - підприємцю Хомицькій Марії Володимирівні, а тому відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

В той же час, Суд зазначає, що статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Суд зазначає, що станом на момент укладення Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» та Фізичною особою-підприємцем Хлапом Валерієм Юрійовичем сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін).

Суд наголошує, що Сторони під час укладення Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року були ознайомлені з його істотними умовами і проти них не заперечували. При погодженні умов договору Позивач діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів. Підписавши вказаний договір Позивач узгодив з Фізичною особою-підприємцем Хлапом Валерієм Юрійовичем його зміст без будь-яких заперечень та зауважень.

Суд зазначає, що на кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Разом з цим, сторони при укладенні договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, а тому всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Таким чином, сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання, з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, зокрема, в частині узгодження штрафу за нормативний простій автомобіля у розмірі 75 євро відповідно до п.4.4 Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року.

Суд зазначає, що сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» на користь Фізичної особи-підприємця Хлапа Валерія Юрійовича штрафу за відмову від завантаження та понаднормовий простій автомобіля НОМЕР_3 у розмірі 90 000 грн. 00 коп. та експедиційної винагороди у розмірі 325 грн. 66 коп. була здійснена на власний розсуд Позивачем та у добровільному порядку, без заперечень та зауважень до їх розрахунку.

Суд зазначає, що в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» на користь Фізичної особи-підприємця Хлапа Валерія Юрійовича штрафу та експедиційної винагороди й діями Відповідача, який не є стороною укладеного Договору про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що сплата вказаних сум була об`єктивним наслідком поведінки Відповідача.

Крім того, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності вини Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни у заподіянні шкоди Позивачу, яка виявилась у сплаті останнім грошових коштів на користь Фізичної особи-підприємця Хлапа Валерія Юрійовича у добровільному порядку.

За таких підстав, Суд зазначає, що Позивачем в установленому статтями 74, 76 Господарського процесуального кодексу України порядку не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки та/або бездіяльності Відповідача у вигляді необхідності сплати Позивачем грошових коштів на користь Фізичної особи-підприємця Хлапа Валерія Юрійовича, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою Відповідача, оскільки не доведено саме вини Відповідача у їх понесенні позивачем, які і не доведено, що Позивачем вчинялись дії на їх уникнення.

Що стосується вимог Позивача в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 7 763 грн. 95 коп., Суд зазначає.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (постанова Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 910/3317/21).

Отже, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Проте, Суд зазначає, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини наявності реальної можливості отримання ним безумовного доходу саме у розмірі 7 763 грн. 95 коп. за укладеними Договором про надання транспортно-експедиційних послуг №20042026/02 від 20.04.2026 року та Договором про надання транспортно-експедиційних послуг №601342964 від 20.04.2026 року.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки Позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених Відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними Позивачем збитками саме у розмірі 98 089 грн. 61 коп., вини Відповідача у заподіянні збитків. З огляду на те, що Суд прийшов до висновку про недоведеність Позивачем причинного зв`язку між заподіяною шкодою та поведінкою Відповідача, вини Відповідача, Судом не досліджується питання щодо розміру завданого збитку.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» до Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни про стягнення штрафу та збитків у розмірі 129 360 грн. 24 коп. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

В свою чергу Відповідачем заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 500 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2026 року між Фізичною особою - підприємцем Хомицькою Марією Володимирівною (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Креденс» (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги б/н, відповідно до умов якого АО зобов?язується надати КЛІЄНТУ правничу допомогу з представництва її інтересів у Господарському суді міста Києва у зв?язку з розглядом справи №910/10110/26 в порядку спрощеного провадження, на умовах і в порядку цього Договору, а КЛЄНТ зобов?язується прийняти і оплатити надані послуги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Згідно з п.3.1 Договору ціна послуг АО за цим Договором становить 22500 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано квитанцію на суму в розмірі 22500 грн.

Судом встановлено, що Кулішова О.Б. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Позивачем подано заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, Суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Так, Суд зазначає, що в порушення вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України Відповідачем не подано на адресу суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, Суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про те, що з Позивача на користь Відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп., які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які Відповідач планував понести в суді, виходячи з обсягу запланованої правової допомоги та складності справи; витратам, які фактично поніс Відповідач за зустрічним позовом, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на Позивача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» до Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни про стягнення штрафу та збитків у розмірі 129 360 грн. 24 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМТ ЛОГІСТИКА» (79024, Львівська обл., місто Львів, вул.Промислова, будинок 60, Ідентифікаційний код юридичної особи 44252711) на користь Фізичної особи - підприємця Хомицької Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 листопада 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин

Інші рішення у справі

Дата	Документ	Суд
17.08.2026	Ухвала № 139017915	Господарський суд міста Києва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 44252711. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг