Рішення № 141389654 у справі № 910/7763/26 від 02.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2026 Справа № 910/7763/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" та ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та Служба зовнішньої розвідки України

про визнання договору недійсним.

Представники учасників справи:

від позивача: Яновський А.В., в порядку самопредставництва;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» та ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартиру АДРЕСА_1 , всупереч умовам Протоколу № 2 до Додаткової угоди № 2-19/3-50-ж17 від 19.04.2025, відчужено відповідачу за Договором про участь у Фонді фінансування будівництва № 131/1-1 ФК від 18.03.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та Службу зовнішньої розвідки України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче судове засідання призначено на 03.08.2026.

У судове засідання 03.08.2026 представник позивача з`явився, представники інших учасників справи не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 14.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 14.09.2026 представник позивача з`явився, представники інших учасників справи не з`явились.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

12.10.2026 судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2026 розгляд справи по суті призначено на 02.11.2026.

14.10.2026 від представника третьої особи -1 - Огулькова Анни Миколаївни надійшла заява про участь представника третьої особи - 1 у судовому засіданні, призначеному на 02.11.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2026 задоволено заяву представника третьої особи -1 - Огулькова Анни Миколаївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів

У судове засідання 19.10.2026 представники відповідача та третіх осіб 2, 3 не з`явились, представники позивача та третьої особи 1 з`явились, представник третьої особи 1 подав клопотання про долучення письмового тексту промови у судових дебатах до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка учасників справи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.11.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2005 року між Службою безпеки України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (далі - пайовик, третя особа 1) укладено Договір пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по АДРЕСА_2 у м. Києві № 19/3-32-Ж17 (далі - Договір пайової участі), предметом якого є будівництво в порядку пайової участі житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими та офісними приміщеннями та автопаркінгом за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 (далі - об`єкт).

За положеннями пункту 2.3.1 Договору пайової участі замовник отримує у власність: 22 % від загальної площі житла завершеного будівництвом об`єкту; замовник доручає пайовику провести розрахунки (за рахунок квоти замовника) з органами місцевої державної виконавчої влади, а саме: передати 5 % загальної площі в цих жилих будинках виконавчому органу Київради - Київській міській державній адміністрації або грошовими коштами для забезпечення житлом громадян, що перебувають на кварт обліку в районних у м. Києві державних адміністраціях; передати 2 % загальної площі в цих жилих будинках районній у м. Києві державній адміністрації для забезпечення службовим житлом; провести розрахунки з виконавчим органом Київради - Київською міською державною адміністрацією (Головним управлінням економіки та розвитку міста) відповідно до нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядку залучення і використання пайових коштів та іншим організаціями міста; після розрахунків пайовика з органами місцевої державної виконавчої влади та організаціями міста замовник отримує не менше 12 % від загальної площі об`єкту.

Згідно з пунктом 2.5 Договору пайової участі перелік приміщень та площ об`єкту будівництва, що будуть переходити у власність сторін, визначатимуться після розробки відповідної робочої проектно-кошторисної документації та підписання між ТОВ «БІК «Інтербудінвест» та СБУ додаткової угоди до цього договору.

Земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_2 у м. Києві, належить СБУ на праві постійного користування, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 28.04.2012 серії ЯЯ №389750 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.06.2018 № 127546447. При цьому, станом на дату укладення договору пайової участі земельна ділянка перебувала в оренді СБУ.

19 квітня 2005 року СБУ та ТОВ «БІК «Інтербудінвест» укладено Додаткову угоду № 1-19/3-49-ж17, якою сторони погодили в пункті 2.3.1 договору виключити слова «після розрахунків пайовика з органами місцевої державної виконавчої влади та організаціями міста замовника отримує не менше 12 % загальної площі об`єкту».

За умовами пункту 2 додаткової угоди № 1-19/3-49-ж17 пайовик (ТОВ «БІК «Інтербудінвест») вносить на розрахунковий рахунок замовника кошти в сумі 6 004 179,00 грн. на будівництво житлового будинку по Харківському шосе, 152, корпус № 1 (об`єкт-1).

Відповідно до пункту 5 додаткової угоди № 1-19/3-49-ж17 остаточні розрахунки щодо розподілу площ на об`єкті сторони погодили провести після вводу об`єкта-1 в експлуатацію на підставі фактичної собівартості 1 кв.м. об`єкту-1 та обмірів БТІ м. Києва.

Додатковою угодою від 19.04.2005 № 2-19/3-50-ЖІ7 до договору пайової участі СБУ та ТОВ «БІК «Інтербудінвест» внесено зміни щодо розподілу квартир, зазначених у протоколі № 1 від 18.03.2005, та підписано протокол № 2.

Пунктом 2 додаткової угоди від 19.04.2005 № 2-19/3-50-ЖІ7 визначено, що її умови набувають чинності з моменту виконання пайовиком умов пункту 2 додаткової угоди № 1-19/3-49-ж17.

Як вказано в протоколі № 2 розподілу загальної житлової площі в житлових будинках по АДРЕСА_4, у Святошинському р-ні м. Києва (будинки 1, 2, 3) СБУ розподіляються 16 квартир загальною площею 1553,50 кв.м., серед яких, зокрема, у будинку № 1 квартири № 1, 5, 6, 7, 11, 12, 18.

26 вересня 2007 рок між СБУ (замовник-1), Службою зовнішньої розвідки України (замовник-2, третя особа 2) та ТОВ «БІК «Інтербудінвест» (пайовик) укладено додаткову угоду № 3-19/2-57 до Договору від 10.02.2005 № 19/3-32-Ж17, в якій пункт 2.2 договору викладено в новій редакції, якою, зокрема, передбачено, що обсяг зобов`язань за цим договором, що пов`язані з орендою земельної ділянки, є внеском замовника-1 для належного виконання предмету цього договору.

Пункт 2.3.1 договору також викладено в наступній редакції: замовник-1 і замовник-2 доручають пайовику провести розрахунки (за рахунок квоти замовника-1) з органами місцевої державної виконавчої влади, а саме: (далі по тексту договору).

Крім того, внесені зміни до пункту 2.5 договору: «остаточний розподіл приміщень та площ об`єкту, що будуть переходити у власність замовника-1 та пайовика, здійснюється, виходячи з фактичної кількості збудованого житла на підставі остаточного протоколу розподілу загальної житлової площі, який буде підписано сторонами додатково після введення об`єкту в експлуатацію. Загальна площа розподіленого житла після прийняття будинку в експлуатацію уточнюється на підставі довідок інвентаризації БТІ м. Києва».

Також внесені зміни до пункту 2.6 договору, а саме: «сторони погодили, що для прискорення вирішення питання покращення житлових умов співробітників замовника-1 або замовника-2 пайовик, до завершення будівництва об`єкта, у межах квоти замовника-1 (п. 2.3.1) або замовника-2 (п. 2.3.3), може передавати нові квартири в інших новобудовах м. Києва в обмін на квоту житла замовника-1 або замовника-2 за їх погодженням, про що укладається відповідна двостороння додаткова угода між пайовиком та замовником-1 або замовником-2 відповідно».

20 вересня 2012 року між ТОВ «БІК «Інтербудінвест», СБУ (далі - кредитор 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» (далі - поручитель, відповідач 1) та Службою зовнішньої розвідки України (далі - кредитор 2) укладено Договір поруки.

Згідно із пунктом 4.3 Договору поруки усі права та обов`язки ТОВ «БІК «Інтербудінвест» передано до ТОВ «ІБК «АВМ», у тому числі щодо остаточного розрахунку за результатами будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі СБУ квартир, передбачених у протоколі №2.

Разом із цим, 15.07.2020 СБУ у листі від 14.07.2020 № 14/07/2020-1 від ТОВ «ІБФ «АВМ» довідалося, що квартира АДРЕСА_1 продана Дочірнім підприємством «Фінансова компанія «Інтербудінвест» (далі - ДП «ФК «Інтербудінвест») ОСОБА_1 (далі - відповідач 1) на підставі укладеного між ними Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 131/1-1 ФК від 18.03.2008 (далі- оспорюваний договір).

Відповідно до умов Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 131/1-1 ФК від 18.03.2008 ОСОБА_1 , як довіритель, на підставі повного визнання ним Правил Фонду фінансування будівництва виду А, управителем за яким є ДП «ФК «Інтербудінвест», забудовником - ТОВ «БІК «Інтербудінвест», дає згоду на участь у Фонді фінансування будівництва, бере на себе зобов`язання виконувати Правила та передає Управителю грошові кошти в довірчу власність з метою отримання у власність об`єкту інвестування. Управитель, у свою чергу, за цим договором приймає на себе зобов`язання здійснювати управління грошовими коштами, отриманими у довірчу власність від довірителя.

Згідно з пунктом 1.4 Договору № 131/1-11 ФК від 18.03.2008 довіритель може отримати у власність закріплений за ним об`єкт інвестування після введення об`єкта будівництва в експлуатацію на умовах, визначених Правилами.

Пунктом 1.5 Договору № 131/1-11 ФК від 18.03.2008 закріплено, що видом об`єкту інвестування є квартира АДРЕСА_3 .

25 лютого 2013 року між ДП «ФК «Інтербудінвест» (далі - первісний боржник), ТОВ «ІБФ «АВМ» (далі - новий боржник) та ОСОБА_1 (далі - кредитор) укладено Договір про переведення боргу № 131/1-1 ФК, за умовами якого первісного кредитора у зобов`язанні, що виникає із Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 131/1-1 ФК від 18.03.2008 замінено новим боржником.

Також, у п. 3 Договору про переведення боргу № 131/1-1 ФК від 25.02.2013 узгоджено, що кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в зобов`язаннях за основним договору

З огляду на те, що СБУ не отримано квартиру АДРЕСА_1 , передбачену протоколом № 2, та дана квартира відчужена ОСОБА_1 за Договором № 131/1-1 ФК від 18.03.2008, СБУ звернулося з даним позовом до суду щодо визнання вказаного договору недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Як встановлено судом, на підставі Договору пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по АДРЕСА_4 -Ж17 від 10.02.2005 із укладеними до нього додатковими угодами СБУ виступало замовником будівництва.

Відповідно до протоколу № 2 розподілу загальної житлової площі в житлових будинках по АДРЕСА_4, у Святошинському р-ні м. Києва (будинки 1, АДРЕСА_5 ) до додаткової угоди від 19.04.2005 № 2-19/3-50-ЖІ7 СБУ розподіляються 16 квартир загальною площею 1553,50 кв.м., серед яких у будинку № 1 квартира № 1, загальною площею 84,52 кв.м., житловою площею 43,07 кв.м.

У той же час, як слідує з оспорюваного Договору про участь у фонді фінансування будівництва від Договору № 131/1-1 ФК від 18.03.2008, ОСОБА_1 передає ДП «ФК «Інтербудінвест» грошові кошти в довірчу власність з метою отримання у власність об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_6 .

В подальшому, згідно Договору про переведення боргу № 131/1-1 ФК від 25.02.2013 ДП «ФК «Інтербудінвест» було замінено на ТОВ «ІБФ «АВМ»

Таким чином, предметом спірного договору є передача ОСОБА_1 грошових коштів для отримання у власність об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_1 , яка за умовами договору № 19/3-32-Ж17 від 10.02.2005 (із додатковими угодами та протоколами) передбачалася до розподілу на користь СБУ, як замовника будівництва.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (стаття 177 ЦК України).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість щодо об`єкта будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент укладення правочину, а тому не може існувати й право власності на нього.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №761 /22265/17.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського суду з прав людини термін «майно» має автономне тлумачення. У науково-методичному посібнику «Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя», який було підготовлено ОБСЄ, зазначено, що до поняття «майно» ЄСПЛ відносить, зокрема, «правомірні очікування» / «законні сподівання» вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.); майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.).

Відтак, у межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності". Статтю 1 Першого Протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, майнове право, як слід визначати як «правомірне очікування» та «законне сподівання» є складовою частиною майна, як об`єкта цивільних прав.

Враховуючи те, що СБУ проінвестувало будівництво спірної квартири на підставі чинного договору пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по АДРЕСА_2 у м. Києві № 19/3-32-Ж17 від 10.02.2005, то відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», СБУ має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.

Таким чином, СБУ має майнові права на об`єкт незавершеного будівництва - спірну квартиру № 11, у будинку № 1 по АДРЕСА_4, що передбачає право набуття у майбутньому права власності на вказане нерухоме майно.

Той факт, що відповідно до пункту 2.5 договору (у редакції додаткової угоди № 3-19/2-57) остаточний розподіл приміщень та площ об`єкту, що будуть переходити у власність СБУ та ТОВ «БІК «Інтербудінвест», здійснюється, виходячи з фактичної кількості збудованого житла на підставі остаточного протоколу розподілу загальної житлової площі, який буде підписано сторонами додатково після введення об`єкту в експлуатацію, не спростовує наявність у СБУ майнових прав на отримання в подальшому обумовленого договором (із додатковими угодами та протоколами) відсотку від загальної площі житла.

Водночас, протоколом № 2 розподілу до договору № 19/3-32-Ж17 від 10.02.2005 сторони визначали перелік та обсяг розподілу загальної житлової площі в житлових будинках по АДРЕСА_4, у Святошинському р-ні м. Києва (будинки 1, 2, 3), чим підтверджується визначення конкретного об`єкту інвестування будівництва СБУ, зокрема, квартири № 1, у будинку № 1 по АДРЕСА_4.

Отже, за наявності чинного договору пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по АДРЕСА_2 у м. Києві СБУ № 19/3-32-Ж17 від 10.02.2005, як замовник будівництва, мала легітимні сподівання на мирне володіння майном (майновими правами на квартири) у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує, що вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним укладеного Договору про участь у фонді фінансування будівництва від 26.02.2008 № 131/1-11 ФК.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідачів в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про участь у фонді фінансування будівництва № 131/1-1 ФК від 18.03.2008, укладений між Дочірнім підприємством "Фінансова компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_1 .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72; ідентифікаційний код: 38090593) на користь Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33; ідентифікаційний код: 00034074) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33; ідентифікаційний код: 00034074) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.11.2026

Суддя О.А. Грєхова