Ухвала № 141390167 у справі № 296/813/24 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 296/813/24

провадження № 61-4569 сво 25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» про захист прав споживачів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2024 року у складі судді Маслак В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів.

Позов обґрунтовано тим, що він був клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», однак 12 січня 2024 року, перебуваючи у відділенні банку у місті Житомирі, під час спілкування зі співробітниками банку щодо підвищення кредитного ліміту йому було повідомлено про припинення ділових відносин між ним і банком із ініціативи банку. Його банківські картки заблоковано, застосунок «Приват24» перестав працювати.

Банк повідомив, що договірні відносини між ним і банком було припинено, оскільки він не надав запитуваних банком документів про підтвердження джерел походження коштів (стаття 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). Від представника АТ КБ «ПриватБанк» він дізнався, що запит щодо документів про підтвердження джерел походження коштів йому було направлено у застосунок «Приват24», або на пошту. Проте він не отримував такі запити.

Протиправні дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо раптового та безпідставного розірвання з ним договору обслуговування, відмова в обслуговуванні та блокування всіх карток завдали йому моральних страждань, погіршився його психоемоційний стан, він пережив стрес, відносини з сім`єю та на роботі погіршилися. Моральні страждання також поглиблювалися тим, що банк наступного робочого дня передав інформацію про розірвання договору до Державної служби фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг).

Крім того, перспектива, що відносно нього можуть бути проведені слідчі дії, а він може бути обвинуваченим у відмиванні коштів, чи тероризмі спричиняє йому моральні страждання.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення АТ КБ «ПриватБанк» про відмову від підтримання з ним ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 12 січня 2024 року;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь 733 000,00 грн моральної шкоди;

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахування компенсації завданої йому моральної шкоди на його банківський рахунок у строк 20 днів із дня набрання рішенням законної сили;

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повідомити Держфінмоніторинг про скасування судом його одностороннього правочину про розірвання умов та правил надання банківських послуг у строк 10 днів із моменту набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами у справі існували договірні правовідносини з питань банківського обслуговування, ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до історії виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 останньому зараховувалися кошти у більшому розмірі, ніж його офіційний дохід, а тому банк прийшов до висновку про неприйнятно високий ризик щодо клієнта, у зв`язку з чим 12 січня 2024 року прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку клієнта. Банк керувався частиною першою статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 (далі - Положення № 65), внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу. Відповідне повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин банк направив на адресу позивача 17 січня 2024 року.

Районний суд указав про те, що факт встановлення банком неприйнятно високого ризику клієнта є підставою для розірвання ділових відносин і закриття рахунків.

Оскільки основна вимога позову не підлягає задоволенню, суд першої інстанції відмовив у задоволенні похідних вимог про відшкодування моральної шкоди та про зобов`язання вчинити дії.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов висновку, що районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, та, відповідно, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

При цьому АТ КБ «ПриватБанк» на виконання своїх обов`язків як суб`єкта первинного фінансового моніторингу надіслав на адресу клієнта (позивача) лист про надання інформації та документів, з метою проведення перевірки відповідності фінансових операцій суті діяльності, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Позивач на вказане повідомлення банку не відреагував.

У банка були підстави для ініціації розірвання договору і закриття рахунків позивача, а тому АТ КБ «ПриватБанк» законно припинив договірні відносини з позивачем шляхом одностороннього розірвання договору банківського обслуговування, здійснюючи свої функції суб`єкта фінансового моніторингу, покладені на нього в силу законодавства України.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про незастосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що вони не спростовують правильності висновків районного суду та містяться на формальних міркуваннях. Спірні правовідносини регулюються спеціальними законами, зокрема ЦК України та законами України: «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» тощо.

Районний суд правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права при вирішенні спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали належної правової оцінки його доводам та поданим ним доказам, не врахували релевантну судову практику Верховного Суду.

Суди проігнорували наявний у матеріалах справи лист від банку від 26 лютого 2024 року, в якому банк зазначив, що він не направляв клієнту, перед розірванням із ним ділових відносин, листи із запитом про надання відповідних документів. Встановлення факту повідомлення клієнта про необхідність надання документів на підтвердження фінансового стану перед відмовою від підтримання ділових відносин має вирішальне правове значення для вирішення справи. Проте банк відповідного повідомлення клієнту не направляв.

Суд першої інстанції порушив порядок прийняття доказів, так як банк безпідставно надав суду деякі докази поза межами відповідного строку, тобто після подання відзиву, зокрема анкету належної перевірки від 03 серпня 2023 року та виписку за період із 01 січня 2023 року по 21 лютого 2024 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив процедуру встановлення банком високого ризику клієнту на відповідність законодавству та внутрішнім документам банку. Банком не надано суду систему оцінки ризиків, яка б мала бути досліджена судом разом із іншими доказами.

При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 83 ЦПК України, яка унеможливлює прийняття судом доказів після встановленого законом або судом строку.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».

12 січня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про розірвання договору банківського обслуговування із ОСОБА_1 , що підтверджується службовою запискою від 12 січня 2024 року № 100202 про розірвання ділових відносин з клієнтами через підозрілу фінансову операцію (діяльність).

АТ КБ «ПриватБанк» повідомив ОСОБА_1 про рішення розірвати ділові відносини, що підтверджується повідомленням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку від 13 січня 2024 року № 20.1.0.0.0/7-240113/161, яке було направлено клієнту 17 січня 2024 року рекомендованим листом на адресу: АДРЕСА_1 (копією поштової квитанції від 17 січня 2024 року).

Відповідно до анкети належної перевірки клієнта, підписаної ОСОБА_1 03 серпня 2023 року, офіційний сукупний місячний дохід останнього становить 30 000,00 грн, додатковий місячний дохід 5 000,00 грн.

Згідно з наданою банком випискою основної карти ОСОБА_1 за період із 01 січня 2023 року по 21 лютого 2024 року вбачається, що, зокрема: за 01 вересня 2023 року на рахунок зараховано 78 000,00 грн, за 01 жовтня 2023 року - 90 000,00 грн, за 20 грудня 2023 року - 110 180,00 грн, а за 10 січня 2024 року - 317 218,21 грн.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 07 травня 2025 року у справі № 208/1144/21, провадження № 61-3575св25).

У вказаній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову фізичної особи до банка про визнання дій неправомірними та скасування рішення. Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вирішуючи спір у справі № 208/1144/21, фактично погодився із наявністю підстав для розгляду справи по суті і не врахував заявлені позивачем позовні вимоги (визнання неправомірними дій та скасування рішення).

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 522/14008/21 (провадження № 61-11908св22), в якій касаційний суд погодився з судами попередніх інстанцій в частині визнання неправомірними дій банка щодо розірвання договору.

Проте, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24 (провадження № 61-9507св25) касаційний суд погодився з апеляційним судом, зокрема щодо наявності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про відмову банка від підтримання ділових відносин із клієнтом.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 23 липня 2026 року у справі № 757/5609/24 (провадження № 61-10533св25), від 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24 (провадження № 61-9507св25).

Отже, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, існує різний підхід щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах. Належним способом захисту у правовідносинах з банком у разі відмови від підтримання ділових відносин/відмови в обслуговуванні є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, дослідивши матеріали справи, знаходить підстави для прийняття справи до свого розгляду.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У даній справі банк ініціював розірвання договору і закриття рахунків позивача, припинив договірні відносини з позивачем шляхом одностороннього розірвання договору банківського обслуговування.

У позові ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення АТ КБ «ПриватБанк» про відмову від підтримання з ним ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь 733 000,00 грн моральної шкоди; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» вчинити певні дії (здійснити перерахування компенсації завданої йому моральної шкоди на його банківський рахунок, повідомити Держфінмоніторинг про скасування судом його одностороннього правочину про розірвання умов та правил надання банківських послуг).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України). За змістом абзацу другого частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що в судовій практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існує різний підхід при вирішення подібних справ, зокрема щодо належного способу судового захисту у спірних правовідносин (визнання неправомірними дій банка, чи визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору).

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, необхідно відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2025 року у справі № 208/1144/24 (провадження № 61-3575св25) та зробити висновок про те, що належним способом захисту у правовідносинах з банком у разі відмови від підтримання ділових відносин/відмови в обслуговуванні є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі.

Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» про захист прав споживачів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2025 року.

Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська