Постанова № 141390111 у справі № 753/7179/19 від 28.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 753/7179/19

провадження № 61-5329св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович, ОСОБА_4 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка підписана представником ОСОБА_6 ,на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю., про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 10 травня 2003 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . На підставі договору дарування від 21 березня 2014 року його дружина набула у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер [номер приховано]:90:805:0022, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час перебування у шлюбі подружжя за спільні кошти побудувало на цій земельній ділянці садовий будинок, загальною площею 111,4 кв. м, який 26 серпня 2014 року був зареєстрований за ОСОБА_2 на праві власності.

Внаслідок побудови будинку відбулося суттєве поліпшення земельної ділянки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.

У травні 2018 року позивач дізнався, що 03 листопада 2017 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу його колишня дружина відчужила вказані вище садовий будинок та земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , підробивши 02 листопада 2017 року його згоду як співвласника на відчуження цього нерухомого майна.

Оспорювані договори не відповідають його внутрішній волі, відповідно, суперечать вимогам частини третьої статті 203 ЦК України, у зв`язку з чим мають бути визнані недійсними, оскільки майно вибуло з його володіння як співвласника всупереч його волі.

Посилаючись на викладені обставини, враховуючи заяву про доповнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером 1919;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0596 га, кадастровий номер [номер приховано]:90:805:0022, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером 1921.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа судами переглядалась неодноразово.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року, яка занесена до протоколу підготовчого судового засідання, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Єгорова О.Ф. залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_4 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1919. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не підписував заяву від 02 листопада 2017 року зі згодою на укладення оспорюваного договору, що свідчить про відсутність його волевиявлення на продаж ОСОБА_3 садового будинку. При цьому суд прийняв до уваги висновок експерта № 8-4/1286 від 13 липня 2018 року, відповідно до якого підпис на нотаріально посвідченій заяві від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 не належить. Крім того, суд вказав, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги відповідно до вимог частини першої статті 206 ЦК України. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про доведеність і обґрунтованість вимог позову в частині недійсності договору купівлі-продажу садового будинку на загальних підставах за відсутності волі співвласника майна на його укладення.

Разом із цим суд не прийняв визнання ОСОБА_2 позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зазначивши, що спірна земельна ділянка хоча і була набута під час шлюбу, однак є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і згода позивача на її відчуження не потрібна. У зв`язку з цим вважав, що відчуження земельної ділянки не порушує права позивача, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Крім цього, суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 червня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л. О., садовий будинок перейшов у власність ОСОБА_5 , тому визнання договору недійсним за відсутності позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не призводить до ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не повертає майно у власність співвласника.

Не погодившись з указаним судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, відповідачка ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка не брала участі у справі, подали апеляційні скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1919, та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 16 квітня 2018 року відповідачка ОСОБА_3 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 . ОСОБА_4 , в свою чергу, 15 червня 2018 року уклала з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження на користь останньої спірного садового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Однак, не зважаючи на те, що з 15 червня 2018 року ОСОБА_5 зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як новий власник спірного садового будинку, а з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 03 квітня 2019 року, підготовче провадження у справі тривало до 18 травня 2021 року, жодних позовних вимог до ОСОБА_5 позивач не заявляв, як і не заявляв клопотань про залучення її до участі у справі. Відповідно, судом першої інстанції ОСОБА_5 як новий власник майна до участі у справі залучена не була.

Апеляційний суд звернув увагу, що з огляду на неодноразовий перепродаж спірного садового будинку суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що визнання договору недійсним за відсутності позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не призводить до ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не повертає майно у власність співвласника. Однак, при цьому місцевий суд дійшов протилежного, помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення його прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред`явлення позову про витребування майна (віндикаційного позову) до особи, яка незаконно, на думку позивача, володіє цим майном та за відсутності між ними зобов`язально-правових відносин.

Також апеляційний суд зазначив, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , не призведе до поновлення прав власності позивача на спірне майно (садовий будинок), а тому вказані вимоги не є належним (ефективним) способом захисту, оскільки, навіть у разі їх задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання, адже власником майна як на час звернення позивача з цим позовом до суду, так і на даний період часу є ОСОБА_5 , яка не була залучена до участі у справі.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , апеляційний суд рішення суду першої інстанції не переглядав.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року (провадження 61-3595св24) касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Чаруха Р. Р., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року скасовано, а справу в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що вимога позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, укладеного 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідає належному способу захисту його прав, який передбачено, зокрема пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України. При цьому право на застосування вказаного конкретного способу захисту виникло у позивача внаслідок порушення його суб`єктивного цивільного права - незаконного відчуження майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Разом із тим, слід приймати до уваги, що саме під час розгляду такого позову суду необхідно досліджувати питання щодо наявності / відсутності недобросовісних дій контрагента за договором купівлі-продажу (зокрема, чи знала ОСОБА_3 (або за обставинами справи не могла не знати) про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_2 не отримала згоди ОСОБА_1 на продаж садового будинку).

Водночас відсутні будь-які правові підстави вважати, що вимогу про визнання указаного правочину недійсним необхідно заявляти одночасно (у межах одного позову) з вимогою про витребування майна в останнього набувача, оскільки, згідно з положеннями частини третьої статті 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд і з метою захисту своїх прав може звернутися до суду з відповідними вимогами у подальшому в межах окремого позову. При таких обставинах, на думку колегії суддів Верховного Суду, у цій конкретній справі ОСОБА_1 як особа, законний інтерес та право якої порушено, скористався способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, і на таку особу (позивача) не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання правочину недійсним і витребування майна з чужого володіння.

Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини справи належної уваги не звернув, оцінки їм не надав, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку з підстав обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту порушених прав. При цьому слід ураховувати, що можливе задоволення такого позову не призведе до порушення прав іншої особи - останнього набувача майна ОСОБА_5 , оскільки питання щодо позбавлення саме її прав на спірну квартиру або витребування майна з її володіння не є предметом розгляду у цій справі. Разом із тим, апеляційний суд, в силу положень пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, не позбавлений можливості залучити особу, яка не брала участі у справі, на права та обов`язки якої може вплинути рішення суду, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - адвоката Єгорова О. Ф. задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим номером 1919 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Миклуш М. І. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановлені обставини у справі дають підстави для обґрунтованого висновку, що контрагент за договором купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року ОСОБА_8 діяла добросовісно, зокрема, не знала та не могла знати про те, що ОСОБА_2 , як той з подружжя, хто укладає договір, не отримала згоди на це другого з подружжя. Доказів того, що ОСОБА_8 знала або могла знати про те, що підпис у заяві від 02 листопада 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, а матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_8 на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги володіла інформацією про відсутність згоди ОСОБА_1 на таке відчуження, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним цього договору купівлі-продажу садового будинку, укладений 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим номером 1919. Подібного по суті висновку у справі з хронологічно та фактологічно схожими обставинами дійшов Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 756/5458/16-ц (провадження № 61-6123св21).

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_5 суд зазначив, що в даній справі № 753/7179/19, яка розглядається судом апеляційної інстанції, Верховний Суд у своїй постанові від 04 грудня 2024 року, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, установив, що навіть можливе задоволення цих позовних вимог не призведе до порушення прав іншої особи - останнього набувача майна ОСОБА_5 , оскільки питання щодо позбавлення саме її прав на спірну квартиру або витребування майна з її володіння не є предметом розгляду у цій справі. Враховуючи наведене та, приймаючи до уваги, що апеляційна скарга подана адвокатом Миклуш М. І. в інтересах ОСОБА_5 , яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд відповідно до приписів статті 362 ЦПК України закриває апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

ОСОБА_1 23 квітня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що Київський апеляційний суд ухвалив рішення в умовах відсутності представника позивача - адвоката Чарухи Р. Р., попри своєчасно подане обґрунтоване клопотання щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з участю у кримінальному провадженні.

У процесі апеляційного перегляду суд: не з`ясував фактичних обставин спільного набуття у власність спірного нерухомого майна та джерел його фінансування, що є ключовим для встановлення істини; не врахував висновок експерта щодо фальсифікації згоди позивача на відчуження майна, попри прямий процесуальний обов`язок суду щодо оцінки доказів; не дослідив питання добросовісності набувача майна - ОСОБА_3 , залишивши без розгляду суттєві обставини, які мають істотне значення для правового результату справи. Такі недоліки свідчать про порушення принципу повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи (стаття 213 ЦПК України) та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист у змагальному процесі, оскільки: не мав змоги подати письмові пояснення; не був забезпечений процесуальний баланс у можливості висловити позицію та спростувати аргументи апеляційної скарги; не отримав умов для належного представництва інтересів у суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції не здійснив належну оцінку доказів, що підтверджують відсутність позивача у м. Києві в критичні дати (2-3 листопада 2017 року), а також факт відсутності з його боку згоди на відчуження нерухомості. Підробка підпису встановлена в межах кримінального провадження. Не було належним чином оцінено свідчення покупця - ОСОБА_3 , яка мала обізнаність про підроблення підпису позивача. Залишено поза увагою пояснення Відповідачки-2 щодо укладення правочину на невигідних умовах, без попереднього огляду об`єкта купівлі продажу, що викликає сумнів щодо добросовісності набуття права власності.

Колегія суддів не здійснила належного юридичного аналізу цивільно-правової недійсності оскаржуваного правочину відповідно до положень статті 215 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

ОСОБА_5 28 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Миклуш М. І., у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року в частині закриття апеляційного провадження і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , у іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що у рішенні суду першої інстанції міститься судження і встановлювалися факти, що стосуються прав, обов`язків і інтересів ОСОБА_5 , яка не була залучена судом першої інстанції до розгляду справи, зокрема, встановлювалися обставини набуття нею у власність садового будинку, укладення договору купівлі-продажу від 15 червня 2018 року, зареєстрованого приватним нотаріусом за № 1188, накладення арешту на майно ОСОБА_5 , тощо. При цьому ОСОБА_4 була також залучена до розгляду справи в якості третьої особи. Таким чином, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції містяться висновки суду і судження про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_5 у правовідносинах, пов`язаних з придбанням, володінням і розпорядженням садового будинку.

Більш того, в подальшому, це рішення суду першої інстанції є підставою для настання несприятливих наслідків для ОСОБА_5 , які неодноразово визначені в постановах Верховного Суду, зокрема від 11 грудня 2024 року по справі № 712/7800/23, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Так, Верховним Судом неодноразово наголошено на тому, що будь-яка вимога щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна прямо пов`язана з недійсністю наступних договорів купівлі-продажу і витребуванням такого майна.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі- продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року, прямо пов`язана з наступними договорами купівлі-продажу, а також з вимогами ОСОБА_1 про витребування майна із власності ОСОБА_5 . Більш того, прийняття рішення суду першої інстанції без участі ОСОБА_5 вже призвело до настання для неї несприятливих наслідків, оскільки, в подальшому, це рішення суду першої інстанції було заявлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в якості єдиної підстави для позовів у інших справах № 753/12320/22 і № 753/7179/19, в яких вони вже діючи разом, як спільна команда, використовують рішення суду першої інстанції для визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку від 15 червня 2018 року, за яким ОСОБА_5 придбала садовий будинок і для позбавлення ОСОБА_5 законного права власності на її садовий будинок.

Таким чином, оскільки при розгляді цієї справи судом першої інстанції було прийнято рішення, яке призвело до несприятливих наслідків для ОСОБА_5 , а в мотивувальній частині цього рішення містяться судження і встановлені факти, що стосуються прав, обов`язків та інтересів ОСОБА_5 , яка на момент розгляду цієї справи була покупцем і власником садового будинку і земельної ділянки, на якій він розташований, ОСОБА_5 має право на оскарження в апеляційному порядку зазначеного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

У червні 2025 року ОСОБА_9 , через представника Єгорова О. Ф. , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що у даній справі представник ОСОБА_1 - адвокат Чаруха Р. Р., прийнявши рішення про пріоритет його участі в іншій справі, незважаючи на попереднє узгодження дати та місця розгляду у цій справі, взяв на себе ризики за вчинення (не вчинення) таких юридично значущих процесуальних дій у даній справі як участь у судовому засіданні. Водночас сам ОСОБА_1 з`явився у судове засідання, призначене на 18 березня 2025 року о 12 год та покинув зал судових засідань після того, як ухвалою апеляційного суду було відмовлено у відкладенні розгляду справи.

У даній справі ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Чаруху Р. Р. детально викладав свою позицію в поданих процесуальних документах та під час усних пояснень у судових засіданнях, зокрема, і під час нового апеляційного розгляду в судовому засіданні 25 лютого 2025 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ОСОБА_1 - адвоката Чарухи Р. Р., який належним чином повідомлений про розгляд справи, зважаючи також на те, що за вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Недобросовісність контрагента за договором (покупця ОСОБА_3 ), не встановлена та позивачем належними і допустимими доказами не доведена. Матеріали даної справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 , укладаючи договір зі свого боку діяла недобросовісно, а всі твердження позивача про зворотне грунтуються на припущеннях та перекручених фактах.

Згода позивача (односторонній правочин) недійсною в судовому порядку не визнавалась, недійсність (нікчемність) законом не встановлена. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відмови позивача від одностороннього правочину на підставі статті 214 ЦК України; такий односторонній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави його нікчемності. За таких обставин підстав уважати, що договір купівлі-продажу садового будинку на користь ОСОБА_9 укладений без згоди позивача відсутні. Відповідно немає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

У липні 2025 року ОСОБА_5 , через представника Миклуш М. І., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила, що в даному спорі наявні підстави як для закриття касаційного провадження так і залишення касаційної скарги без задоволення.

Вказала, що неявка представника ОСОБА_1 (адвоката Чарухи Р. Р.) в судове засідання, яке було призначено на 18 березня 2025 року, не перешкоджала розгляду справи, та розгляд справи у його відсутності не є підставою для касаційного оскарження та загалом не є порушенням будь-яких прав сторони ОСОБА_1 та є черговою спробою маніпуляції, введення суду в оману та зловживання наданими процесуальними правами.

Припущення сторони ОСОБА_1 , які наведені в пункті 2.3 касаційної скарги, спростовуються змістом оскаржуваної постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року.

Сторона ОСОБА_1 , зловживаючи своїми процесуальними правами, наводячи вигадані обставини та підстави, намагається обійти касаційні фільтри та домогтись безпідставного перегляду судового рішення в касаційному порядку.

В матеріалах справи немає жодних доказів, які б підтверджували право власності позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку, на садовий будинок чи на будівельні матеріали. Більш того, в матеріалах справи взагалі немає жодних документів і доказів права власності ОСОБА_1 на будь-яке майно, а також немає жодних рішень суду, згідно з резолютивною частиною яких було б встановлено таке право власності. Таким чином, позивач ОСОБА_1 ніколи не мав жодного права власності ні на земельну ділянку, ні на садовий будинок.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 30 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року у справі 753/7179/19 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 12 травня 2025 року засобами поштового зв`язку указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 , яка підписана представником Миклуш М. І.

У липні 2025 року матеріали справи № 753/7179/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 711/8280/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 522/14969/17 тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 583/1633/20, від 26 березня 2025 року у справі №208/6104/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 141/55/17, від 29 серпня 2024 року у справі № 127/11246/21, від07 лютого 2024 року у справі № 461/10495/21, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13, від 05 травня2020 року у справі № 910/9254/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17, від 03 червня2019 року у справі №910/6767/17, від 11 грудня 2024 року у справі № 712/7800/23, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 25 травня 2022 року по справі №675/2136/19тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 травня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 08 серпня 2017 року.

Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 26009702, виданого 26 серпня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 набула у власність садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 50,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований за реєстровим № 1919, за умовами якого ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 950 000 грн.

Відповідно до пункту 1 цього договору садовий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0596 га, кадастровий номер [номер приховано]:90:805:0022, яка належить ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 2 договору відчужуваний садовий будинок належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 26009702, виданого 26 серпня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до пункту 12 договору він укладений за згоди колишнього чоловіка продавця ОСОБА_1 , який окремою заявою, засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун Ю. О. 02 листопада 2017 року за реєстровим № 265, надав свою згоду на продаж садового будинку.

03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований за реєстровим № 1921, за умовами якого ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер [номер приховано]:90:805:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення садівництва.

Відповідно до пункту 1 цього договору на земельній ділянці розташований садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 50,60 кв. м, який належить ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 2 цього договору відчужувана земельна ділянка належить продавцю на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В. В. від 21 березня 2014 року.

Зі змісту заяви від 02 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 надає згоду на укладення договору купівлі-продажу (здати в оренду, закласти) його колишньою дружиною ОСОБА_2 садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 . Заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю. за реєстровим № 265.

Відповідно до висновку експерта № 8-4/1286 від 13 липня 2018 року, виконаного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Фандіковою К. Г. в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження за № 1201810[телефон приховано] від 18 травня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» та рукописний запис «Білошицкий» в графі підпис в оригіналі договору заяви ОСОБА_1 про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу (здати в оренду, закласти) його колишньою дружиною ОСОБА_2 садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , від 02 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю., за реєстровим № 265, виконаний не ОСОБА_1

16 квітня 2018 року відповідачка ОСОБА_3 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4

ОСОБА_4 15 червня 2018 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження на користь останньої спірного садового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л. О.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв.м, житловою площею 50,6 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першої, другої статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що:

«пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.

Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 756/5458/16-ц, (провадження № 61-6123св21) зазначив:

«Установлені судами фактичні обставини справи свідчать про те, що:

-відповідно до договору відступлення прав вимоги від 30 вересня 2015 року № 27 ОСОБА_3 уступив вимоги (майнові права) по договору про участь у фінансуванні будівництва № 27 від 02 вересня 2014 року ОСОБА_4 . Зазначене відступлення здійснено за кошти в розмірі вартості відступлених прав, тобто - 573 286,80 грн. (п. 1.3, 1.5 договору відступлення);

- Управителю фонду фінансування будівництва «Столиця-7» виду А при укладенні договору відступлення прав вимоги від 30 вересня 2015 року № 27 ОСОБА_3 надано письмову нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 про надання нею згоди на укладання її чоловіком договору відступлення майнових прав на спірну квартиру;

- відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 20 травня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься у рядку «Підпис» у заяві від її імені від 23 вересня 2015 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Зазначені обставини у сукупності підтверджують висновок судів попередніх інстанцій про те, що контрагент за договором відступлення прав вимоги від 30 вересня 2015 року № 27 ОСОБА_4 діяла добросовісно, зокрема не знала та не могла не знати про те, що ОСОБА_3 , як той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При цьому слід ураховувати, що доказів того, що ОСОБА_4 знала або могла знати про те, що підпис у заяві від 23 вересня 2015 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, матеріали справи не містять.

Підстав з посиланням на фіктивність оспорюваного правочину позовна заява ОСОБА_2 не містить.

Таким чином, оскільки укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, а матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_4 на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги володіла інформацією про відсутність згоди ОСОБА_2 на таке відчуження, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його колишня дружина відчужила спірний садовий будинок та земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , підробивши 02 листопада 2017 року його згоду як співвласника на відчуження цього нерухомого майна. Оспорювані договори не відповідають його внутрішній волі, відповідно, суперечать вимогам частини третьої статті 203 ЦК України, у зв`язку з чим мають бути визнані недійсними, оскільки майно вибуло з його володіння як співвласника всупереч його волі;

задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не підписував заяву від 02 листопада 2017 року зі згодою на укладення оспорюваного договору, що свідчить про відсутність його волевиявлення на продаж ОСОБА_3 садового будинку. Крім того, суд вказав, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги відповідно до вимог частини першої статті 206 ЦК України. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про доведеність і обґрунтованість вимог позову в частині недійсності договору купівлі-продажу садового будинку на загальних підставах за відсутності волі співвласника майна на його укладення. Разом із цим суд не прийняв визнання ОСОБА_2 позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зазначивши, що спірна земельна ділянка хоч і була набута під час шлюбу, однак є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і згода позивача на її відчуження не потрібна. У зв`язку із цим вважав, що відчуження земельної ділянки не порушує права позивача, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині недійсності договору купівлі-продажу садового будинку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що контрагент за договором купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року ОСОБА_8 діяла добросовісно, зокрема, не знала та не могла знати про те, що ОСОБА_2 , як той з подружжя, хто укладає договір, не отримала згоди на це другого з подружжя. Доказів того, що ОСОБА_8 знала або могла знати про те, що підпис у заяві від 02 листопада 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, а матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_8 на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги володіла інформацією про відсутність згоди ОСОБА_1 на таке відчуження, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним цього договору купівлі-продажу садового будинку;

апеляційний суд встановив, що:

- 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу садового будинку, за умовами якого ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 950 000 грн. При цьому у пункті 12 договору вказано, що він укладений за згоди колишнього чоловіка продавця ОСОБА_1 , який окремою заявою, засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун Ю.О. 02 листопада 2017 року за реєстровим №265, надав свою згоду на продаж садового будинку. При посвідчені цього договору купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М. не виявила жодних обставин що юридично перешкоджають його укладенню;

- 13 липня 2018 року судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Фандіковою К.Г. було складено висновок експерта № 8-4/1286, виконаного в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження за № 1201810[телефон приховано] від 18 травня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України. Згідно з цим висновком підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» та рукописний запис «Білошицкий» в графі підпис в оригіналі договору заяви ОСОБА_1 про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу (здати в оренду, закласти) його колишньою дружиною ОСОБА_2 садового будинку, виконаний не ОСОБА_1 ;

отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що зазначені обставини у сукупності дають підстави для обґрунтованого висновку, що контрагент за договором купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року ОСОБА_8 діяла добросовісно, зокрема, не знала та не могла знати про те, що ОСОБА_2 , як той з подружжя, хто укладає договір, не отримала згоди на це другого з подружжя;

за таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_8 на дату укладення спірного договору володіла інформацією про відсутність згоди ОСОБА_1 на таке відчуження, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд ухвалив рішення в умовах відсутності представника позивача - адвоката Чарухи Р. Р., попри своєчасно подане обґрунтоване клопотання щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з участю у кримінальному провадженні необґрунтовані. Суд апеляційної інстанції вмотивовано з дотриманням норм процесуального права відмовив представнику позивача у задоволенні заяви про відкладення судового засідання. З урахуванням балансу інтересів сторін та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ОСОБА_1 - адвоката Чарухи Р. Р., який належним чином повідомлений про розгляд справи, зважаючи також на те, що за вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Посилання позивача на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки правовідносини, які були предметом розгляду у зазначених справах, відрізняються від правовідносин у справі, що переглядається;

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку необхідно залишити без змін.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_5 .

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 вказано, що «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 367/3693/20).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року в справі № 183/3701/16).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований за реєстровим № 1921, за умовами якого ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер [номер приховано]:90:805:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення садівництва;

16 квітня 2018 року відповідачка ОСОБА_3 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4

ОСОБА_4 15 червня 2018 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за яким здійснила відчуження на користь останньої спірного садового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нестеренко Л. О. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником садового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 50,6 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 ;

у цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 04 грудня 2024 року (провадження 61-3595св24) скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, установив, що навіть можливе задоволення цих позовних вимог не призведе до порушення прав іншої особи - останнього набувача майна ОСОБА_5 , оскільки питання щодо позбавлення саме її прав на спірну квартиру або витребування майна з її володіння не є предметом розгляду у цій справі;

за таких обставин, приймаючи до уваги, що апеляційна скарга подана адвокатом Миклуш М. І. в інтересах ОСОБА_5 , яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд дійшов до вірного висновку про закриття апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою. Тому оскаржену постанову суду апеляційної інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка підписана представником ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко