Постанова № 141390099 у справі № 191/402/24 від 04.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 191/402/24

провадження № 61-340св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач- Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року у складі судді Твердохліб А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 вересня 2023 року (31 жовтня 2017 року ? згідно з письмовими поясненнями) між ПАТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630767062. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов`язаний дострокового виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальник кредиту. Однак позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 277 854,38 грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу позичальника направлено вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, яка залишено відповідачем без реагування.

АТ «Сенс Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 630767062 від 31 жовтня 2017 року у розмірі 277 854,38 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 630767062, станом на 17 липня 2023 року, в сумі 273 742,70 грн, яка складається з: 119 543,39 грн - тіло кредиту; 131 131,58 грн - прострочене тіло кредиту; 23 067,73 грн - відсотки за користування кредитом.

У задоволенні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення овердрафту (несанкціонованої заборгованості) у сумі 4 111,68 грн відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 4 105,30 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав свої зобов`язання надавши ОСОБА_1 кредитні кошти на поточний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 31 жовтня 2017 року по 17 липня 2023 року. Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконала взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснювала щомісячно погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 17 липня 2023 року становить 277 854,38 грн, з яких: з яких: 131 131,58 грн - прострочене тіло кредиту; 23 067,73 грн - відсотки за користування кредитом; 119 543,39 грн - тіло кредиту; 4 111,68 грн - овердрафт (несанкціонована заборгованість).

З виписки по рахунку вбачається встановлення ОСОБА_1 кредитного ліміту у сумі 197 886,00 грн та активне користування нею наданими грошовими коштами, про що вона не заперечувала, надаючи відповідні пояснення суду. Тобто, відповідач одержала та використала за цільовим призначенням кредитні кошти. Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором вчасно не виконувала, у зв`язку з чим допустила виникнення кредитної заборгованості. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором, суду не надано.

Безпідставними є посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи розрахунку заборгованості по відсотками за користування кредитом, оскільки наданий позивачем розрахунок містить відомості щодо заборгованості по тілу кредиту та відсотках.

Суд не знайшов підстав для стягнення з відповідача овердрафту (несанкціонованої заборгованості) у сумі 4 111,68 грн.

Клопотання відповідача про застосування позовної давності належить відхилити, оскільки ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку з кредитної картки World Debit Mastercard, з якої вбачається, що поповнення рахунку в сумі 1 900,00 грн відбулося 22 лютого 2023 року, що виключає застосування позовної давності.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що на підтвердження своїх доводів позивачем до матеріалів справи долучено оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної 31 жовтня 2017 року, яка містить інформацію про процентну ставку за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою, а також інформацію про суму доступного кредиту та максимальну суму кредиту. Таким чином, ОСОБА_1 , підписавши оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630767062, а банк, прийнявши пропозицію (акцепт) укласти угоду, фактично уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії №630767062. Викладеним спростовуються доводи скаржника щодо порушення процедури укладення договору між сторонами.

Посилання в апеляційній скарзі про ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі є безпідставним. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц. Отже, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка з рахунку за кредитною карткою є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами.

Відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком та випискою з особового рахунку. Зазначене свідчить про визнання ОСОБА_1 укладення кредитного договору від 31 жовтня 2017 року та отримання нею кредитних коштів. Позичальником не спростовано, що відповідачка користувалась наданими кредитними коштами. Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачем також не надано.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 156 464,46 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку. Доказів, які б свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань, відповідачем не надано.

Твердження відповідача, що матеріали позовної заяви були підписані за допомогою факсиміле та посилання на постанову Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 916/3209/20 колегія суддів не враховує, оскільки у справі, на яку посилається відповідач, факт підписання документа було встановлено висновком експерта, а в межах цієї справи такий висновок відсутній та неможливо без спеціальних знань встановити за допомогою чого було підписано позовну заяву.

Аргументи учасників справи

07 січня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що для стягнення боргу позивач мав надати кредитний договір, розрахунок заборгованості, а також докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

У відзиві та в апеляційній скарзі вона зазначала, що виписка по рахунку, надана позивачем, не містить відповідних реквізитів, а також печатки установи.

Суди не врахували, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Норми ЦПК України засвідчують обов`язковість та безумовність вимоги процесуального закону щодо підписання позовної заяви власноручним або електронним цифровим підписом позивача (його представника) як підтвердження справжньої волі позивача на настання відповідних правових наслідків станом на час звернення до суду із позовом. Позовна заява подана представником АТ «Сенс Банк» ? адвокатом Мужиком Н. Т. з очевидним застосуванням механічних засобів відтворення власноручного підпису - факсиміле. Аналогічний відбиток факсиміле представника АТ «Сенс Банк» міститься на досудовій вимозі щодо виконання договірних зобов`язань. Копії документів, додані до позовної заяви, засвідчені представником АТ «Сенс Банк» також з застосуванням механічних засобів відтворення власноручного підпису. У свою чергу, факсиміле від власноручного підпису відрізняється тим, що відсутня можливість стверджувати про наявність у особи, чий підпис відтворено, дійсної волі на підписання документу. Тобто позовна заява АТ «Сенс Банк» є такою, що не підписана позивачем чи його уповноваженим представником. Саме суд під час вирішення питання про відкриття провадження у справі перевіряє чи належно підписана позовна заява.

У позові позивач вказує, що 01 вересня 2023 року між АТ «Сенс Банк» та нею укладено угоду № 63767062 про обслуговуванню кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Проте жодних угод із позивачем у 2022 або 2023 роках вона не укладала. Нею було підписано оферту із банком 31 жовтня 2017 року б/н. Суди ухвалили рішення на підставі лише доводів позивача про укладення в 2023 році угоди, без жодного доказу. Банк не надав суду доказів, що саме цю угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії у 2023 році було укладено, на що суди не звернули уваги та прийняли рішення не в межах заявлених позовних вимог, навіть не обґрунтувавши обставину, на якій підставі суди вийшли за межі позовних вимог.

Акцепт, доданий до позову, не містить ні мокрої печатки, ні дати підписання. Чи уповноважена голова правління підписувати факсимільним підписом вказані документи є незрозумілим. Отже, коли саме був момент підписання акцепту банком не встановлено, хоча статтею 638 ЦК України врегульовано, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а не лише підписаною офертою, як зазначено у рішенні суду апеляційної інстанції. Не є зрозумілим чи укладався договір взагалі.

У розділі V акцепту вказано, що діюча редакція кредитного договору розміщена на сайті банку. Разом з тим, яким чином кредитний договір є ідентичним та укладеним, у випадку якщо він розміщений лише на сайті кредитодавця, є не зрозумілим взагалі. Суд першої інстанції, посилавшись на кредитний договір № 631074704, напевно мав на увазі його розміщення на сайті банку, оскільки кредитний договір № 631074704 не міститься навіть в матеріалах судової справи. В електронному вигляді жодних договорів із банком шляхом накладення електронного цифрового підпису вона не укладав, на що суди не звернули жодної уваги.

Суди вказали, що «в той же час, відповідачем належними доказами не спростовано факту надання банком кредитних коштів, існування заявленої банком заборгованості», тоді як позивач має забезпечити належні, допустимі та достовірні докази щодо існування зобов`язання боржника та змісту цього зобов`язання відповідно до чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

З позову та доданих документів, зокрема із самого розрахунку заборгованості, наданого позивачем, не вбачається із чого складається сума заборгованості, які відсотки, пеня або штрафи, комісія та на яку суму вони нараховані. При цьому із розрахунку видно, що сума, яка нею сплачена, складає 1 753 826,02 грн, а нарахована сума до сплати близько 1 700 000,00 грн. Суди попередніх інстанцій лише перерахували у рішенні суми коштів, проте не надали розрахунку, звідки саме взялись саме ці суми та їх складові, оскільки в розрахунку, наданого позивачем, така інформація відсутня.

Згідно з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вона повернув банку всі кошти.

Позивачем не надано розрахунку, яким чином нараховані відсотки, що унеможливлює встановити окремо відповідні суми. Крім того, Торгово-промисловою палатою України 24 лютого 2022 року був виданий сертифікат, який підтверджує, що війна для кредитних зобов`язань є форс-мажорною обставиною, тобто підставою для не нарахування відсотків, штрафів та пені за несплату кредиту.

Факт видачі саме кредитної картки WORLD DEBIT Mastercard та встановлення кредитного ліміту згідно з підписаної оферти в 2017 році у розмірі 30 000,00 грн за вказаною карткою банком не підтверджений жодним доказом. При цьому згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 оферти загальний ліміт кредитної лінії може становити 200 000,00 грн. Разом з тим, після вивчення її кредитної історії, сума кредитної лінії ліміту згідно підпунктом 3.1.1 пункту 3 оферти складає 30 000,00 грн. Яким чином проходило підвищення ліміту банком незрозуміло, оскільки зміни до оферти від 31 жовтня 2017 року вона не підписувала. Таке підвищення протирічить вимогам частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Замість того, щоб вимагати дострокове погашення кредиту, банк безпідставно підвищував ліміт з метою збільшення обсягу боргу. До того ж після 24 лютого 2022 року банк заблокував її картку, при цьому підвищував ліміт під час такого блокування та позбавив її можливості сплачувати кошти в рахунок погашення боргу на її заблоковану картку.

Комісія взагалі не передбачена жодним документом, суперечить вимогам законодавства та не може бути стягнута та включена в загальну суму заборгованості, а суди не звернули уваги на вказаний факт, за який вона зазначала і в апеляційній скарзі і у відзиві на позовну заяву.

Строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору. Отже, у 2020 році у позивача було відсутнє право нараховувати відсотки, на що суди також не звернули уваги та не зазначили, чому відхиляють її доводи з цього приводу.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Заяву ОСОБА_1 про зупинення дії та виконання оскаржених судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку

В ухвалі зазначено, що результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду: від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 01 серпня 2022 року у справі № 369/11694/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 128/2269/20, від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, від 08 липня 2021 року у справі № 916/3209/20, від 26 січня 2018 року у справі № 922/1743/17, від 05 червня 2018 року у справі № 826/811/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 761/10548/18, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 31 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії; анкета-заява про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа Банк»; акцепт на укладення договору про використання факсимільного відтворення власноручного підпису та відбитку печатки при укладенні договору добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток; угоду на використання аналогу власноручного підпису клієнта; договір про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів; паспорт споживчого кредиту, які в сукупності становлять кредитний договір, згідно з умов якого ОСОБА_1 отримала кредит.

Паспорт споживчого кредиту містить погоджені стонами основні умови кредитування з урахуванням побажання споживача, а саме: розмір кредитного ліміту від 00 грн 00 коп. до 12 000 грн 00 коп., на споживчі цілі, безготівковим шляхом, строком на 12 місяців з можливістю пролонгації, з максимальною сумою кредиту 200 000 грн 00 коп., визначеною процентною ставкою 35,99 % річних.

Зазначено, що платежі за додаткові супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору відображені в Тарифах на видачу та обслуговування картки «Максимум» «Максимум-готівка» для фізичних осіб, які суду позивачем не надано.

30 листопада 2022 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування АТ «Альфа банк» на АТ «Сенс Банк».

Позивач звертався до відповідача із досудовою вимогою від 10 грудня 2022 року про виконання договірних зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати заборгованості по кредиту, яку відповідно до реєстру згрупованих відправлень направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження

№ 61-14545сво20), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня у справі № 336/4796/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано:

«належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором у розмірі 367 431,01 грн. Так, ТОВ «Порше Мобіліті» надано до суду копії кредитного договору від 20 травня 2014 року № 50011914, загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору), графіку погашення кредиту (додаток до кредитного договору), розрахунку заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2014 року № 50011914.

Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надані документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 367 431,01 грн, у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року у справі № 128/2269/20, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано:

«виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21).

Встановивши те, що за картковим рахунком ОСОБА_1 закріплено декілька карток, та за умов неспростування ОСОБА_1 обставин користування цими картками, апеляційний суд проігнорував доведення позивачем існування між сторонами кредитних правовідносин та фактично усунувся від з`ясування обставин справи щодо існування у ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Суд не врахував, що відповідно до змісту анкети-заяви від 11 серпня 2008 року банк видав ОСОБА_1 картку № НОМЕР_1, а також не перевірив обставин перевипуску кредитної картки».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження

№ 14-400цс19)).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У статті 95 ЦПК України передбачено, зокрема, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з позовом АТ «Сенс Банк», який є правонаступником ПАТ «Альфа-Банк», вказувало, що між банком та ОСОБА_1 01 вересня 2023 року (згідно з письмових пояснень - 31 жовтня 2017 року) було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630767062. У зв`язку з неналежним виконанням покладених на позичальника зобов`язань виникла кредитна заборгованість, розмір якої складає 277 854,38 грн. До позовної заяви було додано: оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2017 року; акцепт на укладення договору про використання факсимільного відтворення аналогу власноручного підпису та відбитку печатки при укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток від 31 жовтня 2017 року; договір про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк» від 31 жовтня 2017 року; угода на використання аналогу власноручного підпису клієнта; паспорт споживчого кредиту (а. с. 5-7); на підтвердження розміру заборгованості до позовної заяви АТ «Сенс Банк» надало розрахунок заборгованості за кредит за період з 31 жовтня 2017 року по 17 липня 2023 року (а. с. 10-11); виписку по рахунку з кредитною картою World Debit Mastercard за період з 31 жовтня 2017 року по 17 липня 2023 року (а. с. 12-16);

частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 273 742,70 грн, яка складається з: 119 543,39 грн - тіло кредиту; 131 131,58 грн - прострочене тіло кредиту; 23 067,73 грн - відсотки за користування кредитом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з виписки по рахунку вбачається встановлення ОСОБА_1 кредитного ліміту у сумі 197 886,00 грн та активне користування нею наданими грошовими коштами, про що вона не заперечувала. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором, суду не надано. Відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, останнє поповнення рахунку в сумі 1 900,00 грн відбулося 22 лютого 2023 року, що виключає застосування позовної давності. При цьому апеляційний суд також вказав, що розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується, що заборгованість за кредитним договором становить 156 464,46 грн;

відповідач зазначала, що дійсно нею було підписано оферту з банком 31 жовтня 2017 року б/н, проте жодних інших угод вона з банком не укладала;

аналіз матеріалів справи свідчить, що: у розділі ІІ оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 31 жовтня 2017 року вказано, що клієнт - ОСОБА_1 просила випустити міжнародну платіжну карту МС Debit World строком дії 3 роки з моменту випуску; відповідно до пункту 7 (строк дії договору) акцепту на укладення договору про використання факсимільного відтворення аналогу власноручного підпису та відбитку печатки при укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток від 31 жовтня 2017 року договір набуває чинності з дати настання останньої з двох подій, що відбулися - активація страхувальником кредитної платіжної картки та/чи встановлення банком кредитного ліміту по рахунку, який діє протягом періодів страхування; у вимозі про усунення порушень від 10 грудня 2022 року зазначено, що ОСОБА_1 уклала з АТ «Сенс Банк» кредитний договір № 630767062, у зв`язку з неналежним виконанням якого станом на 20 червня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 251 791,79 грн;

суди на доводи відповідача уваги не звернули та не врахували, що строк дії картки визначено на 3 роки, оферту підписано 31 жовтня 2017 року, обставини продовження цього строку та/або перевипуску кредитної картки не перевірили; матеріали справи не містять кредитного договору № 630767062, на який як на підставу виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин посилався позивач; паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця, ознайомлення з яким, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту;

cуд першої інстанції не з`ясував, з чого складається заявлена позивачем кредитна заборгованість (її структура), за який саме період у позивача були обґрунтовані підстави нараховувати відсотки, а також підстави їх нарахування, чи є підстави для застосування позовної давності до вимог позивача повністю або в частині кредитної заборгованості. Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не сприяв з`ясуванню обставин справи;

колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині, що позовну заяву АТ «Сенс Банк» належить залишити без розгляду з підстав відтворення підпису на ній за допомогою факсиміле, оскільки вказаний факт не є очевидним, а питання його перевірки судом в установленому порядку позивачем не ініціювала;

разом з тим, позивач також посилаласяна те, що копії документів, додані до позовної заяви, засвідчені представником АТ «Сенс Банк» із застосуванням механічних засобів відтворення власноручного підпису (відбиток факсиміле). Аналіз матеріалів справи свідчить, що додані до позову копії документів засвідчені за допомогою штампу «згідно з оригіналом», який містить факсиміле представника АТ «Сенс Банк», а не його власноручний підпис. Суди не зазначили підстав прийняття таких документів до розгляду як письмових доказів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

За таких обставин оскаржені рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тому немає підстав для поновлення виконання оскаржених судових рішень, яке зупинене ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко