Постанова № 141390131 у справі № 752/16584/23 від 04.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 752/16584/23

провадження № 61-4049св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року у складі судді Ткач М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Олійника В. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов мотивований тим , що у 2014 році, маючи на меті придбання квартири, відповідач ОСОБА_2 , яка є рідною донькою позивачки, звернулася до ОСОБА_1 з проханням надати в борг грошові кошти для придбання квартири. Відповідач пояснювала своє прохання тим, що перебуває у Об`єднаних Арабських Еміратах, працює, та з часом зможе повернути матері гроші повністю. ОСОБА_2 хотіла придбати квартиру та оформити її на себе, щоб при поверненні з Об`єднаних Арабських Еміратів можна було проживати самостійно зі своїм хлопцем. Відповідач обіцяла при поверненні купити матері іншу квартиру, або подарувати ту, що профінансовала її матір ОСОБА_1 .

Розуміючи потребу доньки у грошових коштах, позивач ОСОБА_1 розраховувала, що після повернення грошових коштів, чи дарування їй квартири, вона зможе здавати квартиру в оренду та отримувати грошові кошти, прибавку до пенсії. ОСОБА_1 є пенсіонеркою похилого віку, інших джерел доходів не має, інших близьких родичів також не має та потребує догляду за станом здоров`я.

На виконання домовленості про надання грошових коштів у борг доньці, мати ОСОБА_1 почала систематично перераховувати грошові кошти, які були особистими заощадженнями позивачки, а також надавати їх готівкою у борг для придбання квартири, що підтверджується меморіальними ордерами № 444749 від 31 липня 2014 року на суму 50 000 дол. США, № 815949 від 10 грудня 2014 року на суму 9 500 дол. США, № 1 від 23 лютого 2015 року на суму 5 380 дол. США, № 178055 від 06 березня 2015 на суму 6 400 дол. США. Після внесення грошових коштів до Банку, вони переводилися безпосередньо ОСОБА_2 за допомогою міжнародної системи міжбанківських переказів SWIFT у Дубай (Об`єднані Арабські Емірати), що підтверджується проведеними міжнародними банківськими транзакціями.

Крім того, під час чергового візиту доньки ОСОБА_2 до своєї матері 01 серпня 2020 року позивачка передала відповідачу готівкові кошти у розмірі 32 000 дол. США купюрами номіналом по 100 доларів США в квартирі АДРЕСА_1 . Таким чином, загальний розмір суми коштів наданих у борг для придбання квартири склав 103 280 дол. США.

Починаючи з 04 серпня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 почала повертати грошові кошти, надані в борг її матір`ю, по міжнародній банківській системі грошових переказів INTEL EXPRESS. 04 серпня 2020 року відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 434097868 повернуто ОСОБА_1 5000 дол. США 17 серпня 2020 року відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 803565889 повернуто 5000 дол. США, 20 серпня 2020 року відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 103796106 повернуто 3000 дол. США, 06 жовтня 2020 року відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 659014148 повернуто 5000 дол. США, 15 жовтня 2020 року відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 187531955 повернуто 5000 дол. США. Загальний розмір повернутих коштів склав 23 000 дол. США.

Відповідачка обіцяла замість оплати частини боргу розрахуватись з матір`ю ОСОБА_1 подарунком квартири АДРЕСА_2 . Після підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 30 липня 2020 року та перемовин матері з дочкою, ОСОБА_1 зрозуміла, що донька ОСОБА_2 ввела її в оману та купила квартиру значно за менші кошти, ніж отримала від матері. Після емоційних з`ясувань стосунків позивачка таки вмовила відповідачку повернути частину коштів, які не були використані на придбання квартири. Таким чином, загальна заборгованість склала 80 320 дол. США. Надалі відповідачка повідомила, що за решту коштів, близько 20 000 дол. США, вона зробить ремонт у квартирі та подарує її позивачці, оскільки за станом здоров`я та віком позивачка самостійно не може виконати роботи такого характеру. В подальшому ОСОБА_2 зареєструвала за собою квартиру АДРЕСА_2 , що відповідно до Інформаційної довідки № 341888360 від 07 серпня 2023 року відбулося 15 травня 2023 року. Починаючи з середини травня 2023 року позивачка наполягала на поверненні грошових коштів, наданих в борг, або виконанні зобов`язання з погашення заборгованості шляхом укладання договору дарування квартири. В свою чергу відповідачка категорично заперечувала щодо виконання нею боргових зобов`язань у будь-якій формі, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість (борг) у розмірі 2 939 384,07 грн (80 380 дол. США, станом на момент звернення до суду офіційний курс долара США - 36,5686 грн за 1 долар США), а також понесені судові витрати.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не підтвердила свого права вимагати від відповідачки виконання боргового зобов`язання, оскільки нею не надано письмового договору, який би посвідчував правову природу укладеного договору позики та підтверджував би факт укладання договору, містив би умови з зобов`язанням їх повернення. Самі по собі усні домовленості між сторонами на суму коштів у вигляді 103 280 дол. США, суперечать вимогам статті 1047 ЦК України, оскільки кошти передані від фізичної особи обов`язково повинні підтверджуватися письмовою розпискою, яка в свою чергу підтверджує факт укладання договору позики, зміст його умов та факт отримання відповідачем певної грошової суми.

З огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній визначені умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку. Надані позивачем меморіальні ордери та квитанції про перерахунок коштів, не підтверджують в розумінні положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.

Суд апеляційної інстанції при перегляді вказаного рішення зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду обґрунтованості своїх позовних вимог, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів щодо укладення договору позики між сторонами, що в свою чергу позбавляє права позивача заявляти вимоги до відповідача щодо стягнення грошових коштів.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 березня 2025 року ОСОБА_1 , через представника Любаренко І. О. , засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував висновки Верховного Суду висловлені в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19 (провадження № 61-8954св24), в якій зазначено, що для стягнення безпідставно набутих коштів (кондикція) доведення вини набувача не вимагається.

Суд першої інстанції при розгляді призначення платежу не прийняв до уваги, що меморіальними ордерами підтверджується міжнародний переказ, за допомогою міжнародної системи міжбанківських переказів SWIFT у Дубай (Об`єднані Арабські Емірати). Міжнародні перекази не регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а тому ОСОБА_1 зазначала єдине можливе призначення платежу.

Щодо експертизи аудіо запису, на якому ОСОБА_2 обіцяє повернути позичені кошти, скаржник зазначив, що ОСОБА_2 та її адвокат, який представляв її інтереси не скористалися своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, жодним чином не ставили питання щодо невідповідності аудіозапису чи його підробки. Якщо ОСОБА_2 та її адвокат мають сумнів щодо аудіозапису, то саме ними мало ставитися питання про проведення експертизи, натомість ними навіть не подано відзиву по справі.

Відповідачка неодноразова визнавала борг та обіцяла повернути грошові кошти, що особисто підтверджувала. Визнаючи свій борг, відповідач повернула частину коштів, чим підтвердила наявність боргу.

Щодо посилання на висновки, викладені у справах № 143/280/17 та № 569/24347/18, то вони не релевантна, оскільки у відібраних поясненнях ставилося питання не про виконання зобов`язань, а наявність боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед її матір`ю ОСОБА_1 .

Адвокатом Любаренко І. О. в порядку пункту 7 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» були відібрані пояснення в сусідів за місцем проживання працівників обслуговуючої організації (ЖЕКу), а також інших осіб стосовно наявної інформації, що може бути підтвердженням заборгованості ОСОБА_2 перед її матір`ю ОСОБА_1 .

Позовна давність за заявленими позовними вимогами починає перебіг з 04 серпня 2020 року, з моменту відмови ОСОБА_2 виконувати домовленості та моменту повернення перших коштів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04 квітня 2025 року представником заявника надіслано до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 752/16584/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2025 року матеріали справи № 752/16584/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2026 року справу 752/16584/23 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 травня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 628/1203/19).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювались грошові перекази, перерахування на банківський рахунок ОСОБА_2 за допомогою міжнародних банківських переказів у розмірі 71 280 дол. США. На підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_2 позивачем долучено копії меморіальних ордерів, а саме:

меморіальний ордер № 444749 від 31 липня 2014 року на суму коштів 50 000 дол. США, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 31 липня 2014 року. ОСОБА_1 (Help to relatives)»;

меморіальний ордер № 815949 від 10 грудня 2014 року на суму коштів 9 500 дол. США, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 10 грудня 2014 року. ОСОБА_1 (Help to relatives)»;

меморіальний ордер № 1 від 23 лютого 2015 року на суму коштів 5 380 дол. США, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 23 лютого 2015 року. ОСОБА_1 (Help to relatives)»;

меморіальний ордер № 178055 від 06 березня 2015 року на суму коштів 6 400 дол. США, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 06 березня 2015 року. ОСОБА_1 (Help to relatives)» .

Також у матеріалах справи містяться копії квитанцій про проведення вищезазначених переказів за допомогою міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів SWIFT.

Крім того, зі слів позивачки, 01 серпня 2020 року ОСОБА_1 передала своїй доньці ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 32 000 дол. США купюрами номіналом по 100 дол. США в квартирі АДРЕСА_1 .

Також на підтвердження доводів позивачки у судовому засіданні під час розгляду справи по суті був відтворений аудіозапис. Представник відповідача не визнав, що особою, голос якої було відтворено, є відповідач.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24) зазначено, що «позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову. Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки, не спростовує отримання коштів позичальником. Така експертиза відповідає лише на питання автентичності підпису, а не про факт передачі грошей. Спірність підпису («ймовірно не відповідач») сама по собі не доводить відсутність позики, не веде до визнання не передавання коштів. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві). При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові). Тобто висновок експертизи про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці необхідно оцінювати в контексті інших доказів щодо реальності укладення договору і передачі грошових коштів. Оскільки факт реальності укладення договору позики і одержання грошових коштів спростовує позичальник, то саме він повинен довести відповідні обставини. Доведення обставини, що підпис у розписці не належить позичальнику, матиме наслідком спростування презумпції укладення договору позики, якщо не буде інших доказів передання грошових коштів. Висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправді не були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його».

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша - третя статті 100 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша та третя статті 12 ЦПК України).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів посилаючись на те, що надала їх дочці в борг, яка неодноразово визнавала це та обіцяла повернути;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не підтвердила свого права вимагати від відповідачки виконання боргового зобов`язання, оскільки позивачкою не надано письмового договору, який би посвідчував правову природу укладеного договору позики та підтверджував би факт укладання договору, містив би умови з зобов`язанням її повернення;

суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювались грошові перекази, перерахування на банківський рахунок ОСОБА_2 за допомогою міжнародних банківських переказів у розмірі 71 280 дол. США. На підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_2 позивачем долучено копії меморіальних ордерів. Також позивачкою зазначалося, що відповідачка неодноразово визнавала борг та обіцяла повернути грошові кошти, що підтверджується аудіозаписом. Зазначений аудіозапис був відтворений у судовому засіданні під час розгляду справи по суті. Представник відповідачки не визнав, що особою, голос якої було відтворено є відповідачка;

разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не надали належної оцінки наданому позивачкою аудіозапису, який має істотне значення для правильного вирішення спору, та зробили передчасний висновок про неможливість його врахування з огляду на відсутність клопотання про призначення фоноскопічної експертизи;

при цьому суд не надав належної оцінки змісту зазначеного доказу в сукупності з іншими матеріалами справи, не навів мотивів його відхилення з урахуванням доводів позивачки та фактично поклав на останню негативні наслідки недоведеності обставин, які потребували належної перевірки судом;

сам по собі факт незаявлення клопотання про призначення фоноскопічної експертизи не звільняє суд від обов`язку надати поданому доказу оцінку відповідно до вимог процесуального закону. Водночас питання щодо необхідності проведення такої експертизи має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи, заперечень сторін та наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності аудіозапису. Якщо відповідачка заперечувала належність їй голосу на аудіозаписі, такі заперечення підлягали перевірці та оцінці судом, а не могли бути відхилені чи прийняті без належного обґрунтування;

за таких обставин висновок судів про недоведеність позовних вимог є передчасним, оскільки зроблений без повного та всебічного з`ясування обставин справи й належної оцінки доказів відповідно до критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко