Рішення № 141389597 у справі № 910/10189/26 від 11.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2026 Справа № 910/10189/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального некомерційного підприємства "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради (73000, м. Херсон, вул. О.Гончара, буд. 6; ідентифікаційний код 026084856)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДЕВОН-ІНВЕСТ" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 21, ідентифікаційний код 45880693)

про стягнення 755 076,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне некомерційне підприємство "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДЕВОН-ІНВЕСТ" про стягнення суми грошових коштів за договором № 1-Т/26 від 21.01.2026 про закупівлю товарів у розмірі 755 076,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2026 позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду.

21.08.2026 через підсистему «Електронний суд» на виконання вищевказаної ухвали суду, від позивача надійшли заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

До суду від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.01.2026 між Комунальним некомерційним підприємством «Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Херсонської обласної ради (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДЕВОН-ІНВЕСТ» (далі - відповідач, учасник) було укладено договір про закупівлю товарів № 1-Т/26.

Відповідно до пункту 1.1 договору учасник зобов`язується передати у власність замовникові нафтопродукти, зазначені в пункті 1.2 договору, а замовник - прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2 договору визначено, що асортиментом товару є дизельне паливо згідно з додатком № 1, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до додатка № 1 до договору сторони погодили поставку дизельного палива в кількості 90 000 літрів за ціною 53,40 грн за один літр з ПДВ, загальною вартістю 4 806 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору його ціна становить 4 806 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 801 000,00 грн.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій постачальника із застосуванням карток-талонів на нафтопродукти, з можливістю заміни невикористаних талонів, термін яких закінчується, на талони з новим терміном використання та того самого номіналу. Термін придатності талонів має бути не менше року.

Відповідно до пункту 4.1 договору замовник оплачує товар за фактом передачі із застосуванням карток-талонів на нафтопродукти впродовж 30 банківських днів у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок учасника на підставі рахунку та видаткових накладних.

Пунктом 5.1 договору встановлено строк поставки товару - протягом 2026 року, до 31.12.2026.

Згідно з пунктом 5.2 договору учасник зобов`язується організовувати та забезпечувати безперебійну заправку паливом автотранспорту замовника, за виключенням технічних перерв.

Пунктом 5.3 договору визначено, що відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій учасника згідно з додатком № 2 до договору, зокрема на території Херсонської міської територіальної громади та на найближчих до кордонів Херсонської області автозаправних станціях.

Відповідно до пункту 5.4 договору за бажанням замовника учасник на підтвердження свого обов`язку, що випливає з договору, видає замовнику бланки-дозволи на всю кількість замовлених товарів.

Згідно з пунктом 5.5 договору відпуск товару замовнику здійснюється лише після пред`явлення відповідних бланків-дозволів.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що після подання уповноваженою особою бланка-дозволу оператору АЗС учасника або АЗС осіб, пов`язаних з учасником відповідним договором, учасник передає товар замовнику шляхом надання йому відповідної кількості та виду палива.

Відповідно до пункту 5.8 договору видача товару уповноваженій особі здійснюється у момент пред`явлення відповідного бланка-дозволу оператору АЗС.

Пунктом 5.9 договору передбачено обов`язок учасника поставити бланки-дозволи на товар замовнику на місце поставки протягом 10 календарних днів з моменту отримання заявки.

Згідно з пунктом 5.11 договору в разі технічної неможливості відпуску нафтопродуктів або закриття АЗС учасник зобов`язаний забезпечити відпуск нафтопродуктів замовнику з інших АЗС.

Пунктом 6.3.1 договору передбачено обов`язок учасника забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Відповідно до пункту 10.2 договору він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2026, а в частині передачі товару - до повного його виконання сторонами.

На виконання умов договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 42 від 26.01.2026 на суму 1 068 000,00 грн за 20 000 літрів дизельного палива та рахунок № 48 від 28.01.2026 на суму 3 738 000,00 грн за 70 000 літрів дизельного палива.

Позивач здійснив оплату зазначених рахунків, що підтверджується платіжними інструкціями № 510 від 30.01.2026 на суму 1 068 000,00 грн та № 511 від 30.01.2026 на суму 3 738 000,00 грн.

Отже, загальна сума перерахованих позивачем на користь відповідача грошових коштів становить 4 806 000,00 грн, що відповідає вартості 90 000 літрів дизельного палива.

Матеріали справи також містять видаткову накладну № 67 від 26.01.2026 на суму 1 068 000,00 грн та видаткову накладну № 75 від 28.01.2026 на суму 3 738 000,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем передано позивачу талони на отримання дизельного палива, частина яких мала строк дії до 23.07.2026.

За твердженням позивача, невикористаними залишилися талони на отримання 14 140 літрів дизельного палива загальною вартістю 755 076,00 грн.

У зв`язку з неможливістю отримання оплаченого дизельного палива позивач листом від 16.06.2026 № 571/01-10 звернувся до відповідача з вимогою забезпечити можливість отримання товару за невикористаними талонами та здійснити їх заміну відповідно до умов договору.

Надалі листом від 01.07.2026 № 607/01-10 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою виконати договірні зобов`язання щодо забезпечення можливості отримання оплаченого дизельного палива.

Позивач зазначає, що відповідач відповідних вимог не виконав.

Згідно з довідкою позивача від 10.08.2026 № 102 на бухгалтерському обліку підприємства обліковуються невикористані талони на отримання дизельного палива в обсязі 14 140 літрів загальною вартістю 755 076,00 грн, строк дії яких закінчився 23.07.2026.

Отже, позивач вважає, що невиконання відповідачем зобов`язання щодо забезпечення фактичного відпуску оплаченого товару порушує його майнові права, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 755 076,00 грн вартості оплаченого, але фактично не отриманого дизельного палива.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

За змістом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, визначений цією статтею, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах сторони передбачили спеціальний порядок отримання дизельного палива, відповідно до якого товар відпускається на автозаправних станціях після пред`явлення уповноваженою особою замовника відповідних талонів.

При цьому, пунктом 5.4 договору прямо визначено, що талони призначені для підтвердження повноважень представників замовника на отримання товару.

Зі змісту пунктів 5.5, 5.6 та 5.8 договору вбачається, що фактичний відпуск товару здійснюється на автозаправній станції шляхом надання відповідної кількості дизельного палива уповноваженій особі замовника.

Судом враховано, що видаткові накладні № 67 від 26.01.2026 та № 75 від 28.01.2026 підписані сторонами.

Здійснюючи оцінку доказів, суд виходить із положень статей 73, 74, 76- 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання щодо оплати дизельного палива, перерахувавши відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 4 806 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 510 та № 511 від 30.01.2026.

На виконання умов договору відповідачем передано позивачу талони на отримання дизельного палива, частина яких залишилася невикористаною.

Матеріали справи містять копії невикористаних талонів на отримання дизельного палива, а також довідку позивача від 10.08.2026 № 102, відповідно до якої на бухгалтерському обліку підприємства обліковуються невикористані талони на отримання 14 140 літрів дизельного палива загальною вартістю 755 076,00 грн, строк дії яких закінчився 23.07.2026.

При цьому, суд враховує, що відповідно до пункту 5.4 договору бланки-дозволи (талони) не є спеціальним платіжним засобом та призначені виключно для підтвердження повноважень представників замовника на отримання товару за договором.

Згідно з пунктами 5.6 та 5.8 договору фактичний відпуск дизельного палива здійснюється на автозаправних станціях шляхом надання уповноваженій особі замовника відповідної кількості палива після пред`явлення талонів.

Отже, з аналізу наведених умов договору вбачається, що сторони розмежували передачу талонів як документів, що надають право на отримання товару, та безпосередній відпуск дизельного палива.

Судом встановлено, що позивач, реалізуючи передбачене пунктами 1.3 та 5.9 договору право на заміну невикористаних талонів, звертався до відповідача з відповідними письмовими вимогами, викладеними у листах від 16.06.2026 № 571/01-10 та від 01.07.2026 № 607/01-10.

Докази направлення зазначених листів відповідачу наявні у матеріалах справи.

Водночас, відповідач не надав суду доказів здійснення заміни невикористаних талонів, забезпечення можливості отримання позивачем відповідної кількості дизельного палива або фактичного відпуску спірних 14 140 літрів палива.

Суд зазначає, що пунктами 1.3 та 5.9 договору передбачено можливість заміни невикористаних талонів, строк дії яких закінчується, на талони з новим строком використання та того самого номіналу.

Зазначені положення договору спрямовані на забезпечення можливості фактичного отримання замовником оплаченого товару незалежно від закінчення строку використання окремих талонів.

При цьому, відповідно до пункту 10.2 договору останній у частині передачі товару діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Отже, закінчення строку дії талонів не припиняє зобов`язання відповідача щодо передачі позивачу оплаченого дизельного палива та не звільняє його від обов`язку забезпечити можливість отримання відповідного товару.

Натомість, відповідач, отримавши від позивача грошові кошти за товар, не забезпечив належного виконання свого зобов`язання щодо фактичної передачі спірного обсягу дизельного палива, а також не виконав передбаченого договором обов`язку щодо заміни невикористаних талонів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у разі невиконання продавцем зобов`язання щодо передачі попередньо оплаченого товару покупець наділений правом самостійно обрати спосіб захисту свого порушеного права шляхом пред`явлення вимоги про передачу товару або повернення сплачених за нього грошових коштів.

Суд враховує, що позивач до звернення з цим позовом вживав заходів для отримання оплаченого товару, зокрема, звертався до відповідача з вимогами забезпечити можливість отримання дизельного палива та замінити невикористані талони.

Однак відповідне зобов`язання відповідачем виконано не було.

За таких обставин, обрання позивачем способу захисту шляхом стягнення вартості оплаченого, але фактично не отриманого товару відповідає характеру спірних правовідносин та спрямоване на відновлення порушеного майнового права позивача.

При цьому, суд зазначає, що відсутність припинення дії договору в частині передачі товару не виключає застосування передбаченого частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України способу захисту за умови встановлення факту невиконання продавцем зобов`язання з передачі товару у належний строк.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено факт здійснення оплати дизельного палива, наявність невикористаних талонів на отримання 14 140 літрів палива, звернення до відповідача з вимогами щодо забезпечення можливості отримання товару та невиконання відповідачем відповідного договірного зобов`язання.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували наведені обставини, підтверджували фактичну передачу позивачу спірного обсягу дизельного палива або виконання обов`язку щодо заміни невикористаних талонів.

Судом також перевірено заявлений позивачем розрахунок вартості неотриманого дизельного палива.

Відповідно до додатка № 1 до договору ціна одного літра дизельного палива становить 53,40 грн з ПДВ.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично правильним, відповідає погодженій сторонами ціні товару та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідачем контррозрахунку заявленої до стягнення суми не подано.

З огляду на встановлені обставини, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази відповідно до вимог статей 73-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 755 076,00 грн вартості оплаченого, але фактично не отриманого дизельного палива є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДЕВОН-ІНВЕСТ» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 21; ідентифікаційний код 45880693) на користь Комунального некомерційного підприємства «Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Херсонської обласної ради (73000, м. Херсон, вул. О. Гончара, будинок 6; ідентифікаційний код 26084856) 755 076 (сімсот п`ятдесят п`ять тисяч сімдесят шість) грн 00 коп. вартості оплаченого, але фактично не отриманого товару та 9 060 (дев`ять тисяч шістдесят) грн 91 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина