Рішення № 141389567 у справі № 910/6020/26 від 27.10.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2026 Справа № 910/6020/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс" про стягнення 952 896,30 грн,

за участю представників:

позивача: Лейтар А.Г.;

відповідача: Сірого А.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2026 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 952 896,30 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, площею 2,5936 га (кадастровий номер [номер приховано]:90:115:0210), розташованою за адресою: місто Київ, вулиця Промислова, 4, - у період з 21 грудня 2022 року по 31 березня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

28 травня 2026 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 червня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/6020/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18 червня 2026 року.

16 червня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 11 червня 2026 року, у якому останній проти задоволення позову заперечував та вказав, що вимоги Ради про стягнення 952 896,30 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою є необґрунтованими, оскільки Товариство належним чином виконувало свої зобов`язання зі сплати орендної плати за землю та не має відповідної податкової заборгованості. Відповідач також посилався на наявність переплати за 2022 рік у розмірі 1 065 395,60 грн, яка виникла внаслідок законодавчого звільнення від плати за землю та не була врахована позивачем під час здійснення спірного розрахунку. Крім того, Товариство зазначило, що у 2025 році та протягом перших трьох місяців 2026 року фактично сплатило за користування земельною ділянкою суми, які перевищують визначені позивачем нарахування. На думку Товариства, позивач не надав належних доказів існування спірної земельної ділянки (як сформованого об`єкта цивільних прав) протягом заявленого періоду, можливості передачі її в оренду та обґрунтованості здійсненого розрахунку.

У підготовчому засіданні цього ж дня судом було оголошено перерву до 30 липня 2026 року.

22 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній заперечував проти доводів відповідача та вказав, що спірна земельна ділянка, площею 2,5936 га, є сформованим об`єктом цивільних прав, що підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру. При цьому, відповідач фактично користувався зазначеною земельною ділянкою без належного оформлення права оренди, у зв`язку з чим зобов`язаний відшкодувати безпідставно збережені кошти на підставі статті 1212 ЦК України. Позивач наполягав на обґрунтованості здійсненого ним розрахунку, який ґрунтується на нормативній грошовій оцінці спірної земельної ділянки та враховує фактично сплачені відповідачем кошти. За твердженням позивача, загальна сума нарахувань за спірний період: з 21 грудня 2022 року по 31 березня 2026 року, - становить 6 201 800,58 грн, тоді як відповідачем сплачено 5 248 904,28 грн. У зв`язку з цим різниця в розмірі 952 896,30 грн підлягає стягненню з Товариства.

2 липня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення від 26 червня 2026 року, у яких останній зазначив, що позивач не спростував його доводів щодо наявності переплати з орендної плати за землю за 2022 рік у розмірі 1 065 395,60 грн. Крім того, позивач у своєму розрахунку не врахував установлених податковим законодавством строків сплати щомісячних платежів, а також наявних переплат за попередні періоди. За твердженням Товариства, фактично сплачені ним кошти за 2022 рік перевищують визначені позивачем нарахування, а відсутність податкової заборгованості підтверджується відповідною довідкою Державної податкової служби України (далі - ДПС України).

У підготовчому засіданні 30 липня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження у справі № 910/6020/26 на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 3 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 3 вересня 2026 року судом було оголошено перерву до 1 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 1 жовтня 2026 року судом було оголошено перерву до 15 жовтня 2026 року.

12 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли письмові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких відповідач наполягав на тому, що протягом 2022 року ним фактично сплачено до місцевого бюджету 1 330 749,41 грн, у тому числі платежі за оренду землі та штрафні санкції, що підтверджується відповідними банківськими виписками. Водночас, враховуючи законодавче звільнення від плати за землю за період з березня по грудень 2022 року, відповідач вважав, що переплата становить 1 065 395,60 грн. Крім того, Товариство посилалося на наявність переплати станом на 1 січня 2022 року в розмірі 101 243,54 грн, яка разом з подальшими платежами, на його думку, повністю покривала зобов`язання за 2023 рік та виключала наявність заборгованості за наступні періоди. З огляду на неврахування позивачем зазначених переплат відповідач вважав розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі 952 896,30 грн необґрунтованим.

14 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких останній заперечував проти доводів відповідача щодо наявності переплати з орендної плати за землю за 2022 рік у розмірі 1 065 395,60 грн. Посилаючись на відомості ДПС України, позивач зазначив, що фактична переплата за 2022 рік становила лише 136 653,39 грн, оскільки з нарахованих 1 194 096,03 грн відповідачем сплачено 1 330 749,42 грн. За твердженням позивача, у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати за 2023-2025 роки та перші три місяці 2026 року. З огляду на викладене, позивач вважав, що здійснений ним розрахунок безпідставно збережених коштів є обґрунтованим, а заперечення відповідача - недоведеними. У зв`язку з цим Рада просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 15 жовтня 2026 року судом було оголошено перерву до 20 жовтня 2026 року.

16 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких останній заперечив проти доводів відповідача щодо звільнення останнього від сплати орендної плати за землю за період з 1 червня по 31 грудня 2022 року, оскільки місто Київ належало до територій активних бойових дій лише з 24 лютого по 30 квітня 2022 року. При цьому, рішенням Ради нульову ставку орендної плати було встановлено на період з 1 березня по 31 травня 2022 року, тоді як з 1 червня по 20 грудня 2022 року застосуванню підлягала ставка 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

19 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, яких останній зазначив, що відповідач шляхом подання уточнюючих податкових декларацій за 2022 рік штучно зменшив розмір нарахованих орендних платежів та створив видимість наявності переплати, тоді як фактичного погашення відповідної заборгованості не відбулося. При цьому, позивач наголошував на тому, що перевірка правильності декларування та сплати податкових зобов`язань належить до повноважень контролюючих органів. Водночас спірні правовідносини щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди мають кондикційний характер та регулюються статтею 1212 ЦК України, а не податковим законодавством.

Призначене судове засідання 20 жовтня 2022 року не розпочалося вчасно в зв`язку з оголошенням в місті Києві о 12:12 год по 12:37 год та о 12:45 год по 17:54 год повітряної тривоги. Розгляд справ, які були призначені на вказану дату, продовжилися в порядку черговості після закінчення повітряної тривоги. Однак, оскільки розгляд справи № 910/6020/26 не розпочався до закінчення робочого часу в Господарському суді міста Києва (18:00 год), вказана справа була знята з розгляду. Ухвалами Господарського суді міста Києва від 20 жовтня 2026 року в даній справі судове засідання було призначено на 27 жовтня 2026 року.

21 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 20 жовтня 2026 року про розгляд справи без участі його представника.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в позові, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у його заявах по суті справи та письмових поясненнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З наявної у матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 1 липня 2024 року № НВ-0001579282024 вбачається, що 20 грудня 2007 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 6 серпня 2007 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:90:115:0210, площею 2,5936 га, з цільовим призначенням: "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" (код виду цільового призначення - 11.02), що розташована на вулиці Промисловій, 4 у Голосіївському районі міста Києва.

Зазначені відомості також містяться у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку: від 25 листопада 2022 року № НВ-0001338922022, від 9 серпня 2023 року № НВ-0001578652023, - копії яких наявні в матеріалах справи.

Власником вказаної земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка належить до земель комунальної власності.

Відтак, судом встановлено, що спірна земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

З наявної у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 квітня 2026 року № 473381457 вбачається, що на вказаній земельній ділянці розташоване належне Товариству нерухоме майно, а саме: адміністративно-виробничі та складські будівлі і споруди, загальною площею 3 907,6 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2634623380000, запис про право власності від 15 вересня 2022 року № 47876416).

Судом також встановлено, що рішенням Ради від 24 травня 2007 року № 640/1301 спірну земельну ділянку було передано Товариству в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд.

На підставі вказаного рішення 20 грудня 2007 року між Товариством і Радою було укладено договір оренди земельної ділянки № 79-6-00573, відповідно до умов якого остання передала, а Товариство - прийняло в оренду земельну ділянку, площею 25 936 м2, кадастровий номер [номер приховано]:90:115:0210, що розташована на вулиці Промисловій, 4 у Голосіївському районі міста Києва, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд.

Відповідно до пункту 2.2. цього договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації Головного управління земельних ресурсів від 5 грудня 2007 року № Ю-13921/2007 становила 20 562 709,20 грн.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, на вказаний у договорі рахунок. Питання сплати податку на додану вартість та інших платежів, що пов`язані з виконанням договору, вирішуються орендарем у встановленому законодавством України порядку (пункти 4.2., 4.7. вказаного правочину).

За пунктом 3.1. договору його укладено строком на 15 років.

Рішенням Ради від 18 травня 2023 року № 6364/6405 "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "БЕТОН СЕРВІС" договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573" було вирішено поновити зазначений договір оренди на 10 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд на вулиці Промисловій, 4 у Голосіївському районі міста Києва.

Пунктом 3 вказаного рішення Товариство було зобов`язано в місячний строк з дати його оприлюднення надати Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) документи, необхідні для підготовки проекту договору оренди вказаної ділянки на новий строк.

З наявної у матеріалах справи копії листа Департаменту від 20 травня 2026 року № 057-7044 вбачається, що Товариство з відповідним клопотанням до компетентного органу про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк не зверталося. Доказів укладення між Радою і Товариством нового договору оренди спірної земельної ділянки або державної реєстрації відповідного права оренди після закінчення строку дії договору від 20 грудня 2007 року матеріали справи не містять.

Як зазначав позивач у своєму позові, після закінчення 20 грудня 2022 року строку дії договору оренди Товариство продовжило фактично користуватися спірною земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна, без оформлення права користування нею на новий строк.

З наявних у матеріалах справи копій витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок вбачається, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становила: станом на 21 листопада 2022 року - 44 225 036,12 грн, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 25 листопада 2022 року № НВ-0001338922022; на 2023 рік - 50 860 169,00 грн, згідно з витягом від 9 серпня 2023 року № НВ-0001578652023; на 2024 рік - 53 454 037,62 грн, згідно з витягом від 1 липня 2024 року № НВ-9942663102024; на 2025 рік - 59 866 657,26 грн, згідно з витягом від 3 лютого 2025 року № НВ-9924329412025; на 2026 рік - 64 658 109,01 грн, згідно з витягом від 20 квітня 2026 року № НВ-9962590792026.

З наявної в матеріалах справи копії листа Головного управління Державної податкової служби України в місті Києві від 24 квітня 2026 року № 11310/5/26-15-04-15-03 вбачається, що Товариство здійснювало платежі з орендної плати за спірну земельну ділянку. Зокрема, за 2023 рік відповідачем сплачено 381 455,61 грн, за 2024 рік - 1 316 213,76 грн, за 2025 рік - 2 794 500,26 грн, за період з січня по березень 2026 року - 756 734,65 грн, що загалом становить 5 248 904,28 грн.

На думку Ради, Товариство у період з 21 грудня 2022 року по 31 березня 2026 року було зобов`язане сплатити за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності грошові кошти в розмірі орендної плати, загальна сума яких, за розрахунком позивача, становить 6 201 800,58 грн, а саме: за період з 21 по 31 грудня 2022 року - 39 984,28 грн, за 2023 рік - 1 525 805,07 грн, за 2024 рік - 1 603 621,13 грн, за 2025 рік - 2 394 666,29 грн, за період із січня по березень 2026 року - 637 723,81 грн. Зазначений розрахунок здійснено позивачем виходячи з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та ставок орендної плати в розмірі 3 % за 2022-2024 роки і 4 % за 2025-2026 роки. Враховуючи сплачені відповідачем у спірний період кошти в загальному розмірі 5 248 904,28 грн, Рада вважала, що Товариство без достатньої правової підстави зберегло за рахунок власника земельної ділянки грошові кошти в розмірі 952 896,30 грн (6 201 800,58 грн - 5 248 904,28 грн). Зазначена сума і підлягає стягненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Згідно з статтею 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122-124 ЗК України селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як вбачається з положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, продиктований як потребами обороту, так і самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду при розгляді спору в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як було зазначено судом, спірна земельна ділянка комунальної форми власності була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20 грудня 2007 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що позивач не надав належних доказів існування спірної земельної ділянки як сформованого об`єкта цивільних прав протягом заявленого періоду, а також можливості передачі її в оренду.

Разом із цим, згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами частини 2 статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

За змістом пунктів 3, 5, 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон № 5245-VI) з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені в пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Отже, вказаними приписами чинного законодавства прямо встановлено, що територіальна громада міста Києва є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - міста Києва, а відсутність державної реєстрації речового права на відповідну ділянку жодним чином не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування - Радою, відповідно до положень статті 79-1 ЗК України не є підставою для звільнення власника розташованої на ній будівлі або споруди від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, або з моменту закінчення строку оренди, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

У той же час Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20 вказав, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки; суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативної грошової оцінки); період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як зазначав відповідач у поданих ним заявах по суті спору, Товариство здійснювало платежі за користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:90:115:0210, посилаючись, зокрема, на наявність переплат з орендної плати за попередні періоди. Товариство також не заперечувало факту користування вказаною земельною ділянкою у спірний період.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення 20 грудня 2022 року строку дії договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573 відповідач продовжував фактично використовувати спірну земельну ділянку, на якій розташовані належні йому адміністративно-виробничі та складські будівлі і споруди, загальною площею 3 907,6 м2, без оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою.

При розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 та від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.

З аналізу норм статей 1212-1214 ЦК України вбачається, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Статтею 206 ЗК України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою), також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто за умови правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідач як власник адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд, загальною площею 3 907,6 м2, розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Промислова, 4, - у період з 21 грудня 2022 року по 31 березня 2026 року користувався спірною земельною ділянкою, на якій розташовані вказані об`єкти нерухомості, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання цієї землі. Відтак, Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.

Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року в справі № 922/1646/20 та від 4 березня 2021 року в справі № 922/3463/19.

Спірна земельна ділянка, на якій розташовані належні відповідачу об`єкти нерухомого майна та за користування якою Рада просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, є сформованою (визначено її площу й межі), їй присвоєно кадастровий номер [номер приховано]:90:115:0210, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру 20 грудня 2007 року.

Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного земельного кадастру від 25 листопада 2022 року № НВ-0001338922022, від 9 серпня 2023 року № НВ-0001578652023 та від 1 липня 2024 року № НВ-0001579282024.

Крім того, судом враховано, що спірна земельна ділянка була предметом укладеного між Радою та Товариством договору оренди від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573, згідно з умовами якого відповідач користувався вказаною ділянкою до 20 грудня 2022 року. Після закінчення строку дії цього договору рішенням Ради від 18 травня 2023 року № 6364/6405 було вирішено поновити зазначений правочин на 10 років.

При цьому, відповідачем не надано доказів скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, припинення її існування як об`єкта цивільних прав або зміни її кадастрового номера протягом спірного періоду.

Отже, посилання Товариства на недоведеність існування вказаної земельної ділянки як сформованого об`єкта цивільних прав протягом заявленого періоду та можливості передачі її в оренду спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з статтею 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:90:115:0210, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Відтак, у даному випадку єдиною можливою формою здійснення плати за землю для Товариства (як землекористувача) є орендна плата.

Як уже зазначалося судом, обов`язок доказування обґрунтованості розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) покладено на позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 та від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.

Нормами ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем. Його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125., 14.1.136., 288.5. ПК України).

Згідно з пунктом 284.1. статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 Закону України "Про оцінку земель").

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 ПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які містяться у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 905/1680/20, а також постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 лютого 2022 року в справі № 910/8770/19.

Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 29 травня 2020 року в справі № 922/2843/19, від 2 червня 2020 року в справі № 922/2845/19, від 7 липня 2020 року в справі № 922/3208/19, від 7 вересня 2020 року в справі № 922/3671/19, від 28 вересня 2020 року в справі № 922/4073/19, від 2 червня 2021 року в справі № 904/2269/19, від 9 грудня 2021 року в справі № 922/4264/20.

Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути також: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 1 березня 2023 року в справі № 751/1543/19.

За приписами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що сума орендної плати, яка, на думку Ради, підлягає стягненню з відповідача, була визначена на підставі витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, відповідно до яких нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:90:115:0210 становила: за 2022 рік - 44 225 036,12 грн (відповідно до витягу від 25 листопада 2022 року № НВ-0001338922022); за 2023 рік - 50 860 169,00 грн (відповідно до витягу від 9 серпня 2023 року № НВ-0001578652023); за 2024 рік - 53 454 037,62 грн (відповідно до витягу від 1 липня 2024 року № НВ-9942663102024); за 2025 рік - 59 866 657,26 грн (відповідно до витягу від 3 лютого 2025 року № НВ-9924329412025); за 2026 рік - 64 658 109,01 грн (відповідно до витягу від 20 квітня 2026 року № НВ-9962590792026).

Ставка орендної плати визначена Радою відповідно до додатків № 11 рішень Ради: "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 9 грудня 2021 року № 3704/3745, "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 8 грудня 2022 року № 5828/5869, "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14 грудня 2023 року № 7531/7572, "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 5 грудня 2024 року № 426/10234, "Про бюджет міста Києва на 2026 рік" від 18 грудня 2025 року № 313/10780, - згідно з якими до земель з цільовим призначенням "11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" за 2022-2024 роки застосовується ставка орендної плати 3 % від грошової оцінки такої ділянки, а за 2025-2026 роки - 4 %.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність у матеріалах справи доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та визначені на підставі наявних у матеріалах справи належних доказів значення її нормативної грошової оцінки за відповідні роки, суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування до спірних правовідносин вказаних значень нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:90:115:0210 та вищезазначених ставок орендної плати.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на те, що заявлена до стягнення сума безпідставно збережених коштів визначена Радою неправильно, оскільки при здійсненні відповідного розрахунку позивачем не враховано наявну у відповідача переплату з орендної плати за земельну ділянку, яка, за твердженням останнього, виникла у 2022 році та становила 1 065 395,60 грн. На думку відповідача, зазначена переплата підлягала врахуванню при визначенні розміру платежів за користування земельною ділянкою в наступних податкових періодах, а тому здійснене позивачем зіставлення нарахованих та фактично сплачених сум без урахування відповідного залишку коштів є необґрунтованим.

Разом із цим, при вирішенні спору в цій частині судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 6 травня 2026 року в справі № 908/1619/25, відповідно до якої при визначенні розміру безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою необхідно враховувати кошти, вже сплачені за користування цією земельною ділянкою протягом того самого періоду. При цьому, Верховний Суд наголошував на тому, що таке зменшення заявленої до стягнення суми не є взаємозарахуванням земельного податку в рахунок орендної плати, а зумовлене необхідністю недопущення повторного стягнення коштів, які вже надійшли до місцевого бюджету за користування відповідною земельною ділянкою.

Судом враховано, що хоча позивачем і заявлено вимогу про стягнення безпідставно збережених коштів саме за період з 21 грудня 2022 року по 31 березня 2026 року, встановлення обставин належного виконання відповідачем грошових зобов`язань за користування спірною земельною ділянкою протягом усього 2022 року має значення для правильного вирішення цього спору, оскільки дає можливість визначити наявність та розмір переплати станом на початок 2023 року, на яку посилалося Товариство у своїх заявах по суті справи.

У пункті 4.2. договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573 сторони погодили річну орендну плату в розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, розмір якої визначається з урахуванням імперативних приписів податкового законодавства.

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2022 році становила 44 225 036,12 грн, що підтверджується витягом від 25 листопада 2022 року № НВ-0001338922022. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

Відповідно до підпункту 288.5.1. пункту 288.5 статті 288 ПК України річна сума орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності не може бути меншою за розмір земельного податку. Додатком № 11 до рішення Київської міської ради від 9 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490) встановлено, що для земельних ділянок з цільовим призначенням "11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" ставка орендної плати складає 3 % нормативної грошової оцінки. За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування саме зазначеної ставки при визначенні належного розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у 2022 році, а не передбаченої пунктом 4.2 договору оренди від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573 ставки в розмірі 1,5 %.

Відтак, з урахуванням встановленої на 2022 рік нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки в розмірі 44 225 036,12 грн та ставки орендної плати в розмірі 3 % її річний розмір у цьому році становив 1 326 751,08 грн (44 225 036,12 грн х 3 %). Щомісячний платіж, виходячи з передбаченого договором порядку внесення орендної плати рівними частинами, дорівнював 110 562,59 грн.

Разом із цим, судом враховано, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Абзацами 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України в редакції, чинній з 6 травня 2023 року, передбачено, що за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, а за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - щодо земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій. У відповідному переліку визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації.

На виконання зазначеної постанови Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийнято наказ від 22 грудня 2022 року № 309, яким затверджено відповідний Перелік територій. Згідно з підпунктом 2.10. пункту 2 розділу I цього Переліку вся територія міста Києва визначалася територією активних бойових дій у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року.

Отже, з огляду на наведені приписи податкового законодавства, відповідач підлягав звільненню від сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року.

Крім того, судом враховано, що рішенням Ради від 9 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490, установлено, що з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва в розмірі 0 % нормативної грошової оцінки.

Таким чином, на підставі вказаного рішення Ради орендна плата за користування спірною земельною ділянкою в період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року становила 0 % її нормативної грошової оцінки.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач був звільнений від сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою саме у період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року, а не з березня по грудень 2022 року, як помилково зазначало Товариство.

У свою чергу, за період з червня по грудень 2022 року правові підстави для застосування нульової ставки орендної плати за спірну земельну ділянку були відсутні.

Судом відхиляються доводи відповідача про те, що контролюючим органом було здійснено зменшення нарахованих Товариству податкових зобов`язань з орендної плати за землю за період з березня по грудень 2022 року, що, на думку останнього, підтверджує правомірність застосування відповідної пільги протягом усього зазначеного періоду. Так, за змістом підпункту 14.1.72. пункту 14.1. статті 14 ПК України земельний податок є обов`язковим платежем, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Водночас підпунктом 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу є обов`язковим платежем за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Пунктом 288.4. статті 288 ПК України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, з урахуванням установлених законом винятків.

За приписами підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 ПК України річна сума орендної плати не може бути меншою за розмір земельного податку, визначений відповідно до положень цього Кодексу.

За умовами підпунктів 19-1.1.1., 19-1.1.2. пункту 19-1.1. статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, проводять відповідні перевірки та контролюють своєчасність, достовірність і повноту їх нарахування та сплати.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є різними за правовою природою формами плати за землю, а повноваження контролюючого органу щодо адміністрування відповідних платежів не передбачають можливості самостійного встановлення або продовження строку дії пільг усупереч положенням податкового законодавства та рішенням органу місцевого самоврядування.

Отже, навіть, за умови здійснення контролюючим органом зменшення податкових зобов`язань відповідача із земельного податку така обставина сама по собі не свідчить про зменшення належного розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Судом враховано, що предметом даного спору є не стягнення податкового боргу, а повернення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 ЦК України, розмір яких визначається виходячи з плати, яку відповідач мав би внести за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за умови належного оформлення права оренди.

У зв`язку з цим відображення контролюючим органом зменшення податкових зобов`язань Товариства або прийняття ним відповідних уточнюючих податкових декларацій не може саме по собі підтверджувати звільнення відповідача від обов`язку сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності або бути самостійною підставою для застосування нульової ставки такої плати за період, протягом якого відповідна пільга законодавством та рішеннями Ради не встановлювалася.

За таких обставин посилання відповідача на здійснене контролюючим органом зменшення відповідних податкових нарахувань (як на доказ відсутності обов`язку зі сплати орендної плати за період з червня по грудень 2022 року) судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують установленого судом належного розміру плати за користування спірною земельною ділянкою протягом зазначеного періоду.

Враховуючи встановлену на 2022 рік нормативну грошову оцінку земельної ділянки в розмірі 44 225 036,12 грн, ставку орендної плати 3 % та звільнення відповідача від її сплати протягом трьох місяців (березень-травень 2022 року), суд дійшов висновку про те, що належний розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою протягом 2022 року становив 995 063,31 грн (110 562,59 грн х 9 місяців).

З додатка № 1 до листа Головного управління ДПС у м. Києві "Про надання інформації щодо плати за землю ТОВ "БЕТОН СЕРВІС", наданого у відповідь на звернення Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва від 2 жовтня 2026 року № 08/226-3407 (вхідний № 70873/5 від 2 жовтня 2026 року) та долученого позивачем до додаткових пояснень від 14 жовтня 2026 року, вбачається, що протягом 2022 року Товариством фактично сплачено за користування спірною земельною ділянкою 1 330 749,42 грн. Дана обставина представниками сторін не заперечувалась. Таким чином, різниця переплати між фактично сплаченою відповідачем у 2022 році сумою та належним розміром орендної плати за цей рік становить 335 686,11 грн (1 330 749,42 грн - 995 063,31 грн).

Відтак, суд дійшов висновку про те, що станом на 1 січня 2023 року за відповідачем обліковувалася переплата за користування спірною земельною ділянкою в розмірі 335 686,11 грн, яка підлягає врахуванню при визначенні розміру безпідставно збережених коштів за наступний період користування цією земельною ділянкою. За таких обставин, нарахування позивачем боргу в сумі 39 984,28 грн за період з 21 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року є необґрунтованим.

Судом враховано, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про наявність додаткової переплати станом на 1 січня 2022 року в розмірі 101 243,54 грн, посилаючись на відомості інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, та повідомляв про намір додатково надати суду витяг із зазначеної системи на підтвердження цих обставин. Однак, такий витяг до матеріалів справи Товариством долучено не було. Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у відповідача переплати в зазначеному розмірі станом на 1 січня 2022 року, її походження та неврахування при визначенні відповідних платежів за попередні періоди, відповідачем також надано не було.

З долученого до позовної заяви листа Головного управління ДПС у м. Києві від 24 квітня 2026 року № 11310/5/26-15-04-15-03 "Про надання інформації щодо плати за землю ТОВ "БЕТОН СЕРВІС" вбачається, що за період з 1 січня 2023 року по 31 березня 2026 року Товариством фактично сплачено за користування спірною земельною ділянкою грошові кошти в загальному розмірі 5 248 904,29 грн.

З урахуванням викладеного, обґрунтований розмір плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 1 січня 2023 року по 31 березня 2026 року становив 6 161 816,30 грн, з яких: за 2023 рік - 1 525 805,07 грн: 50 860 169,00 грн (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 3 % (ставка орендної плати); за 2024 рік - 1 603 621,13 грн: 53 454 037,62 грн (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 3 % (ставка орендної плати); за 2025 рік - 2 394 666,29 грн: 59 866 657,26 грн (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 4 % (ставка орендної плати); за період з 1 січня по 31 березня 2026 року - 637 723,81 грн: 64 658 109,01 грн (нормативна грошова оцінка земельної ділянки) х 4 %/12 місяців х 3 місяці.

Водночас, враховуючи встановлену судом переплату за користування спірною земельною ділянкою за 2022 рік у розмірі 335 686,11 грн, загальна сума коштів, яка підлягає врахуванню при визначенні розміру безпідставно збережених відповідачем коштів, становить 5 584 590,40 грн (5 248 904,29 грн + 335 686,11 грн).

За результатами здійсненого судом перерахунку, різниця між належним розміром плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 1 січня 2023 року по 31 березня 2026 року та сумою фактично сплачених відповідачем коштів з урахуванням переплати за 2022 рік становить 577 225,90 грн (6 161 816,30 грн - 5 584 590,40 грн). Відтак, позовна вимога Ради підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі.

Правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів за статтею 1212 ЦК України в розмірі 375 670,40 грн за спірний період відсутні, у зв`язку з чим позов Ради в цій частині задоволенню не підлягає.

При цьому суд відхиляє посилання Ради на те, що задекларована відповідачем сума податкових зобов`язань з орендної плати за землю за відповідні податкові періоди становить 1 525 807,10 грн за 2023 рік, 1 924 347,46 грн за 2024 рік, 2 873 605,06 грн за 2025 рік та 775 901,37 грн за січень-березень 2026 року, а тому саме зазначені суми мають враховуватися при визначенні розміру безпідставно збережених Товариством коштів.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов`язання, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

За приписами пункту 286.2. статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу податкову декларацію на поточний рік із розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Водночас, згідно з статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України.

Отже, самостійне декларування платником податків певної суми податкового зобов`язання є способом виконання ним обов`язків у сфері податкових правовідносин, однак саме по собі не встановлює розміру орендної плати, яку власник земельної ділянки комунальної власності вправі отримати за користування орендарем таким майном.

Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є не стягнення з відповідача податкового боргу за самостійно задекларованими податковими зобов`язаннями, а стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 ЦК України в зв`язку з фактичним користуванням земельною ділянкою комунальної власності без належним чином оформленого права оренди.

Визначальним для вирішення цього спору є встановлення розміру коштів, які відповідач мав би сплатити власнику земельної ділянки за її фактичне використання протягом спірного періоду за умови належного оформлення права оренди, а не розміру податкових зобов`язань, самостійно визначених Товариством у відповідних податкових деклараціях.

Розмір таких безпідставно збережених коштів підлягає визначенню на підставі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та ставок орендної плати, встановлених відповідними рішеннями Ради для земельних ділянок відповідного цільового призначення у конкретному розрахунковому періоді.

Саме по собі зазначення відповідачем у податкових деклараціях інших сум податкових зобов`язань не свідчить про те, що такі суми відповідають належному розміру плати за фактичне користування спірною земельною ділянкою, оскільки податкова декларація є документом податкової звітності, а не правовстановлюючим документом, договором оренди землі чи рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування про встановлення розміру орендної плати.

Більш того, після закінчення 20 грудня 2022 року строку дії договору оренди землі від 20 грудня 2007 року № 79-6-00573 та за відсутності належним чином оформленого права оренди спірної земельної ділянки правовідносини сторін щодо повернення коштів, збережених унаслідок її фактичного використання, мають кондикційний характер. Відтак, самостійне декларування відповідачем податкових зобов`язань з орендної плати за землю не змінює правової природи спірних правовідносин і не є підставою для визначення розміру відповідного зобов`язання виключно за даними податкової звітності.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що наведені позивачем відомості щодо розміру задекларованих Товариством податкових зобов`язань не спростовують здійсненого судом розрахунку належної плати за користування спірною земельною ділянкою, визначеної виходячи з її нормативної грошової оцінки та встановлених Радою ставок орендної плати, на підставі наявних у матеріалах справи належних доказів.

Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс" (01013, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 4; ідентифікаційний код 32375528) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 577 225 (п`ятсот сімдесят сім тисяч двісті двадцять п`ять) грн 90 коп. та 6 926 (шість тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн 71 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 9 листопада 2026 року у зв`язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці 6 листопада 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко