Рішення № 141389608 у справі № 910/8236/26 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2026 Справа № 910/8236/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши заяву Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про ухвалення додаткового рішення у справі

За позовом Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія

"Київміськбуд"

вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6, м. Київ, 01010

код ЄДРПОУ 23527052

до 1. Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій

ім. Світлани Ковальської"

вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013; код ЄДРПОУ 05523398

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОМАТ

"СПЕЦБЕТОН"

вул. Пшенична, 2, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ 39038754

про визнання недійсним попереднього договору

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОМАТ "СПЕЦБЕТОН" (далі - відповідач) про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майнових прав від 20.12.2022 № РАД27/434.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2026 залишено позов Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.

20.10.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн на підставі частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Заява мотивована тим, що позивач ініціював судовий спір за відсутності порушеного права, підтримував його протягом тривалого часу, а потім подав заяву про залишення позову без розгляду після того, як відповідач-1 повністю виконав роботу щодо спростування позовних вимог.

23.10.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення. Позивач вважає, що відповідно до частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України відповідач-1 має довести необґрунтованість дій позивача, а відмова від позову є реалізацією його процесуального права і не свідчить про недобросовісність. Також позивач зазначає про неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, кількістю судових засідань, раннім етапом завершення розгляду справи та вказує на необов`язковість для суду домовленостей між адвокатом і клієнтом. Позивач просить відмовити у задоволенні заяви, а в разі її задоволення - зменшити розмір витрат до мінімального.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до частини 3 цієї статті у разі, якщо суд вирішує лише питання про судові витрати, додаткове судове рішення ухвалюється без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 14.10.2026 у справі № 910/8236/26 судом не вирішено питання про розподіл витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.

Розглянувши заяву відповідача про розподіл судових витрат та дослідивши в цій частині наявні докази, дійшов висновку, що вказана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що відповідач-1 разом з першою заявою по суті спору (відзивом від 2.07.2026) подав попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та заявив про подання доказів їх понесення після ухвалення рішення. Ухвалу про про залишення позову без розгляду постановлено 14.10.2026, а останній день п`ятиденного строку припав на 18.10.2026 (неділя), тому відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України він закінчився у перший робочий день 19.10.2026. Отже, заява з доказами подана відповідачем-1 у встановлений строк.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно з частиною 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частина 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України є спеціальною нормою, яка визначає правові наслідки саме відмови позивача від позову та безпосередньо передбачає стягнення витрат відповідача з позивача за заявою відповідача. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відмова позивача від позову була обумовлена задоволенням його вимог відповідачами після пред`явлення позову.

Водночас суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанови від 28.04.2022 у справі № 914/2234/19, від 31.07.2025 у справі № 904/5087/22) виходить з того, що право відповідача на компенсацію витрат у разі відмови позивача від позову виникає на підставі частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а порядок його реалізації визначається з урахуванням частини 5 цієї статті, тобто за умови встановлення необґрунтованості дій позивача. Сама по собі відмова від позову є реалізацією принципу диспозитивності і не свідчить про необґрунтованість дій позивача.

З огляду на це суд оцінює доводи відповідача-1 про необґрунтованість дій позивача та зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позов обґрунтовано можливими ризиками множинності претензій та невизначеності щодо кредитора у зобов`язанні. Вже у відзиві від 23.07.2026 відповідач-1 зазначав про відсутність у позивача порушеного права, оскільки майнові права на об`єкт не передані, акт приймання-передачі не підписано, а заміни кредитора не відбулося. Ці обставини існували на момент звернення з позовом і були відомі позивачу.

У запереченнях від 23.10.2026 позивач сам зазначає, що дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для підтримання позову лише після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення від 23.09.2026 у справі № 910/8199/26 за аналогічним позовом до тих самих відповідачів, яким у позові відмовлено через те, що укладення спірного договору не порушує прав та інтересів позивача.

Незважаючи на заперечення відповідача-1, позивач підтримував позов понад два місяці, подав відповідь на відзив та клопотання про призначення експертизи, що зумовило необхідність підготовки відповідачем-1 заперечень і участі його представника в судових засіданнях. Від позову позивач відмовився лише 29.09.2026, після того як відповідач-1 уже виконав основний обсяг процесуальних дій щодо захисту.

За таких обставин суд дійшов висновку про те , що звернення з позовом без належного обґрунтування наявності порушеного права та тривале підтримання такого позову є необґрунтованими діями позивача у розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок яких відповідач-1 був змушений понести витрати на професійну правничу допомогу.

Доводи позивача про реалізацію ним конституційного права на судовий захист не спростовують цього висновку, оскільки розподіл судових витрат не обмежує права на звернення до суду, а покладає на ініціатора необґрунтованого спору тягар пов`язаних з ним витрат іншої сторони.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 50000 грн. позивачем долучено копії:

- договору №01-0626 про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом Галабудським І.І. та Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської";

- додаткової угоди №910/8236/26 до договору про надання правничої допомоги від 01.06.2026 №01-0626, укладеної між адвокатом Галабудським І.І. та Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської";

- довідки про вартість надання правничої допомоги від 16.10.2026;

- акту надання правничої допомоги від 16.10.2026;

- детального опису робіт (розрахунку витрат), виконаних адвокатом в процесі надання правничої допомоги від 16.10.2026.

Пунктом 2.1 Додаткової угоди сторони погодили фіксовану вартість окремих видів правничої допомоги в суді першої інстанції, зокрема: підготовка та подача відзиву - 5 000,00 грн; підготовка та подача заперечення на відповідь на відзив - 5 000,00 грн; підготовка та подача інших процесуальних документів - 1 000,00 грн за один документ; представництво в суді першої інстанції - 3 000,00 грн за одне засідання.

Згідно з Актом від 16.10.2026 та Детальним описом робіт адвокатом надано правничу допомогу загальною вартістю 17 000,00 грн, а саме: підготовлено та подано відзив на позовну заяву від 23.07.2026 (5 000,00 грн), заперечення на відповідь на відзив від 04.08.2026 (5 000,00 грн), заперечення на клопотання позивача про призначення експертизи від 16.09.2026 (1 000,00 грн), заяву щодо вирішення питання про судові витрати (1 000,00 грн), а також зазначено про участь представника у судових засіданнях 29.07.2026 та 16.09.2026 (6000,00 грн).

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, за якою при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: розгляд справи у загальному позовному провадженні; залишення позову без розгляду за заявою позивача; категорію справи, у якій предметом розгляду є спір незначної складності, що виник у зв`язку з визнанням попереднього договору недійним; спірні правовідносини не передбачають необхідності дослідження і застосування великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, оскільки за своїм змістом справа є звичайним розрахунковим спором; кількість судових засідань (3) та присутність на 2 із них адвоката Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" у залі суду; наявність великої кількості аналогічних спорів у господарських судах; відповідна судова практика, в якій сформульовані підходи до застосування норм матеріального права в цій категорії спорів, є сталою.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 02.02.2024 у справі № №910/9714/22 відступив від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20, додатковій постанові від 13.07.2023 у справі №922/2088/21 та в додатковій ухвалі від 17.12.2020 у справі №909/980/19 та зазначив, що у мотивувальній частині цієї постанови (пункти 6.6.-6.27.) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від вказаного вище правового висновку Верховного Суду та наголошує, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Отже, вказані витрати відшкодуванню окремо не підлягають.

При цьому суд приймає до уваги висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, про те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Також суд враховує висновок Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд також враховує, що заявлена до відшкодування сума перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок відповідача-1 у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у такому разі суд може відмовити у відшкодуванні в частині перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього розрахунку.

З урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспіврозмірним зі складністю розгляду справи, тому вважає за необхідне зменшити розмір витрат заявника на правничу допомогу з 18 000,00 грн до 8 000,00 грн.

За таких обставин вимоги скаржника про стягнення витрат на правничу допомогу суд задовольняє частково.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, заперечення Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду за заявою позивача, а також обсяг наданих адвокатом Товариству послуг, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заяви Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн.

Отже, керуючись ст. 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, ідентифікаційний код 05523398) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

3. У іншій частині в задоволенні заяви - відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може

бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов