Постанова № 141390197 у справі № 386/296/21 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 386/296/21

провадження № 61-4421св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, Голованівська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни на рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Ясінського Л. Ю., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Голованівської селищної ради Кіровоградської області (далі - Територіальний ЦСО), Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Голованівська РДА) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що її незаконно звільнено з посади соціального робітника у Територіальному ЦСО у зв`язку з ліквідацією підприємства, оскільки ліквідація роботодавця є удаваною, фактичною відбулася реорганізація організації, як юридичної особи публічного права.

Оскільки у Територіальному ЦСО фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників, у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, що не було виконано. Тому вона звернулася до суду за захистом порушеного права з цим позовом.

Як підставу поновлення строку на подачу позову позивач зазначила, що строк подачі позову вона пропустила у зв`язку з проходженням курсу стаціонарного лікування у період з 05 лютого 2021 року до 15 лютого 2021 року, та післяопераційний період, що обумовило відсутність можливості на підготовку та подачу позовної заяви.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Територіального ЦСО Ткач В. Л. від 25 січня 2021 року № 75-0/с про скасування наказів про звільнення, у зв`язку з переведенням працівників Територіального ЦСО;

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального ЦСО Ткач В. Л. від 27 січня 2021 року № 76-0/с про її звільнення у зв`язку з ліквідацією організації;

- поновити її на посаді соціального робітника у Територіальному ЦСО;

- стягнути з Територіального ЦСО на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 550,50 грн;

- стягнути з Територіального ЦСО на її користь суму у розмірі 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального ЦСО, Голованівської РДА відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що Територіальний ЦСО Голованіської селищної ради не є правонаступником Територіального ЦСО Голованіського району.

Суд уважав, що відповідач довів, що ОСОБА_1 звільнено з дотриманням статті 49-2 КЗпП України, оскільки установа була ліквідована, а не реорганізована, а працівники, зокрема ОСОБА_1 , своєчасно, 26 листопада 2020 року була повідомлена про наступне звільнення, під підпис, власноручно проставлена дата.

Короткий зміст касаційної скарги

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нікушина В. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області ід 17 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нікушиної В. С. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

22 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, справу витребувано із Благовіщенського районного суду Кіровоградської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норма матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16 (провадження № К/9901/8826/18), від 24 грудня 2019 року у справі № 591/3068/16-а (провадження № К/9901/11591/18) та у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а;

- суди не дослідили зібрані у справі докази.

Заявник уважає, що суди не встановили всі фактичні обставини справи. Суди не дослідили процес ліквідації Територіального ЦСО Голованіського району і не встановили, чи мала місце саме його ліквідація.

Наголошує, що існують всі ознаки саме реорганізації, а не ліквідації, оскільки діяло та затверджувалося положення про Територіальне ЦСО, яке було ідентичним, лише за зміною фактичного правонаступника «Голованівського району» та «Голованівської селищної ради», зміни щодо повноважень не вносились.

У процесі припинення Територіального ЦСО Голованіського району, його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов`язки передані Територіальному ЦСО Голованівської селищної ради, що підтверджує факт злиття, а не ліквідації. Доказом реорганізації є і той факт, що директором призначено діючого голову Територіального ЦСО.

Вказує, що основним порушенням прав позивача при звільнені є порушення вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, оскільки її не було повідомлено про заплановане звільнення за два місці, адже про звільнення 27 січня 2021 року за наказом від 27 січня 2021 року № 76-ос її повідомлено 29 січня 2021 року.

Ліквідація державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівника ліквідованої установи. Заявник посилається на положення Закону України «Про державну службу» та вказує, що не передбачено процедуру звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому підлягають застосуванню положення КЗпП України у частині гарантій прав працівників при звільненні.

Перед звільненням роботодавець мав пересвідчитись у тому, що її неможливо перевести на рівнозначну чи нижчу посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2026 року Голованівська РДА подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У травні 2026 року Територіальний ЦСО подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала у Територіальному ЦСО Голованівського району Кіровоградської області (далі Територіальний ЦСО Голованівського району).

Розпорядженням голови Голованівської РДА від 26 листопада 2020 року № 266-р «Про припинення юридичної особи шляхом ліквідації територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Голованівського району», припинено юридичну особу шляхом ліквідації Територіального ЦСО Голованівського району (код ЄДРПОУ - 22227508).

Державним реєстратором внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи від 30 листопада 2020 року № 100426110[телефон приховано].

На виконання розпорядження голови Голованівської РДА від 26 листопада 2020 року № 266-р директор Територіального ЦСО Голованівського району видав наказ від 26 листопада 2020 року № 110-о/с «Про попередження працівників про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією територіального центру».

26 листопада 2020 року позивач попереджена під розпис про звільнення з 27 січня 2021 року у зв`язку з ліквідацією Територіального ЦСО Голованівського району та ознайомлена з наказом від 26 листопада 2020 року № 110-о/с.

27 січня 2021 року наказом директора Територіального ЦСО Голованівського району № 47-о/с, на підставі заяви, ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з переведенням до Територіального ЦСО Голованівської селищної ради згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України.

27 січня 2021 року наказом директора Територіального ЦСО Голованівського району № 75-о/с скасований, в тому числі, наказ від 27 січня 2021 року № 47-о/с щодо звільнення з переведенням ОСОБА_1 (пункт 30 наказу № 75-о/с), у зв`язку з порушенням процедури переведення працівників Територіального ЦСО Голованівської селищної ради.

Наказом директора Територіального ЦСО Голованівського району Ткач В. Л. від 27 січня 2021 року № 76-о/с ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з ліквідацією організації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нікушиної В. С. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовує.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту першого статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку (див. постанову Верховного Суду 24 лютого 2021 року у справі 136/171/19 (провадження № 61-21643св19)).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що внаслідок ліквідації Територіального ЦСО Голованівського району позивач була попереджена про можливе її вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади соціального працівника Територіального ЦСО Голованівського району у зв`язку з ліквідацією Територіального ЦСО Голованівського району відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог, викладених у статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що Територіальний ЦСО Голованівського району не ліквідовано, а відбулася фактично його реорганізація, на увагу не заслуговують з огляду на таке.

Відповідно до положень частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Ліквідація - це одна з форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов`язків ліквідованого до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права та обов`язки припиняються.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлюють стаття 111 ЦК України та стаття 60 ГК України.

Відповідно до статті 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Відповідно до частини п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до державного реєстру запису про її припинення (див. постанову Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 757/9335/18 (провадження № 61-14687св24)).

Розпорядженням голови Голованівської РДА від 26 листопада 2020 року № 266-р «Про припинення юридичної особи шляхом ліквідації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Голованівського району», припинено юридичну особу шляхом ліквідації Територіального ЦСО Голованівського району (код ЄДРПОУ - 22227508), про що державним реєстратором 30 листопада 2020 року внесено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку зібраним доказам, урахувавши приписи статей 104, 111 ЦК України установили, що відбулася ліквідація Територіального ЦСО Голованівського району без правонаступництва, дійшли правильного висновку, що позивач не підтвердила належними доказами, що відбулося злиття юридичних осіб у Територіальний ЦСО Голованівської селищної ради, з переходом прав та обов`язків до останнього.

З урахуванням встановлених у справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а щодо ліквідації юридичної особи публічного права, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16 (провадження № К/9901/8826/18) щодо застосування частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» при працевлаштуванні державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу, від 24 грудня 2019 року у справі № 591/3068/16-а (провадження № К/9901/11591/18), у якій роз`яснено застосування статті 43 Закону України «Про державну службу» щодо зміни істотних умов державної служби, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк