Постанова № 141390109 у справі № 367/6975/19 від 28.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 367/6975/19

провадження № 61-4464св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року в складі судді Мерзлого Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно.

Первісний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є вона та її сестра ОСОБА_5 , як діти померлої.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до якої увійшли житловий будинок та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до Бучанської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, після чого їй стало відомо, що за життя їх мати 12 листопада 1997 року склала заповіт, посвідчений посадовою особою виконавчого комітету Гостомельської селищної ради, яким розпорядилася всім своїм майном на користь ОСОБА_2 .

Вказаний заповіт вважає нікчемним, оскільки на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради у смт Гостомель вже діяв нотаріус.

У серпні 2019 року вона звернулася до Бучанської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на своє ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна. Проте їй було відмовлено в зв`язку з наявністю заповіту та в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів.

Оскільки частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, ОСОБА_1 вважала, що за нею має бути визнане право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельних ділянок.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:

визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 та посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 305;

визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0110, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0734 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0111, цільове призначення: ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листопаді 2019 року від ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про усунення від права спадкування за законом.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 має бути усунена від права на спадкування за законом відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, оскільки ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво перебувала в безпорадному стані.

ОСОБА_1 було відомо про безпорадний стан матері, проте жодного разу вона не приїжджала до неї додому та в лікарню, не надавала та не мала наміру надавати матеріальну та моральну допомогу, не приймала фінансової участі у її похованні.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Визнано нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 та посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 305.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0110, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0734 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0111, цільове призначення: ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 968,40 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про усунення від права спадкування за законом відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначені ЦК України, а також Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, в редакціях, що діяли на час посвідчення заповіту.

З відповіді Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 вбачається, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення № 41 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення, особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів.

Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту нікчемним, є приписи статті 1257 ЦК України, відповідно до частини першої якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Таким чином, оскільки на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради у смт Гостомель вже діяв нотаріус, його посвідчення посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, а тому є нікчемним.

Згідно з матеріалами спадкової справи №33/2019 у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Бучанської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину спадкового майна. Постановою державного нотаріуса Бучанської міської державної нотаріальної контори Фальковської Л. М. від 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері.

Разом з цим, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом, у визначеному законом порядку та в передбачений строк, прийняла спадщину після смерті матері, подавши заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, враховуючи, що відповідно до статті 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, суд вважав, що за ОСОБА_1 має бути визнане право власності на 1/2 частину спадкового майна (житлового будинку та земельних ділянок).

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову про усунення від права спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Позбавлення права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача. При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У справах цієї категорії справ підлягає з`ясуванню питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Позивач за зустрічним позовом зазначає про те, що ОСОБА_1 ухилялася від піклування та надання допомоги матері, а доглядом і утриманням спадкодавця займалася виключно вона. Разом з цим, ОСОБА_2 не надано жодних доказів, що мати потребувала саме допомоги ОСОБА_1 , а також доказів щодо ухилення ОСОБА_1 від надання такої допомоги матері за можливості її надання.

Отже, твердження позивача за зустрічним позовом щодо наявності підстав для усунення відповідача за зустрічним позовом від права спадкування за законом не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 305.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0110, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0734 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0111, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 968,40 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини щодо правового статусу та оскарження заповіту, складеного 12 листопада 1997 року, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, адже вони виникли до 01 січня 2004 року. Натомість суд першої інстанції безпідставно керувався при вирішенні даного спору положеннями ЦК України, які не набрали законної сили станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, і не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, на що правомірно вказувала ОСОБА_2 у апеляційній скарзі.

Оскільки рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, то судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону.

Під час судового розгляду встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконкому Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області. Разом з тим, листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року. Таким чином, доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області 12 листопада 1997 року на території Ірпінського нотаріального округу вже діяв нотаріус ОСОБА_6, тому посвідчення заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт - таким, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на пункт 37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення від завідуючого державним нотаріальним архівом про невідповідність законові оспорюваного заповіту, відхилені апеляційним судом як необґрунтовані. У зазначеному пункті Інструкції йдеться про переоформлення заповіту (тобто посвідчення іншої його редакції) тим же виконавчим комітетом у випадку його невідповідності нормам закону. Проте у спірних правовідносинах посадова особа виконавчого комітету взагалі не мала права посвідчувати будь-який заповіт, оскільки в даному населеному пункті вже діяв нотаріус.

Аргумент апеляційної скарги про те, що лист Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 містить інформацію щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_6 , а не початку її нотаріальної діяльності, і не містить інформації, коли розпочата нотаріальна діяльність ОСОБА_6 , а також, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 станом на час складання та посвідчення оспорюваного заповіту здійснювала саме в Гостомелі, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими припущеннями. При цьому, доказів того, що приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_6 після реєстрації приватної нотаріальної діяльності 08 жовтня 1997 року та отримання реєстраційного посвідчення не була розпочата станом на 12 листопада 1997 року, відповідачем до суду не надано. Крім того, суд врахував, що в указаному листі чітко зазначено, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видане реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41 по Ірпінському нотаріальному округу. Реєстраційне посвідчення видано нотаріусу ОСОБА_6 саме по Ірпінському нотаріальному округу, а селище Гостомель на той час адміністративно підпорядковувалось Ірпінській міській раді. Таким чином, з моменту реєстрації нотаріусом приватної нотаріальної діяльності та отримання реєстраційного посвідчення 08 жовтня 1997 року саме нотаріус набуває повноваження з вчинення нотаріальних дій в межах відповідного нотаріального округу та відповідно такі повноваження припиняються для посадових осіб виконавчого комітету відповідного населеного пункту.

Аналіз норм статей 45, 47, 48 ЦК УРСР дає підстави для висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення. При цьому в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; за таких обставин заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Отже, факт посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області на час дії на території Ірпінського нотаріального округу приватного нотаріуса ОСОБА_6 указує на недотримання при посвідченні 12 листопада 1997 року заповіту від імені ОСОБА_4 вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту та, як наслідок, - його недійсність відповідно до статей 47, 541 ЦК УРСР.

Також апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 пред`явила вимоги саме про визнання заповіту нікчемним, а не недійсним, як це передбачено статтями 47, 541 ЦК УРСР. Тому для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставами позову.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції вважав, що ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання заповіту недійсним.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, апеляційний суд врахував, що до складу спадкового майна увійшли житловий будинок та земельні ділянки. Також встановлено, що ОСОБА_1 в установлений законом шестимісячний строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання заяви до нотаріальної контори, але не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом через наявність заповіту та відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Оскільки заповіт спадкоємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 визнано апеляційним судом недійсним, а спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є у рівних частках її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , позивачем в установлений законом шестимісячний строк подано заяву про прийняття спадщини, але правовстановлюючі документи у неї відсутні, апеляційний суд зробив висновок, що за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом підлягає визнанню право власності на 1/2 частку спадкового майна.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову у спосіб визнання недійсним заповіту та визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в апеляційному порядку не оскаржувалось, а такому у відповідній частині таке рішення не є предметом апеляційного перегляду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_3 . Просить, з урахуванням доповнення до касаційної скарги від 24 квітня 2025 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог первісного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема щодо концепції негативного доказу, покладання тягаря доказування недійсності правочину на позивача та обрання позивачем неналежного способу захисту прав, як самостійної підстави для відмови у позові;

згідно зі статтею 541 ЦК УРСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. У пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів;

дійсно, листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року.

у статті 24 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Реєстраційне посвідчення видається управлінням юстиції у 15-денний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції повідомляє податкову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса. В реєстраційному посвідченні вказуються територія діяльності приватного нотаріуса (нотаріальний округ) та адреса розташування його робочого місця. Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус зобов`язаний у тримісячний строк розпочати нотаріальну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульовано. Приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати розрахунковий та інші рахунки в банках;

указаний лист Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20, наданий на запит адвоката Чайки І. В. від 29 травня 2019 року про надання інформації щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності по Ірпінському міському нотаріальному округу ОСОБА_6 , а не початку її нотаріальної діяльності, тим паче у смт Гостомель. Таким чином, цей лист містить інформацію лише про дату реєстрації приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_6 , яка відбулась 08 жовтня 1997 року. Однак, в жодному разі, не містить інформації, коли видане реєстраційне посвідчення ОСОБА_6, коли розпочата нотаріальна діяльність ОСОБА_6 , де було розташування її робочого місця на момент складання та посвідчення заповіту, якщо її приватна нотаріальна діяльність на той час вже була розпочата;

заповіт складений та посвідчений 12 грудня 1997 року, а реєстрація приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_6 відбулась 08 жовтня 1997 року, за якої слідує процедура отримання нотаріусом реєстраційного посвідчення, після отримання якого нотаріус має ще тримісячний строк, щоб розпочати свою приватну нотаріальну діяльність. Таким чином, позивачем не надано доказів того, що на момент складання та посвідчення оскаржуваного заповіту приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_6 вже була розпочата, як і не містять матеріали справи доказів того, що саме в смт Гостомель здійснювала свою приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 на час складання та посвідчення оспорюваного заповіту;

лише з прийняттям ЦК України в цивільному законодавстві з`являється поняття нікчемності заповіту. Отже, звертаючись до суду з позовною заявою предметом та позовною вимогою якої є визнання заповіту нікчемним, позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав. При цьому, обрання позивачем неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові. Таким чином, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову повинен був відмовити в цій частині, а не постановити нове рішення у відповідній частині.

як рішенням суду першої інстанції, так і постановою суду апеляційної інстанції первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Так, суд першої інстанції в виходив з того, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, адже на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради у смт Гостомель вже діяв приватний нотаріус, а тому заповіт є нікчемним. На обґрунтування такої нікчемності суд першої інстанції посилався на відповідь Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20. При частковому задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасуванні рішення суду першої інстанції повністю в частині задоволення первісного позову, апеляційний суд вважав, що відповідь Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 є належним доказом того, що приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на момент посвідчення оскаржуваного заповіту (12 листопада 1997 року) здійснювала нотаріальну діяльність у селищі Гостомель, оскільки відповідачем на надано доказів на спростування. Незважаючи на те, що рішення суду першої інстанції скасовано повністю в частині задоволення первісного позову, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги первісної позовної заяви лише з урахуванням того, що оскаржуваний заповіт не є нікчемним, а недійсний. Отже, предметом касаційного оскарження має бути як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 .

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що в касаційному порядку оскаржуються судові рішення в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 .Тому в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У червні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а також при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи;

вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначені ЦК України, а також Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, в редакціях, чинних на час посвідчення заповіту;

заповіт може бути посвідчений службовою особою органу самоврядування лише у населеному пункті, де немає нотаріуса. Натомість, як вказано у листі Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення, особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області 12 листопада 1997 року на території Ірпінського нотаріального округу вже діяв нотаріус ОСОБА_6 За таких обставин посвідчення заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт - таким, що складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення;

апеляційний суд прийняв як належний доказ лист Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 не через те, що він не спростований відповідачем (як зазначено скаржником у касаційній скарзі), а тому що він містить належну та достатню інформацію про набуття ОСОБА_6 статусу нотаріуса та отримання нею реєстраційного посвідчення 08 жовтня 1997 року. Тому твердження скаржника у касаційній скарзі про те, що нібито ухвалення постанови відбулось за відсутності спростування відповідачем обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення (концепція негативного доказу), є надуманим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи;

суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що лист Головного територіального управління не містить інформації, коли розпочата нотаріальна діяльність нотаріусом ОСОБА_6 та здійснення нею такої діяльності саме в смт Гостомелі. Заявляючи суду про те, що начебто після реєстрації приватної нотаріальної діяльності 08 жовтня 1997 року така діяльність приватним нотаріусом не була розпочата, саме відповідач мав надати докази таких тверджень. З моменту реєстрації нотаріусом приватної діяльності та отримання реєстраційного посвідчення 08 жовтня 1997 року саме нотаріус набуває повноваження з вчинення нотаріальних дій (посвідчення заповітів) в межах відповідного нотаріального округу, а тому одночасно такі повноваження припиняються для посадових осіб виконавчого комітету відповідного населеного пункту;

апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області на час дії на території Ірпінського нотаріального округу приватного нотаріуса ОСОБА_6 свідчить про недотримання при його посвідченні 12 листопада 1997 року від імені ОСОБА_4 вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту та, як наслідок, - його недійсність відповідно до статей 47, 541 ЦК УРСР;

саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Судом апеляційної інстанції самостійно здійснено правильну кваліфікацію спірних правовідносин та застосовано ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Тому доводи скаржника про те, що постанова апеляційного суду в частині задоволення первісного позову ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права є безпідставними;

посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є необґрунтованим. Висновки Верховного Суду, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, не є подібними (тотожними, аналогічними) до спірних правовідносин у цій справі, мають інший суб`єктний склад сторін, предмет спору та підстави позову, абсолютно інші позовні вимоги і встановлені судом фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/6975/19 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року відмовлено.

У травні 2025 року матеріали справи № 367/6975/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 2-879/13, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 752/11866/16-ц, від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із заявами про прийняття спадщини до Бучанської міської державної нотаріальної контори звернулися: 23 лютого 2019 року - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації» від 08 серпня 2019 року № і-3060, наданою на запит державного нотаріуса, за архівними даними БТІ станом на 31 грудня 2012 року об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 як 1/2 частка на підставі договору дарування, посвідченого Ірпінською державною нотаріальною конторою 09 квітня 1964 року, Р№ 1081, дата реєстрації 15 квітня 1964 року, та 1/2 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Ірпінською державною нотаріальною конторою 28 червня 1983 року, Р№ 1297, дата реєстрації 02 липня 1983 року, реєстровий № 277, книга 1, сторінка 109.

Листом Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 26 травня 2019 року, наданого на запит державного нотаріуса, повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою наявна технічна документація із землеустрою щодо складення державних актів на право приватної власності на землю громадянам (в тому числі щодо формування земельних ділянок із кадастровими номерами [номер приховано]:01:034:0110, [номер приховано]:01:034:0111 ОСОБА_4 ) у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі міститься запис № 1917 про видачу 26 липня 2006 року державного акту серія ЯБ № 797041 на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:034:0110, [номер приховано]:01:034:0111 ОСОБА_4 на підставі рішення Гостомельської селищної ради 23 сесії 24 скликання № 381 від 27 листопада 2003 року. В архіві Управління другі примірники бланків державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:034:0110, [номер приховано]:01:034:0111, видані ОСОБА_4 , не обліковуються.

Відповідно до інформації із ДЗК від 20 травня 2019 року, земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:034:0110, [номер приховано]:01:034:0111 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) належать на праві власності ОСОБА_4 .

На адвокатський запит супровідним листом Гостомельської селищної ради від 24 травня 2019 року надано копію заповіту, складеного ОСОБА_4 12 листопада 1997 року, згідно з яким вона все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем виконкому Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області.

Листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року.

Постановою Бучанської міської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2019 року № 1275/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом, адже у спадкоємця ОСОБА_1 відсутні оригінали документів, що свідчили б про належність нерухомого майна спадкодавцю ОСОБА_4 . Крім того, у спадковій справі наявний заповіт, який спадкодавець склала на ім`я ОСОБА_2 , факт недійсності (нікчемності) якого може бути встановлений виключно в судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (стаття 524 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР).

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею 541 ЦК УРСР, а саме: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (стаття 45 ЦК УРСР).

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47 ЦК УРСР).

У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

У частині першій, четвертій статті 1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Згідно із підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат», пунктом 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 у редакції, що діяли на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.

Відповідно до частини четвертої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) зазначено, що «правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року в справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) вказано, що «аналіз вказаних норм свідчить, що: в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги. У справі, що переглядається: суди не врахували, що оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР; суди не звернули увагу, що в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги; суди помилково констатували нікчемність заповіту 2002 року, а позивач позовної вимоги про визнання заповіту 2002 року недійсним не заявляв. За таких обставин, оскільки саме нікчемність заповіту 2002 року була покладена судами в основу задоволення позову, то судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог».

Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Обміркувавши викладене, колегія суддів зауважує, що:

для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин;

за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом;

вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону.

право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права;

свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача;

свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання;

кваліфікація заповіту як недійсного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми, а саме порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 541 ЦК УРСР, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація такого як недійсного з підстав, що прямо не передбачені ані вказаною статтею, ані взагалі нормами ЦК УРСР, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю;

правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК УРСР, норми якого були чинні на час посвідчення заповіту, і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності правочину, якщо саме таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просила визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 та посвідчений 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 305, а також визнати за нею право на 1/2 частину спадкового майна (житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, дві земельні ділянки);

апеляційний суд обґрунтовано вказав, що спірні правовідносини щодо правового статусу та оскарження заповіту, складеного 12 листопада 1997 року, регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року. Тому суд першої інстанції помилково керувався при вирішенні спору положеннями ЦК України, які не набрали законної сили станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню;

під час розгляду справи суди встановили, що:

- оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконкому Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області;

- листом Головного територіального управління юстиції в Київській області від 05 червня 2019 року № 14153-4-20 повідомлено, що приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_6 було зареєстровано 08 жовтня 1997 року, на підставі чого видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № НОМЕР_1 по Ірпінському нотаріальному округу. З моменту отримання реєстраційного посвідчення особа набуває статусу приватного нотаріуса та вчиняє нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», зокрема й посвідчення заповітів. Додатково повідомлено, що станом на 03 червня 2019 року приватний нотаріус здійснює свою нотаріальну діяльність по Ірпінському міському нотаріальному округу на підставі реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності № 41/1, виданого 23 квітня 1999 року (т. 1, а. с. 22);

суд першої інстанції зробив висновок, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради у смт Гостомель вже діяв нотаріус, його посвідчення посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, а тому є нікчемним;

апеляційний суд вважав, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області 12 листопада 1997 року на території Ірпінського нотаріального округу вже діяв нотаріус ОСОБА_6, посвідчення заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради є неправомірним, а заповіт - таким, що складений з порушенням вимог щодо форми та порядку посвідчення. Факт посвідчення заповіту ОСОБА_4 секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області на час діяльності на території Ірпінського нотаріального округу приватного нотаріуса ОСОБА_6 свідчить про недотримання при його посвідченні 12 листопада 1997 року вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту та, як наслідок, - його недійсність відповідно до статей 47, 541 ЦК УРСР;

правильним є висновок про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Під час звернення до суду ОСОБА_1 пред`явлено вимоги про визнання заповіту нікчемним, а не недійсним, як це передбачено статтями 47, 541 ЦК УРСР. Проте зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Тому існують підстави для розгляду вимог про визнання заповіту спадкоємця ОСОБА_4 , складеного на користь ОСОБА_2 , саме недійсним;

разом з цим суди не врахували те, що

- право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як недійсного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми, зокрема і порядку його посвідчення, про які згадується у статтях 47, 541 ЦК УРСР, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як недійсного, що прямо не передбачені ані цими статтями, ані взагалі нормами ЦК УРСР, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю;

- правове регулювання порядку посвідчення правочинів лежить поза сферою ЦК УРСР і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності правочину, якщо саме таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить;

- сам факт того, що на час посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради народних депутатів Київської області 12 листопада 1997 року на території Ірпінського нотаріального округу вже діяв нотаріус ОСОБА_6, а також посвідчення заповіту посадовою особою Гостомельської селищної ради, яке є процедурним питанням, не може бути безумовною підставою для визнання заповіт недійсним через недотримання вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми заповіту відповідно до статей 47, 541 ЦК УРСР;

також суди встановили, що:

- до складу спадкового майна увійшли житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0110, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельна ділянка площею 0,0734 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:034:0111, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за тією ж адресою;

- ОСОБА_1 в установлений законом шестимісячний строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання заяви до нотаріальної контори, але не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом через наявність заповіту та відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно;

тому суди вважали, що оскільки заповіт спадкоємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, а спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є у рівних частках її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , позивачем за первісним позовом в установлений законом шестимісячний строк подано заяву про прийняття спадщини, але правовстановлюючі документи у неї відсутні, за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом підлягає визнанню право власності на 1/2 частку спадкового майна (житлового будинку та земельних ділянок);

проте, враховуючи відсутність підстав для визнання нікчемним (недійсним) заповіту, складеного ОСОБА_4 та посвідченого 12 листопада 1997 року секретарем виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області Ющенко Г. В., зареєстрованого у реєстрі за № 305, то й підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спадкового майна (житлового будинку та земельних ділянок) у порядку спадкування за законом відсутні.

За таких обставин суди дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення вимог за первісним позовом про визнання заповіту нікчемним (недійсним) та визнання за позивачем за первісним позовом права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в частині задоволення первісного позову скасувати, в задоволенні вимог за первісним позовом про визнання заповіту нікчемним (недійсним) та визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 при зверненні до суду із апеляційною та касаційною скаргами сплатила судовий збір в загальному розмірі 20 917,00 грн (8 964,00 грн + 11 953,00 грн). Тому, враховуючи результат касаційного перегляду, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 20 917,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним (недійсним) та визнання права власності на спадкове майно скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Гостомельська селищна рада, Бучанська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 20 917,00 грн.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко