Постанова № 141390123 у справі № 2010/2-1382/11 від 04.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 2010/2-1382/11

провадження № 61-9024св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області № 109»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області № 109» на постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2011 року прокурор Дергачівського району Харківської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» (далі - ДП «Дергачівська виправна колонія № 109») до ОСОБА_1 , треті особи: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області (далі - Солоницівська селищна рада), Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Відповідно до абзацу 7 пункту 12 Прикінцевих положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Проведеною перевіркою встановлено, що рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 20 січня 2009 року № 12 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки, у тому числі ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначене рішення в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю положенням частини п`ятої статті 116, статті 118 ЗК України, оскільки знаходиться в межах території земельної ділянки, яка відповідно до державного акта на право постійного користування землею ХР № 10-00-000503 (зареєстрований 02 червня 2000 року за № 35) перебуває у постійному користуванні ДП «Дергачівська виправна колонія № 109». Підприємством погодження щодо виділення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель, що перебувають у користуванні колонії не надавалось.

За результатами розгляду протесту прокуратури району Солоницівською селищною радою зазначене рішення у вказаній частині скасоване. Тому правова підстава надання земельної ділянки відповідачу відсутня.

За таких обставин державний акт серії ЛИ № 596802 на право власності відповідача на земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка - поверненню у володіння держави.

Крім того, 23 березня 2011 року прокурором Харківської області порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі, за ознаками складу злочинів, передбачених частини другої статті 364, частини другої статті 366 КК України.

З огляду на викладене прокурор просив:

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 грудня 2009 року серії ЯИ № 596802 на АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

визнати недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:0338;

зобов`язати Управління Держкомзему у Дергачівському районі відмінити державну реєстрацію в Державному реєстрі земель державного акта від 03 грудня 2009 року серії ЯИ № 596802 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, та повернути зазначену земельну ділянку за належністю ДП «Дергачівська виправна колонія № 109».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року позовну заяву прокурора Дергачівського району Харківської області задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 грудня 2009 року серії ЯИ № 596802 на АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований за № 01[телефон приховано] у Дергачівському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру».

Визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:00:002:0338.

Зобов`язано Управління Держкомзему у Дергачівському районі скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі земель державного акта від 03 грудня 2009 року серії ЯИ № 596802 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований за № 01[телефон приховано], кадастровий номер [номер приховано]:00:002:0338, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан земельну ділянку площею 0,1500 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований за №01[телефон приховано] (кадастровий номер [номер приховано]:00:002:0338), виданий на ім`я ОСОБА_1 , повернувши зазначену земельну ділянку за належністю ДП «Дергачівська виправна колонія № 109».

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів порушення права власності держави на землю, адже відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням норм земельного законодавства.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 29 листопада 2024 року строк на подання заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року поновлено; заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у цій справі залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року в частині задоволення позову про визнання недійсним державного акта, запису державної реєстрації та зобов`язання Управління Держкомзему у Дергачівському районі скасувати державну реєстрацію - скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову прокурора Дергачівського району Харківської області в цій частині відмовлено.

Позов в інтересах ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішень щодо вилучення земель у ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» та зміну їх цільового призначення в порядку статей 20, 116, 149 ЗК України до теперішнього часу уповноваженими органами виконавчої ради не приймалось.

ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» є державною установою та не має статусу суб`єкта владних повноважень, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави. На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи засновником яких є держава, не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Таким чином, Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді юридичних осіб. Проте позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109». З огляду на пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України позов прокуратури в інтересах ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, при зверненні до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив висновок, що заявлений прокурором негаторний позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, повернення спірної земельної ділянки не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку. В контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування земельної ділянки у відповідача.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, визнання недійсними запису щодо права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернення земельної ділянки, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а заочне рішення суду першої інстанції залишити в силі; судові витрати, понесені Харківською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги в цій справі, покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою у зв`язку з неповнотою з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 58 Конституції України, статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, статей 387, 388, 391 ЦК України) і порушенням норм статей 2, 3, 76 - 80, 89, 257, 263 - 265 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи;

судами застосовано норми матеріального права без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

суд встановлює та оцінює повноваження особи, що подала позовну заяву від імені заінтересованої особи, на ведення справи саме на час вчинення нею окремої процесуальної дії, тобто на час звернення такої особи із позовом. Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII, на відміну від Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави саме в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення;

надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 587/1382/15-ц дійшла висновку, що аналіз положень статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII в редакції, що діяла до 15 липня 2015 року, свідчить, що під час дії Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII допускалося здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств) у разі допущення порушень або загрози порушень інтересів держави, оскільки відповідних заборон чи певних обмежень в законодавстві закріплено не було. Таким чином, чинний на час звернення прокурора до суду з позовом в цій справі Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств). Проте суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув та здійснюючи перевірку підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді за позовною вимогою в інтересах ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» помилково керувався положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які набрали чинності 15 липня 2015 року, незважаючи на те, що прокурор звернувся до суду з позовом відповідно до положень статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII та статті 45 ЦПК України в редакціях, що були чинними на час звернення прокурора до суду, фактично застосувавши зворотню дію закону без відповідних правових підстав. При цьому, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, адже у зазначеній справі викладено висновки щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII у поєднанні із статтею 53 ГПК України в редакціях, які набули чинності після звернення прокурора до суду з позовом у справі, що розглядається;

на момент прийняття Дергачівським районним судом Харківської області рішення в цій справі судова практика в спорах даної категорії чітко не розмежовувала питання вибору ефективного способу захисту. У свою чергу, прокурором доведено обставини, на які він посилався як на підставу пред`явлення позову, у зв`язку з чим рішенням суду першої інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі. Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції посилався, серед іншого, на судову практику та правові позиції яких на час прийняття рішення судом першої інстанції не існувало;

суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми. Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

у контексті цієї справи релевантними є висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, відповідно до яких у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Проте апеляційним судом при ухваленні судового рішення в цій справі не надано позовним вимогам належної інтерпретації, тлумачено їх лише буквально, скасовано правомірне рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

також зазначена справа становить значний суспільний інтерес. Так, предметом є спір про право щодо земельної ділянки, що є частиною земель як основного національного багатства та перебуває під особливою охороною держави. Суспільний інтерес у цій справі обумовлюється необхідністю відновлення законності у сфері землекористування, зокрема, інтересів суб`єкта права загальнодержавної власності - Українського народу, а також інтересів ДП «Дергачівська виправна колонія № 109», в межах території земельної ділянки якого знаходиться спірна земельна ділянка, щодо повернення земель у законні умови їх використання.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, який подано представником ОСОБА_2 . Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що:

по суті спору рішення судом першої інстанції ухвалено за правилами заочного розгляду, без ознайомлення із доказами порушення права відповідачем. Це нівелювало таку засаду цивільного судочинства як змагальність. Зокрема, у касаційній скарзі позивач вважає доведеним факт порушення права володіння земельною ділянкою - на підставі матеріалів прокурорської перевірки. Разом з цим, належним доказом факту накладення земельних ділянок є висновок експерта. Отже, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків;

аргумент касаційної скарги про незаконне скасування судом апеляційної інстанції заочного рішення суду першої інстанції на підставі принципів правого пуризму та порушення тим самим принципу правової визначеності у спосіб скасування рішення суду, що набрало законної сили, є безпідставним. Цей довід не може бути прийнятий виходячи з фактичних обставин справи, які були перевірені судом апеляційної інстанції та ним було дано належну юридичну оцінку. Заочне рішення суду першої інстанції скасовано не з підстав надмірного формалізму, а лише з метою виправлення істотної судової помилки за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Як наслідок, після усунення двох взаємно протилежних судових рішень, що набрали законної сили, судом апеляційної інстанції ухвалено постанову про скасування заочного рішення;

підставою для скасування заочного рішення стала одночасна сукупність тих обставин, що: а) відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву. Цей факт підтверджено рішенням суду що набрало законної сили (ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 29 листопада 2024 року у справі № 21102-1382/11 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення); б) докази на які посилається відповідач мають істотне значення для вирішення справи. Цими доказами є постанова Дергачівського районного суду Харківської області від 01 серпня 2012 року у справі № 2-а-6137/2011, що набрала законної сили 14 серпня 2012, якою спростовано доказ позивача, покладений в основу заочного рішення щодо незаконності рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність відповідачу спірної земельної ділянки. Таким чином, із дня набрання законної сили постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 серпня 2012 року в справі № 2а-6137/2011 і до цього часу не існує єдиного доказу, на підставі якого було задоволено позовні вимоги прокурора заочним рішенням першої інстанції. При цьому, неврахування вказаного доказу судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у перегляді заочного рішення виключає дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою;

оцінюючи відсутність законної підстави для скасування державного акта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_1 після набрання законної сили постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 серпня 2012 року у справі № 2-а-6137/2011 нескасоване заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року є прямим свідченням втручання держави у право власності;

крім того, існування одночасно двох протилежних судових рішень, що набрали законної сили та регулюють одні і ті ж правовідносини не відповідає принципу правової визначеності. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень. З метою усунення колізії існування двох судових рішень, суд апеляційної інстанції, встановивши повно фактичні обставини, дослідивши докази, що входять до предмету доказування у цій справі, ухвалив законне рішення про скасування заочного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст додаткових пояснень

У вересні 2025 року від керівника Дергачівської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що:

сукупність обставин, на які посилається відповідач у відзиві на касаційну скаргу як на підставу скасування апеляційним судом заочного рішення суду першої інстанції, а саме: відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву; докази на які посилається відповідач мають істотне значення для вирішення справи, - не відповідають змісту постанови, яка оскаржується. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з інших підстав;

посилання відповідача на те, що належним доказом факту накладення земельних ділянок є висновок експерта, не є предметом розгляду у цьому касаційному провадженні, а перегляд визначається в межах доводів та вимог касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури. При цьому, враховуючи норми статей 17, 389 ЦПК України, відповідач мав можливість самостійно звернутись із відповідною касаційною скаргою, але не скористався нею;

Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII, на відміну від Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави саме в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення;

на момент прийняття Дергачівським районним судом Харківської області рішення в цій справі судова практика в спорах даної категорії чітко не розмежовувала питання вибору ефективного способу захисту. У свою чергу, прокурором доведено обставини, на які він посилався як на підставу пред`явлення позову, у зв`язку з чим рішенням суду першої інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі. Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції посилався, серед іншого, на судову практику та правові позиції яких на час прийняття рішення судом першої інстанції не існувало;

суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми. Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що заочне рішення суду першої інстанції скасовано з метою виправлення істотної судової помилки за наявності підстав обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Разом з цим, мотивувальна частина постанови апеляційного суду не містить відповідних доводів та висновків, про які зазначає відповідач у відзиві на касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 2010/2-1382/11 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2025 року матеріали справи № 2010/2-1382/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2016 року в задоволенні клопотань заступника керівника Харківської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора та про повідомлення дати, часу та результатів розгляду касаційної скарги сторін, Харківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 липня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 587/1382/15-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 2- 5633/11, від 23 липня 2020 року в справі № 902/862/15, від 17 вересня 2020 року в справі № 922/1699/15, від 01 вересня 2021 року в справі № 904/4933/15, від 08 червня 2022 року в справі № 372/266/15-ц, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 10 квітня 2024 року в справі № 520/8065/19, від 26 листопада 2020 року в справі № 500/2486/19, від 27 січня 2022 року в справі № 160/11673/20, від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, від 30 червня 2021 року в справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року в справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18, від 20 травня 2019 року у справі № 826/11885/16 та у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 753/16787/15-ц).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 20 січня 2009 року № 12 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки, у тому числі ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Прокуратурою району проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що зазначене рішення в частині передачі у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю нормам частини п`ятої статті 116, статті 118 ЗК України.

Так, під час перевірки установлено, що спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 , проєкт землеустрою щодо відведення якої затверджено та яку передано у приватну власність ОСОБА_1 рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 20 січня 2009 року № 12, знаходиться в межах території земельної ділянки, яка відповідно до державного акта на право постійного користування землею ХР №10-00-000503 (зареєстрований 02 червня 2000 року за № 35) перебуває у постійному користуванні ДП «Дергачівська виправна колонія №109». Крім того, ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» не надавалося погодження щодо виділення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель, що перебувають у користуванні колонії.

З огляду на вказані порушення законодавства при надані у власність відповідачу ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки, прокурором Дергачівського району принесено протест на вказане рішення в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а також щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду протесту прокуратури району Солоницівською селищною радою зазначене рішення у вказаній частині скасоване.

Державний акт серії ЯИ №596802 на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 03 грудня 2009 року за № 01[телефон приховано] у Дергачівському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру».

За висновком судово-оціночної експертизи від 21 березня 2011 року № 2570, проведеної Харківським НДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса вартість земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, переданої у приватну власність ОСОБА_1 , становить 125 984,00 грн.

23 березня 2011 року прокурором Харківської області порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі, за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частини другої статті 366 КК України.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У частині першій статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно із висновками, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, загальновизнаним є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Це положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами потрібно керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У пункті 2 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Такі ж положення були закріплені в пункті 2 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, що діяла на час звернення прокурора до суду з позовом, зокрема в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109».

Суд встановлює та оцінює повноваження особи, що подала позовну заяву від імені заінтересованої особи, на ведення справи саме на час вчинення нею окремої процесуальної дії, тобто на час звернення такої особи із позовом.

На час звернення прокурора до суду з позовом у цій справі у квітні 2011 року правовий статус органів прокуратури було визначено статтями 121-123 Конституції України та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ).

Так, стаття 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачала, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Отже, нормами Конституції України як нормами прямої дії покладалося на прокуратуру України, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої, шостої статті 36-1 Закону № 1789-XII (у редакції, чинній на час звернення з позовом) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Формою такого представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. На час звернення з позовом прокурор самостійно визначав підстави для представництва у судах та форму його здійснення (див. постанову Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року в справі № 753/16787/15-ц).

Отже, Закон № 1789-XII встановлював лише те, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, і підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Тобто Закон № 1789-XII не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави саме в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень. Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15-ц).

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Ключовим під час з`ясування питання щодо наявності повноважень прокурора на представництво інтересів держави є доведення ним порушення інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 наголошено на тому, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Отже, прокурор, який звертався до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначав, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовував необхідність їх захисту, а також зазначав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначав про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набував статусу позивача.

Подібні правові висновки щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-5633/11, від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15, від 17 вересня 2020 року у справі № 922/1699/15, від 01 вересня 2021 року у справі № 904/4933/15 та від 08 червня 2022 року у справі № 372/266/15-ц.

Чинний на час звернення прокурора до суду з позовами в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств). Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 587/1382/15-ц).

У справі, що переглядається:

у квітні 2011 року прокурор Дергачівського району Харківської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» до ОСОБА_1 , треті особи: Солоницівська селищна рада, Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки;

ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» є державною установою та не має статусу суб`єкта владних повноважень;

апеляційний суд позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. При цьому суд виходив з того, що Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб, в тому числі у спосіб здійснення представництва в суді юридичних осіб. Позов у цій справі прокурор подав саме в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109»;

проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що чинний на час звернення прокурора у квітні 2011 року до суду з позовом в цій справі Закон № 1789-XII, зокрема стаття 36-1, якого не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі державних компаній (підприємств). Визначення прокурором конкретних суб`єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, то до 15 липня 2015 року прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого державного підприємства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції безпідставно послався на норми права, які не підлягали застосуванню, та зробив помилковий висновок про наявність підстав для залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109» згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

З огляду на те, що: (1) прокурор звертався до суду в інтересах держави в особі як Державного департаменту України з питань виконання покарань, так і ДП «Дергачівська виправна колонія № 109», (2) предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду, (3) суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема безпідставно залишив без розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Дергачівська виправна колонія № 109», то постанову апеляційного суду слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 - 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору, тому розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко