Рішення № 141389588 у справі № 910/10588/26 від 11.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2026 Справа № 910/10588/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Державного підприємства "Добропіллявугілля-Видобуток" (85001, Донецька обл., м. Добропілля, пр. Шевченка, буд. 2, ідентифікаційний код: 43895975)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ІНКОМПАНІ» (03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 50, ідентифікаційний код: 40557454)

про стягнення 314 851,04 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Добропіллявугілля-Видобуток" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ІНКОМПАНІ» про стягнення грошових коштів за договором № 468-23 ШУН від 06.04.2023 про закупівлю товару за результатами торгів № _UA-2023-03-01-000195-a_ у розмірі 314 851,04 грн, з яких: 228 000,00 грн авансу, 66 874,49 грн інфляційних втрат та 19 976,55 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.04.2023 між Державним підприємством «Добропіллявугілля-видобуток» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІНКОМ ТЕХНІКА» (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір № 468-23 ШУН про закупівлю товару за результатами торгів № UA-2023-03-01-000195-a.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення ДК 021:2015: 42410000-3 - підіймально-транспортувальне обладнання (ланцюг скребковий КСП-32.00.07.000), в асортименті, кількості, у термін, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі і специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, погоджені сторонами у специфікаціях до договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору умови поставки продукції - DDP згідно з «Інкотермс-2020», з урахуванням умов та обмовок, що містяться у договорі та/або відповідних специфікаціях.

Погоджене місце поставки визначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Згідно з пунктом 4.3 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю передбачені договором документи, зокрема видаткову накладну або акт приймання-передачі, товаросупровідні документи, сертифікати якості та інші документи, необхідні для належного приймання продукції.

Відповідно до розділу 5 договору загальна орієнтовна сума договору становить 456 000,00 грн з ПДВ, у тому числі ПДВ - 76 000,00 грн.

Розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем у такому порядку: 50% попередньої оплати та 50% за фактом готовності продукції до відвантаження.

Згідно зі специфікацією до договору поставка продукції повинна здійснюватися протягом 90 календарних днів від дати здійснення попередньої оплати.

На виконання умов договору позивачем 19.04.2023 перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 228 000,00 грн як попередню оплату за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 3232 від 19.04.2023.

Водночас, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо поставки попередньо оплаченого товару та не повернув отримані кошти.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 228 000,00 грн попередньої оплати.

Крім того, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 66 874,49 грн та три проценти річних у розмірі 19 976,55 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, зазначеною нормою законодавець передбачив альтернативні способи захисту порушеного права покупця, який здійснив попередню оплату товару, проте не отримав його у встановлений договором строк.

Право вибору відповідного способу захисту належить покупцю.

Аналогічний підхід щодо правової природи попередньої оплати та права покупця на її повернення викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аванс (попередня оплата) є грошовою сумою, яка перераховується наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товар, що має бути поставлений, та підлягає поверненню у разі невиконання зобов`язання, за яким він передавався.

У постанові Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 910/14071/23 також розглянуто правову природу попередньої оплати та наслідки невиконання продавцем обов`язку з передачі оплаченого товару.

Законодавець наділив покупця правом самостійного вибору способу захисту порушеного права у випадку невиконання продавцем зобов`язання щодо поставки попередньо оплаченого товару.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 909/1482/25, у якій суд касаційної інстанції наголосив на самостійному характері права покупця вимагати повернення попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 911/969/24 наголошено, що положення частини другої статті 693 Цивільного кодексу України передбачають право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати у разі непередання продавцем товару у встановлений строк.

Отже, право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати виникає внаслідок порушення продавцем обов`язку щодо своєчасної передачі оплаченого товару та не ставиться законом у залежність від попереднього розірвання договору.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав передбачене договором зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати товару в розмірі 228 000,00 грн.

Водночас, відповідач не виконав зобов`язання щодо поставки товару в погоджений сторонами строк.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували передачу позивачу товару на суму здійсненої попередньої оплати або повернення відповідних коштів.

За таких обставин, у позивача виникло передбачене частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру порушеного права та спрямований на відновлення його майнового становища, яке існувало до порушення відповідачем договірного зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідач не надав доказів належного виконання своїх договірних зобов`язань, не спростував факту отримання попередньої оплати та не підтвердив її повернення.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт перерахування відповідачу попередньої оплати, невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару та неповернення отриманих коштів.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 228 000,00 грн попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 66 874,49 грн інфляційних втрат та 19 976,55 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму попередньої оплати в розмірі 228 000,00 грн.

Обґрунтовуючи зазначені вимоги, позивач посилається на положення статті 625 Цивільного кодексу України та зазначає про прострочення відповідачем виконання зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, застосування зазначеної норми передбачає встановлення факту існування саме грошового зобов`язання та прострочення його виконання.

Суд зазначає, що необхідно розмежовувати зобов`язання постачальника щодо передачі попередньо оплаченого товару та його грошове зобов`язання щодо повернення отриманої попередньої оплати. Факт порушення строку поставки товару не є тотожним простроченню виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Водночас, проценти, передбачені статтями 536, 693 Цивільного кодексу України, та проценти, передбачені частиною другою статті 625 цього Кодексу, мають різну правову природу.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 дійшла висновку, що до моменту пред`явлення покупцем вимоги про повернення суми попередньої оплати користування продавцем відповідними грошовими коштами має характер правомірного користування чужими грошовими коштами, за яке можуть нараховуватися проценти відповідно до частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України.

Натомість після пред`явлення покупцем вимоги про повернення попередньої оплати, за умови непоставки товару та неповернення коштів, у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення отриманої суми.

У такому випадку покупець набуває право на нарахування та стягнення процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, для вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних визначальне значення має встановлення моменту виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення попередньої оплати та моменту прострочення його виконання.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що три проценти річних нараховані на суму 228 000,00 грн за період з 01.08.2023 до 02.07.2026.

Разом з тим, позивач не обґрунтував, з яких саме правових та фактичних підстав 01.08.2023 є датою початку прострочення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Умовами договору встановлено строк поставки продукції, однак закінчення цього строку не свідчить про те, що з наступного дня відповідач перебуває у простроченні виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що доказів пред`явлення позивачем відповідачу вимоги про повернення попередньої оплати до звернення до суду та доказів її отримання відповідачем матеріали справи не містять.

За відсутності відповідних доказів суд позбавлений можливості встановити, що упродовж заявленого позивачем періоду відповідач прострочив виконання саме грошового зобов`язання.

Суд враховує, що звернення покупця з позовом про повернення попередньої оплати свідчить про реалізацію ним права вибору способу захисту, передбаченого частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за заявлений період.

За відсутності доказів виникнення та прострочення виконання грошового зобов`язання протягом заявлених періодів вимоги про стягнення 66 874,49 грн інфляційних втрат та 19 976,55 грн трьох процентів річних задоволенню не підлягають.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, перевіривши заявлені до стягнення суми та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ІНКОМПАНІ» (ідентифікаційний код 40557454) на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» (ідентифікаційний код 43895975) 228 000 (двісті двадцять вісім тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати та 2 736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) грн 00 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина